1. Історичні передумови виникнення і загальна характеристика класичної політичної економії

Класична політична економія прийшла на зміну меркантилізму; вона була започаткована наприкінці XVII – на початку XVIII ст. Теоретико-методологічні основи, започатковані в цей період, заклали підвалини світової економічної науки. Ця школа, ставши засновником нової традиції економічної думки, отримала назву „класичної”.

Виникнення і розвиток, а також принципова новизна класичної політичної економії як самостійної галузі знань пов’язується з тим, що об’єктом дослідження стають матеріальне виробництво, об’єктивні закони економічного життя.

Історичні передумови виникнення цієї науки створюються у найбільш розвинутих європейських країнах і перш за все в Англії. Тут швидше, ніж в

інших країнах Західної Європи, завершився процес первісного нагромадження капіталу, проникнення мануфактурного капіталу у сферу виробництва. Все це приводило   до   загострення   соціально-економічних   протиріч,   виникнення

буржуазних революцій, які позбувалися феодально-абсолютистського укладу і прискорювали прихід буржуазії до влади та розвиток капіталістичних економічних відносин  і  підприємницької діяльності. Це  сприяло  зростанню

виробництва, торгівлі, грошового обігу, інших сфер і форм діяльності людей. З

розвитком мануфактурного виробництва з’явився промисловий капітал, який

все більше підкоряв собі торговельний; отже, виникли нові джерела прибутку. В цілому, швидкий розвиток капіталізму в Англії та Франції XVII – XIX ст. створив сприятливі передумови для виникнення теоретичного аналізу нових економічних явищ і процесів.

Стрімкий  розвиток  ринкової  економіки,  виникнення  більш потужних  сфер  і  джерел  збагачення,  примноження  національного багатства, ніж торгівля, викликали необхідність у новій економічній ідеології,  яка  б  теоретично  узагальнила  і  пояснила  ці  нові  економічні явища і процеси.

Першими, хто започаткував і системно виклав ідеї класичної політичної економії, були Вільям Петті (Англія) і П’єр Буагільбер (Франція). Подальший

значний розвиток класична політична економія набула у працях англійських (Адам Сміт, Давід Рікардо, Томас Мальтус, Джон С. Мілль), французьких (Франсуа Кене, Жан Батист Сей, Фредерік Бастіа) та американських (Генрі Ч.

Кері) економістів. Саме вони остаточно сформували ідейно-теоретичні та методологічні засади економічної теорії як науки.

В сучасній економічної літературі визначено основні етапи еволюції класичної політичної економії, узагальнено деякі спільні теоретико- методологічні підходи, характерні риси класичної школи, які виникали та розвивались на противагу меркантилістським підходам попередників.

У своєму розвитку класична політична економія пройшла декілька етапів.

Основні є [101, с. 174 – 175]:

1-й етап (кінець XVII – середина XVIII ст.) – започаткування класичної політичної економії як альтернативи меркантилізму [В. Петті (Англія), П. Буагільбер і Ф. Кене (Франція)];

2-й етап (друга половина XVIII ст.) – формування ідейно-теоретичних та методологічних засад класичної політичної економії, становлення економічної теорії як науки [А. Сміт (Англія)];

3-й етап (перша половина ХІХ ст.) – розвиток та переосмислення ідей А. Сміта його послідовниками, збагачення економічної науки новими теоретичними здобутками [Д. Рікардо, Т. Мальтус, В. Н. Сеніор (Англія)]; [Ж. - Б. Сей, Ф. Бастіа (Франція)]; [Г. Ч. Кері (США)];

4-й етап (друга половина ХІХ ст.) – завершення виконання панівної ролі класичної політичної економії [Дж. С. Мілль (Англія)].

Класична політична економія, на відміну від меркантилізму:

–      орієнтувалась переважно на розвиток індустріального виробництва, представляла інтереси в першу чергу підприємців, капітали яких функціонували у промисловості, сільському господарстві, будівництві та у транспорті. Проблеми ж сфери обігу розглядала як другорядні;

–  спиралася не на суб’єктивні, а на об’єктивні підходи до законів економічного розвитку. Для цього вона розробила вчення про „природні” закони економіки, які ототожнювались із законами природи;

–  започаткувала безстороннє наукове вивчення виробничої сфери на основі використання економічного аналізу. Представники класичної політичної економії при аналізі економічних процесів і явищ вперше почали використовувати причинно-наслідковий, абстрактно-дедуктивний метод та системний підхід. Це мало велике значення для розв’язання методологічних проблем політичної економії;

–   не ототожнювала багатство з грошима, золотом і сріблом, а трактувала його як сукупність мінових цінностей. Джерелом же багатства визнавалась лише продуктивна праця;

–   будувалась на основі трудової теорії вартості. Представники цієї теорії вважали джерелом та мірилом вартості кількість затраченої на виробництво  товарів  праці,  або  ж  витрати  виробництва.  Вони  розрізняли

„природні” ціни, які відображають об’єктивні умови виробництва, і фактичні ціни, що є залежними від співвідношення попиту та пропозиції;

–     висунула концепцію економічного лібералізму, принцип невтручання держави у господарську діяльність; обстоювала політику фритредерства – вільної торгівлі без обмежень; надавала перевагу особистим інтересам натомість загальнодержавних. На відміну від цього, представники меркантилізму обстоювали політику протекціонізму, і виходили з пріоритетності державних інтересів над приватними;

–   вважала можливим автоматичне самоврівноваження сукупного попиту та сукупної пропозиції за умов вільної ринкової економіки. Піддавала сумніву можливість досягнення загальноекономічної рівноваги через державне регулювання національної економіки;

–  ґрунтувалася на концепції економічного зростання та підвищення національного добробуту шляхом нагромадження капіталу, збільшення кількості зайнятих у сфері матеріального виробництва та підвищення продуктивності праці. Меркантилістська ж концепція економічного зростання та підвищення національного добробуту будується на засадах примноження грошового багатства країни через досягнення її активного зовнішньоторговельного балансу.