Історія економічних вчень - Навчальний посібник (В.В. Кириленко)

4. еволюція інституціоналізму у другій половині xx ст. – на початку

XXI ст. Неоінституціоналізм

Неоінституціоналізм як особлива економічна теорія отримав визнання у

80 – 90-х роках. Це виразилось у присудженні Нобелівської премії з економіки його найвидатнішим представникам Рональду Коузу (1991), Дугласу Норту і

Роберту Фогелю (1993).

Р. Коуз увів у економічну теорію новий клас витрат, які отримали назву трансакційних або "витрат використання ринкового механізму". Фірма зростає

до тієї межі, доки економія на витратах, пов'язана із укладанням ринкових угод, не почне перекриватися збільшенням витрат, пов'язаних з використанням адміністративного механізму. Фірма буде існувати лише до тих пір, поки вона реалізує функцію координації при менших витратах, ніж це досягалось би за

ринкових угод.

Сучасні економісти запропонували таку класифікацію трансакційних витрат:

 

1) витрати пошуку інформації – витрати часу і ресурсів на отримання і обробку інформації, а також втрати від недосконалості інформації;

 

2) витрати на ведення переговорів;

3)витрати  вимірювання  –  витрати  на  проміри,  вимірювальну  техніку,

втрати від помилок і неточностей і т. п.;

4) витрати на специфікацію (точне визначення) і захист прав власності –

витрати  на   утримання  судів,  арбітражу,  органів  державного  управління, витрати часу і ресурсів, необхідних для поновлення порушених прав, а також витрати на виховання "консенсусної ідеології" – у дусі дотримання неписаних правил і норм;

5)         витрати          опортуністичної        поведінки,      що       становлять     елемент трансакційних витрат, який найбільш важко визначається.

Ще  одним  фундаментальним  поняттям  нової  інституціональної  теорії

виступає поняття прав власності, тобто вся сукупність норм, які регулюють доступ до рідкісних ресурсів. Ці норми можуть санкціонуватися не лише державою, але і суспільством – у вигляді звичаїв, моральних установок, релігійних заповідей.

У суспільстві права власності виступають як "правила гри", які упорядковують відносини між окремими агентами. З точки зору індивіда,

вони являють собою "пучки прав" на прийняття рішень з приводу того чи іншого ресурсу. Кожний такий "пучок" може розщеплюватися таким чином, що одна частина прав належить одному агенту, друга – іншому і т. д. Права

власності мають поведінкове значення; одні способи дій вони стимулюють, інші – придушують (через заборони або підвищення витрат) і таким чином впливають на економічний вибір. Будь-який акт обміну є не що інше, як обмін "пучками прав власності". Каналом, по якому вони передаються,

служить контракт. Контракт фіксує, яке саме повноваження і на яких умовах підлягає передачі. Тим самим він обмежує майбутню поведінку сторін, причому ці обмеження приймаються ними добровільно. Контракт тим

складніший, чим складніші втягнуті в обмін блага і чим складніша структура трансакційних витрат, які до них належать.

 

До основних елементів пучка прав власності відносять: 1) право на виключення із доступу до ресурсу інших агентів; 2) право на використання ресурсів; 3) право на отримання від них доходу; 4) право на передачу всіх попередніх повноважень. Чим ширший набір повноважень, закріплених за ресурсом, тим вища його вартість. Обов'язковою умовою ефективної роботи ринку є точне визначення, або "специфікація", прав власності. Принциповий тезис нової інституціональної теорії полягає в тому, що специфікація прав власності не безкоштовна. Часом вона потребує великих витрат. Тому ступінь її точності залежить від балансу вигод і витрат, які супроводжують встановлення і захист тих чи інших прав.

До загальних положень нової інституціональної теорії відносять так звану теорему Коуза, викладену в його статті "Проблема соціальних витрат" (1960).

Теорема присвячена проблемі зовнішніх ефектів (екстерналій). Так називають побічні наслідки будь-якої діяльності, що стосуються не безпосередніх її учасників, а третіх осіб.

До негативних екстерналій, наприклад, відносять дим із заводських труб, яким вимушені дихати оточуючі, забруднення рік стічними водами і т. п. До позитивних  екстерналій  –  приватний  квітник  чи  газон,  який  милує  око

перехожих, установка індивідуального ліхтаря у дачному провулку і т. п. Існування  екстерналій  приводить  до  розходження  між  приватними  і соціальними витратами. У випадку негативних ефектів приватні витрати виявляються нижчими від соціальних, при позитивних зовнішніх ефектах –

соціальні витрати нижчі від приватних.

Теоретики трансакційного підходу роблять висновки, що в економіці складається ринок організаційних форм, на якому фірми різного типу конкурують. Процвітання кращих і відмирання гірших організаційних фірм визначається в остаточному підсумку їх здатністю забезпечувати економію трансакційних витрат. Життєвість кожної із них визначається вимогами економічного середовища.

Неоінституціоналісти Дуглас Норт і Роберт Фогель (Нобелівська премія  1993  р.)  на  основі  економічної  історії  та  економетрики  створили

"кліометрію" – особливу концепцію дослідження економічних явищ на основі поєднання  математичних,  статистичних  методів  та  історичної  теорії.  Сама назва  "кліометрія"  походить  від  гр.  "кліо"  –  муза  історії  та  "метрів"  –

вимірювати. Д. Норт у праці „За кулісами нової економічної історії" (1973) намагається по-новому пояснити процвітання і занепад народів та держав, проаналізувати проблему  економічного зростання у  тісному  взаємозв'язку з дією так званих зовнішніх ефектів, трансакційних витрат та інституціональних

норм.

Проведений Д. Нортом багатий на історичні матеріали аналіз європейського середньовіччя показує, що розвиток сучасного індустріального суспільства відбувається відповідно до законів історико-економічної теорії. До

того часу, доки густота населення була невеликою, а техніка розвинута слабо, процвітало, за висновком вченого, феодальне суспільство. Але пізніше, в міру розвитку демографічних та технологічних процесів, існуючі права власності та інституції стали бар'єром на шляху подальшого прогресу цивілізації. І тоді на зміну їм прийшли інші відносини та інститути приватної власності, які законодавчо передбачали право вільного ринку для капіталу та праці.

Дугласа Норта називають творцем нової інституціональної економіки, яка останнім часом дістала широке визнання в західній науці. Відповідаючи на

запитання, чому Англії та Нідерландам в XVI – XVII ст. вдалося досягти господарського процвітання, а Іспанії – ні, дослідник основну причину вбачає в інституціональних відмінностях, що існували в цих країнах того періоду. На

принципах аналізу історико-економічних явищ вчений закладає основи теорії взаємодії різних установчих структур та економіки. Організаційні форми суспільного життя, згідно з Д. Нортом, повинні утримувати на мінімальному

рівні трансакційні витрати і сприяти ефективності господарства.

Д. Норт підкреслює, що найважливішим завданням для Східної Європи сьогодні є формальна передача державної власності у приватні руки. Але в цих

країнах немає відповідної правової системи. Неформальні правила гри, які опосередковані через культуру кожної країни, змінити дуже важко. Якщо ж модифікувати лише формальні правила, то це може призвести до напруженості

і тривалої політичної нестабільності. Що стосується України, то шлях змін тут буде тривалим і важким, тому в найближчі десятиріччя навряд чи можна очікувати високих темпів розвитку.

Теорію            економіки      права  неоінституціоналістів           доповнює       теорія

суспільного вибору (public choice theory), її інколи називають "новою політичною  економією",  оскільки  вона  вивчає  політичний  механізм формування макроекономічних рішень. Автором цієї  теорії є  Джеймс Б'юкенен  (Нобелівська  премія  1986  р.),  який  поставив  під  сумнів ефективність державного втручання в економіку. Послідовно використовуючи принципи класичного лібералізму і методи мікроекономічного аналізу, він зробив об'єктом аналізу не вплив кредитно-грошових, фінансових заходів на економіку, а сам процес прийняття урядових рішень, сформулювавши  три основні передумови, на які спирається теорія суспільного вибору: методологічний індивідуалізм, концепція "економічної людини" та аналіз політики як процесу обміну.

Перша  умова  суспільного  вибору  полягає  в  тому,  що  люди  діють  у політичній сфері, дбаючи про свої особисті інтереси, і що немає непереборної

грані між бізнесом і політикою. Теорія суспільного вибору – це теорія, яка вивчає  різні  способи  і  методи,  за  допомогою  яких  люди  використовують урядові установи у своїх власних інтересах; як робиться спроба послідовно

провести  принципи  індивідуалізму,  поширивши  їх  на  всі  види  діяльності,

включаючи державну службу.

Другою  умовою  теорії  суспільного  вибору  є  концепція  "економічної людини" (homo economicus). Людина намагається прийняти такі рішення, які

максимізують  значення  функції  корисності,  її  поведінка  раціональна,  це

означає, за даною теорією, що всі – від виборців до президента – керуються у своїй діяльності насамперед економічним принципом: порівнюють граничні вигоди і граничні витрати.

І на сам кінець, трактування політики як процесу обміну дає змогу неоінституціоналістам виявити основну різницю між економічним і політичним

ринками. Держава – це арена конкуренції людей за вплив на прийняття рішень,

за доступ до розподілу ресурсів, за місця на ієрархічній градації. Проте держава

– це ринок особливого роду. Його учасники мають надзвичайні права власності: виборці можуть обирати представників у вищі органи держави, депутати – приймають закони, чиновники – стежать за їх виконанням. Виборці і політики розглядаються як індивіди, що обмінюються голосами і передвиборчими обіцянками. Основними сферами аналізу теорії, що розглядається, є сам виборчий процес, діяльність депутатів, теорія бюрократії, політика державного регулювання.