Економічна безпека держави - матеріали науково-практичної конференції

ЕкологІчнІ обмеження економІчного зростання

Питання про взаємозв'язок економічного зростання і стану навколишнього природного середовища зачіпається ще класичними економічними теоріями. Тут слід пригадати тезу Т. Мальтуса про лінійне зростання виробництва продовольства і прогресивне зростання чисельності народонаселення, сформульоване як закон природи. Ідеї В. Петті, Д. Рікардо.

Впродовж останніх десятиліть проблеми економічного зростання в умовах обмеженості природних ресурсів і зростаючого забруднення навколишнього природного середовища постійно знаходиться в центрі уваги дослідників різних галузей науки, широко обговорюються в публікаціях, як в Україні, так і за кордоном.

 Особливо виділяються роботи таких провідних українських фахівців, як Буркинській Б. В., Балацкий О. Ф., Борщевській П. П., Векліч О. А., Галушкина Т. П., Герасимова С. В., Грабінській І. М., Гречановській І. Г., Данілішин Б. М., Дорогунцов С. І., Мельник Л. Г., Мішенін Е. В., Паламарчук В. А., Черняк В. К.

Дослідження взаємозв'язків економічного зростання з природними ресурсами і якістю навколишнього природного середовища включає питання вдосконалення показників економічного зростання, що відображають як результати соціально-економічного розвитку в цілому, так і зокрема результати природоохоронної діяльності, направленої на відтворення природних ресурсів і на запобігання забрудненню навколишнього природного середовища.

В даний час проблема впливу економічного зростання на якість навколишнього природного середовища і лімітацію економічного зростання обмеженими запасами природних ресурсів пов'язана із забезпеченням екологічної безпеки на глобальному і локальному рівнях.

Поняття екологічної безпеки в найбільш загальному вигляді відображає здатність екологічних систем різних рівнів і типів зберігати свою суть, параметри і характеристики при деструктивній дії з боку внутрішніх і зовнішніх чинників (явищ і процесів). Забезпечення екологічної безпеки можливо нормуванням такого стану системи людина – суспільство – природа, яке засноване на збалансованій взаємодії природної, економічної, соціальної підсистем при збереженні природно-ресурсного і екологічного потенціалу планети.

Досягнення екологічної безпеки здійснюється за допомогою створення умов для захисту життєво важливих інтересів особи, суспільства і природи від реальних і можливих загроз, що виникають в результаті антропогенного або іншого впливу на навколишнє природне середовище.

Ці загрози виникнення екологічної небезпеки знаходяться в основі суперечностей взаємодії природного і штучного середовищ і формування неоднорідного змішаного середовища несприятливого типа. У такому середовищі переважають негативно діючі екологічні чинники, які сковують і уповільнюють позитивний розвиток системи а іноді навіть руйнують її.

Забезпечення екологічної безпеки досягається створенням сприятливого середовища, представленого домінуючими позитивними чинниками, що пригнічують або нейтралізують негативні. Переважання позитивних чинників сприяє динамічному розвитку всієї системи.

Такий тип «доброзичливого» навколишнього середовища може формуватися при оптимальній взаємодії природної і економічної системи, одним з критеріїв якого є збалансованість розвитку суспільного виробництва і господарських можливостей природного середовища.

Високі темпи розвитку виробництва в сучасних умовах обумовлюють прискорене зростання споживання і використання природних умов і ресурсів. В той же час посилення технічної озброєності у всіх областях суспільного виробництва тривалий час не супроводжувалося рівним по масштабу посиленням природоохоронних заходів. Тому потреби національної економіки в матеріальних засобах вже на найближчу перспективу починають забезпечуватися не тільки їх наявністю, скільки технологією використання. Реальні можливості природокористування в значній мірі обумовлені також розміщенням природних ресурсів, їх територіальним розподілом, що підсилює регіональний характер всього виробничого процесу, що все більш включає компоненти навколишнього природного середовища.

Стійкість взаємозв'язку між природокористуванням і виробництвом обумовлена прогнозом об'ємів продукції в натуральному виразі в плануємому періоді для відповідних галузей народного господарства, які найбільшою мірою споживають або використовують природні умови і ресурси. Тому не можна хоч би приблизно визначити масштаби природокористування, не визначивши заздалегідь кількісно потребу народного господарства в сировині і паливі, і допустимих обсягів продукції ряду галузей промисловості, сільського і лісового господарства. Встановлення меж природокористування повинне ґрунтуватися на попередньому прогнозі темпів розвитку народного господарства, а показники випуску продукції повинні бути початковими даними для визначення потреб суспільного виробництва в енергії і матеріалах природи. Отже, є необхідним зіставлення перспективних об'ємів виробництва продукції і виробничих потреб в ресурсах з реально існуючою можливістю їх задоволення. Такого роду оцінка можлива тільки за наявності прогнозних даних соціально-економічного характеру в регіональному аспекті.

При вищому рівні еколого-економічних досліджень виникає можливість розробки балансу між народногосподарськими потребами суспільства і ресурсами для їх задоволення. На основі такого балансу і поступового переходу до принципово нової безвідходної і маловідхідної технології можна буде вирішити існуючі протиріччя між суспільством і природою. Виникає, отже, практична необхідність в принципово іншій стратегії наукових досліджень, направлених на раціоналізацію природокористування – не зіставлення суспільства природі, а розуміння їх єдності повинне бути провідною ідеєю цього нового підходу.

Таким чином, зіставлення об'ємів виробництва продукції ресурсних галузей народного господарства з можливостями їх забезпечення природними матеріалами необхідне, перш за все, тому, що розвиток виробництва і природокористування є дві сторони єдиного процесу. Без зростання природокористування неможливо розвитку виробництва, без розвитку виробництва неможливі раціоналізація природокористування і захист природи, що забезпечує нормальні умови для життя сучасного і майбутніх поколінь людства.

 Практична реалізація ідей, направлених на посилення екологічного аспекту розвитку народного господарства вимагає комплексного аналізу причинно-наслідкових зв'язків між соціальною, економічною і екологічною підсистемами єдиної системи суспільство – господарство – природа. Такий комплекс досліджень повинен включати вивчення:

– впливу системи соціально-економічних потреб суспільства на розвиток економіки;

– прямої дії багатовідхідного господарства на природне середовище;

– зворотної дії навколишнього середовища на економіку;

– потреб, пов'язаних з якістю навколишнього середовища.