Обліково-аналітичне і фінансове забезпечення корпоративного управління: міжнародний досвід та вітчизняна практика: матеріали міжнародної науково-практичної конференції

ФІнансовий ринок  украЇни:  проблеми та перспективи розвитку

 

Решетило В.П., Рибак Г.І., Харківська національна академія міського господарства

 

Вивчення спектра питань розвитку фінансових ринків належить до пос- тійно актуальної та затребуваної проблематики. В останні десятиріччя можливості фінансових ринків як інвестиційних каталізаторів стали безмежними. Задовольняючи пов’язані потреби розміщення і залучення капіталу, фінансові ринки пропонують необхідні ресурси для інвестиційного та інноваційного розвитку.

Фінансовий ринок України в процесі становлення пройшов декілька етапів: 1992 — 1998р. р. — період так званої “хаотичної” капіталізації, який закінчився  відомою  кризою  1998р.;  1998—2000  р.  р.  —  етап  відновлення ділової активності докризового рівня; 2001 — початок 2008р. – етап розвитку фінансового ринку, коли його спекулятивна складова залишилася підпорядко- ваною; кінець 2008 р. і донині – падіння фінансового ринку, обумовлене світовою та вітчизняною економічними кризами.

Фінансовий ринок України включає в себе декілька секторів: фондовий ринок, грошово-кредитний ринок, і ринок державного боргу, які і ілюструють макро – і мікрорівневу композиційну єдність державних і корпоративних фінансів. Центральною ланкою виступає фондовий ринок. Основним організатором торгівлі на фондовому ринку України є Дочірнє підприємство “Фондова біржа ПФТС”, питома вага якого в організованій частині вітчизняно-

го фондового ринку в 2005-2007 р.р. становила 90-96\%. До початку кризи у ПФТС домінували акції ПЕК та інших базових галузей. До істотних недоліків фондового  ринку  України  можна  віднести  його  слабку  орієнтованість  на потреби довгострокових інвесторів, а також не достатню участь резидентів у його розвитку. За експертними оцінками частина нерезидентів на вітчизняному вторинному  ринку  акцій  становить  80  —  85\%,  аналогічною  є  ситуація  і  в

корпоративних   облігацій,   коли   в   умовах   циклічності   ліквідність   ринку фактично забезпечує приплив іноземного капіталу. Суттєвими недоліками вітчизняного фондового ринку також є: 1) істотне переважання неорганізовано- го фондового ринку над організованим і зовнішніх інвесторів над внутрішніми;

2)  домінування  міркувань  дотримання  корпоративного  контролю  на  ринку акцій та інвестиційна обмеженість його вторинного сигмента; 3) висока питома вага  підприємств  базових  галузей  економіки  (зокрема  ПЕК)  у  загальній

капіталізації; 4) висока концентрація ринку (домінування невеликої групи емітентів)   як   за   обсягами   торгівлі,   так   і   за   показниками   капіталізації;

5) понадконцентрація торгівлі у межах ПФТС; 6) недооцінка ринком багатьох компаній-емітентів внаслідок неповного розкриття інформації про результати їх діяльності та інвестиційні наміри.

Грошово-кредитний ринок як елемент фінансового ринку все ще являєть-

ся в Україні досить нестабільним. Капіталізація українських банків була дуже низькою ще до настання фінансової кризи, а на сьогодні вона різко зменшуєть- ся.

Ринок державного боргу має такі недоліки, як диспропорційність між зовнішніми і внутрішніми запозиченнями, незначний термін запозичень, їх досить висока вартість. Україна повинна боротись за присвоєння їй суверенно- го  кредитного  рейтингу  і  інвестиційного  класу,  що  матиме  синергетичні

позитивні результати для управління дебіторською позицією не тільки держави,

а й корпоративних і муніципальних позичальників.

Фінансовий ринок України вкрай нерівномірно розвивається і за окреми- ми своїми сегментами. Низький рівень довіри між ринковими контрагентами, а також недостатній захист прав власності та контрактних прав виступають чи не найбільшими  перешкодами  для  формування  дійсних,  а  не  декларативних

ринкових фінансових відносин. Без формування ефективних фінансових ринків неможливий вихід економіки із фінансово-економічної кризи, оскільки саме вони є основним генератором фінансових ресурсів, так необхідних країні для динамічного соціально-економічного розвитку.