4. меркантилізм – перша в історії економічна школа

4.1. Особливості економічного вчення меркантилістів

В провідних країнах Західної Європи у кінці XІV ст. утверджуються товарно-грошові відносини, і саме товарний обмін стає головною умовою господарського життя. Національне багатство стало виражатися грошима – загальним еквівалентом товарної економіки. Дана епоха характеризується швидким збільшенням капіталу, джерелом якого є сфера обігу.

Великі географічні відкриття XV – XVII ст. поклали початок формуванню світового ринку і помітно змінили економічне життя європейських країн:

-           збільшились обсяги зовнішньої торгівлі, яка стала міжконтинентальною;

-           розширились ринки збуту європейської продукції;

-           завдяки  створенню  промислових  і  сільськогосподарських  мануфактур  у колоніях, європейські ринки заполонила дешева продукція та сировина;

-           надбанням європейських держав стали великі поклади дорогоцінних металів американського континенту.

Першу спробу осмислити ці економічні   процеси у країнах Європи зробили меркантилісти. Поняття “меркантилізм” – походить від латинського слова “merkari” – торгувати. В англійській і французькій мовах “merkantile” – “торговий”, а італійське “merkante” означає “торговець”, “купець”.

Меркантилізм  емпірично  встановив  ряд  закономірностей  епохи первісного нагромадження капіталу, визначив сферу обігу як вирішальну для нагромадження  багатства.  Меркантилізм  –  перша  в  історії  економічної думки спроба теоретично обґрунтувати необхідний напрям національної економічної політики. Для теорії меркантилізму характерні такі риси:

-           об'єктами  дослідження  є  торгівля  і  грошовий  обіг  як  джерела  і  сфера багатства;

-           гроші  (золоті,            срібні) розглядаються           як        найвища         й          абсолютна      форма багатства;

-           безпосереднім  джерелом  багатства  вважається  прибуток  від  зовнішньої торгівлі;

-           вороже ставлення до конкуренції як на внутрішньому, так і на зовнішніх

ринках;

-           ідеологія активного державного втручання в економічне життя, особливо контроль зовнішньої торгівлі.

Меркантилісти вважали доцільним:

-           підтримку      владою           імпорту           дешевої           сировини,      встановлення високого ввізного мита на промислові товари, заохочення експорту готової продукції;

-           надання          привілеїв        і           монопольних прав    у          виробничій    і           торговельній

діяльності, регламентація чисельності та  кваліфікації робітників, а  також цін, стандартів якості та умов виробництва продукту;

-           ріст населення для підтримки низького рівня заробітної плати, розширення

бази оподаткування і нагромадження капіталу;

-           недостатню увагу до розвитку сільськогосподарських галузей;

-           виправдання колоніальної експансії;

-           абсолютну монополізацію сфери зовнішньої торгівлі.

4.2. Економічні ідеї раннього і зрілого меркантилізму

У своєму еволюційному розвитку меркантилізм пройшов два етапи:

І – ранній меркантилізм або монетаризм (XV ст.).

ІІ – зрілий або пізній меркантилізм (XVІ – XVIIІ ст.).

Головною доктриною раннього меркантилізму був активний грошовий баланс, спрямований на обґрунтування політики накопичення золота та срібла у національних масштабах шляхом жорсткої регламентації грошового обігу та зовнішньої торгівлі. Для цього ставилося два завдання:

1) зберігати гроші в певній країні;

2) залучати якомога більше грошей із-за кордону. Щоб досягнути позитивного сальдо в торгівлі ранні меркантилісти вважали за потрібне:

-           встановлювати максимально високі ціни на експортовані товари;

-           всебічно обмежувати імпорт товарів;

-           не допускати вивезення з країни золота і срібла;

-           фіксувати       співвідношення         між      золотими        і           срібними        монетами

(система біметалізму);

-           усі       проблеми       вирішувати    шляхом           максимального          державного втручання, надавати перевагу прямим адміністративним методам.

Провідними представниками раннього меркантилізму були іспанець Хуан де Маріана (1536 – 1624 рр.), італійці Беніто Даванцатті (1529 – 1606 рр.),

Гаспар Скаруффі (1519 – 1584 рр.) та англієць Вільям Стаффорд (1554 – 1612

рр.).

Для зрілого (пізнього) меркантилізму характерна теорія активного торгового балансу, яка ґрунтується на таких основних положеннях:

-           джерелом       національного           багатства        є          прибуток        від       зовнішньої

торгівлі;

-        держава   збагачується  тим   більше,   чим   більший   експорт   над імпортом;

-        головними засобами збільшення активного торговельного балансу країни вважається: посередницька торгівля, експортні галузі промисловості, які працюють на вітчизняній і дешевій імпортній сировині;

-        недоцільними визнаються заборони вивезення грошей за кордон і обмеження імпорту іноземних товарів [116, с. 47].

Найбільш відомими представниками пізнього меркантилізму були

англієць Томас Мен (1571 – 1641 рр.), італієць Антоніо Серра (точні дати життя не встановлено) та французи Жан Батист Кольбер (1619 – 1683 рр.), Антуан Монкретьєн (1575 – 1621 рр.).

Прихильники зрілого меркантилізму сприяли подальшому розвитку економічної думки. В часи панування меркантильних поглядів виникають

термін «політична економія» та уявлення про предмет політичної економії.

Поняття складається з трьох грецьких слів: politicos – державний,

суспільний; oikos – дім, домашнє господарство та nomos – правило, закон, а разом воно виглядає як наука про домашнє господарство.

Поява терміну «політична економія» пов'язана з французьким економістом Антуаном Монкретьєном де Ваттевілем, який видав у 1615 р. свою наукову працю під назвою „Трактат політичної економії”, де зробив спробу надати поради монарху щодо того, як керувати державним майном.

На даному етапі розвитку суспільства об'єктом вивчення політичної економії була не економіка взагалі, а економіка капіталістичного способу виробництва. Виходячи з поверхневої оцінки ринкових процесів, А. Монкретьєн ототожнював багатство з грішми, розглядав виробництво лише як передумову для створення багатства, джерелом якого вважав обіг (торгівлю). Особливу увагу при цьому надавав міжнародній торгівлі, оскільки лише вона приносить прибуток країні. Продуктивною вважав працю, зайняту в торгівлі, насамперед міжнародній.

Упродовж півтораста років після А. Монкретьєна політичну економію розглядали переважно як науку про державне господарство, про економіку окремих національних держав, що керувалися здебільшого монархами. Лише з розвитком капіталізму на порядок денний виходять вимоги свободи торгівлі та підприємництва. В політичній економії концепція меркантилізму поступається місцем поглядам фізіократів.

4.3. Меркантилізм в соціально-економічній думці України кін. XVI – поч. XVII ст.

Певні риси меркантилізму були притаманні соціально-економічній думці України в кінці XVI – поч. XVII ст. Водночас вона відрізнялась від західноєвропейських меркантилістських концепцій самобутнім та оригінальним  підходом  до  вирішення  проблем  господарського  життя [101,с. 163].

Економічна  політика  Богдана  Хмельницького,  гетьмана  України  з

1648 р., державного діяча та полководця містила елементи меркантилізму. Велика увага приділялася питанням зовнішньої торгівлі України, формуванню національного купецтва. Уміло здійснювалася політика протекціонізму через управління митними тарифами: імпортне й експортне мито становило 2\% вартості товарів, а золото, срібло й дорогоцінне каміння звільнялися від імпортного мита, проте обкладалися високим експортним митом. Одним з основних напрямків економічної діяльності Б. Хмельницького була також фінансова політика, яка зводилася до збільшення додаткового продукту та норми його нагромадження.

Помітну роль у розвитку соціально-економічної думки України в кін. XVI

– поч. XVII ст. відіграла Києво-Могилянська колегія. Особливо значна роль відводиться її випускникові, а із 1711 р. ректору Феофану Прокоповичу (1681

– 1736 рр.). Історик, філософ, літератор, політичний і релігійний діяч в економічних  поглядах  був  прихильником  меркантилізму,  проповідував політику активного господарського і торгового балансу, якого, можна було досягти  шляхом  розвитку  промисловості,  сільського  господарства,  торгівлі,

шляхів сполучення, вдосконалення системи державних органів управління і економічного протекціонізму. Ф. Прокопович вважав, що розвинена економіка

– запорука загального добробуту і соціальної злагоди [105, с. 330].

Яскравим виразником прогресивної економічної думки України цього періоду являється філософ і народний просвітитель Яків Козельський (1729 –

1795 рр.).

Науковець одним із перших в Україні досліджував економічні категорії простого і розширеного відтворення. Під першим він розумів виробництво без прибутку, а під другим – розширення виробництва за рахунок посилення гноблення кріпосних селян. Науковець вважав, що сільськогосподарська праця не є єдиним джерелом утворення “чистого продукту”, праця стає джерелом багатства у будь-якій сфері виробництва. Найефективнішою формою власності Я. Козельський вважав дрібну приватну власність, а спонукальним мотивом господарської діяльності дрібного власника – особисту вигоду [105, с. 332].

У цей же період цікаві економічні ідеї висловлював Григорій Сковорода

(1722 – 1794 рр.) – народний філософ, великий гуманіст і мислитель.

Центральне місце у його економічних поглядах займала проблема людини та роль праці у її житті. Науковець виходив із того, що кожна людина

повинна пізнати власну внутрішню природу, а природу людини визначає її здатність до праці. Пізнання людиною своєї внутрішньої природи та вибір роду діяльності за здібностями робить працю радісною, суспільно корисною, а людину – щасливою.

Водночас Г. Сковорода гнівно засуджував і висміював марнотратство і дармоїдство, паразитизм і прагнення непомірного збагачення в українському суспільстві. Філософ вважав, що саме ці вади негативно впливають на людину і вона втрачає людську сутність і гідність.

4.4. Прогресивне значення і обмеженість вчення меркантилізму

Меркантилізм – це й економічна концепція, і сфера економічної політики, що виникла у XVІ ст. – в епоху Великих географічних відкриттів та розвитку торгового капіталу.

Погляди меркантилістів – це ще не завершена система ідей, теорій, думок, а окремі спостереження, здогадки, висновки, вкраплені в трактати з практичними рекомендаціями на адресу государів і володарів.

Заслуга прихильників меркантилізму полягає насамперед у постановці проблеми, якою має займатися економічна наука: що таке багатство, і які його джерела? [116, с. 48]. Саме:

-   вони першими поставили завдання “раціонального господарювання”;

-           більшість  з  їхніх  емпіричних  висновків  і  рекомендацій  були  об'єктивно правильними і в цьому розумінні – науковими;

-           вони  зробили  перші  кроки  і  в  пізнанні  законів  руху  і  внутрішнього механізму ринкової економіки;

-           вони  надавали великого значення в  економічному розвитку еластичності грошової системи;

-   вони започаткували теорію міжнародної торгівлі, показали прямий зв'язок

зовнішньої торгівлі з внутрішнім розвитком країни;

-   винайдений ними термін “політична економія” дав назву економічній науці,

що залишався незаперечним аж до ХХ ст.

Обмеженість вчення меркантилістів:

-   в якості сфери дослідження вибиралась лише сфера обігу, торгівля;

-           виробництво розглядали лише як засіб для забезпечення припливу грошей у країну;

-   не розвивали теорію трудової вартості;

-                       приріст і нагромадження капіталу, розуміли не як результат виробництва, а як такий, що народжений обміном, особливо зовнішньою торгівлею;

-           не  надавали  значення  залученню  в  національну  економіку  зарубіжних інвестицій;

-   неістотною була для них і проблема безробіття, основною причиною якого

вважали “лінощі” або “розбещеність”.

Однак з точки зору сучасної економічної науки значення меркантилізму велике. Воно полягає:

-   в обґрунтуванні активної державної політики, сутність якої полягає в захисті

внутрішнього  ринку  від  іноземної  конкуренції  (Дж.  М.  Кейнс  називав меркантилістів своїми ідейними попередниками);

-           у формуванні доктрини активного торгового балансу (позитивного сальдо зовнішньої        торгівлі),            яка       залишається   фундаментальним     принципом

сучасних зовнішньоторговельних відносин.