§ 1. зміст економіко-правового механізму природокористування та охорони навколишнього природного середовищаТривале ігнорування економічних важелів охорони до- вкілля на фоні зниження ефективності адміністративних можливостей обумовили потребу в пошуках збалансованої екологічної політики на основі поєднання як адміністра- тивних, так і економічних механізмів охорони довкілля1. Економічний механізм екологічного регулювання правомірно аналізувати у широкому та вузькому значенні. В економічній теорії у широкому розумінні він репрезен- тований сукупністю форм і методів функціонування сус- пільного виробництва як еколого-економічної системи, що відбиває ступінь розвитку процесу свідомого використання законів природи та економічних законів у людській діяль- ності. У вузькому розумінні цей механізм визначається як система-набір спонукальних інструментів (підойм), що керують економічною поведінкою суб’єктів господарювання, спрямовуючих їх на здійснення ресурсозберігаючих заходів, отже – на досягнення еколого-економічної збалансованості
№ 1. – С. 147.
Економічний механізм забезпечення охорони до- вкілля – це система економіко-правових засобів впливу, які забезпечують формування системи фінансування при- родоохоронних заходів через стягнення зборів за викорис- тання природних ресурсів та забруднення довкілля, інших надходжень, стимулювання природоохоронної діяльності суб’єктів шляхом встановлення фінансових та інших мате- ріальних пільг та гарантій2. В Основних напрямах державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресур- сів та забезпечення екологічної безпеки (п. 15) підкреслю- ється, що економічний устрій країни визначає як загальну систему природокористування з усіма її атрибутами (обся- гами видобутку, переробки і споживання ресурсів, ефектив- ністю, характером взаємовідносин, відповідальністю перед майбутніми поколіннями), так і фінансово-економічний механізм захисту навколишнього природного середовища. Тривалий час економіка України централізовано фор- мувалася з величезними структурними диспропорціями. Неефективна економічна система з її нічийною власністю, адміністративним перерозподілом коштів і ресурсів від рентабельних підприємств до збиткових, низькими цінами на енергоносії, воду і сировину, а також відсутністю обліку на підприємствах сприяла нераціональному використанню природних ресурсів та неефективному споживанню енер- гії в сфері монополізованого виробництва. Питома вага важкої промисловості з її ресурсомісткими технологіями 1 Веклич О. Сучасний стан та ефективність економічного меха- нізму екологічного регулювання // Економіка України. – 2003. – № 10. – С. 62. 2 Кобецька Н.Р. Екологічне право України: Навч. посіб. / Н.Р.Кобецька. – 2-ге вид., перероб. і допов. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – С. 118.
Ліквідація надмірної енерго- і ресурсомісткості струк- турно деформованого виробництва є ключем до визначен- ня шляхів і способів проведення економічної реформи, що має забезпечити раціональне природокористування і га- рантувати екологічну безпеку1. Серед нормативно-правових актів, які врегульовують економічний механізм забезпечення охорони довкілля й раціонального природокористування визначальне місце займає Закон України «Про охорону навколишнього при- родного середовища» (розділ Х). Відповідно до ст. 41 Закону України «Про охорону на- вколишнього природного середовища» економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середови- ща передбачають: а) взаємозв’язок усієї управлінської, науково-технічної та господарської діяльності підприємств, установ та організацій з раціональним використанням природних ресурсів та ефективністю заходів по охороні навко- лишнього природного середовища на основі економіч- них важелів; б) визначення джерел фінансування заходів щодо охоро- ни навколишнього природного середовища; в) встановлення лімітів використання природних ресурсів, скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та на утворення і розміщення відходів; г) встановлення нормативів збору і розмірів зборів за використання природних ресурсів, викиди і скиди за-
248.
д) надання підприємствам, установам і організаціям, а також громадянам податкових, кредитних та інших пільг при впровадженні ними маловідхідних, енерго- і ресурсозберігаючих технологій та нетрадиційних ви- дів енергії, здійсненні інших ефективних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища; е) відшкодування в установленому порядку збитків, за- вданих порушенням законодавства про охорону навко- лишнього природного середовища. В умовах економічної кризи єдиним стабільним джере- лом фінансування природоохоронних заходів залишається бюджет. Згідно із Законом України «Про охорону навко- лишнього природного середовища» у нашій державі діють три бюджетні джерела: збір за спеціальне використання природних ресурсів (ст. 43), збір за забруднення навколиш- нього природного середовища (ст. 44) та збір за погіршення якості природних ресурсів (ст. 45). Збори – це обов’язкові, як правило, індивідуальні, без- відплатні, цільові платежі до Державного і місцевих бю- джетів й державних цільових фондів, що переслідують спе- ціальні цілі та мають задовольняти спеціальні інтереси1. Збір за спеціальне використання природних ресурсів є одним з вагомих джерел формування фінансових ресурсів для реалізації екологічних програм різного рівня й спрямо- ваності. Він встановлюється на основі нормативів зборів і лімітів їх використання.
1 Турлова Ю. Критерії визначення поняття «збір за забруднення навколишнього природного середовища» // Право України. – 2002. – № 2. – С. 109-110.
Ліміти використання природних ресурсів встановлюються в порядку, що визначається Верховною Радою Автономної Рес- публіки Крим, обласними, міськими (міста загальнодержавно- го значення) Радами, крім випадків, коли природні ресурси мають загальнодержавне значення. Ліміти використання при- родних ресурсів загальнодержавного значення встановлюють- ся в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. Збори за використання природних ресурсів в межах встановлених лімітів відносяться на витрати виробництва, а за понадлімітне використання та зниження їх якості стя- гуються з прибутку, що залишається у розпорядженні під- приємств, установ, організацій чи громадян (ст. 43 Закону України «Про охорону навколишнього природного серед- овища»). Збір за забруднення навколишнього природного се- редовища – це складова екологічної політики нашої дер- жави. Він справляється за: - скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об’єкти; - викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними та пересувними джерелами забруднення; - розміщення відходів. Збір за забруднення навколишнього природного серед- овища встановлюється на основі фактичних обсягів вики- дів, лімітів скидів забруднюючих речовин в навколишнє природне середовище і розміщення відходів. Ліміти скидів забруднюючих речовин в навколишнє природне середовище, утворення і розміщення відходів
а) у випадках, коли це призводить до забруднення при- родних ресурсів республіканського значення, терито- рій інших областей, – спеціально уповноваженим цен- тральним органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища; б) в інших випадках – в порядку, що встановлюється Вер- ховною Радою Автономної Республіки Крим, обласни- ми, міськими (міст загальнодержавного значення) Ра- дами, за поданням органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охоро- ни навколишнього природного середовища. Порядок встановлення нормативів збору і стягнення зборів за забруднення навколишнього природного серед- овища визначається Кабінетом Міністрів України. Збори підприємств, установ, організацій, а також грома- дян за викиди і скиди забруднюючих речовин у навколиш- нє природне середовище, розміщення відходів та інші види шкідливого впливу в межах лімітів відносяться на витрати виробництва, а за перевищення лімітів стягуються з при- бутку, що залишається в розпорядженні підприємств, уста- нов, організацій чи громадян. Порядок встановлення обмежень розмірів зборів за за- бруднення навколишнього природного середовища визна- чається Кабінетом Міністрів України (ст. 44 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»). Плата за забруднення навколишнього природного середо- вища, зазначає В.В. Костицький, «відіграє значну роль у регу- лювання відносин, які виникають у сфері взаємодії природи і суспільства, а вдосконалення організаційно-правового меха-
Найбільша ефективність підвищення надходження ко- штів від зборів за забруднення навколишнього природного середовища можлива тільки при пропорційному сукупному застосуванні трьох елементів, а саме: підвищення відсотка стягнення збору; підвищення нормативу збору за кожним інгредієнтом; розширення переліку платників. Для підви- щення відсотка стягнення збору в умовах тяжкого фінан- сового становища й неплатоспроможності підприємств у останній час проведена низка заходів: внесені зміни в при- родоохоронне законодавство; розроблений механізм пога- шення заборгованості у бюджет за рахунок матеріально- технічних засобів підприємств; формується новий підхід до пріоритетів витрачання; активізована робота контролю- ючих служб. Збір за погіршення якості природних ресурсів (зни- ження родючості ґрунтів, продуктивності лісів, рибопро- дуктивності водойм тощо) в результаті володіння і корис- тування встановлюється на основі нормативів. Порядок встановлення нормативів збору за погіршення якості природних ресурсів визначається Кабінетом Міні- стрів України.
1 Костицький В.В. Екологія перехідного періоду: держава, право, економіка (економіко-правовий механізм охорони навколишнього природного середовища в Україні). – 2-ге вид. – К.: Укр. інф.-прав. центр, 2001. – С. 301. |