1. загальні положення про сертифікацію і стандартизацію

Однією з необхідних умов належного здійснення діяльності, в порядку передбаченому чинним законодавством України, є сертифікація. Сертифікація розглядається як один з напрямків забезпечення належної якості продукції, товарів, робіт і послуг і має на меті забезпечення безпеки людини, навколишнього середовища, конкурентоспроможності вітчизняних товарів, захист внутрішнього ринку від недоброякісних товарів тощо.

Сертифікаційна діяльність у багатьох випадках є обов'язковою частиною процедури отримання дозволу на здійснення торговельної (підприємницької) діяльності і тим самим охоплюється поняттям її легалізації. Вона спрямована на забезпечення прав споживачів і підтримку авторитету національного товаровиробника на ринках товарів, послуг і робіт. У зв'язку з цим сертифікації підлягає виробництво, технологія, послуги, роботи і товар.

 Сертифікація – це процедура, у процесі якої третя сторона дає письмову гарантію, що продукція, процес, послуга тощо відповідають поставленим вимогам.

Серед сертифікатів можна виділити наступні види: сертифікат відповідності – документ, що підтверджує відповідність продукції, систем якості, систем управління якістю, систем управління навколишнім середовищем і персоналу встановленим вимогам конкретного стандарту або іншого нормативного документа, визначеного законодавством; сертифікат походження – документ, виданий компетентним митним органом країні-експортеру, який вказує, з якої країни експортується товар. Він є також підставою для надання суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності преференцій і пільг щодо сплати митного збору в рамках режиму найбільшого сприяння або іншого правового режиму; сертифікат виробництва – документ, який підтверджує відповідність встановлених вимог виробництва, зокрема наявність відповідного оснащення і фахівців для виконання тих або інших робіт, а також виробництва товарів; сертифікат якості – це супровідний документ, який засвідчує якість виробленої продукції, товару, що поставляється, наданих послуг та містить показники якості і технічні характеристики; технологічний сертифікат свідчить про безпеку використовуваних у підприємницькій діяльності технологій, умови безпеки для життя і здоров'я та навколишнього середовища.

Сертифікація продукції – це спеціальна дія, що провадиться уповноваженими на це органами з метою підтвердження з необхідною достовірністю відповідності продукції конкретним стандартам або технічним вимогам з подальшою видачею сертифіката. Для більшості товарів, які допускаються на ринок України, наявність сертифіката походження або сертифіката відповідності у випадку імпорту товарів є обов'язковою.

Згідно з визначенням Міжнародної організації з стандартизації сертифікація на відповідність – це дія, що провадиться з метою підтвердження за допомогою сертифіката відповідності або знака відповідності, що виріб або послуга відповідає певним стандартам або технічним умовам.

Основоположним нормативним актом, що визначає правові та економічні основи систем стандартизації і сертифікації, а також встановлює організаційні форми їх функціонування на території України, є Декрет Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію» від 10 травня 1993 р. № 46-93 (далі – Декрет). Крім нього, 17 травня 2001 р. з метою введення ефективного державного регулювання у сфері підприємництва були прийняті три закони: Закон України «Про підтвердження відповідності» № 2406-III; Закон України «Про стандартизацію» № 2408-III і Закон України «Про акредитацію органів з оцінки відповідності» № 2407-III, у яких визначені основні принципи, а також правові і організаційні підстави проведення підтвердження відповідності і повноважень органів виконавчої влади в цій сфері.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Декрету сертифікація в Україні підрозділяється на обов'язкову і добровільну.

Обов'язкова сертифікація здійснюється на підставі законів і законодавчих положень і доводить відповідність товару (послуги) вимогам технічних регламентів, обов'язковим вимогам стандартів. Оскільки обов'язкові вимоги цих нормативних документів відносяться до безпеки, охорони здоров'я людей і навколишнього середовища, то основними критеріями обов'язкової сертифікації є безпека і екологічність. Стаття 14 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 р. № 1024-XII в редакції від 01.12.2005 р. забороняє реалізацію і використовування товарів (у т. ч. імпортних), виконання робіт і надання послуг, які підлягають обов'язковій сертифікації.

Згідно зі ст. 15 цього ж Закону суб'єкти підприємництва, які здійснюють реалізацію товарів (робіт, послуг), що підлягають обов'язковій сертифікації в Україні, зобов'язані надати споживачу інформацію про їх сертифікацію. Дана інформація надається споживачу виробником (виконавцем, продавцем) у технічній документації, яка додається до товару, на етикетці, а також маркуванням або іншим способом, прийнятим для окремих видів товарів (робіт, послуг) або в окремих сферах обслуговування.

Обов'язковій сертифікації підлягають такі види продукції, як продукти харчування, алкогольні напої, тютюнові вироби, нафта і нафтопродукти, електропобутове обладнання і т. ін. (перелік продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні, затверджений Наказом Державного комітету України з питань технічного врегулювання та споживчої політики від 01.02.2005 р. № 28).

За кордоном діють прямі закони щодо безпеки виробів (наприклад, Директиви ЄС). Тому обов'язкова сертифікація провадиться на відповідність вказаним в них вимогам (безпосередньо або у вигляді посилання на стандарт).

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності» від 1 грудня 2005 р. № 3164-IV об'єктами стандартизації та/або технічного регулювання є продукція, процеси та послуги, зокрема матеріали, складники, обладнання, системи, їх сумісність, правила, процедури, функції, методи чи діяльність, персонал і органи, а також вимоги до термінології, позначення, фасування, пакування, маркування, етикетування, системи управління якістю і довкіллям.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про стандартизацію» від 17 травня 2001 р. № 2408-III нормативні документи із стандартизації і застосування стандартів поділяються на:

1) національні стандарти, правила усталеної практики та класифікатори, прийняті чи схвалені центральним органом виконавчої влади з питань стандартизації, а також видані ним каталоги та реєстри загальнодержавного застосування;

2) стандарти, технічні умови та правила усталеної практики, прийняті чи схвалені іншими органами та організаціями, що займаються питаннями стандартизації, а також видані ними каталоги.

Стандарти застосовуються на добровільній основі, за винятком випадків, коли застосування цих стандартів вимагають технічні регламенти. Стандарти повинні бути викладені таким чином, щоб їх неможливо було використовувати з метою введення в оману споживачів продукції, якої стосується стандарт, чи надавати перевагу виробнику продукції або продукції залежно від місця її виготовлення.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про стандартизацію» центральний орган виконавчої влади з питань стандартизації має право встановлювати знак відповідності продукції національним стандартам. Національний знак відповідності продукції національним стандартам – це знак, який засвідчує відповідність позначеної ним продукції всім вимогам стандартів, які поширюються на цю продукцію. Опис та правила застосування національного знака відповідності продукції національним стандартам встановлюються центральним органом виконавчої влади з питань стандартизації.

Згідно зі ст. 15 Декрету сертифікація на відповідність обов'язковим вимогам нормативних документів провадиться виключно в державній системі сертифікації. У всіх випадках в обов'язкову сертифікацію входить перевірка і випробування продукції для визначення її характеристик і подальший державний технічний нагляд за сертифікованою продукцією.

Випробування з метою обов'язкової сертифікації повинні провадитися акредитованими випробувальними лабораторіями (центрами) методами, які визначені відповідними нормативними документами, а за відсутності цих документів – методами, визначеними органом сертифікації або органом, що виконує його функції.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Декрету під час проведення сертифікації і у разі позитивного рішення органу з сертифікації заявнику видається сертифікат і право маркувати продукцію спеціальним знаком відповідності.

Відповідно до ст. 18 Декрету відповідність продукції (товару), яка ввозиться і реалізується на території України, обов'язковим вимогам норм і стандартів, діючих на Україні, повинна підтверджуватися: сертифікатом відповідності або свідоцтвом про визнання іноземного сертифіката, виданим або визнаним центральним органом виконавчої влади з питань технічного регулювання або спеціальним уповноваженим (акредитованим) органом. Таким чином, під свідоцтвом про визнання відповідності розуміється документ, що засвідчує визнання іноземних документів про підтвердження відповідності продукції вимогам, встановленим законодавством України.

Митне оформлення імпортних товарів виконують органи митного контролю. Регулюється митне оформлення товарів, що підлягають обов'язковій сертифікації, Постановою Кабінету міністрів України «Про затвердження Порядку митного оформлення імпортних товарів (продукції), що підлягають належній обов'язковій сертифікації в Україні» від 4.11.1997 р. № 1211.

Крім того, підтвердити відповідність продукції в законодавчо регульованій сфері можна і декларацією про відповідність, документально оформленою в установленому порядку заявою виробника, у якій дається гарантія відповідності продукції вимогам, встановленим законодавством.

Добровільна сертифікація може провадитися на відповідність продукції вимогам, не віднесеним актами законодавства і нормативними документами до обов'язкових вимог, за ініціативою виробника, продавця, споживача, органів державної виконавчої влади, громадських організацій і окремих громадян на договірних умовах між заявником і органом сертифікації.

Правила добровільної сертифікації встановлюються органами добровільної сертифікації, які надають центральному органу виконавчої влади з питань технічного регулювання інформацію для їх реєстрації в установленому порядку.

Системи добровільної сертифікації найчастіше об'єднують виробників і споживачів продукції, зацікавлених у розвитку торгівлі на основі довготривалих партнерських відносин. Добровільну сертифікацію можуть проводити підприємства, організації і інші юридичні особи, які узяли на себе функції органу з добровільної сертифікації, а також органи, які акредитовані в державній системі сертифікації.

Рішення про добровільну сертифікацію пов'язано з проблемами конкурентоспроможності товару, з подальшим просуванням його на ринок, особливо на зарубіжний. Також це пов'язано із смаками покупців, які з появою широкого вибору продукції все більше орієнтуються саме на сертифіковані вироби. Як правило, розвиток добровільної сертифікації підтримується державою.

 Таким чином, сертифікаційна діяльність – це спеціальна діяльність визначених державою сертифікаційних органів, яка спрямована на підтвердження відповідності продукції, послуг і процесів вимогам рівня безпеки і якості. Вона включає експертизу і підтвердження третьою стороною (сертифікаційним органом) характеристик і якості продукції, послуг і процесів і виявляється в сертифікації продукції, робіт і послуг; процесів; атестації виробництва на підприємствах, які випускають продукцію, надають послуги, виконують роботи і здійснюють технологічні процеси.

Для контролю за якістю окремої продукції, крім сертифікації, застосовується державна реєстрація, суть якої полягає в отриманні офіційного дозволу на закупівлю, продаж і вживання продукції в Україні з присвоєнням реєстраційного номера, видачею реєстраційного документа і занесенням до Державного реєстру. Так, наприклад, державній реєстрації підлягають лікарські засоби, вироби медичного призначення, імунобіологічні препарати і т. ін.

Ввезення на митну територію України подібної продукції, а також її виробництво, реалізація, вживання і рекламування в Україні до здійснення державної реєстрації забороняється.

Відповідно до ч. 4 ст. 15 ГК України сертифікація або підтвердження відповідності якості продукції і послуг вимогам стандартів здійснюється з метою запобігання наданню послуг і реалізації продукції, небезпечних для життя, здоров'я і майна громадян і навколишнього середовища, сприяння споживачу у виборі продукції, створення умов для участі суб'єктів господарювання в міжнародному економічному, науково-технічному співробітництві і міжнародній торгівлі.

Деталізуючи мету сертифікаційної діяльності, можна зазначити, що вона полягає в:

– забезпеченні належних умов для захисту життя і здоров'я людей;

– забезпеченні належного рівня екобезпеки і захисту навколишнього середовища від шкідливого впливу відповідної підприємницької діяльності;

– підвищенні потенційної безпеки продукції, послуг і робіт;

– підтвердженні гарантованого рівня якості і конкурентоспроможності товарів на внутрішньому і зовнішньому ринках;

– усуненні можливості проникнення на внутрішній і зовнішній ринки продукції, яка не відповідає встановленим вимогам;

– задоволенні потреб споживачів, захисті їх прав і інтересів;

– підтвердженні можливості здійснювати підприємницьку діяльність відповідними суб'єктами, що мають належним чином видані і оформлені сертифікати.

Сертифікаційна діяльність провадиться за принципами:

– об'єктивності і незалежності проведення випробування товарів (продукції), їх оцінки на відповідність вимогам нормативно-технічної документації;

– фінансової незалежності підприємств і організацій, яким надане право здійснення сертифікаційної діяльності, від виробників і споживачів товарів;

– залучення до здійснення сертифікації всіх зацікавлених сторін;

– відповідності сертифікації потенційно небезпечної продукції (товарів) і процесів безпеки життя і здоров'я людей, охорони навколишнього середовища державним стандартам, санітарним і будівельним нормам і правилам, визначеними законом.