Торгове право - Навчальний посібник (Полтавский О.В.)

2. органи і система сертифікації і стандартизації

Сертифікація вважається основним достовірним способом доведення відповідності продукції (процесу, послуги) встановленим стандартам і вимогам. Процедури, правила, випробування і інші дії процесу сертифікації можуть розрізнятися залежно від низки факторів. Серед них – законодавство, що стосується стандартизації, якості і безпосередньо сертифікації, а також особливості об'єкта сертифікації, що, у свою чергу, визначає вибір методу або схеми проведення випробувань, і т. ін. Інакше кажучи, доведення відповідності здійснюється за тією або іншою системою сертифікації. Взагалі її складають: центральний орган, який управляє системою, наглядає за її діяльністю і може передавати право на проведення сертифікації іншим органам; правила і порядок проведення сертифікації; нормативні документи, на відповідність яким здійснюється сертифікація; процедури (схеми) сертифікації; порядок контролю. Системи сертифікації можуть діяти на національному, регіональному і міжнародному рівнях. Якщо система сертифікації займається доведенням відповідності певного виду продукції (процесу, послуг), – це система сертифікації однорідної продукції, яка в своїй практиці застосовує стандарти, правила і процедури, що відносяться саме до даної продукції. Декілька таких систем сертифікації входять у загальну систему.

Як наголошувалося, правові і економічні основи систем стандартизації і сертифікації визначає Декрет Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію». У ч. 1 ст. 14 Декрету вказується, що Державну систему сертифікації утворює центральний орган виконавчої влади з питань технічного регулювання (раніше – Держстандарт України) – національний орган України з сертифікації, який проводить і координує роботу із забезпечення її функціонування.

Таким чином, сертифікаційна діяльність в Україні здійснюється за загальним керівництвом центрального органу виконавчої влади з питань технічного регулювання, а безпосередньо – відповідними галузевими міністерствами і відомствами. Останні визначають свої базові підрозділи з проведення сертифікації. До органів сертифікації в Україні відносяться: Центральний орган виконавчої влади з питань технічного регулювання, галузеві міністерства і відомства, визначені ними конкретні органи сертифікації – випробувальні лабораторії (центри), науково-методичні і інформаційні центри стандартизації, метрології і сертифікації центрального органу виконавчої влади з питань технічного регулювання, Український учбово-науковий центр по стандартизації, метрології і якості продукції. На підставі виданих ліцензій таку діяльність можуть провадити і інші установи. Сертифікаційні органи можуть бути міжгалузевими і галузевими.

На центральний орган виконавчої влади з питань технічного регулювання покладено наступні основні функції:

– встановлення основних принципів, структури і правил системи сертифікації в Україні;

– затвердження переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації, і визначення строків її проведення;

– призначення органів сертифікації продукції;

– встановлення правил визнання сертифікатів інших країн;

– розгляд спірних питань, пов'язаних з випробуванням і дотриманням правил сертифікації продукції;

– ведення Реєстру державної системи сертифікації;

– організація інформаційного забезпечення з питань сертифікації.

Центральний орган виконавчої влади з питань технічного регулювання в межах своєї компетенції несе відповідальність за дотримання правил і порядку сертифікації продукції.

 Центральний орган виконавчої влади з питань технічного регулювання під час виконання покладених на нього завдань взаємодіє з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування.

Галузеві міністерства безпосередньо організують, ведуть і контролюють роботи з сертифікації; організують розробку і удосконалення галузевого організаційно-методичного забезпечення сертифікаційної діяльності; формують і погоджують перелік товарів, продукції, робіт, послуг і процесів, які підлягають сертифікації; організують інформаційне забезпечення сертифікаційної діяльності.

Органи сертифікації здійснюють конкретну роботу з сертифікації визначених для них видів діяльності, товарів, обладнання і т. ін. Випробувальні центри відповідно проводять випробування зразків продукції, беруть участь за пропозицією сертифікаційного органу в проведенні технічного нагляду за сертифікованою продукцією, послугами, роботами, а також в атестації виробництва цих товарів.

Випробувальна лабораторія може бути самостійною організацією або складовою частиною органу з сертифікації або іншої організації. Основні загальні вимоги до них наступні:

– володіння статусом юридичної особи;

– включення в організаційну структуру системи забезпечення якості, яка дозволяє виконувати функції на відповідному рівні;

– готовність продемонструвати уміння проводити випробування органу, що оцінює її компетентність;

– готовність до виконання різних додаткових вимог, якщо вони мають місце при її атестації (наприклад, інформація про регіон, обслуговуваний лабораторією);

– дія правил безпеки і заходів, що забезпечують дотримання секретності інформації і захист прав власності;

– відповідність освіти, професійної підготовки, технічних знань і досвіду співробітників лабораторії покладеним на них завданням і обов'язкам;

– використовування стандартних методів випробувань і процедур. Якщо ж лабораторія вимушена користуватися нестандартними методами, вони повинні бути задокументовані;

– подання результатів випробувань при оформленні звіту про випробування у формі, чіткій і зрозумілій для замовника тощо.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про акредитацію органів з оцінки відповідності» випробувальна лабораторія може бути акредитована національним органом з акредитації, який є державною неприбутковою організацією, що створюється центральним органом виконавчої влади з питань економіки.

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про стандартизацію» суб'єктами стандартизації є:

– центральний орган виконавчої влади з питань стандартизації;

– рада стандартизації та технічного регулювання;

– технічні комітети стандартизації;

– інші суб'єкти, що займаються стандартизацією.

Зокрема до основних функцій центрального органу виконавчої влади з питань стандартизації відносяться: забезпечення реалізації державної політики у сфері стандартизації, у тому числі вживання обґрунтованих заходів для прийняття і застосування органами стандартизації на території України, а також регіональними органами стандартизації, створеними на території України, членами яких вони є, Кодексу доброчинної практики з розроблення, прийняття і застосування стандартів відповідно до Угоди СОТ про технічні бар'єри в торгівлі, що є додатком до Маракеської угоди про заснування Світової організації торгівлі 1994 р.; участь у розробленні і узгодженні технічних регламентів та інших нормативно-правових актів з питань стандартизації; встановлення правил розроблення, схвалення, прийняття, перегляду, зміни та втрати чинності національних стандартів, їх позначення, класифікації за видами та іншими ознаками, кодування та реєстрації; приймання рішення щодо створення та припинення діяльності технічних комітетів стандартизації, визначення їх повноважень та порядку створення; забезпечення відповідності національних стандартів законодавству про стандартизацію; ведення реєстру стандартів та документів зі стандартизації тощо;

Центральний орган виконавчої влади з питань стандартизації створює технічні комітети, на які покладаються функції з розроблення, розгляду та погодження міжнародних (регіональних) та національних стандартів. При цьому технічні комітети стандартизації не можуть мати на меті одержання прибутку від своєї діяльності.

Крім того, відповідно до ст. 10 Закону України «Про стандартизацію» Центральні органи виконавчої влади та організації мають право у відповідних сферах діяльності та в межах повноважень з урахуванням своїх господарських та професійних інтересів організовувати і виконувати роботи із стандартизації, зокрема: розробляти, схвалювати, приймати, переглядати, змінювати стандарти відповідного рівня та припиняти їх дію, встановлювати правила їх розроблення, позначення та застосування; представляти Україну у відповідних спеціалізованих міжнародних та регіональних організаціях стандартизації, виконувати зобов'язання, передбачені положеннями про ці організації; створювати і вести реєстри нормативно-правових актів та нормативних документів для забезпечення своєї діяльності та інформаційного обміну; видавати і розповсюджувати свої стандарти, документи спеціалізованих відповідних міжнародних та регіональних організацій стандартизації, членами яких вони є чи з якими співпрацюють на підставі положень про ці організації або відповідних договорів, а також делегувати ці повноваження іншим організаціям.