Проблеми та шляхи удосконалення державного контролю за здІйсненням банкІвських операцІй в украЇнІ

Регулювання й спостереження щодо банківських операцій, контроль держави посідає одне з провідних й вагомих місць у сфері банківських операцій. Сутність державного контролю відносно здійснення банківських операцій полягає в тому, що суб’єкт управління здійснює облік й перевірки того, наскільки об’єкт управління виконує його постанови. Основною метою контролю є блокування відхилень діяльності суб’єкта управління від заданої програми, а в разі виявлення аномалій – приведення керованої системи в стійке положення за допомогою всіх важелів, які можуть бути задіяні у відповідній системі управління.

Контроль у банках має загальноприйняті форми: попередній, поточний, наступний – та методи: економічний аналіз, перевірка та ревізія. Законодавець виділяє наступні основні принципи контролю щодо банківського сектору економіки в Україні: загальність, універсальність, всенародність, раптовість, безперервність, системність.

Державний контроль діяльності комерційних банків здійснюється Національним банком України і реалізується у наступних формах: адміністративний та індикативний контроль:

Що стосується об’єктів контролю, то виділяють наступні: засоби праці, трудові ресурси, фінансові ресурси; господарські процеси (економічні процеси, забезпечення робочою силою, матеріально-технічне забезпечення, забезпечення фінансовими ресурсами); економічні результати діяльності банку; організаційні форми управління й організаційна структура апарату управління.

З цього виходить, що об’єктами контролю в банках є: функції управління; методи управління; сам банк, його підрозділи, філії; операції, які здійснює банк; облік та звітність банку; банківська діяльність.

 Метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках. Зміст нагляду визначається саме Законом України «Про банки та банківську діяльність». Наглядова діяльність Національного банку України охоплює всі банки, їх підрозділи та філії, що знаходяться на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб у частині дотримання вимог цього Закону щодо здійснення банківської діяльності. При здійсненні банківського нагляду Національний банк України може користуватися послугами інших установ за окремими угодами.

Розглядаючи організацію банківського нагляду, можна стверджувати, що завершальним етапом нагляду за банками є контроль за дотриманням ними у визначені строки вказівок органів нагляду щодо усунення виявлених недоліків. Для цього наглядові органи використовують відповідні заходи впливу на банки. Основними офіційними заходами є попередження, директиви з усунення з посади керівників банків, передача банку під контроль наглядового органу, організація злиття або поглинання, позбавлення ліцензії на проведення банківських операцій, а також ліквідація кредитної установи.

Особливістю банківського нагляду є можливість застосування безпосередньо штрафних санкцій за порушення банківського законодавства.

Аналізуючи тривалий процес реформування банківського законодавства в сфері банківського нагляду в Україні, можна говорити про певні позитивні результати. Наприклад, відповідальність за порушення банківського законодавства визначена сьогодні не на рівні підзаконних актів центрального банку, а на рівні актів парламенту – законів України «Про Національний банк України» та «Про банк і банківську діяльність». Хоча в останньому акті закріплено, що порядок застосування заходів впливу, передбачених цим законом, а також розмір фінансових санкцій, що застосовується до банків та інших юридичних осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю НБУ, встановлюються законами України та нормативно-правовими актами НБУ (ст. 74). Також значно розширилося коло самих санкцій, які можуть застосовувати наглядові центрального банку. Слід також зауважити, що на відміну від будь-яких інших фінансових правовідносин у банківських правовідносинах представники центробанку (тобто органу, який представляє інтереси держави) наділені правом оперативної самодіяльності. В залежності від виду порушення фінансової дисципліни, наслідків для банківської системи та суспільства в цілому орган банківського нагляду буде вирішувати питання про застосування того чи іншого заходу відповідальності. Такий підхід пояснюється самою суттю нагляду та багаторічною банківською практико, що доводить її ефективність.

В Україні, зокрема, заходи впливу, що застосовуються НБУ до банків, мають бути адекватними конкретним порушенням, які ними були допущені. Вибір таких адекватних заходів впливу має здійснюється з урахування: характеру допущених банком порушень; причин, які зумовили виникнення виявлених порушень; загального фінансового стану банку та рівня достатності капіталу; значимості даного банку на ринку банківських послуг; розміру можливих негативних наслідків для кредиторів і вкладників.

Заходи впливу повинні застосовуватися НБУ на підставі: результатів інспекційних перевірок діяльності банків чи їх філій; результатів аналізу дотримання банками вимог банківського законодавства з використанням статистичної звітності, щомісячних і щоденних балансів тощо; результатів перевірок діяльності банків аудиторськими організаціями, уповноваженими відповідно до чинного законодавства на їх здійснення.

Проблеми структурування й функціонування нинішньої банківської системи України не є спонтанним явищем, вони мають корені ще за часів початку побудови вітчизняної банківської системи. З точки зору макроекономічних показників економіки, теперішню банківську систему України не можна вважати доцільною й раціональною, а саме: за станом на 01.01.2008 р. в Держреєстре зареєстровано 169 банків, із них функціонуючих банків 89 – відкриті акціонерні товариства, а проте у відкритому продажу населенню не пропонується жодної акції; на початок січня 2008 р. у м. Києві налічувалося 85 банків, тоді як у 10 областях – жодного місцевого банку.

На сьогоднішній день в Україні існують вагомі проблеми щодо функціонування банків та банківської системи взагалі, які умовно слід поділити: екзогенні, ендогенні.

Україна має всі законодавчі підстави для розвитку інфраструктури банківського сектору з урахуванням європейського досвіду. Відтак, особливу увагу слід приділяти створенню механізмів, які б дієво сприяли розвитку місцевих, кооперативних і спеціалізованих банків.

Не можна не відмітити той факт, що Україна потребує переходу від мобілізаційно-інноваційного шляху, заснованого на розвитку традиційних сфер діяльності у 2005-2010 рр., до прогресивно інновативно-інноваційного проекту модернізації економіки, пов’язаного з фундаментальними надбаннями, створеними у науково-технічному середовищі країни. Для цього необхідно залучати довгострокові цільові кредитні кошти банківської системи. Головною особливістю фінансового механізму банківської системи України є концентрація – інституціональна, галузева і територіальна, особливо гостро вона проявляється в умовах посилення міжбанківської конкуренції. Зазначені види концентрації можна вважати «перекосами» такої конкуренції, оскільки вони створюють дисбаланси у перерозподілі фінансових ресурсів. Стабільність фінансового механізму українських банків напряму пов’язана з ефективною ліквідацією дефіциту фінансових ресурсів. Стрімкий приріст банківських кредитів і депозитів не може тривати довго, оскільки і вільні кошти вкладників, і кредитні ресурси банків – обмежені. Тому банки повинні готуватися до вирішення проблем із ліквідністю, спричинених коливанням якості кредитного портфеля за зниженням темпів зростання зобов’язань.

Наступною проблемою подальшого розвитку вітчизняної банківської системи, що стала передумовою для існування банківської системи України стали банківські інституції, які поступово віддають найперспективніші сегменти ринку конкурентам. Із банківської діяльності поступово зникають креативність, інноваційність, оскільки в її основі лежать оцінки рівня ризиків.

Що стосується перспективи ролі комерційних банків у становленні і розвитку інфраструктури ринку цінних паперів, то участь банків як фінансових посередників значно знизиться у майбутньому, натомість поряд із активізацією процесів кредитування реального сектору економіки зросте їх значення як інфраструктурного елементу фондового ринку. Також нині близько 70\% вітчизняного ВВП формують підприємства, які знаходяться під контролем фінансово-промисловим групам. Характер взаємовідносин банків і промислових підприємств зумовлює різний ступінь контрольованості і передбачуваності інвестиційно-виробничих процесів у межах фінансово-промислових груп з боку монетарної влади. З метою підвищення рівня впливу НБУ на інвестиційну діяльність ФПГ можна вжити низьку заходів, зокрема, підтримати ініціативу Національного банку щодо направлення представника НБУ з нагляду до провідних банків України, включаючи до цього списку також банки, які входять до ФПГ.

Українські банки у процесі задля ефективного ведення їх діяльності керуються такими принципами, зокрема, оперативність, надійність, якість обслуговування. Інтенсивно розвиваються технології платіжних карток, у тому числі міжнародних платіжних систем. Стосовно грошово-кредитно та фіскальної політики, слід зауважити, що стан фінансової системи, її стійкість та вплив на економіку країни передусім залежать від скоординованих дій головних представників державних інтересів – Уряду та НБУ. Невірне поєднання монетарної та фіскальної політики погіршує умови економічного розвитку, порушує макроекономічну стабільність. Найефективнішим варіантом є проведення жорсткої фіскальної політики при нейтральній монетарній політиці – саме це сприяє макроекономічні стабільності та економічному зростанню.

Виходячи з вищевикладеного, можна зробити висновок, що основними завданнями, які на сьогоднішній день стоять перед банківською системою України і потребують особливої уваги, є наступні: збільшення рівня капіталізації; поліпшення якості менеджменту та внутрішнього аудиту; поліпшення ролі зовнішнього аудиту на підставі Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та звітності; таргетуваня інфляційних процесів; введення національним банком України ефективної системи контролю за банківськими ризиками; стабілізаційний розвиток іпотечного кредитування; посилення банківського нагляду; правове регулювання фінансово-кредитних відносин щодо банківської діяльності; забезпечення прозорості банківських операцій поряд із збільшенням відповідальності за розголошення банківської таємниці; лобіювання необхідних нормативних актів щодо захисту прав кредиторів та вкладників банків; удосконалення законодавства щодо банківської системи України.