Історія економічних вчень - Навчальний посібник (В.В. Кириленко)

2. основні ідеї попередників маржиналізму

Серед вчених-економістів, хто першими почали переглядати основні постулати класичної політичної економії з позицій маржиналізму, були Й. Г. Тюнен, Ж. Дюпюї, А. Курно, Г. Г. Госсен.

Йоган Генріх фон Тюнен (1783 – 1850) – німецький поміщик, вчений-

економіст і практик. Народився у німецькому герцогстві Ольденбурзі. Одержав добрі знання з природничих наук, економічної теорії та математики спочатку у сільськогосподарському коледжі поблизу Гамбурга, а потім у Гетінгемському університеті. Багато часу він приділяв самоосвіті.

Свої економічні погляди з маржиналізму Й. Тюнен виклав у праці „Ізольована держава щодо сільського господарства і національної економіки”, яка складається

з трьох частин. Перша частина була опублікована у 1826 р., друга – у 1850 р. і

третя, після смерті автора, у 1863 р. У книзі Й. Тюнен:

– розробив економіко-математичну (територіальну) модель державного господарства, яка включає в себе систему основних взаємопов’язаних між собою інститутів. У цієї спрощеної моделі [101, с. 498]:

• ізольована держава має територію у вигляді кола, у центрі якого

знаходиться єдине Місто;

• навколо Міста концентричними колами розташовані ферми;

• земля на території держави має однакову родючість і придатна для будь-

якої галузі сільського господарства;

• весь ринок збуту зосереджений у Місті, де здійснюється обмін продукції сільського господарства на промислову;

• зовнішньої торгівлі немає, держава ізольована від решти країн світу;

• єдиним видом транспорту є гужовий (віз з кіньми), оскільки в державі немає судноплавних річок та каналів.

 

Розробляючи модель державного регулювання, Й. Тюнен:

 

– сформулював ідею про взаємозалежність факторів виробництва;

 

– досліджував оптимальні варіанти поєднання факторів виробництва,

які забезпечують максимальний прибуток на капітал;

 

– розробив теорію граничної продуктивності факторів виробництва, застосовуючи в своїх розрахунках показники основних факторів виробництва, зберігаючи при цьому незмінними то капітал, то землю. На основі цієї теорії дав рекомендації щодо збільшення прибутковості у сільському господарстві. Й. Тюнен показав, що найбільший чистий дохід досягається лише тоді, коли сума граничних витрат на фактори виробництва дорівнює граничній цінності продукту;

 

– обгрунтував механізм формування рівня земельної ренти внаслідок конкуренції між фермерами за придбання найліпшої земельної ділянки, враховуючи віддаленість останньої від міста збуту. Якщо вся продукція фермерів,

– міркував Й. Тюнен,– знаходить попит на ринку, то ціна зерна відповідає витратам крайніх ферм, які знаходяться на граничному „концентричному

колі” На його думку, максимальна земельна рента буде одержуватись з найближчих до міста земель, тобто у першому „концентричному кільці”, а в наступних буде поступово зменшуватися; тоді в останньому її не буде взагалі;

 

– поклав початок виникненню некласової концепції розподілу доходів,

яка ґрунтується на теорії граничної продуктивності факторів виробництва.

 

Велику наукову спадщину залишив після смерті Антуан Огюстен Курно (1801 – 1877) – відомий французький вчений, філософ, математик, економіст. Народився у невеликому містечку Гре (Франція) у заможній сім’ї. Після закінчення школи займався самоосвітою, деякий час відвідував коледж у Безансоні. У 1821 р. А. Курно поступив на природниче відділення Вищої

нормальної школи в Парижі, де займався вивченням математики. У 1929 р. вчений отримав докторський ступінь у Паризькому університеті за роботу з математики. З

1834 р. – професор математики в Ліонському університеті. У 35 років – ректор академії (університету) у Греноблі. У 1838 р. А. Курно став генеральним

інспектором французьких університетів.

 

В історію науки А. Курно увійшов як автор історико-філософських творів, оригінальних досліджень з проблем математики, філософії, економіки, теорії імовірності, які на десятки років випередили свою епоху [101, с. 501].

 

Свої економічні погляди А. Курно виклав у кнізі „Дослідження математичних принципів у теорії багатства” (1838), де:

 

– досліджував модель дуополії на основі використання фактору конкуренції між двома продавцями. Результатом цього аналізу стало обґрунтування положення про те, що у точці рівноваги дуополістів формується ціна (ЦДР), нижча за ціну монопольного ринку (ЦМР), але вища за ціну ринку вільної конкуренції (ЦРВК). Математично це має такий вигляд: ЦМР >  ЦДР > ЦРВК;

 

– проаналізував ситуацію на ринку досконалої конкуренції, коли фірми не мають можливості впливати на ціноутворення. У такий ситуації, стверджував А. Курно, випуск продукції є максимальним, а ціни – мінімальні, а максимізація прибутку досягається за умов рівності граничних витрат та середнього доходу;

 

– розробив теорію попиту. А. Курно увів до наукового обороту поняття

„еластичність попиту” „закон попиту”, який записав у вигляді функції:

 

D = f (P), де D – попит, Р – ціна;

 

– сформулював поняття економічної рівноваги;

 

Жюль Дюпюї (1804 – 1866) – французький інженер, автор кількох наукових праць з проблем соціально-економічної ефективності технічних проектів. Основні ідеї з маржиналізму виклав у статті „Про вимір корисності громадських робіт” (1844), де досліджував проблеми порівняння корисності індивідуальних та суспільних благ. У цієї статті Ж. Дюпюї:

 

– стверджував, що кожна додаткова одиниця суспільних благ приносить щоразу менше задоволення споживачам;

– проголошував, що значення (величина) попиту як функція граничної корисності зменшується у міру зростання кількості придбаних споживчих благ;

 

– виступив з теорією попиту, у якій обгрунтував існування цінового надлишку як грошового вимірювача надлишку корисності для споживача. Ж. Дюпюї стверджував, що „відносна корисність” (ціновий надлишок) – це максимально можливий дохід, який виникає у зв’язку з тим, що суб’єкти господарювання (виробники – споживачі) купують та продають кожну одиницю товару за незмінної ціни. Ж. Дюпюї проаналізував ціновий надлишок споживача і виробника. Це призвело до такого висновку: недоцільно

підвищувати тарифи на суспільні послуги внаслідок зменшення сумарної суспільної вигоди.

 

Герман Генріх Госсен (1810 – 1858) – відомий німецький вчений-економіст і математик, народився у містечку Дюрен поблизу Кельна. Здобув юридичну освіту, вивчав право та державне управління в університетах Бонну та Берліна. З 1847 р. почав вивчати проблеми економічної теорії. Його теорії граничного аналізу лягли

в основу теорії раціональної поведінки споживача, пошуку оптимуму за обмежених ресурсів. У 1858 р. вчений помер від туберкульозу легенів.

 

Основні ідеї з маржиналізму Г. Г. Госсена знайшли відображення у опублікованій праці „Еволюція законів людської взаємодії” (1854). У кнізі, на основі ідей утилітаризму та розумного егоїзму, Г. Г. Госсен:

 

– зробив критичний аналіз класичної політичної економії. На думку вченого, предметом політичної економії мають бути не загальні економічні закони, а економічна поведінка суб’єкта господарювання, його психологічна оцінка та вибір блага. Оскільки мета політичної економії має полягати в тому, щоб допомогти людині отримати максимум насолод, стверджував Г. Г. Госсен, то її необхідно перейменувати в учення про задоволення;

 

– застосував граничну корисність для аналізу поведінки споживача;

 

– розробив теорію раціонального споживання, на основі якої сформулював два загальні закони рівноваги в економіці.

 

Згідно з першим законом Госсена, величина задоволення від споживання кожної додаткової одиниці даного блага, а значить і її корисність, поступово зменшується і при насиченні досягає нуля. Інакше кажучи, бажаність даного блага зменшується по мірі збільшення його споживання і у точці повного задоволення вона дорівнює нулю. Вчений на графіку зобразив принцип спадної граничної корисності за допомогою кривої, показав її відмінність від кривої попиту.

 

Згідно з другим законом Госсена, оптимальна структура споживання (максимальне задоволення потреб при обмеженості запасу благ) досягається за умов рівності граничних корисностей благ, які споживаються, тобто тоді коли інтенсивність задоволення від споживання однакова. Інакше кажучи, якщо запасу благ недостатньо для повного задоволення потреби людини, то сукупна найбільша

задоволеність від них досягає тоді, коли приріст насолоди від кожного виду благ стає однаковим (тобто коли е рівними граничні корисності кожного блага). Так, наприклад, будь-яка особа зможе максимізувати свою сумарну корисність, якщо розподіляє ресурси (10 марок), які вона має між різними благами (наприклад, фруктами) таким чином, що від останньої одиниці ресурсу (марки), витраченої на кожне благо (перше яблуко, третю грушку та десяту мандаринку) досягається однакове задоволення. Другий закон Госсена фіксує принцип рівноваги індивідуального споживання та індивідуального виробництва;

 

– виявив різницю між загальною та граничною корисністю.

 

Закони Госсена мали велике значення для розвитку маржиналізму, стали основою всієї мікроекономічної теорії наступного століття.