ІнвестицІйна полІтика вІддІлень корпорацІй та ЇЇ удосконалення

Калініченко З. Д., Донецький національний технічний університет

В 90 – ті роки в розвинених країнах відбулися кардинальні зрушення в корпоративному управлінні інвестиційними ресурсами. Із вступом у постіндустріальну еру докорінно перетворюється структура вкладень — центр ваги зміщується убік інвестицій у людський капітал і нематеріальні активи. Глобалізація фінансових, товарних і інформаційних потоків, інтенсивний розвиток електронної торгівлі міняють філософію інвестиційної поведінки компаній. Спостерігається перехід від вкладень у вертикальну інтеграцію до вкладень у горизонтальну інтеграцію й спеціалізації на найбільш ефективних сферах діяльності.

Корпоративне управління інвестиційним процесом і прийняття того або іншого рішення в цій області в значній мірі обумовлені цілями, які ставить перед собою компанія. Крім прибутковості проекту важливе значення в ієрархії цілей мають ріст фірми, підтримка відносин із замовником, досягнення високої

продуктивності праці, розробка нових видів продукції, підвищення кваліфікації персоналу й ін.

Ставлячи в главу кута дохід від реалізації проектів, корпорація будує свою інвестиційну політику на принципах диференціації норми прибутку по категоріях проектів. Виділяються наступні типи вкладень — "змушені", тобто здійснювані для підвищення надійності виробництва й техніки безпеки відповідно до нових законодавчих актів; ті, що вживають заради збереження

позицій на ринку, при цьому мінімальна норма прибутку визначається, як правило, на рівні 6-7\%; у відновлення основних фондів і підтримка безперерв- ної діяльності (норма прибутку 12\%); з метою економії витрат (норма прибутку

15\%);  що  направляються  на  збільшення  доходів  (норма  прибутку  20\%);

ризикові (норма прибутку 25\% і вище).

Комерційна практика компаній свідчить, що найчастіше конкурують між собою варіанти не різних класів капіталовкладень, а в рамках одного класу.

Крім того, важливу роль в інвестиційній поведінці фірм відіграє тимчасовий

розподіл прибутку. Керівництво компанії залежно від фінансового становища в окремі періоди задає різні норми прибутку на капіталовкладення, управляючи в такий спосіб інвестиційним процесом у часі.

Залежно від розміру проект може бути схвалений на рівні відділення,

групи відділень або керівництва корпорації.

У процесі інвестиційного планування на рівні відділень відбувається розбивка проектів на ті, які відповідають стратегічним установкам корпорації, і ті, які виявляються поза такими рамками. Відділення не мають права включати показники продажів, прибутки й доходів, пов'язані із проектами другої групи, у свої  довгострокові  прогнози,  однак  можуть  робити  оцінки  впливу  таких проектів на ці прогнози.

Більша частина проектів звичайно перебуває в довгостроковому плані корпорації  протягом  декількох  років.  З  нього  вони  переносяться  в  план прибутку з фіксацією по роках за винятком випадків прискореної реалізації або відкладання проектів залежно від змін кон'юнктури. У періоди утруднень компанії йдуть не по шляху відмови від проектів, а по шляху жорсткості їх відбору, що приводить до зниження рівня капіталовкладень. Можна виділити

три групи обмежень, що впливають на процес прийняття корпораціями інвестиційних   рішень:   схильність   до   інвестування,   здатність   реалізувати проект, фінансові обмеження.