1.1. торговельна діяльність як предмет правового регулювання

За своїм економічним змістом торгівля охоплює складну систему економічних відносин, пов’язаних із рухом вироблених товарів виробничого та побутового призначення від виробників до їх споживачів. Сьогодні діяльність, пов’язана із виробництвом та продажем товарів, є одним із найпоширеніших видів господарської діяльності.

Торговельна діяльність як особливий вид господарської діяльності є самостійним предметом правового регулювання. Особливостям правового регулювання торговельної діяльності присвячено окрему гл. 30 Господарського кодексу (далі – ГК) України, у якій закріплено основні особливості правового регулювання господарсько-торговельної діяльності та детально регламентовано правові механізми її здійснення. Крім ГК України, порядок здійснення торговельної діяльності регламентується також різними нормативно-правовими актами, у яких передбачено вимоги до порядку продажу товарів у різних сферах торговельної діяльності.

Вивчення змісту більшості нормативно-правових актів, якими регламентується порядок продажу товарів, свідчить про використання законодавцем в окремих нормативних актах різних термінів при визначенні діяльності, пов’язаної із продажем товарів, як предмета їх правового регулювання. Такий підхід законодавця обумовлений спробою окреслити сферу дії нормативного акта і обмежити його застосування відносно врегулювання окремих питань відносин, що виникають у зв’язку із здійсненням торгівлі. Однак відсутність єдиного визначення поняття торговельної діяльності і використання у нормативно-правових актах, що приймаються у сфері торгівлі, створює певні труднощі при визначенні кола відносин, які охоплюються поняттям торговельної діяльності. У зв’язку з цим питання про те, яким чином визначається діяльність, пов’язана із продажем товарів, у різних нормативно-правових актах заслуговує особливої уваги.

Ознайомлення із законодавством, яким регламентовано порядок здійснення торговельної діяльності, дозволяє визначити декілька нормативно-правових актів, де вживаються різні визначення поняття діяльності, пов’язаної із здійсненням торгівлі.

1. Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1 липня 2000 р.

У вказаному Законі вживається термін «торгівля», яким позначаються будь-які операції, що здійснюються за договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, що передбачають передачу прав власності на товари ( ст. 1 Закону ).

2. Закон України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» від 23 березня 1996 р.

 У цьому Законі діяльність, пов’язана із здійсненням продажу товарів, розглядається як об’єкт патентування. Для позначення діяльності, яка підлягає патентуванню, у вказаному Законі вживається термін «торговельна діяльність», до якої віднесено роздрібну та оптову торгівлю, діяльність у торговельно-виробничій (громадське харчування) сфері, які здійснюються з використанням розрахунків за готівкові кошти, інших готівкових платіжних засобів та з використанням кредитних карток ( ч. 2 ст. 3 Закону ).

3. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції від 22 травня 1997 р.

У Законі застосовується термін «продаж товарів», яким охоплюються будь-які операції, що здійснюються згідно із договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, що передбачають передачу прав власності на товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів ( п. 1.31 ст. 1 Закону).

4. Порядок здійснення торговельної діяльності і правила торговельного обслуговування населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 р. № 108, який втратив чинність 15 червня 2006 р.

У цьому нормативному акті вживається термін «торговельна діяльність», до якої віднесено будь-яку ініціативну, самостійну діяльність юридичних осіб і громадян щодо здійснення купівлі та продажу товарів народного споживання з метою отримання прибутку (п. 2 вказаного Порядку).

5. Декрет Кабінету Міністрів України «Про податок на промисел» від 17 березня 1993 р.

У зазначеному Декреті не подається власного визначення діяльності, пов’язаної із здійсненням продажу товарів. Разом із тим у Декреті визначаються особи, які за умови сплати податку на промисел можуть здійснювати продаж товарів. Згідно із ст. 1 Декрету такими особами є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства як ті, що мають, так і ті, що не мають постійного місця проживання в Україні, якщо вони не зареєстровані як суб'єкти підприємництва і здійснюють несистематичний, тобто не більше чотирьох разів протягом календарного року, продаж вироблених, перероблених та куплених продукції, речей, товарів.

6. Правила торгівлі на ринках, затверджені Наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26 лютого 2002 р. № 57/188/84/105.

У вказаних Правилах торгівлі на ринках також не міститься власного поняття торговельної діяльності. Проте в них визначається коло суб’єктів, що мають право здійснювати продаж товарів на ринку. Відповідно до п. 4 цих Правил торгівлю на ринках можуть здійснювати фізичні особи – громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, суб'єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від форм власності (продавці).

7. Господарський кодекс України, прийнятий 16 січня 2003 р.

У ГК України діяльність, пов’язана із здійсненням продажу товарів, охоплюється поняттям господарсько-торговельна діяльність. Згідно із ч. 1 ст. 263 ГК України поняттям господарсько-торговельної діяльності охоплюється діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг.

Наведені вище визначення понять діяльності, пов’язаної із продажем товарів, свідчать про існування різних правових форм її здійснення, які чітко регламентуються чинним законодавством. Водночас майже всі наведені визначення такої діяльності мають єдине спільне, що може бути покладено в основу єдиного визначення діяльності, пов’язаної із здійсненням торгівлі як самостійного предмета нормативно-правового регулювання.

Таким чином, зважаючи на вищезазначене, торгівля (торговельна діяльність) як самостійний предмет нормативно-правового регулювання може бути визначена як діяльність, пов’язана із продажем товарів виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання на підставі різних цивільно-правових договорів, які передбачають передачу прав власності на такі товари, а також допоміжна діяльність, яка спрямована на забезпечення умов для їх продажу шляхом надання відповідних послуг.

Наведене визначення торгівлі (торговельної діяльності) як самостійного предмета правого регулювання відображає більше економічну сутність такої діяльності, ніж правові форми її здійснення. Навряд чи це можна зробити в одному визначенні поняття торгівлі (торговельної діяльності).

Правові форми здійснення торговельної діяльності більш повно розкриваються через класифікацію торгівлі (торговельної діяльності). Критерієм для такої класифікації можна вважати закріплений у законодавстві принцип поділу будь-якої господарської діяльності на підприємницьку (комерційну) та непідприємницьку (некомерційну) (ч. 2 ст. 3 ГК України).

Так, відповідно до вказаного поділу діяльність, пов’язану із продажем товарів, можна поділяти на:

– підприємницьку (комерційну) торговельну діяльність, пов’язану із продажем товарів, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутків;

– непідприємницьку (некомерційну) торгівлю, яка здійснюється без мети одержання прибутку.

Правові наслідки віднесення торговельної діяльності до підприємницької чи непідприємницької полягають у застосуванні чи незастосуванні до такої діяльності законодавства про підприємництво. Необхідно відзначити, що законодавством у сфері торгівлі встановлені умови віднесення діяльності, пов’язаної із продажем товарів, до підприємницької чи непідприємницької.