3. економічна думка феодальної Європи

3.1. Пам'ятки економічної думки Франкської держави

„Салічеська правда”, „Капітулярій про вілли”

Економічні ідеї Київської Русі

Європейська  середньовічна  думка  залишалась  під  сильним  впливом античності.

Особливістю економічних вчень стала участь їх в створенні католицької церкви, яка перетворилася на великого феодала, володіючи великою кількістю землі і селян. Для церкви, як для будь-якого суб'єкта господарювання, стали важливими питання ефективного управління землею та одержання доходу. В пошуках відповіді на економічні питання стали брати участь монахи-каноники (каноністи), церковні юристи, одні із самих досвідчених людей того часу.

Характеристика економічної думки Середньовіччя:

-           Економічна    думка  прикривалась            богословськими        текстами         мудрого характеру.

-           Відображала боротьбу між  селянською общиною і  феодальним помістям

(колонат, латифундія, вілла). Основою конфлікту була боротьба між общинною власністю і приватною.

-           Велике виробництво, завдяки концентрації селян. Збереження примітивної і

ручної техніки.

-           Міста з їх торгівлею і промисловістю.

-           Економічна  політика  феодального  помістя  –  особливе  місце  в  розвитку економічної думки. Вічна  економічна проблема: як  заставити працювати

раба і селянина на віллі і латифундії.

-           Оброк і панщина, протиріччя між ними. Оброк більш прогресивний тому,

що  послаблює  залежність  між  селянином  і  феодалом,  панщина  –  та  ж рабська праця.

-           Наявність феодальної ренти. Пошуки поземельної залежності і економічної експлуатації.

-           Протиріччя    між      натуральним  і           товарним        господарством,          селянами        і міщанами.

Феодалізму селян властиві: споживацькі мотиви, вотчина ремесло, всеможливі оброки і панщина, нагромадження продуктів харчування. Феодалізму   міських   жителів   властиві:   боротьба   за   рідкісні   елементи

виробництва (залізо), реалізація надлишків сільськогосподарського виробництва, широкі торгівельні зв'язки. Купці і лихварі розорюють аристократів, не кажучи вже про селян.

Для розуміння економічної думки раннього феодалізму мають велике

значення старовинні записи судових звичаїв франків „Салічеська Правда” (VI ст.). Наводячи перелік штрафів за всеможливі злочини, вона характеризує економічні погляди франків щодо общинного селянства з однієї сторони і служилих людей або дружинників – з другої.

-           Не приділяє уваги містам і промисловості. Сільське господарство –

основне          заняття  франків.  Сама  „Салічеська  Правда”  –  це  аграрний кодекс:

-           Ігнорує питання торгівлі.

-           Соціальна рівність – рівний штраф за вбивство любого франка.

-           Перевага        общинної       власності,       лише   король            мав      право землеволодіння общини.

-           Родова община, вже тоді заміняється земельною або сусідською.

-           Роль держави в особі короля.

„Салічеська Правда” показала розпад родового ладу, процес феодалізації, диференціації франкського суспільства і інтереси служилої аристократії, яка згуртовувалася навколо короля.

Через три століття економічні питання середньовічного помістя знайшли свій відбиток в „Капітулярії про вілли” (Закон про маєтки), де:

-           визначається монопольне право феодалів на земельну власність;

-           натуральне     господарство проголошується        ідеальною       формою організації економічного життя;

-           як        виключення   допускається  продаж           надлишків      продукції        та

купівля того, що не виробляється у маєтках власними силами;

-           чітко   окреслюються            правила          поведінки       та         обов'язки        суб'єктів господарювання.

Таким чином в „Капітулярії про вілли” закріплювалась залежність селян, а завдання економічної політики зводилось до зміцнення кріпосництва.

Економічні ідеї Київської Русі. Економічна думка України за часів феодалізму своїм корінням сягає становлення та розвитку могутньої держави – Київської Русі. Видатною пам'яткою економічного життя є „Руська правда” (30 р. ХІ ст.) – збірник установлень правди, закону. Це свого роду кодекс цивільного    права,    що    містить    норми    майнових    відносин,    принципи

відшкодування за втрати і злочини. Положення Правди, звід звичаїв, судові встановлення, термінологія допомагають уявити правові та господарські основи життя в Київській Русі.

„Руська правда” встановлює норми права відповідно до канонів християнської релігії. Вона визнає вирішення судових суперечок за допомогою

кривавого   двобою.   Більшість   статей   присвячено   нормам   господарських відносин – праву власності, принципам спадкування, покаранням за порушення

орної землі, практиці відшкодування грошових і натуральних боргів [112, с. 44].

Як письмовий звід давньоруського права „Руська правда” впорядковує систему майнових відносин, боргових зобов'язань, норми покарань, ступінь відповідальності представників різних соціальних груп, громади.

„Руська правда” – джерело зведень про норми господарського життя, економічних відносин. З неї ми довідуємося про грошову систему, металеві гроші та хутра, що виконували функцію товарних грошей, про торговельні

відносини Русі із сусідами, про ціни на товари, про норми стягування відсотків із грошової позички.

На відміну від західноєвропейських держав раннього середньовіччя, де

лихварство  вважалося  гріховним,  на  Русі  воно  законодавчо  регулювалось.

„Руська правда” по суті не обмежувала розмір відсотка, він був тут дуже високим.

Статті „Руської правди” окреслюють основи майнового і станового поділу. Верхня верства – „княжі люди” (дружина князя); потім ідуть „люди”

(вільні, зобов'язані сплачувати данину князеві); на нижній сходинці – „холопи”

(раби) [112 с. 45].

„Руська правда” –  як  юридичний документ, складений спочатку Ярославом Мудрим, доповнювався, редагувався його синами, а потім Володимиром Мономахом, використовувався і іншими слов’янськими князівствами упродовж ХІІІ – ХVІІ ст.

3.2. Економічні погляди каноністів. Особливості поглядів Фоми Аквінського, Ніколи Орема.

Єресі і Реформація

В умовах повного панування феодального способу виробництва, церква теж стала великим феодалом. Погляди ідеологів з представників церкви змінились. Широкого розповсюдження набула схоластика. Вона менше всього займалась  дослідженням  природи  і  суспільства.  Схоластики  прагнули поставити науку в залежність релігії, робили висновки із догматів церкви у відповідності інтересам феодалів, туди ж і направити практичну діяльність людей.

Свої твердження про явища суспільного життя вчені-схоласти виводили із церковних правил, так званих канонів церкви, тому їх і називали каноністами.

Особливістю економічної думки раннього канонізму було засудження торговельного прибутку і лихварського відсотку, які розглядались як результат нечесного обміну і присвоєння чужої праці, тобто як гріх, тому вимагали заборони великої торгівлі і лихварства.

Центральне місце у вченні каноністів займає положення про “справедливу ціну”, тобто ту яка забезпечувала еквівалентний і пропорційний обмін, рівновагу у суспільстві. “Справедлива ціна” не може містити  прибутку. Державна власність вважалася ідеальною, а приватна – Божа кара за людські гріхи.

В період пізнього Середньовіччя, коли посилилась соціальна диференціація суспільства, зросла чисельність міст та їх економічна могутність, розквітли ремесла, промисли, торгівля і лихварство, пізні каноністи розширили коло аргументів, які пояснювали економічні проблеми і причини соціальної нерівності. Вони відійшли від авторитарності доказів, які опиралися на тексти святого  писання,  праці  церковних  теоретиків  і  морально-етичної характеристики економічних категорій. Пізнім каноністам властивий принцип двоїстості оцінок, який давав змогу посередництвом коментарів, уточнень і застережень початкове трактування конкретного господарського явища або економічної категорії подати в іншому, навіть протилежному світлі

[121, с. 31].

Найвідомішим представником канонічної доктрини називають домініканського італійця, ченця Фому Аквінського (Аквіната, 1225 – 1274 рр). Його  праця  “Сума  теології”  стала  свого  роду  енциклопедією  католицизму, навіть сьогодні його вчення широко використовується Ватиканом.

Двояка і компромісна позиція Фоми Аквінського прослідковується у трактуванні  таких  економічних  категорій  як  багатство,  власність,  обмін, вартість (цінність), гроші, торговельний прибуток, процент.

Багатство  –  розглядалось  ранніми  каноністами  як  сукупність матеріальних благ, створених працею. Нагромадження золота і  срібла вважалося штучним багатством, а отже грішним. Водночас, засуджуючи накопичення грошового багатства приватними особами, Аквінат визнавав необхідним  утворення  скарбів  у  держави  та  церкви,  мотивуючи  це необхідністю здійснення благодійної діяльності.

Приватна власність розглядається як законний інститут людського суспільства, встановлений Богом, саме він встановив порядок, який дає змогу людям жити відповідно до певної станової ієрархії. Водночас, проголосивши верховним володарем усіх речей Бога, Фома стверджував, що кожна людина повинна володіти своєю власністю так, як би остання належала усім, виходячи із готовності завжди поділитись із бідними і нужденними. Держава ж повинна гарантувати недоторканість приватної власності, при тому, що "кожен повинен охороняти своє” [101 с. 124].

Обмін сприймався у Стародавньому Світі і Середньовіччі як акт волевиявлення людей, результат якого був пропорційним і еквівалентним. Мислитель не відкидаючи цього принципу, наводить приклади, де обмін перетворюється в суб'єктивний процес, що забезпечує рівень здобутої корисності при нееквівалентному обміні речей. Згідно цього, “обмін порушується тоді, коли речі, дають користь одному за рахунок іншого” [121 с.

31].

“Справедлива ціна” – категорія, яка каноністами замінялась категоріями “вартість”, “цінність”, “ринкова ціна”. Вона встановлювалася феодальною знаттю, закріплювалася на визначеній території. Її рівень визначався збільшенням трудових і матеріальних витрат у процесі товарного виробництва. Фома Аквінський ставив процес ціноутворення у залежність від соціального статусу учасників обміну і вважав “справедливою” не однакову, а різну для різних верств ціну на один і той самий товар, виправдовуючи прагнення людей до багатства, яке відповідає їх соціальному статусу. Один рівень добробуту: ціна повинна забезпечити реміснику, інший – церковнослужителю, третій – феодалу.

У ціні також мають враховуватись, на думку Ф. Аквінського, витрати на збереження,  доставлення  товарів,  а  також  страховка  на  випадок  можливих втрат товару.

Гроші, на думку A. Аквінського, виникають у результаті домовленості для зручності обміну. Він виражає свою прихильність до концепції грошей як номіналу, визнає, що хоч монети і мають “внутрішню цінність”, держава все ж має право допускати певні відхилення дійсної вартості монети від її “внутрішньої цінності” право встановлювати “номінальну вартість”.

Торговельний прибуток і лихварський процент, на думку мислителя, можуть присвоюватися купцем і лихварем, якщо прицьому очевидно, що вони здійснюють цілком благопристойне діяння. Іншими словами, прибутки не повинні бути самоціллю, а заслуженою платою і нагородою за те, що у торгівлі і  позикових операціях мають місце праця, транспортні, матеріальні витрати і навіть ризик [121, с. 32].

Видатним представником середньовічної економічної думки був французький вчений Нікола Орем (Оресм) (1323 – 1382 рр.). У своїй праці “Трактат про походження, природу, юридичне обгрунтування і зміну грошей” намагається дати визначення грошам, як економічній категорії. Згідно його твердженням,  гроші  –  це  інструмент,  створений  людьми  для  полегшення обміну товарів. Ніколі Орему належить одна з перших спроб обгрунтування металістичної теорії грошей. На основі своїх висновків про походження та природу грошей науковець підійшов до розуміння існування об'єктивних закономірностей грошового обігу [116, с. 13].

У економічній думці періоду середньовіччя був і другий напрям, відображений в  єресях  (неканонічних трактуваннях Біблії)  і  вимогах учасників селянських повстань. Єресі засуджували розкіш і багатство церкви

та духовенства, накопичене всупереч ранньохристиянським канонам, проповідували ідеї рівності всіх людей, відміни грошей, боргів, повинностей, непокори  світській  владі  і  мали  яскраво  виражену  антифеодальну спрямованість. У подальшому ці погляди знайшли відображення в Реформації

– процесі розколу католицької церкви і виникнення протестантизму [101 с.

127].

Реформація включала два напрями єресей:

1.         Бюргерські.

2.         Плебейсько-революційні.

Перший напрям був спрямований проти феодалізму, розкоші церкви.

Висувалися вимоги усунення панства від влади і політичної діяльності, рівності всіх членів релігійних общин.

Другий           напрям,           представлений          плебейсько-революційною  єрессю,

доповнював перший вимогою громадянської рівності – селян і ремісників із сеньйорами,  плебеїв  (простолюдинів) із  аристократами.  Вимагалася  відміна

панщини, оброку, станових привілеїв і самих станів.