РоздІл 5 продуктивна зайнятІсть населення як прІоритет соцІально-економІчноЇ полІтики держави.

Забезпечення продуктивної зайнятості населення є одним з головних пріоритетів соціальної політики держави. В Україні весь період ринкової трансформації формується відверто спрощена політика держави на ринку праці, яка в основному зводиться до питань діяльності державної служби зайнятості і Міністерства праці та соціальної політики України. Але ми не підтримуємо підхід, відповідно до якого відносини зайнятості мають бути пасивно залежними від стану економіки, залежно-похідними в числі соціально-економічних пріоритетів. У зв'язку з цим варто звернути увагу на погляди провідних економістів світу, вітчизняних вчених, які досягнення макроекономічної стабільності пов’язують з високим рівнем зайнятості, а подолання кризи у сфері праці розглядають як головну передумову соціальної орієнтації ринкової економіки. Розвиток ринку праці, стабілізація сфери зайнятості населення, упередження безробіття матиме цілком самостійне значення. Така постановка питання ґрунтується на гіпотезі, що досягнення необхідних параметрів та якісних характеристик зайнятості визначають економічну базу соціальної політики - обсяг національного виробництва і прибутковість економіки, а звідси показники державного та регіональних бюджетів і державних соціальних страхових фондів. Крім того, характер зайнятості працівників безпосередньо впливає на рівень оплати їх праці, соціальне самопочуття та добробут населення.

На сьогодні зайнятість у вітчизняній економіці при її сучасній організації не створює міцної основи для вирішення складних завдань соціально-економічного розвитку. Вона характеризується великими масштабами зайнятості в тіньовій економіці, надзвичайно низьким рівнем оплати праці і базується на застарілих в технологічному відношенні робочих місцях, використанні низькокваліфікованої праці.

Все це обумовлює необхідність забезпечення  такої зайнятості, яка б характеризувалася високою кінцевою її результативністю, а звідси й всієї економіки  - основи піднесення життєвого рівня  всіх верств населення та загального соціально-економічного прогресу. Таку  зайнятість ми називаємо «продуктивною зайнятістю».Отже, продуктивна зайнятість - це така об’єктивна форма залучення працездатного населення  до трудової діяльності, при якій досягається неухильне зростання ефективності праці, її висока оплата, максимально повне задоволення  попиту населення вітчизняними товарами і послугами та загальне піднесення життєвого рівня, прискорення соціально-економічного прогресу на основі високої мотивації до праці. Тобто, ми намагаємося  підкреслити пряму залежність між продуктивною зайнятістю населення та його високою платоспроможністю, можливостями економіки виробляти висококонкурентну вітчизняну продукцію і максимально повним задоволенням нею потреб населення у товарах і послугах.

Однак сучасна політика зайнятості населення, на жаль, не інтегрується належним чином у загальну концепцію трансформаційних перетворень, а тому недостатньо позитивно впливає на соціально-економічний розвиток держави. Окремі, розрізнені заходи спрямовуються, як правило, на розв’язання досить вузьких питань, які не спроможні самі по собі радикально змінити ситуацію. Аналіз результатів виконання територіальних програм зайнятості показує, що значна їх кількість не забезпечується реальними джерелами фінансування, а відтак залишається тільки намірами. Дається взнаки і відсутність необхідного взаємозв’язку з іншими напрямками реформування економіки, неузгодженість з інвестиційними  ресурсами та кредитними вкладаннями в економіку, податковою та бюджетною політикою. Аналіз основних програмних документів щодо стратегії й тактики реформування вітчизняної економіки показує, що проблемам забезпечення продуктивної зайнятості не надається пріоритетного значення. По суті вона визначається як така, що має переважно похідний характер від інших напрямків економічної політики.

Такий підхід, якщо розглядати його з теоретичної точки зору, цілком відповідає деяким економічним концепціям, у яких відносини зайнятості є залежно-похідними в системі соціально-економічних пріоритетів. Разом з тим привертає увагу та обставина, що розвинуті країни у реалізації конкретних заходів щодо стабілізації сфери зайнятості населення, упередження безробіття надають їм цілком самостійного значення з цільовим виділенням інвестиційних і фінансових ресурсів. Тим самим забезпечується дійсно активний характер політики зайнятості, її реальний вплив на соціальне становище та життєвий рівень населення.

Державна політика зайнятості на етапі здійснення реформ має формуватися у відповідності, а краще, в тісному зв’язку з соціально-економічними тенденціями і спрямованістю розвитку соціальної сфери. В сучасних умовах основне її завдання повинно полягати в тому, щоб через систему економічних важелів створити  необхідний для продуктивної зайнятості економічний простір, попередити можливе поширення нерегламентованих форм праці і тіньової зайнятості. Це завдання передбачає високу соціальну спрямованість макро і мікроекономічної політики на основі визнання пріоритетності цілей людського розвитку і стратегії піднесення продуктивності праці.

При проведенні реформування політики зайнятості в контексті сучасних економічних перетворень необхідно враховувати її вкрай недосконалу структуру. Якщо порівнювати структуру зайнятості в Україні та в інших країнах, то впадає у вічі незначна для сьогодення частка зайнятих в сфері послуг, яка в нашої країні нижче не тільки відносно розвинених країн (в США і Канаді - більш ніж 70\%, Франції, Німеччині, Iталiї - біля 60\%), але й багатьох постсоціалістичних країн, зокрема, Чеської республіки, Словакії, Угорщини, Естонії. З іншого боку, в Україні зайнятість у сільському господарстві перевищує показник Європейського Союзу у чотири рази. При цьому слід зазначити, що такий стан певним чином є природним для суспільства, в якому 70 років панувала доктрина переважного розвитку сфери матеріального виробництва. До того ж, в нашій країні навіть у промисловому виробництві переважають низькокваліфіковані види праці на технологічно відсталому, морально і фізично зношеному обладнанні. В силу низького рівня зарплата не виконує своєї мотиваційної функції. Набули поширення праця у нелегальному і напівлегальному секторах економіки, нерегламентовані форми зайнятості, неофіційна оплата праці.

На погляд автора, дана структура зайнятості неминуче буде трансформуватися в напрямку загальносвітових співвідношень працівників. Крім руху робочої сили із сфери матеріального виробництва в сферу послуг, ймовірно слід чекати також її перерозподілу в самій сфері виробництва в такі наукомісткі галузі, як робототехніка, електроніка, виробництво засобів зв’язку і комунікацій, створення інформаційних систем і технологій тощо.

В сучасних концептуальних розробках проблем зайнятості майже повністю відсутнє чітке визначення стратегічних пріоритетів державної політики зайнятості, які б дозволяли поступово наближуватися до вирішення вузлових проблем і зосереджувати на цих напрямках необхідні ресурси. З нашої точки зору, умовам економіки з деформованою структурою виробництва, деградованою системою робочих місць, надзвичайно низькою ціною робочої сили відповідає така система пріоритетів:

– впровадження прогресивної системи оплати праці, поступове підвищення реальної заробітної плати, а мінімальної – до рівня прожиткового мінімуму;

– динамічне піднесення попиту на робочу силу в конкурентоспроможних галузях, що потребують робочої сили вищої та середньої кваліфікації і здатних забезпечити її продуктивне використання;

– висока завантаженість виробничих потужностей, їх відповідність авангардним технологіям, досягненням вітчизняної і світової науки;

– упередження нерегламентованих форм діяльності, застійних форм безробіття, скорочення неофіційних форм оплати праці, які лише прискорюють депрофесіоналізацію населення і посилюють криміногенну ситуацію і соціальну напругу в суспільстві;

– мобілізація організаційних, технологічних, соціально-економічних резервів економії праці та загальне зниження трудомісткості виробничих процесів, перш за все, на основі їх технологічного оновлення.

Визначені нами пріоритети для своєї реалізації в конкретних заходах політики зайнятості потребують інших методів економічного регулювання, ніж ті, які використовуються сьогодні. Вони повинні відповідати таким вимогам :

– сприяти формуванню високої мотивації до чесної праці і соціально відповідального підприємництва у легальному секторі економіки;

– створення ефективної системи економічних регуляторів попиту і пропозиції робочої сили;

– повної адаптації робочої сили, її професійно-кваліфікаційних якостей до реальної ситуації на ринку праці, попиту роботодавців;

– узгодженості з іншими напрямками соціально-економічної політики;

– орієнтації на прискорення реформування соціально-трудових відносин, забезпечення їх високої гнучкості при поширенні договірних форм регулювання;

– збалансованого використання компонентів, важелів, засобів і інструментів системи регулювання ринку праці і зайнятості.

Висока продуктивність зайнятості може бути забезпечена лише на основі визнання і втілення в практику нових концептуальних засад організації виробничого процесу: функціонального призначення в ньому безпосереднього виконавця виробничих операцій та засобів виробництва.

На сьогодні в нашої країні виник спектр проблем, пов’язаних з повною деградацією як матеріально-технічної і технологічної бази виробництва, так і професійною деградацією робочої сили. Отже, основні складові організації продуктивної зайнятості населення фактично знаходяться у стані руйнації. До того ж держава не використовує можливості податкової системи, кредитно - грошової політики на прискорення руху капіталу з фінансової у виробничу сферу для модернізації основних засобів виробництва у промисловості і сільському господарстві. Особливу важливість це набуває у зв'язку з необхідністю створення нових високотехнологічних робочих місць, подоланням погіршення відтворювальної структури капітальних вкладень.

Необхідно здійснити комплекс різнопланових заходів, спрямованих на формування цілісної і виваженої державної стратегії технічного розвитку первинних господарських структур як провідного засобу розв’язання більшості проблем в сфері зайнятості. Необхідно усвідомити, що поглиблення технічного регресу і зростаюче технологічне відставання від розвинутих країн світу – це одночасно і унеможливлення високої продуктивності зайнятості.

У цьому зв’язку необхідно наголосити, що динамічний розвиток індустріально розвинутих країн світу визначає саме техніко-технологічний прогрес, який розглядається і як найбільш перспективний шлях розв’язання соціальних проблем. В цьому зв’язку на особливу увагу заслуговує, зокрема, історичний досвід Японії, яка будувала стратегію технологічного розвитку на принципі концентрації засобів і сил, державному регулюванні та розвитку ініціативи підприємств. У 1950-60-х роках частка інвестицій у валовому внутрішньому продукті цієї країни досягала 25-28 \%, що забезпечувало високі темпи економічного зростання – на рівні 9,7 \%.У період інтенсивного оновлення основного капіталу, що було зумовлене необхідністю створення нових видів товарів, тобто на початку 1990-х років, питома вага інвестицій у валовому внутрішньому продукті Японії становила 25 \% [ 3,с. 6 ].

Орієнтація державної промислової політики на пріоритети наступального технічного розвитку, підтримку наукомістких виробництв дозволятиме отримати вагомі результати в розв’язанні проблем зайнятості населення, а головне – перетворити її в дієвий чинник соціально-економічного зростання.

Все це дає змогу зробити висновок, що формування високопродуктивної зайнятості потребує комплексного підходу і багатоетапності.

Оскільки в часі цей процес має тривалий характер та пов’язаний з великими структурними зрушеннями, для багатьох осіб найманої праці він є дуже болючим. Низький рівень реальної заробітної плати на фоні високої вартості життя, фактичної недоступності для більшості громадян житла, якісної медичної допомоги, занадто велике майнове розшарування суспільства загострює соціальну напругу в суспільстві. Інакше кажучи, створення ефективної соціально орієнтованої економіки на базі високопродуктивної зайнятості означає не тільки забезпечення високої якості життя населення в перспективі, але й потребує економічного захисту людини під час проведення самих перетворень.

Перш за все визначального значення набуває загальна соціальна спрямованість економічної політики, яка має бути націлена на стабілізацію соціальних процесів і забезпечення нормальних умов життєдіяльності населення. Тим самим зайнятість населення переноситься в центр проблем соціально-економічного розвитку держави. Державні органи управління, локалізуючи кризові явища та обмежуючи їх негативні соціально-економічні ефекти, повинні не тільки надійно захищати населення від дії основних чинників соціального ризику, але й активно сприяти формуванню нового типу відносин у сфері зайнятості. Їх першоосновою має стати, з нашого погляду, перехід на принципи високої кінцевої результативності трудової діяльності з оплатою праці, достатньою для відновлення стимулів до праці. Дані стимули в сфері офіційної економіки повинні не тільки забезпечити зростання реальної заробітної плати і гідного рівня доходів населення, а й досягнення збалансованості основних макроекономічних пропорцій та орієнтацію на усталене зростання платоспроможного попиту населення на продукцію вітчизняного виробництва.

Автор вважає, що на сучасному етапі економічного розвитку цілком виправданим і навіть бажаним є активне втручання держави в сферу зайнятості населення з метою упередження негативних соціальних явищ, що стали наслідком ринкових перетворень. Більше того, саме держава має приймати неординарні рішення щодо досягнення стабілізаційних цілей, у тому числі і в регулюванні праці та зайнятості. Гострота проблем зайнятості населення знаходиться у пропорційній залежності від ступеня узгодженості між соціальними силами основних напрямків структурної, інвестиційної політики. Тільки їх с координованість і цілеспрямоване використання усіх чинників піднесення попиту на працю та зростання її продуктивності спроможні нормалізувати процеси руху робочої сили на ринку праці, підвищити їх урегульованість.

Разом з тим конче необхідно розгортати нові механізми саморегуляції, що відповідають завданням формування розвинутого ринкового середовища. Мова йде про гнучкі, самоналагоджувальні форми, пов’язані з конкуренцією товаровиробників, перерозподілом робочої сили відповідно до змін у прибутковості різних галузей господарської діяльності, високоефективним використанням трудових ресурсів. У цьому напрямку на сучасному етапі має бути започатковане ринкове регулювання залежності між кінцевими результатами трудової діяльності та винагородою, а також механізму стимулювання попиту на працю.

Реалізація в державній політиці визначених підходів дозволить на системній основі сформувати дієвий механізм продуктивної зайнятості - основу міцної соціальної політики, сформувати заходи щодо попередження негативних соціальних наслідків структурної трансформації вітчизняної економіки. Важливою умовою успішного їх здійснення є узгодження інтересів держави, профспілок, роботодавців, розробка і реалізація спільних програм соціального супроводження трансформаційних економічних перетворень.