Історія економічних вчень - Навчальний посібник (В.В. Кириленко)

1.передумови виникнення та методологічні особливості історичної школи

 

Історична школа в політичній економії виникла у першій половині ХIХ ст., як реакція на поширення класичної політичної економії. Особливо в Німеччині появилися критичні замітки і заперечення щодо твердження всеосяжності теоретичних розробок класичної школи і можливостей вирішення  країнами заходу і, в першу чергу в Англії, всіх проблем економічного життя суспільства, спираючись на теорію, яка має завершену форму і не допускає ніяких спростувань і відхилень. Суспільство ХIХ ст. розвивалося і змінювалося в сторону  глибшого  розуміння  людиною  її  призначення  в  творенні навколишнього середовища і це породило потребу в суспільній науці нового типу. Окремі автори континентальної Європи, і особливо Німеччини, засумнівалися в тому, чи достатня проста імітація фізики для розробки практично корисної суспільної науки. Тон їх критики і заперечень був націоналістичним, а по змісту вони носили теоретичний характер. Економічні інститути, що сформувалися в різних країнах, відрізняються один від другого, відзначають вони, і слід чекати, що принципи і критерії, які використовуються для того, щоб пояснити розвиток торгівлі і транспорту в цих країнах не співпадають з відповідними принципами і критеріями, які стосуються Англії. Тогочасна Німеччина характеризується економічною відсталістю, збереженням залишків феодалізму, середньовічним сільським господарством, нерозвинутою індустрією.

В результаті війн з Наполеоном Бонапартом у 1806 – 1807 рр. Пруссія остаточно розпадається. Політичний консерватизм та протиборство дрібних майже феодальних держав, об’єднаних у конфедерацію за національною ознакою, запізнілий розвиток національної держави передбачали необхідність в заходах неомеркантилістського характеру.

Відсутність внутрішнього ринку, єдиної грошової системи, нерозвиненість транспорту і зв’язку, існування митних кордонів між окремими німецькими

державами, розбіжність мір, ваг, наявність в обігу до 600 видів монет все це формувало особливі погляди німецьких економістів на свободу торгівлі. Вони

вважали, що фритредерська політика доречна лише для країн, які в своєму економічному розвитку змогли вирватися вперед. Та не придатна для країн, які всіма силами намагаються подолати свою господарську відсталість.

 

Німеччина  втратила  позиції  одного  з  центрів  світової  торгівлі  після великих географічних відкриттів ХV – ХVI ст. і залишилась без зовнішніх джерел нагромадження капіталу. Пальма першості тут дісталася Англії. Саме вона, інтенсивно розвиваючись, панувала на німецьких ринках внаслідок відсутності протекціоністських заходів.

Пануючі традиції історико-філософської думки в Німеччині: потужний вплив знаменитого філософа Г .В. Ф. Гегеля (1770 – 1831), не менш відомих вченого-правознавця Ф. К. фон Савіньї (1779 – 1861) та філософа В. Дільтея (1833 – 1911) – вплинули на склад мислення німецьких економістів. Їм важко було сприйняти індивідуалістську філософію англійського утилітаризму (намагання мати з усього користь). У. Мітчелл писав про цей період в історії Німеччини, що економічне життя стабілізувалося, викристалізувалося у відповідності   з   означеними   формами   і   порядками,   які   в   значній   мірі визначалися  політичними  інститутами,  звичаями,  що  існували  на  протязі досить тривалого періоду [57, с. 24]. Німецькі економісти підкреслювали, що економічні питання однаково є і питаннями політичними, тому поняття “політична економія” чи “національна економія” в Німеччині зберігало істинний   зміст,   який   в   англосаксонських   країнах   було   втрачено   і   це передбачало в більшій мірі розгляд правил   державного управління, ніж механізму  ринкових  цін  [57,  с.  24].  Вони  спиралися  на  ідею  Гегеля,  що розвиток людського суспільства, по суті, є проявом духу народу і тому держава з етичної точки зору, завжди займає пануюче становище в порівнянні з індивідуумом  і  сім’єю.  Такою  була  філософська  концепція,  котра  лягла  в основу методології історичної школи. Розвиток як правових норм, так і мови, і звичаїв походить із досвіду людей вважав Ф. Совіньї, доказуючи тим самим, що  право  –  частина  всієї  культури  і  у  тому  випадку,  коли  в  нього  не вмішуються довільним чином, воно розвивається “природним шляхом”.

Найбільший   вплив  на        розвиток         історичної      і           економічної   думки в

Німеччині мав філософ Вільгельм Дільтей, який підкреслював, що історії доводиться мати справу з конкретними індивідуумами, а природничим наукам

– з абстрактними поняттями. Природничі науки повинні описувати  ті чи інші явища і пояснювати їх, в той час як найбільш важливе завдання, яке стоїть

перед суспільними науками, полягає в тому, щоб зрозуміти. Він відзначав, що пояснення   передбачає пошук причинних зв’язків, а розуміння спирається на дослідження мотивів людської діяльності, яка спричинила появу ти чи інших

життєвих явищ. Тому при дослідженні історик спирається на власний життєвий досвід. З допомогою власного досвіду науковець заставляє минуле оживати, і в тому, що він відтворює, насправді проявляється його індивідуальність [101, с.

25]. В. Дільтей вважав, що наука, яка вивчає поведінку людини відрізняється від науки, що вивчає неживу природу. Оскільки пізнання істини в сфері людської культури здійснюється на основі внутрішнього сприйняття, трактовка

змісту  історичних   подій   з   плином   часу   змінюється   в   залежності   від культурного рівня автора і його діяльності. Під впливом цього німецькі економісти           відкинули   твердження   класиків.   Вони    вважали   їх    теорії відірваними  від  реальної  дійсності.  В  Німеччині  існувала  стійка  позиція

історичного дослідження, а строго теоретичний аналіз, яким користувалася класична політична економія, тут не мав глибоких коренів.