Історія економічних вчень - Навчальний посібник (В.В. Кириленко)

3. соціал-демократичні економічні концепції

3.1. Історичні передумови виникнення ревізіонізму

 

Соціал-демократичний напрям економічної думки зародився в другій половині ХІХ ст., пройшов складну еволюцію, пов'язану з чисельними теоретико-ідеологічними та організаційними розколами.

 

У 90-х роках ХІХ ст. марксистська економічна теорія вступила в період глибокої кризи як теоретичного, так і методологічного плану. Виявилося ряд розбіжностей між висновками даної теорії і реальними еволюційними процесами, що відбувалися у розвинутих капіталістичних країнах. Це призвело до перегляду (ревізії) марксистського вчення та ідейно-теоретичного розмежування соціал-демократії.

Найважливіші передумови виникнення ревізіонізму:

1.         Подальша       еволюція        капіталізму,    зумовлена      науково-

технічними зрушеннями та промисловим піднесенням розвинутих країн світу у 80 – 90 рр. ХІХ століття.

Реальні зміни в економіці провідних країн не підтверджували історичну

тенденцію капіталістичного нагромадження, згідно з якою повинно відбутися зубожіння найманих робітників, зростання безробіття та злиденності широких

мас населення.

2.      Поліпшення становища робітничого класу, створення умов для поліпшення якості життя та збільшення чисельності середнього класу.

Дійсність заперечувала виявлену К. Марксом тенденцію до спрощення

соціальної структури суспільства та формування двох класів (капіталістів і пролетаріату). Процеси концентрації і централізації капіталу не спростили

соціально-економічний розвиток, а навпаки, посилили зростання диференціації господарського життя, ускладнення системи господарських суб'єктів, збереження самостійного значення середніх верств населення і сприяли

збільшенню внутрішньої диференціації робітничого класу.

 

3.     Розвиток інститутів політичної демократії, парламентаризму, посилення впливу робітничого та профспілкового руху, зростання його результативності.

Еволюційні зміни капіталізму сприяли поступовому реформуванню соціально-економічних відносин і встановлення “соціального партнерства”.

Соціал-демократичні партії досягли парламентських успіхів, інтенсивно розвивався профспілковий рух, розроблялися та реалізовувалися на практиці соціальні програми. Все це вимагало розробки нових концепцій, які були б

позбавлені радикалізму марксистського учення і спрямовані на перебудову існуючого капіталістичного устрою шляхом поступового його реформування.

 

Ці передумови привели до перегляду (ревізії) сутності марксистської доктрини  і  спричинили  виникнення  нових  напрямків  подальшої  еволюції соціал-демократичних ідей:

-           ліберально-реформістського,           представники            якого   заперечували революційний шлях побудови соціалістичного суспільства, протиставивши

йому концепцію економічних реформ та демократії;

-        революційно-радикального, представники якого обстоювали тези про насильницьке знищення капіталізму, негайне здійснення революції та прискорений перехід до комунізму.

 

3.2.      Сутність та економічні концепції соціал-реформізму

 

Формування соціал-реформізму як правореформістської течії соціалістичної економічної думки, розпочалося з перегляду основних положень марксистської економічної концепції. Визнаними теоретиками даної течії на кінці ХІХ – початку ХХ ст. були Е. Бернштейн (1850 – 1932), К. Каутський (1854 – 1938) та Р. Гільфердінг (1887 – 1941).

Економічні  ідеї  соціал-реформізму  були  започатковані  у  творах визнаного марксиста, лідера німецьких соціал-демократів Е. Бернштейна. В книзі “Передумови соціалізму і завдання соціал-демократії” (1899) знайшли відображення методологічні підходи та теоретичні положення, засновані на докорінному перегляді марксистського вчення, новому розумінні суті робітничого руху, стратегії та тактики побудови соціалістичного суспільства.

Вважаючи, що марксистська політична економія є наукою тенденційною, так як вона стоїть на класових, партійних позиціях і внаслідок цього не може об'єктивно і неупереджено здійснювати аналіз економічних явищ і процесів, Е. Бернштейн вважав, що подальший її розвиток і удосконалення повинні розпочатися із її критики. В процесі цієї критики він, фактично, здійснив ревізію:

1.         Методологічних основ марксизму. Е.  Бернштейн вважав, що  в

історичному матеріалізмі надто багато схематичності та надуманості і навіть помилковості,  а  в  концепції  об'єктивних  економічних  законів  вбачав недооцінку ролі людини та перебільшення ролі революційного підходу при трактуванні      еволюції   людського   життя.   Критичне   ставлення   було   і   до діалектичного методу у вивченні суспільних процесів та явищ як такого, що є перешкодою             на    шляху    будь-якого    послідовного    трактування    речей, характерною                      йому  “двозначністю”,  “мінливістю”  і  “ухильністю”.  Вчений звертав       увагу   на   необхідність   врахування   ролі   та   значення   чисельних неекономічних чинників (правові і моральні поняття, історичні та релігійні традиції,  вплив  географічних  та  інших  факторів,  духовні  здібності  людини тощо) та можливостей еволюційного розвитку людства, яким не приділялось уваги у марксистському вченні.

2.         Теорії вартості та додаткової вартості К. Маркса.

Е. Бернштейн стверджував, що поняття “вартість” у тлумаченнях К. Маркса втрачає будь-яке конкретне значення і перетворюється в наукову гіпотезу, а “додаткова вартість” є лише абстрактною формулою, до того ж,

такою, яка сама заснована на гіпотезі. Теорія вартості погано узгоджується із практикою і непридатна для пояснення руху цін та заробітної плати, а з теорії додаткової вартості не можна вивести наукові основи для соціалізму.

На противагу “абстрактній трудовій вартості” Е. Бернштейн вводить поняття “економічної вартості”, створену ним на основі синтезу трудової вартості і граничної корисності.

3.    Теорії  капіталістичного  нагромадження,  абсолютного  та відносного зубожіння пролетаріату як провідної соціально-економічної тенденції.

Використовуючи реальний процес зростання добробуту більшої частини

найманих робітників на межі ХІХ – ХХ століть, Е. Бернштейн заперечує існування як абсолютного, так і відносного зубожіння трудящих. Зростання чисельності та розмірів великих підприємств не спричиняє витіснення та відмирання дрібного виробництва. Навпаки, велике виробництво може процвітати лише поряд з дрібним. В своїй концепції “стійкості” дрібного виробництва  та   дифузії   власності   він   вказує   на   переваги   дрібного   і середнього виробництва над великим і доказує неправомірність висновків К. Маркса в абсолютному загальному законі капіталістичного нагромадження, щодо нагромадження багатства лише на одному полюсі. Виходячи з цього, Е. Бернштейн розробив теорію демократизації капіталу, в якій, на основі розвитку акціонерних товариств децентралізації та демократизації капіталу, робить висновки про пом’якшення суперечностей капіталізму.

4.         Теорії криз та відтворення К. Маркса.

Розвиток монополій, кредитної системи, засобів зв'язку та інформації вчений вважав новими можливостями для подолання анархії ринку та ліквідації кризових явищ у межах капіталістичної системи, яка стає більш організованою і регульованою.

 

5.         Марксистської теорії революційної трансформації власності та насильницького знищення капіталістичного ладу.

В противагу даній теорії їм була висунута власна теорія “демократизації

капіталу” та мирного переростання капіталізму в соціалізм. На його думку, існуючі ліберальні порядки сучасного суспільства немає потреби розбивати, їх потрібно лише розвивати далі з метою досягнення такого стану суспільства, за якого жоден клас не матиме спеціальних привілей. Становлення політичних і господарських органів демократії, розвиток профспілкового руху та парламентаризму дозволяють зламати   абсолютизм капіталізму, а робітникам впливати на ведення індустрії і здійснити мирний перехід до соціалістичного суспільства.

6.         Поняття          наукового      соціалізму,     визначення    комунізму      як кінцевої мети історичного розвитку.

Е. Бернштейн вважав, що прийняття конкретних рішень та зобов'язань

відповідно до соціалістичних принципів завжди обмежені реальним досвідом,

вимогами та інтересами людей. На відміну від К. Маркса, він трактує соціалізм як природну господарську кооперацію, сформовану на основі приватних

підприємств та доповнену муніципальною власністю.

 

Стверджуючи, що перехід до соціалізму диктується не економічною необхідністю та законами руху капіталізму, а морально-суб'єктивною

свідомістю та політичною волею людей, які формують і прагнуть здійснити на практиці певну мету, вчений розглядав соціалізм як рух у майбутнє, щоденну боротьбу за реформи, демократію та поліпшення становища трудящих.

 

Значний внесок в ревізію марксизму вніс відомий економіст-теоретик, лідер німецького й австрійського соціал-демократичного руху К. Каутський. Обґрунтовуючи невідворотність соціалізму як об'єктивного явища, що підготовлене еволюцією людського суспільства, він висуває теорію “імперіалізму”. В ній імперіалізм визначається як особливий вид політики високо розвинутих країн, який разом з монополізацією економіки сприяє поглибленню суспільного характеру виробництва та планомірності господарського розвитку. За даних умов відпадає необхідність у революційних діях пролетаріату та завоюванні влади збройним шляхом. Перехід до соціалізму стає можливим через запровадження демократії та парламентських методів боротьби за контроль над економічною владою.

 

Розглядаючи нову економічну політику індустріально розвинутих країн, направлену на розширення і зміцнення свого впливу у світі шляхом узгодження своїх інтересів, К. Каутський обгрунтував теорію мирного “вростання” капіталізму у соціалізм на основі переходу буржуазного суспільства у стадію “ультраімперіалізму”. В процесі еволюції світової економіки, на основі злиття великих галузевих монополій у єдиний всесвітній картель, на його думку, виникнуть умови для планомірного регулювання господарства у світовому масштабі. Будуть усунені конкуренція і анархія виробництва, їх замінить планове регулювання. Це призведе до виникнення “організованого капіталізму”, при якому створяться умови для його безмежного розвитку на основі використання досягнень науки і техніки. Можливі кризи надвиробництва він розглядав не як доказ неминучості краху буржуазного суспільства, а як необхідну умову оптимального функціонування його господарського механізму.

 

На думку К. Каутського, марксистське положення про те, що “боротьба класів є рушійною силою суспільного розвитку”, непридатне для розуміння логіки історичного прогресу. Сучасний соціалізм – це не просто суспільна організація виробництва, а, в першу чергу, демократична організація суспільства. Без демократії немає соціалізму. А демократія і класова боротьба – це взаємозаперечуючі явища. Для звільнення праці від капіталістичного гноблення недостатньо завоювати політичну владу. Необхідними є економічні, моральні та інтелектуальні передумови, які мають визріти в рамках існуючого устрою.

 

Основним засобом здійснення суспільної перебудови визнавав реформи, виступав за класовий компроміс, перехід до соціалізму мирним шляхом через завоювання більшості у парламенті.

В історію економічної науки К. Каутський увійшов як теоретик, який одним із перших поставив проблему взаємозв'язку та взаємозумовленості демократії і соціалізму.

 

Ліберально-реформістське крило європейської соціал-демократії представляв відомий німецький політичний і державний діяч Р. Гільфердінг (1877 – 1941).

 

У своїй праці “Фінансовий капітал” (1910) науковець вперше зробив

спробу дослідження нових тенденцій розвитку капіталізму кінця ХІХ – початку ХХ ст. Аналізуючи процеси виникнення та еволюції системи капіталістичного кредиту, фінансового капіталу, поглиблення монополізації економіки, поширення акціонерних товариств та розвитку акціонерного капіталу, засновницького прибутку, фіктивного капіталу, він здійснив перегляд ряду важливих положень економічної теорії К. Маркса.

 

З точки зору Р. Гільфердінга, нова фаза в розвитку капіталізму є епохою “фінансового капіталу”. Для неї характерною є подальша монополізація промисловості, яка стимулюється зростанням обсягів основного капіталу та прагненням банків до усунення суперництва між підконтрольними їм підприємствами. В процесі концентрації ліквідовується вільна конкуренція і посилюються зв'язки між банковим капіталом і капіталом промисловим. Капітал набирає форму фінансового капіталу.

 

Р. Гільфердінг започаткував теорію організованого капіталізму, основу якого становить свідоме і планомірне регулювання суспільного виробництва фінансовим капіталом, який упорядковує виробництво і створює можливості для існування регульованого ринку, забезпечує

безкризовий розвиток та формує передумови для економічних трансформацій на шляху становлення господарської демократії.

 

Обґрунтовано необхідність державного втручання у сферу грошово- кредитного обігу з метою створення передумов для суспільного контролю над виробництвом та соціальним середовищем.

 

Марксистській програмі революційної перебудови капіталістичного суспільства протиставлено концепцію свідомого формування “економічної демократії” на шляху мирного переходу до соціалізму. При цьому обґрунтовується необхідність посилення фабричних союзів, встановлення робітничого контролю над виробництвом, зростання участі робітників в управлінні капіталістичними підприємствами.

 

Отже, суть економічного вчення соціал-реформізму полягала у доведенні можливості здійснення соціалізму в рамках капіталістичного господарства шляхом його покращення через цілеспрямовані реформи. Саме це вчення виявилося найбільш плідним серед всіх соціалістичних економічних вчень і одержало нині найширше розповсюдження.

3.3. Еволюція економічної доктрини соціал-демократії

 

Під впливом таких протилежних економічних теорій, як неолібералізм та кейнсіанство відбувалася подальша еволюція соціал-демократичних ідей у ХХ ст. Ця еволюція відбувалася на основі доктрини “демократичного соціалізму”, під яким розуміється і процес суспільних перетворень, і принцип економічної діяльності, і суспільство майбутнього.

 

Зазнавши  впливу  кейнсіанської  доктрини,  соціал-демократи наголошували на необхідності посилення ролі держави у забезпеченні ефективного попиту та реальної участі трудящих в управлінні, регулюванні соціальних процесів, запровадженні соціальних реформ тощо.

У післявоєнний період “демократичний соціалізм” став офіційною доктриною Соціалістичного Інтернаціоналу, в основу якого покладена ідея практичного реформування західних соціально-економічних систем.

В  сучасних  умовах  концепція  “демократичного  соціалізму”  є комплексною програмою поступового реформування західних соціально- економічних   систем    на    шляху    побудови   соціалістичного   суспільства.

Найважливішою її  ознакою  є  відмова  від  кінцевої  мети  у  комуністичному трактуванні.

Головною умовою побудови соціалізму проголошується утвердження принципів демократії у трьох сферах:

-           політичній (парламентська форма законодавства та економічної політики,

сильні профспілки тощо);

-           економічній (змішана економіка як “третій”, відмінний від капіталізму і державного соціалізму шлях розвитку суспільства);

-           соціальній  (широкомасштабна  соціальна  політика  та  соціальний  захист населення, реформування соціальної сфери тощо).

Концепція “змішаної економіки” є сутністю соціал-демократії і передбачає:

-           плюралізм  відносин  власності  (поєднання  державного,  кооперативного  і

приватного секторів);

-           співіснування            різних суб'єктів         управління     виробництва  (взаємодія менеджерів, власників і профспілок);

-           демократизацію державного управління, поєднання ринкових і колективних методів регулювання на мікрорівні;

-           визнання        плюралізму    національних моделей          побудови        соціалістичного суспільства.

Еволюція економічних ідей соціал-демократизму наприкінці ХХ ст.

пов'язана:

-           з  новим  етапом  науково-технічної  революції  та  зміною  соціальної  бази соціал-демократичного            руху    на  основі       зростання  частки      представників

нових  середніх          верств (висококваліфікованих        робітників,     менеджерів,

дрібних підприємств сфери послуг);

-           феноменом     неоконсерватизму,    тиском            монетаризму  та         послабленням регулюючої ролі держави у більшості розвинених країн;

-           економічними та політичними потрясіннями ХХ ст., крахом соціалістичної системи та розвалом СРСР;

-   процесами глобалізації економіки.

Оновлення економічних концепцій сучасного соціал-демократизму засноване на врахуванні існуючих нині ринкових та інституціональних факторів суспільного розвитку, відмові від радикалізму, пристосуванні до вирішення конкретних соціально-економічних проблем.

Сучасний       етап     в          розвитку         соціально-економічних        концепцій характеризується:

-   переорієнтацією    з    проблем    реформування    власності    на    питання

демократизації управління;

-           спробами поєднати динаміку конкурентної ринкової економіки з ідеалами соціалістичної справедливості;

-   новими підходами до визначення місця та ролі держави в економіці;

-           перенесення акцентів з питань підвищення заробітної плати та зростання обсягів споживання на зміни у “якості життя” та задоволенні вищих потреб

особистості;

-           підвищеною   увагою            до        проблем          глобалізації,   загострення    глобальних проблем та шляхів їх вирішення;

-   визнанням       інституціональних      факторів       важливими       чинниками

реформування існуючого суспільного ладу.

На сьогоднішній день соціал-демократичний рух є важливою суспільною силою, яка в значній мірі визначає напрямки еволюції провідних країн світу з

утвердження політичної, економічної та соціальної демократії, цінностей свободи, рівності, справедливості й солідарності.

Досвід соціально-економічних        перетворень,  здійснених     на        основі

економічних ідей соціал-демократії, цікавий для економічної науки. Важливе значення для розвитку економічної думки мали їх ідеї щодо вступу капіталізму в нову фазу історичного розвитку, пов'язану з пом’якшенням соціально- економічних суперечностей, виникненням можливостей їх мирного розв’язання та еволюційного переростання капіталізму в соціалізм.