10.8. стратегія фінансування інвестиційного проекту

Цей розділ бізнес-плану є найважливішим і узагальнюючим. Він міс­тить прогноз обсягів реалізації продукції, баланс грошових надходжень і витрат, зведений баланс активів і пасивів підприємства, графік досяг­нення беззбитковості. Цей розділ становить найбільший інтерес для інве­сторів та банківських установ, які надають кредити.

Згідно з фінансовим планом розроблюють стратегію фінансування інвестицій і план повернення коштів інвесторам. Найчастіше стратегію фінансування інвестиційного проекту виокремлюють у самостійний розділ.

Фінансовий план будують у вигляді порівняння майбутніх доходів та експлуатаційних витрат з виходом на валовий і чистий прибутки, грошо­вий потік.

Грошовий потік — це основний показник, що характеризує ефектив­ність здійснення інвестицій. Він охоплює чистий прибуток і суму амор­тизації, що є джерелом для повернення інвестору вкладеного капіталу.

План доходів і витрат можна побудувати у вигляді табл. 7.6, де на пер­ший рік експлуатації інвестиційного об'єкта показники прогнозуються помісячне, на другий — поквартальне, на третій і наступні — у цілому за рік.

Таблиця 10.8.1.

План доходів і витрат, пов'язаних з експлуатацією

інвестиційного проекту

ГРАФІК БЕЗЗБИТКОВОСТІ

Наступним етапом розробки фінансової стратегії у процесі складання інвестиційного бізнес-плану є побудова графіка беззбитковості. Він по­казує вплив на розмір прибутку таких основних показників, як обсяг ви­роб­ництва продукції, продажна ціна та собівартість реалізації продукції (включаючи умовно-постійні та змінні витрати).

За допомогою зазначеного графіка можна визначити точку (поріг) без­збитковості, яка показує, за якого обсягу випуску й реалізації продукції (послуг) буде досягнуто повної самоокупності господарської діяльності об'єкта інвестування. Зі збільшенням обсягів продажу прибуток збільшуватиметься за рахунок того, що частина витрат (які називають умовно-постійними) залишатиметься незмінною.

Поріг беззбитковості можна визначити за формулою:

В=

де: В — загальний обсяг випуску (кількість) продукції, при якому дося­гається беззбитковість виробництва; ПВВ —умовно-постійні витрати на весь випуск; Ц — ціна одиниці продукції; ЗВО — змінні витрати на оди­ницю продукції.

До умовно-постійних витрат зараховують такі, що не залежать від об­сягу виробництва (амортизація основних засобів, орендна плата, витрати на адміністративно-управлінський апарат тощо).

До змінних витрат зараховують такі, що залежать від обсягу вироб­ництва (вартість матеріалів, палива, енергії, технологічні затрати, основ­на заробітна плата працівників тощо).

Законодавчі акти України, зокрема типові положення з планування, об­ліку та калькуляції собівартості продукції у промисловості, сільському господарстві, будівництві, торгівлі, не передбачають розподілу витрат під час їх планування та обліку на постійні та змінні. Через відсутність ін­формації про ці групи витрат виникають певні труднощі у процесі визна­чення й аналізу порога беззбитковості (особливо під час прогнозування фінансових показників від майбутньої діяльності інвестиційного проек­ту, коли важко уявити, як формуватимуться ті чи інші витрати у разі зміни обсягів виробництва).

З огляду на викладене науковцям доцільно розробити класифікатор ступеня залежності тих чи інших витрат від зміни обсягів виробництва. Оскільки практично немає суто постійних і суто змінних витрат, доціль­но виразити залежність тих чи інших витрат від зміни обсягів виробниц­тва у процентному відношенні. Використовуючи ці нормативи, можна визначити постійні та змінні витрати, розрахувати й графічно зобразити умови досягненні беззбитковості (рис. 10.).

Рис 10. Графік порога беззбитковості

СТРАТЕГІЯ ФІНАНСУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЕКТУ

Наступним етапом прогнозування фінансових показників при скла­данні інвестиційного бізнес-плану є визначення стратегії фінансування інвестиційного проекту. На цьому етапі необхідно виявити загальні потреби у фінансових ресурсах і джерела фінансування інвестиційного проекту.

Джерелами для здійснення інвестицій можуть бути насамперед власні кошти підприємства (залишковий прибуток, фонди економічного стиму­лювання, амортизаційний фонд тощо), а також такі ресурси:

• позичкові фінансові кошти (банківські та бюджетні кредити, над­ходження від випуску й продажу облігацій тощо);

• залучені фінансові ресурси (залучений акціонерний капітал, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб);

• бюджетні інвестиційні асигнування;

• безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій, під­приємств, громадян.

У бізнес-плані слід чітко розмежовувати наявні та необхідні фінансові ресурси, фінансові вклади українських і іноземних інвесторів. Форми здійснення як вітчизняних, так і іноземних інвестиційних внесків можуть бути різними: грошові вклади в національній чи іноземній валюті; май­нові вклади у вигляді поставки устаткування, матеріалів, товарів; креди­ти в банках; передавання права на використання винаходів, патентів, ноу-хау; підготовка експлуатаційних кадрів; забезпечення ринку збуту та умов експортування продукції за кордон тощо.

Графік потоку джерел інвестування слід спрогнозувати на весь період фінансування інвестиційного проекту, причому на перший рік — щомі­сячне фінансування, на другий — щоквартальне.

ВИЗНАЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЕКТУ

Заключним етапом складання фінансового плану є розрахунок показ­ників ефективності майбутніх інвестицій. Це дуже важлива, відповідаль­на та складна робота,„Важливість її полягає в тому, що кожний інвестор хоче мати хоча б приблизне уявлення про результати, які будуть отримані в результаті реалізації інвестиційного проекту. Проекти, які не давати­муть відповідного ефекту, є безперспективними і тому ніхто не вклада­­тиме в них кошти.

Необхідно обґрунтувати показники ефективності інвестицій з висо­ким ступенем достовірності й точності, урахувати всі фактори, які мо­жуть впливати на ефек­тивність проекту, оцінити можливі ризики. Знач­на відмінність між прогнозованими і фактичними результатами може призвести до конфліктних ситуацій між учас­никами інвестиційного про­екту, втрати запланованих доходів, а найгірше — вкладених капіталів.

Складність розрахунку ефективності майбутніх інвес­тицій зумовлю­ється тим, що дуже важко правильно оцінити всі сторони інвестиційної діяльності як на етапі здійснення інвестицій, так і під час експлуатації інвестиційного проекту, точно спрогнозувати й досягти високого ступе­ня достовірності інформації. Крім того, існує кілька методик визначення ефективності інвестиційної діяльності.

Як відомо, під ефективністю розуміють співвідношення результатів і затрат на їх досягнення. В інвестиційній діяльності економічну ефек­тивність визначають шляхом порівняння результатів, одержаних у про­цесі експлуатації об'єктів інвестування, і сукупних затрат на здійснення інвестицій.

У вітчизняній економіці дотепер традиційно використовують два по­казники для оцінювання ефективності капітальних вкладень — коефі­цієнт ефективності (Е) та обернений до нього показник — період окуп­ності (П), які розраховують так:

Е=     ;                    По=    ,

де: П — середньорічний прибуток у період експлуатації об'єктів інвесту­вання; К — сума капіталовкладень у ці об'єкти (сума інвестицій).

Застосування цих показників для оцінювання ефективності інвестицій в умовах ринкової економіки дає змогу виявити їх істотні недоліки. Ос­новний недолік розглядуваної методики полягає в тому, що вона не вра­ховує фактор часу. Як відомо, інвестиційний цикл — це довготривалий процес, який охоплює періоди здійснення інвестицій та експлуатаційний, тобто час повернення вкладених капіталів. Інвестиційний лаг може три­вати роками. За цей час в економіці країни можуть відбуватися важливі процеси, що спричинюються економічним спадом, інфляцією або роз­витком. Крім того, слід ураховувати, що вкладені кошти могли б дати пев­ний ефект, якби їх використали в іншій сфері діяльності, наприклад як депозитний вклад у банку. Ця методика не передбачає приведення майбутнього ефекту до теперішньої вартості вкладених капіталів.

Другий істотний недолік традиційного способу оцінювання ефектив­ності капітальних вкладень полягає в тому, що за основне джерело повернення вкладеного капіталу беруть тільки прибуток. Проте серед ос­новних джерел фінансування інвестиційної діяльності особливо важли­вими є амортизація та повне відновлення основних засобів.

Тому, вибираючи методи оцінювання ефективності інвестиційних про­ектів, слід звертатися до зарубіжної практики.

Найпоширенішим є метод оцінювання ефективності інвестицій за до­помогою визначення розмірів грошового потоку, який складається із су­ми чистого прибутку та амортизаційних відрахувань за час експлуатації. При цьому суму – грошового потоку й капіталовкладень необхідно при­вести до теперішньої їх вартості.

До показників, які використовують для визначення ефективності інве­стицій, належать сума чистого приведеного доходу, індекс дохідності, період окупності та внутрішня норма дохідності.

Чистий приведений дохід — це абсолютна сума ефекту від здійснення інвестицій, що визначається за формулою

ЧПД=ГПТ–ІК, де ГПТ — сума грошового потоку, приведена до теперішньої вартості, за весь період експлуатації інвестиційного проекту (чистий прибуток плюс амортизаційні відрахування); ІК — сума інвестиційних коштів, спрямованих на реалізацію інвестиційного проекту.

Приведення грошового потоку до його теперішньої вартості здійсню­ють методом дисконтування, використовуючи складні проценти. Тепе­рішню вартість грошового потоку за наведеною методикою можна роз­рахувати так:

ГПт=

де: ГПм — майбутня вартість грошового потоку; і — відсоткова ставка, виражена десятковим дробом; п — кількість періодів (місяців, кварталів, років) з початку інвестиційного циклу.

Грошовий потік охоплює чистий прибуток та амортизацію за весь пе­ріод експлуатації. Якщо цей період визначити важко, то для розрахунків беруть період 5 років.

Дисконтна ставка — це відсоткова ставка, застосування якої у процесі – дисконтування дасть змогу привести майбутню вартість грошового потоку до теперішньої. Це дуже важливий і складний показник. Визначають його з урахуванням таких факторів:

• середньої реальної депозитної або кредитної ставки за грошовими вкладами у банки;

• темпу інфляції, що передбачається на період.

Реальну ставку відсотка з урахуванням цього фактора визначають так:

ip=i–T,

де: i — номінальна ставка відсотка; Т — темп інфляції.

Що вищий темп інфляції, то вищою має бути ставка відсотка, яка мог­ла б компенсувати інвестору втрачений дохід у вигляді:

• "премії від інфляції";

• премії за ризик. Загальна відсоткова ставка має враховувати ступінь ризику інвестицій і компенсувати можливі втрати від нього у виг­ляді "премії за ризик". За більш ризикових об'єктів інвестування слід відповідно збільшувати ставку відсотка;

• премії за низьку ліквідність (встановлюючи ставку відсотка, не­обхідно враховувати й компенсувати у вигля­ді додаткового доходу можливі втрати інвестора від зниження ліквідності інвестицій). Чистий приведений дохід не може бути від'ємним, бо в цьому разі зроблені інвестиції не принесуть доходу і будуть збитковими.

Індекс дохідності — це відносний показник, що характеризує ефек­тивність інвестицій. Він визначається відношенням суми грошового по­току, приведеної до теперішньої вартості, до суми інвестиційних коштів:

Ід=

Індекс дохідності не може бути менший за одиницю (такий проект є неефективним, і його слід відхилити).

Чистий приведений дохід та індекс дохідності перебувають у прямій залежності. Зі збільшенням абсолютної суми чистого приведеного дохо­ду підвищується й індекс дохідності, тому на практиці можна розрахува­ти лише один із зазначених показників. Проте порівнюючи кілька інвес­тиційних проектів, доцільно розраховувати обидва показники з метою глибшого вивчення наявних проектів і вибору найкращого.

Період окупності — найпоширеніший з показників оцінювання ефек­тивності інвестицій. Він допомагає відповісти на питання, за який пері­од вкладені кошти повернуться до інвестора. Період окупності розрахо­вують за формулою

По=       ,

де: ГПc — середня сума грошового потоку в теперішній вартості в конк­ретному періоді (у разі короткострокових інвестицій цей період може тривати один місяць, а в разі довгострокових — один рік).

На практиці використовують також дещо модифіковані способи виз­начення періоду окупності:

де ГПj — обсяг грошового потоку в 7-му періоді; ГПn — обсяг грошово­го потоку в n-му періоді, коли його наростаюча сума досягне розмірів вкладених інвестицій; (' — дисконтна ставка для приведення грошового потоку до теперішньої вартості; п — порядковий номер періоду (року, кварталу, місяця),- в якому сума дисконтованого грошового потоку, вклю­чаючи грошові потоки за всі попередні роки, уперше перевищить розмір інвестицій.

За допомогою зазначених методів можна розраховувати період окуп­ності згідно із сумами грошового потоку кожного періоду (у першому ви­падку без дисконтування майбутньої вартості, у другому — з урахуван­ням дисконтних ставок і приведенням грошового потоку до теперішньої вартості).

ВИЗНАЧЕННЯ ВНУТРІШНЬОЇ НОРМИ

ДОХІДНОСТІ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЕКТУ

Внутрішня норма дохідності у розрахунках — новий і найскладніший показник. Цей показник характеризує рівень дохідності конкретного ін­вестиційного проекту (у відсотках) у формі дисконтної ставки в розмі­рах, за яких майбутній обсяг грошового потоку приводиться до теперіш­ньої вартості вкладених інвестицій. Іншими словами, внутрішню норму дохідності можна охарактеризувати як дисконтну ставку, за якої чистий приведений дохід у процесі дисконтування дорівнюватиме нулю.

Внутрішню норму дохідності як показник використовують здебільшо­го для порівняльного оцінювання ефективності інвестицій. Порівнюючи два і більше проектів, можна вибрати варіант, який забезпечує найвищий рівень дохідності.

Розглянемо на прикладі методику розрахунку ефективності інвести­цій, використовуючи умовні дані. Вихідні дані для розрахунку інвести­ційних проектів А і Б наведено в табл. 10.8.2.

Таблиця 10.8.2

Вихідні дані

Розрахунок ефективності інвестиційних проектів А і Б подано в табл.10.8.

Таблиця 10.8.

Розрахунок ефективності інвестиційних проектів

тис.грн.

Показник

Формула для розрахунку

Період за квар­талами

Інвестиційний проект А

<\/a>") //-->