Історія економічних вчень - Навчальний посібник (В.В. Кириленко)

3. економічна школа фізіократів

 

Економічна  школа  фізіократів,  як  особлива  складова  класичної політичної  економіі,  виникла  і  розвивалась  у  провідних  країнах  Західної Європи. Найбільший розвиток теорія фізіократизму отримала у Франції в середині XVIII ст., в перехідний період від феодалізму до мануфактурного капіталізму. Слово “фізіократизм” грецького походження і складається з двох слів “фізіо” – природа і “кратоз” – влада, сила, панування. Суть фізіократизму у його центральній ідеї – вивчення основ природного порядку в економіці. Фізіократи, або прихильники ідеї природного закону, були виразниками природовладдя, досліджували природні закони суспільного бутя. Вперше застосував  термін  “фізіократизм”  Дюпон  де  Немур.  у  своєї  кнізі “Фізіократія, або природна конструкція найбільш вигідного управління людським родом” (1768 р.).

 

Виникнення фізіократизму пов’язується з критикою меркантилізму. На той час у сільському господарстві провідних европейських країн загострилися соціальні і політичні антагонізми та економічні суперечності, які вимагали негайного свого розв’язання. Особливо складною ситуація була у Франції, де центр економічних суперечностей, у зв’язку з нерозвиненістю промисловості, перебував у сільському господарстві і вирішення аграрних проблем стало головним питанням економіки цього періоду.

 

Основний внесок у розробку аграрних проблем зробили таки французькі фізіократи, як: Франсуа Кене (1694 – 1774), Анн Робер Жак Тюрго (1727 –

1781), Віктор Рікетті Мірабо (1715 – 1789), Дюпон де Немур (1739 – 1817), Поль П’єр Мерсьє (1720 – 1793), Венсан де Гурне (1712 – 1759) та ін. Помітний спадок  у  розв’язанні  аграрних  проблем  залишив  і  англійський  економіст-

фізіократ Річард Кантільон (1680 – 1734).

Фізіократи:

 

–   досліджували (на відміну від меркантилістів) переважно проблеми сфери виробництва, зокрема сільського господарства;

 

–          джерелом  багатства  нації  вважали  не  зовнюшню  торгівлю,  а

сільське господарство;

 

–   були прихильниками ідеї цілковитого економічного лібералізму, концентрованим виразом якого став знаменитий принцип “laissez faire”. Цей принцип означає: „Дайте людям самим робити свої справи, дайте справам іти своїм ходом”, або „нехай все іде, як іде”. Держава не повинна втручатись у господарську  діяльність.  Її  завданням  має  бути  лише  збір  податків, забезпечення обороноздатності країни, прав і свобод людей.

 

–    вважали, що праця людини має бути вільною, її плоди недоторканними, а власність – священною.

 

–   були прихильниками перенесення дослідження про походження додаткової вартості і інших економічних процесів із сфери обігу у сферу виробництва, заклали підвалини для аналізу капіталістичного виробництва;

 

–   розробили теорію „природного порядку”, пов’язану з визнанням об’єктивного та закономірного характеру розвитку ринкової економіки;

 

–    висунули концепцію „чистого продукту”, під яким розуміли отриманий у землеробстві надлишок продукції, що перевищує витрати виробництва.

 

Погляди фізіократів відіграли велику роль у подальшому розвитку економічної думки. На думку А. Сміта, доктрина фізіократів, незважаючи на деякі недоліки, найбільш наближена до істини, ніж будь-яка інша теорія політичної економії з опублікованих досі.

 

3.1. Економічні погляди Ф. Кене

 

Франсуа Кене (1694 – 1774) – видатний французький економіст, засновник школи фізіократів. Народився у сім’ї дрібного землевласника з передмістя Версалю. Одержав добру медичну освіту. У 1736 р. отримав посаду професора хірургічної академії, а в 1975 р. став королівським лікарем. Економічними дослідженнями вчений почав займатися у 60-ти річному віці.

 

Економічні погляди Ф. Кене знайшли відображення у таких працях, як

„Економічна  таблиця”         (1758), „Загальні        принципи      економічної   політики держави” (1760),  „Про  торгівлю” (1760),  „Природне право”  (1765),  „Аналіз

економічної   таблиці”         (1766), „Діалог           про      ремісничу       працю”           (1766),

„Зауваження стосовно грошового процента” (1766), „Китайський деспотизм” (1767) та ін.

У своїх творах Ф. Кене розробив методологічні основи теоретичної системи фізіократизму, яка включає: теорію природного порядку, теорію чистого продукту, теорію кругообігу багатства (суспільного відтворення).

 

В теорії природного порядку Ф. Кене виклав філософську платформу економічного світогляду фізіократів. Згідно “природного порядку” суспільство має розвиватися вільно на основі об’єктивних природних економічних законів, які є універсальними і незаперечними, єдиними, вічними,   незмінними,   встановленими   Богом   для   щастя   людей.   Право власності і повага до влади і до розроблених нєю вихідних норм і правил поведінки людей визнається основою природного порядку. Його слід пізнавати, пристосуватися до нього і діяти згідно його вимог, бо він найвигідніший для людей. Розглядаючи суспільство як живий організм, Ф. Кене розрізняв у ньому здоров’я (норму) і хворобу (патологію). Вважав, що здорове суспільство знаходиться у рівноважному стані, хворе ж – у нерівноважному. У своїх дослідженнях Ф. Кене приділяв велику увагу створенню умов для досягнення економічної рівноваги.

 

У вченні про чистий продукт досліджується економічна сутність цього продукту. Чистий продукт – це надлишок вартості продукту, створеного у землеробстві,  над   витратами   виробництва.  Ф.   Кене   стверджував,  що

„надлишок  продукту  землі,  який  залишається  після  відрахування  витрат,

зумовлених працею, використаною на певну культуру, і тих витрат, які необхідні для застосування цієї культури, є чистий продукт, що створює дохід держави і землевласників, які придбали чи купили власність” [23, с.522].

 

Вчення про чистий продукт ґрунтується на тому, що:

 

–     примноження багатства відбувається лише у сільському господарстві, єдиній галузі, де вироблене багатство перевищує споживання. У жодній іншій галузі економіки нічого не створюється, сировинні матеріали сільського господарства лише переміщуються або переробляються;

 

–  землеробська праця є єдиною продуктивною працею. Усі інши види праці є корисними, однак – „безплідні”, непродуктивні. Але створює чистий продукт не сама по собі праця, а земля, природа, які допомагають праці створювати багатство;

 

–   чистий продукт є даром природи, єдиною формою якого є рента, яку отримують власники землі. У цьому дослідженні фізіократи змішували поняття продукту як фізичної субстанції з категорією прибутку.

 

У  теорії  кругообігу  багатства  фізіократів  аналізується  процес кругообігу виробничого капіталу і сукупного продукту в цілому. Суть теорії суспільного відтворення в тому, що багатство або сукупний продукт нації обертається між суспільними класами одними й тими ж каналами і що безперервність цього обігу „дає життя економічному організму”. Ідея закладена у схему суспільного відтворення, сьогодні знаходиться в основі макроекономічних моделей економічного розвитку.

Спочатку схему кругообігу виробничого капіталу і сукупного суспільного продукту   побудував   англійський   економіст   Ричард   Кантільон   у   праці

„Дослідження            природи         торгівлі           в          цілому”,          яка       була    видана            у            1755    р.

французькою, а пізніше англійською мовами. Подальший значний розвиток цієї теорії здійснив Ф. Кене у праці „Економічна таблиця”.

 

Головною проблемою, яку вирішував Ф. Кене в „Економічній таблиці”, було виявлення основних народногосподарських пропорцій економічного розвитку. Процес відтворення всього суспільного продукту охоплює відносини між трьома класами: продуктивним класом (селяни та фермери, тобто усі хто обробляє землю), класом землевласників (поміщики, король, церква – всі хто одержує щорічний чистий продукт землеробства) і „безплідним” (всі громадяни, діяльність яких не пов’язана з сільським господарством).

 

При  створенні  економічної  таблиці  Ф.  Кене  використав  метод абстракції, який дозволив зробити таки припущення:

 

– ціни незмінні протягом року;

 

– усі доходи витрачаються на споживання;

 

– купівля та продаж в середині кожного класу не беруться до уваги;

 

– відсутній вплив зовнішньої торгівлі;

 

–   вся земля обробляється фермереми-селянами, які її орендують у землевласників і сплачують ренту;

 

– промислові товари виробляються ремісниками;

 

– існує велике землеробство.

 

У моделі відтворення (економічна таблиця) Ф.Кене виходив із того, що

капітал фермерів складався із двох частин:

 

–   первісних авансів (основний капітал) в сумі 10 млрд ліврів, які використовуються протягом 10 років, щорічно десята частина (1 млрд ліврів) вноситься у вартість річного продукту;

 

–   щорічних авансів (оборотний капітал) у сумі 2 млрд ліврів, які використовуються на придбання сировини, оплату праці всіх робітників сільськогосподарського виробництва тощо. Ця частина капіталу споживається впродовж одного року, повністю переносить свою вартість на виготовлений продукт і відшкодовується.

 

За   підрахунками   Ф.   Кене,   щорічні   сукупні   витрати   основного   і оборотного капіталів продуктивного класу (фермерів) становлять 3 млрд ліврів (1 + 2). Додавши до них вартість „чистого продукту” у сумі 2 млрд ліврів, отримав вартість річного продукту фермерських господарств у сумі 5 млрд ліврів (3 + 2). За своєю натуральною формою це:

 

–   насіння у сумі 1 млрд. ліврів і продовольство для власного споживання фермерів також на 1 млрд ліврів, які потрібні для відшкодування оборотного капіталу;

– продовольство для обміну у сумі 2 млрд ліврів;

 

– сировина для промисловості у сумі 1 млрд ліврів.

 

Ф.        Кене    окремо            порахував      також  вартість          продукту,       створеного

„безплідним” класом, який становив 2 млрд ліврів. За натуральною формою це – різні промислові вироби. Разом вартість сукупного суспільного продукту

становила 7 млрд ліврів (5 + 2).

 

Увесь  процес  відтворення  у  загальному  виді  був  представлений  у вигляді п’яти актів. В тих актах аналізуються дії трьох учасників процесу відтворення:

 

– землевласники, маючи доходи у сумі 2 млрд ліврів (рента, отримана за попередній рік),  купують  у  фермерів продовольство на  1  млрд  ліврів  і  у

„безплідного” класу – промислові вироби на другий млрд. ліврів;

 

–    клас  „безплідних”, отримавши  від  продажу  промислових  виробів гроші у сумі 2 млрд ліврів, купує у фермерів необхідне для життя продовольство на 1 млрд ліврів, і сировину, потрібну для продовження промислового виробництва – також на 1 млрд ліврів;

 

–   фермери 5 млрд ліврів (вартість річного продукту, отриманого від господарської діяльності), використовують таким чином. Купують на 1 млрд ліврів у „безплідного” класу різні промислові вироби, зокрема знаряддя праці для початку нового виробництва. Виплачують землевласникам ренту у сумі 2 млрд ліврів. Останню частину чистого річного продукту у сумі 2 млрд ліврів залишають для  себе  на  насіння  (1  млрд.  ліврів)  і  харчування (1  млрд ліврів).

 

Схема кругообігу багатства подана на рис. 4.1.

 

 

 

 

Подпись: ПродовольствоГроші

Продуктивний клас

(5 млрд. ліврів)

 

Подпись: Промислові виробиГроші

 

 

 

 

Подпись: ПродовольствоПодпись: СировинаРента минулого року

(2 млрд. л.)

 

Власники землі

 

Подпись: (1 млрд. л.)Подпись: (1 млрд. л.)Гроші (1 млрд. л.)

 

Промислові вироби

 

Безплідний клас

(2 млрд. л.)

Рис. 4.1. Кругообіг багатства за Ф. Кене

 

Схема відтворення всього сукупного продукту, незважаючи на деяку обмеженість і недосконалість, є значним внеском у розвиток класичної економічної теорії.

Фізіократичні ідеї Ф. Кене набули подальшого розвитку у працях його послідовників, серед яких варто особливо відзначити Анна Тюрго.

 

3.2. Економічні погляди А. Тюрго

 

Анн Робер Жак Тюрго (1727 – 1781) – державний діяч, філософ- просвітник, видатний французький економіст-фізіократ. Народився в Нормандії у багатій дворянській родині. Закінчив теологічний факультет Сорбонни, але відмовився від церковної кар’єри. Знав шість мов, вивчав філософію, політичну економію та інші науки.

Філософський  світогляд  А.  Тюрго  сформувався  під  впливом прогресивних   ідей   просвітників   Д.   Дідро,   Ж.-Д’Аламбера   та   інших   –

співробітників і авторів „Енциклопедії”. Свої економічні ідеї вчений виклав у таких працях як „Похвальне слово Венсану де Гурне” (1759), “Роздуми про створення і розподіл багатства” (1766), „Листи про свободу торгівлі зерном”

(1770), „Цінність та гроші” (1769) та ін.. У своїх працях Анн Тюрго:

–  відстоював принципи свободи економічної діяльності, засуджував політику протекціонізму;

–          землеробство визнавав         джерелом       додаткового   продукту,       а

землеробську працю – єдиною продуктивною працею, тому що тільки вона створює „чистий продукт”;

–   критикував теорію трудової вартості, започаткував основи теорії цінності. У пошуках абсолютної ціни А. Тюрго виходить на „природну ціну” як

відносну величину, яка немає внутрішньої субстанції і визначається на основі суб’єктивних  оцінок  корисності  блага  продавцем  і  покупцем.  При  цьому

вчений підкреслював, що власна оцінка корисності блага дозволяє учасникам обміну  отримувати  більше,  ніж  вони  віддають.  Отже,  ідея  корисності  як

субстанція цінності була висунена майже за 100 років до виникнення маржиналізму;

–   розрізняв суб’єктивну і об’єктивну цінності блага. Суб’єктивна цінність визнається оцінкою блага її власником, а об’єктивна – ринком і залежить від співвідношення попиту та пропозиції;

–   першим зробив спробу сформулювати закон спадної родючості ґрунтів. Згідно з цим законом зростання витрат праці (капіталу) на землі призводить до того, що кожна наступна одиниця праці виявляється менш продуктивною;

–          висунув більш зріле тлумачення класової структури суспільства,

поділів продуктивний і „безплідний” класи на дві групи: підприємців, які є

власниками    засобів   виробництва   і   здійснюють   вкладення   капіталу   для отримання прибутків та найманих робітників, які продають свою працю і живуть на отриману заробітну плату;

–   у перше показав різницю між грошима і капіталом. Капітал на відміну від грошей приносить дохід, який розпадається на дві частини. Перша

частина слугує для відшкодування витрат, пов’язаних зі створенням продуктів, у тому числі і на оплату праці робітників. Друга – є прибутком на

капітал і земельною рентою;

–    визнав прибуток не тільки частиною земельної ренти, а і особливою  формою  доходу,  винагородою  підприємцям  за   їх   виробничі турботи,  працю,  здібності  та  ризик.  А.  Тюрго  допускав  існування промислового і торговельного прибутків;

–   дав аналіз капіталу і доходу. Основною формою капіталу вважав землеробський   капітал,   а   головною   формою   доходу   –   земельну   ренту. Намагався виявити способи зростання капіталу як “нагромадженої цінності”.

Геніальні фізіократичні ідеї А. Тюрго зробили великий вплив на наступний розвиток економічної думки.