Економічна безпека держави - матеріали науково-практичної конференції

УправлІння ризиками як напрям досягнення мети економІчноЇ безпеки пІдприЄмства

Поняття економічної безпеки функціонування підприємства має низку рис, які притаманні у цілому безпеці, як універсальній категорії природних, суспільних і біологічних систем. Потреба у безпеці, в захисті від небажаного впливу зовнішніх дій та внутрішніх змін у житті окремої людини, родини, їх майна, різних об¢єднань людей, включаючи підприємство, суспільство та державу, відноситься до базових потреб [1]. З цих позицій, у загальному вигляді: «Безпека – це стан об¢єкту в системі його зв¢язків з точки зору спроможності до виживання та розвитку в умовах внутрішніх та зовнішніх загроз, а також дії непередбачуваних та таких, що тяжко прогнозуються чинників.» [2].

Більшість авторів, які розглядають мету економічної безпеки підприємства, відзначають, що вона полягає у забезпеченні ефективного функціонування та розвитку підприємства. При цьому розвиток є обов¢язковою умовою, оскільки, якщо підприємство не розвивається, у нього різко скорочуються можливість виживання, опір та пристосування до внутрішніх та зовнішніх загроз.

Досягнення мети економічної безпеки підприємства забезпечується за допомогою управлінського впливу на її складові, які суттєво відрізняються у різних авторів в залежності від їх позиції та розуміння проблеми.

Виділяються наступні функціональні складові економічної безпеки підприємства: фінансова, інтелектуальна та кадрова, техніко-технологічна, політико-правова, екологічна, інформаційна, а також силова [70]. Кожна з цих складових характеризується власним змістом, набором функціональних критеріїв та засобами забезпечення. При цьому процес забезпечення економічної безпеки підприємства розглядається як процес запобігання всебічних збитків (втрат) від очевидних або потенційно можливих загроз. Так, наприклад, до загроз щодо фінансової складової економічної безпеки підприємства вчені відносять:

 – суб¢єктивні – неефективну організаційну структуру, товарну, технологічну та ринкову стратегію підприємства, цінову та кадрову політику; цінову та інші форми конкуренції;

 – об¢єктивні – форс-мажорні обставини (стихійні лиха і т.ін.); законодавчі акти, міжнародні угоди, ембарго, блокади, страйки, зміни курсів валют, податків, тощо) [3].

Що стосується методів запобігання збитків, то, як відмічають вчені, щодо загроз суб¢єктивного типу «внаслідок очевидності загроз таких збитків роботи щодо їх запобігання на більшості підприємств виконуються. Тому необхідно лише розвивати діяльність, яка вже виконується, узгоджуючи її з іншими аспектами забезпечення економічної безпеки підприємства.» [4]. Для запобігання загроз об¢єктивного типу «на підприємстві, в першу чергу, в його інформаційному та юридичному відділах необхідно організувати роботу щодо максимального передбачення загроз негативного впливу об¢єктивного типу, внесенню у договірні зобов¢язання підприємства по відношення до своїх контрагентів максимально пророблених форс-мажорних застережень, а також створенню необхідних запасів резервних ресурсів на випадок наступу обставин форс-мажорного характеру та підготування сценаріїв реагування усіх служб підприємства на їх наступ з метою запобігання або мінімізації збитків від цих обставин для економічної безпеки підприємства» [4].

Існує і інший підхід до складових економічної безпеки підприємства та управлінського впливу на них: дослідження економічної безпеки підприємства здійснюється з точки зору узгодження інтересів підприємства та суб¢єктів зовнішнього середовища, які з ним взаємодіють – споживачів, постачальників, інвесторів, держави та суспільства у цілому [5]. При цьому виділяють економічні, політичні, соціальні та екологічні інтереси. Тут механізм забезпечення економічної безпеки підприємства розглядається як сукупність управлінських, економічних, організаційних, правових та мотиваційних засобів гармонізації інтересів підприємств з інтересами суб¢єктів зовнішнього оточення, що дозволяє отримати прибуток, розмір якого достатній для перебування підприємства у економічній безпеці. Його формування «забезпечується шляхом прийняття управлінських рішень, формування інформаційних ланів, проведення аналітичних та прогнозних робіт, виконання низки розрахунків й оцінки їх результатів» [5]. При цьому автори наголошують, що «Для оцінки результатів діяльності підприємства, в умовах повного дотримання інтересів, доцільно використовувати ті показники, які застосовуються при плануванні та обліку результатів діяльності підприємства, у статистичній звітності та аналітичній роботі.”[5]. Не тяжко побачити, що й тут мова йде про забезпечення економічної безпеки підприємства шляхом його адаптації до змін у внутрішньому та зовнішньому оточенні, але ця адаптація розглядається у формі виявлення невідповідностей у інтересах та їх гармонізація. Тобто, в основі забезпечення економічної безпеки підприємства лежить необхідність суворого дотримання вимог відомих об¢єктивних закономірностей управління – єдності системи інтересів, а також оптимальної співвідносності, пропорційності соціально-економічних систем. Відомо, наприклад, що вихід за межі оптимальної співвідносності, пропорційності окремих елементів системи призводить до виникнення диспропорцій, створює, так звані, вузькі місця та, як наслідок, веде до появи економічних втрат (збитків). Суть управління у даному випадку міститься у безперервному узгодженні окремих складових системи з метою досягнення між ними оптимальної співвідносності, пропорційності. Регулювання пропорцій є фактично безперервним процесом і складає одну з найважливіших задач управління. Тому, у процесі підготовки та прийняття будь-якого рішення важливо відповісти на питання, як воно вплине на співвідносність, пропорційність всередині системи, чи будуть усунені або зменшені диспропорцій, або, навпаки, виникнуть нові невідповідності.

Основним напрямком, який покликаний здійснювати захист підприємств від небажаного впливу змін у внутрішньому та зовнішньому оточенні, є управління ризиками (ризик-менеджмент).

Наведено наступне визначення управління ризиком: «Управління ризиком можна схарактеризувати як сукупність методів, прийомів і заходів, що дозволяють певною мірою прогнозувати настання ризикових подій і вживати заходів щодо виключення або зниження негативних наслідків їх настання.» [6]. Мета ризик-менеджменту відповідає цільовій функції підприємництва [7]. Вона полягає у отриманні найбільшого прибутку при оптимальному співвідношенні прибутку та ризику. На наш погляд, суть цього напрямку добре характеризує наступна думка: «Управління ризиком (або ризик-менеджмент) визначає шляхи та можливості забезпечення стійкості підприємства, його здатності протистояти несприятливим ситуаціям.» [8].

Об¢єктом управління у ризик-менеджменті є ризики, ризикове вкладення капіталу, а також економічні відношення між господарюючими суб¢єктами у процесі реалізації ризику.

До основних задач управління ризиками можна віднести наступні [9]:

– виявлення джерел і причин ризику, етапів і робіт, під час виконання яких виникає ризик;

– ідентифікація (встановлення) всіх можливих ризиків, з¢ясування практичної вигоди і негативних наслідків, які можуть настати в результаті реалізації рішення, що містить ризик;

– чисельне вираження ступеня окремих ризиків і сукупного ризику загалом;

– використання усіх можливих (допустимих з моральної та правничої точок зору) засобів для того, щоб уникнути чи знизити ступінь ризику, що пов¢язаний зі значними (катастрофічними) збитками;

– контроль ризику, коли немає можливості уникнути його цілком (якщо це суттєвий ризик), оптимізація ступеня ризику, чи максимально можливе зниження обсягів та ймовірності можливих збитків;

– свідоме прийняття (збереження) чи навіть збільшення ступеня ризику у випадку, коли це має сенс.

Отже, ефективне управління ризиками на підприємстві – це шлях до економічної безпеки підприємства.

ЛІТЕРАТУРА: 1. Клейнер Г.Б. и др. Предприятие в нестабильной экономической среде: риски, стратегии, безопасность /Г.Б. Клейнер, В.Л. Тамбовцев, Р.М. Качалов; под общ. ред. С.А. Панова. – М.: Экономика, 1997. – 288 с. 2. Экономическая безопасность: Производство – Финансы – Банки/ Под ред. В.К. Сенчагова – М.: ЗАО «Финстатинформ», 1998. – 621 с. 3. Литовченко І.В. Удосконалення методів аналізу підприємницьких ризиків // Вісник соціально-економічних досліджень. Вип.14/Одес. держ. екон. ун-т. – Одеса: ОДЕУ, 2003. – С. 175-180. 4. Основы экономической безопасности. (Государство, регион, предприятие, личность) / Под ред. Е.А. Олейникова. – М., 1997. – 288 с. 5. Козаченко А.В., Пономарев В.П., Ляшенко А.Н. Экономическая безопасность предприятия: сущность и механизм обеспечения. – К.: Лыбра, 2003. – 280 с. 6. Гранатуров В. М., Шевчук О. Б. Ризики підприємницької діяльності: проблеми аналізу. – К.: Зв’язок, 2000 – 152 с. 7. Балабанов И.Т. Риск – менеджмент. – М.: Финансы и статистика, 1996. – 192 с. 8. Хохлов Н. В. Управление риском: Учеб. пособие для ВУЗов. – М.: ИНИТИ – ДАНА, 1999. – 239 с. 9. Вітлінський В. В., Наконечний С. І. Ризик у менеджменті. – К.: ТОВ «Борисфен-М», 1996. – 326 с.