5.5. охорона та безпека праціОхорона праці — це система правових, соціально-економічних, організаційних, технічних, санітарно-гігієнічних, лікувально- профілактичних засобів та заходів спрямованих на створення без- печних та нешкідливих умов праці, забезпечення безпеки виробни- чих процесів з метою збереження здоров’я та життя працівників на виробництві. Основними принципами державної політики в галузі охорони праці є: — пріоритет життя і здоров’я працівників щодо результатів ви- робничої діяльності підприємства; — повна відповідальність роботодавця за створення безпечних і нешкідливих умов праці; — обов’язковий соціальний захист працівників, повне відшкоду- вання збитку потерпілим від нещасних випадків на виробни- цтві та професійних захворювань; — використання економічних методів управління охороною праці;
— встановлення єдиних нормативів з охорони праці незалежно від форм власності і видів діяльності; — комплексне розв’язання завдань охорони праці на основі на- ціональних програм; — здійснення навчання населення, професійної підготовки і під- вищення кваліфікації кадрів з охорони праці; — узгодження дій роботодавців і представників трудових колек- тивів (профспілок); — міжнародне співробітництво з використанням світового досві- ду організації роботи з поліпшення умов праці і підвищення безпеки праці. Реалізація цих принципів здійснюється Національною радою з питань безпечної життєдіяльності при Кабінеті Міністрів Укра- їни, Держнаглядохоронпраці, Національним НДІ охорони праці, навчально-методичним центром Держнаглядохоронпраці. Розробле- ні та реалізуються національна, галузеві, регіональні та виробничі програми покращання стану безпеки, гігієни праці виробничого се- редовища. В обласних, районних, міських органах виконавчої влади функціонують служби охорони праці. До переліку законодавчих актів, що регулюють питання охоро- ни праці на підприємствах і в організаціях входять: Закон України «Про охорону праці»; Кодекс законів про працю України, Закон України «Про колективні договори і угоди», Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричи- нили втрату працездатності», Закон України «Про відпустки», Ко- декс України про адміністративні правопорушення, Кримінальний кодекс України; Закон України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення», Закон України «Про пенсійне забезпечення». Поряд з законодавчими актами діяльність з охорони праці регу- люється також постановами уряду України, нормативними актами спеціально уповноважених державних органів нагляду, нормативни- ми та правовими актами міністерств або інших органів державного управління, нормативними актами, розробленими роботодавцями, правилами та стандартами безпеки, будівельними нормами й прави- лами, санітарними нормами й правилами, положеннями і типовими
інструкціями з охорони праці, стандартами підприємства з охорони праці. Нормативно-правові акти з охорони праці — це правила, стан- дарти, норми, положення, інструкції та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов’язкових для виконання. Вони можуть бути міжгалузевими, дія яких поширюється на всі підприємства, ор- ганізації і установи України, та галузевими, дія яких поширюється на всі підприємства галузі незалежно від форм власності. Закон України «Про охорону праці» є правовою основою, що регулює стосунки між роботодавцем і працівником щодо охорони праці. Цим законом визначаються основні положення щодо реалі- зації конституційного права громадян на охорону їх життя, здоров’я в процесі трудової діяльності на належні, безпечні й здорові умови праці, за участю відповідних органів державної влади регулюються відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлюється єдиний порядок організації охорони праці в Україні. Дія закону поширюється на юри- дичних і фізичних осіб, які відповідно до чинних законів та законо- давчих актів використовують найману працю, та на всіх працюючих. Згідно із законодавством всі працівники мають право, зокрема: — при укладанні трудового договору вимагати від роботодавця проінформувати його під розписку про умови праці та про на- явність на його робочому місці небезпечних і шкідливих ви- робничих факторів, можливі наслідки їх впливу на здоров’я та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства та колективного договору; — відмовитись від дорученої роботи, якщо створилась виробни- ча ситуація, небезпечна для його життя чи здоров’я або для людей, які його оточують, для виробничого середовища чи довкілля; — розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо робо- тодавець не виконує цей закон про охорону праці, не дотриму- ється умов колективного договору з цих питань; — якщо за станом здоров’я, відповідно до медичного висновку, працівник потребує надання легшої роботи, роботодавець зобов’язаний перевести за згодою працівника на таку роботу на термін, зазначений у медичному висновку, і в разі потреби
встановити скорочений робочий день та організувати прове- дення навчання працівника з набуття іншої професії відповід- но до законодавства; — на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворю- вання, які спричинили втрату працездатності; — протягом дії трудового договору роботодавець повинен не піз- ніше як за два місяці інформувати працівника про зміни у ви- робничих умовах та в розмірі пільг і компенсацій, включаючи й ті, що надаються йому додатково; — на роботах зі шкідливими і небезпечними умовами праці, а також на роботах, пов’язаних із забрудненням або здійснюва- них у несприятливих температурних умовах працівникам ви- даються безкоштовно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захис- ту, а також миючі та знешкоджувальні засоби; — роботодавець зобов’язаний забезпечити за власний рахунок придбання, комплектування, видачу та утримання засобів ін- дивідуального захисту відповідно до нормативних актів про охорону праці та колективного договору; — відшкодування збитку, заподіяного працівникові внаслі- док ушкодження його здоров’я або у разі смерті працівни- ка, яке здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від не- щасного випадку на виробництві та професійного захворю- вання, які спричинили втрату працездатності». Для забезпечення постійного нагляду за станом здоров’я працю- ючих законом передбачається проведення обов’язкових медичних оглядів працівників певних категорій. Роботодавець зобов’язаний за свої кошти забезпечити фінансування та організувати проведення попереднього і періодичних медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах зі шкідливими чи небезпечними умова- ми праці або таких, де є потреба у професійному доборі, щорічного обов’язкового медичного огляду осіб віком до 21 року. Роботодавець зобов’язаний створити для працюючих у кожному структурному підрозділі і на робочому місці умови праці відповідно
до вимог нормативних актів, а також забезпечити додержання прав працівників, гарантованих цим законом. За законом працівники мають право на навчання (проходження інструктажу), дотримання безпечних методів праці до і в процесі ви- конання своїх виробничих обов’язків. Для цього усі працівники при прийнятті на роботу та в процесі трудової діяльності проходять на підприємстві інструктажі з питань охорони праці, надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків та вивчають правила поведінки при виникненні аварій. Посадові особи згідно з переліком, затвердженим Держнаглядо- хоронпраці, до початку виконання своїх обов’язків і періодично раз на три роки проходять у встановленому порядку навчання, а також перевірку знань з охорони праці в органах галузевого або регіональ- ного управління охороною праці з участю представників органу дер- жавного нагляду та профспілок. Допуск до робіт осіб, які не пройшли навчання та перевірку знань з охорони праці, забороняється. Питан- ня навчання регулюються «Типовим положенням про навчання з пи- тань охорони праці», затвердженим наказом Держнаглядохоронпраці від 17.04.1999 р. № 27. З метою підвищення відповідальності за створення безпечних умов праці закон передбачає державний нагляд та громадський контроль за охороною праці. Державний нагляд здійснюють: — спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці; — спеціально уповноважений державний орган з питань радіа- ційної безпеки (Державний комітет України з ядерної та ра- діаційної безпеки); — спеціально уповноважений державний орган з питань пожеж- ної безпеки (органи державного пожежного нагляду управлін- ня пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ України); — спеціально уповноважений державний орган з питань гігієни праці (органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров’я України). Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням зако- нів про охорону праці здійснюється Генеральним прокурором Украї- ни і підпорядкованими йому прокуратурами.
Посадові особи спеціально уповноваженого державного органу з нагляду за охороною праці мають право: — безперешкодно відвідувати підконтрольні підприємства (об’єкти) виробництва фізичних осіб, які відповідно до зако- нодавства використовують найману працю, та здійснювати в присутності роботодавця або його представника перевірку дотримання законодавства з питань віднесених до їх компе- тенції; — отримувати від роботодавця і посадових осіб письмові чи усні пояснення, висновки експертних обстежень, матеріали та ін- формацію з відповідних питань, звіти про рівень і стан профі- лактичної роботи , причини порушень законодавства та вжиті заходи щодо їх усунення; — видавати в установленому порядку роботодавцям, керівним та іншим посадовим особам юридичних та фізичних осіб, які відповідно до закону використовують найману працю, мініс- терствам та іншим центральним органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної республіки Крим, місцевим дер- жавним адміністраціям та органам місцевого самоврядуван- ня обов’язкові для виконання приписи (розпорядження) про усунення порушень і недоліків у галузі охорони праці, охо- рони надр, безпечної експлуатації об’єктів підвищеної небез- пеки; — забороняти, зупиняти, припиняти, обмежувати експлуатацію підприємств, окремих виробництв, цехів, дільниць, робочих місць, будівель, приміщень, випуск та експлуатацію машин, механізмів, устаткування, транспортних та інших засобів пра- ці, виконання певних робіт, застосування нових небезпечних речовин, реалізацію продукції, а також скасовувати або при- пиняти дію виданих ними дозволів і ліцензій до усунення по- рушень, які створюють загрозу життю працюючих; — притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у порушенні законодавчих актів про охорону праці; — надсилати роботодавцям подання про невідповідність окре- мих посадових осіб займаній посаді, передавати матеріали ор- ганам прокуратури для притягнення цих осіб до відповідаль- ності згідно з законом.
Громадський контроль за додержанням законодавства про охоро- ну праці здійснюють професійні спілки, їх об’єднання в особі вибор- них органів і представників. Професійні спілки здійснюють громадський контроль за додер- жанням законодавства про охорону праці, створенням безпечних і не- шкідливих умов праці, належних виробничих та санітарно-побутових умов, забезпеченням працівників спецодягом, спецвзуттям, іншими видами індивідуального захисту. У разі загрози життю або здоров’ю працівників професійні спілки мають право вимагати від роботодавця негайного припинення робіт на робочих місцях, виробничих дільницях, у цехах та інших струк- турних підрозділах або на підприємствах чи виробництвах фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману пра- цю у цілому на період, необхідний для усунення загрози життю або здоров’ю працівників. У разі відсутності професійної спілки на підприємстві громад- ський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснює уповноважена найманими працівниками особа. Для виконання цих обов’язків роботодавець за власний рахунок організовує навчання, забезпечує необхідними засобами і звільняє вказаних осіб з роботи на передбачений колективним договором строк із збереженням за ними середнього заробітку. Керівники підприємств з охорони праці повинні базуватися на визнанні і забезпеченні пріоритету життя та здоров’я працюючих від- повідно до результатів діяльності установи, повної відповідальності роботодавця за створення безпечних і нешкідливих умов праці. При цьому треба керуються такими основними принципами: 1. Гарантування безпеки праці, покращення умов роботи. 2. Відповідальність за охорону праці несе роботодавець. Функціональні обов’язки з охорони праці, права і відповідаль- ність кожного керівника повинні бути чітко відображені як у поса- дових інструкціях, так і в інструкціях з охорони праці, а також у по- ложеннях, наказах та ін. 3. Службу з охорони праці необхідно вважати основною службою підприємства, підпорядкованою безпосередньо роботодавцю (ке- рівнику підприємства), за своїм посадовим становищем та умовами оплати праці керівник служби повинен бути прирівняний до осно- вних виробничо-технічних служб підприємства.
Основними завданнями служби охорони праці є: 1. Створення та забезпечення надійного функціонування системи управління охороною праці на виробництві. 2. Оперативно-методичне керівництво роботою з охорони праці. 3. Складання з іншими структурними підрозділами та з проф- спілковим комітетом комплексних заходів щодо досягнення вста- новлених нормативів з охорони праці та виробничого середовища, а також розділу «Охорона праці» у колективному договорі. 4. Проведення для працівників вступного інструктажу з питань охорони праці. 5. Консультування й надання методичної допомоги посадовим особам, керівникам підрозділів та іншим працівникам з питань охо- рони праці, правильного застосування положень законодавства про працю і про охорону праці. 6. Організація: — забезпечення працюючих нормативними актами з охорони пра- ці (законодавчими актами, правилами, стандартами, положен- нями, нормами, інструкціями); проведення паспортизації цехів, дільниць, робочих місць щодо відповідності їх вимогам з охоро- ни праці; підготовки статистичних звітів підприємства; розробки перспективної програми роботи підприємства з охорони праці: — роботи методичного кабінету з охорони праці, пропаганди без- печних та нешкідливих умов праці, облаштування кабінету комп’ютерною технікою та програмним забезпеченням; прове- дення навчання з питань охорони праці посадових осіб у тер- міни, передбачені нормативними актами. 7. Контроль: — дотримання чинного законодавства та нормативних актів пра- цюючими; — виконання приписів органів державного нагляду, пропозицій профспілок або трудових колективів; — відповідності машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, технологічних процесів нормативним актам з охорони праці; — проведення в установлені терміни інструктажів з охорони пра- ці працівників, які виконують роботи з підвищеною небезпе- кою, та керівних працівників;
— забезпечення працівників засобами індивідуального захисту, миючими засобами, додержання працюючими норм і правил виробничої санітарії, забезпечення санітарно-побутовими приміщеннями, наданням працівникам передбачених законо- давством пільг та компенсацій; — використання праці жінок, неповнолітніх та інвалідів згідно з діючим законодавством; — проходження передбачених законодавством обов’язкових ме- доглядів, обслідувань та щеплень; — виконання заходів, наказів, розпоряджень з питань охорони праці. Служба охорони праці бере участь у: — розслідуванні нещасних випадків; — формуванні фонду охорони праці; — роботі комісії для введення в дію закінчених будівництвом, реконструкцією або технічним переозброєнням об’єктів со- ціального та виробничого призначення, відремонтованого або модернізованого обладнання; — розробці інструкцій, положень, інших нормативних докумен- тів з охорони праці; — роботі постійно діючої комісії з питань атестації робочих місць; — впровадженні у виробництво досягнень науки і техніки, у тому числі ергономіки, прогресивних технологій, сучасних засобів виробництва, індивідуальних і колективних засобів захисту; — розгляду скарг, заяв та листів працюючих з питань охорони праці; — підготовці проектів наказів, розпоряджень з питань охорони праці; — розгляді фактів наявності виробничих ситуацій, небезпечних для життя чи здоров’я працюючих, у випадках відмови вико- нувати ту чи іншу роботу з цих причин. Враховуючи соціальну функцію підприємства щодо працюючих, законодавчих вимог, його економічних стимулів, кінцевою метою підприємства поряд з виробництвом повинне бути безпечне вироб- ництво, яке відповідає вимозі — «спочатку безпека виробництва, а потім виробництво».
До основних причин виробничого травматизму і профзахворюва- ності належать: 1) організаційні: — відсутність або неякісне проведення навчання з охорони праці; — порушення вимог інструкцій, стандартів, норм, правил; — невиконання заходів щодо охорони праці; — порушення технологічних регламентів роботи і виконання ре- монтів; — відсутність контролю та недостатній технічний нагляд; 2) технічні: — недосконалість технологічних процесів; — несправність виробничого устаткування та його конструктив- ні недоліки; — несправність механізмів та інструменту; — недосконалість або відсутність загороджень, запобіжних при- строїв, засобів блокування або сигналізації; 3) санітарно-гігієнічні: — підвищений вміст шкідливих речовин у повітрі робочої зони; — недостатнє чи нераціональне освітлення; — підвищені рівні шуму, вібрацій, випромінювань; — незадовільні мікрокліматичні умови; — порушення правил особистої гігієни; — психофізіологічні: — хворобливий стан, помилкові дії внаслідок перевтоми, викли- кані важкістю та напруженістю роботи; — монотонність праці; — необережність через розсіяння уваги; — невідповідність психофізіологічних чи антропометричних да- них працівника використовуваній техніці чи виконуваній ро- боті. Усунення та попередження причин виробничого травматизму і професійної захворюваності здійснюється технічними та організа- ційними заходами. Технічні заходи передбачають заходи з техніки безпеки та вироб- ничої санітарії, які можуть усунути перелічені вище причини вироб- ничого травматизму та профзахворюваності або суттєво зменшити їх вплив.
Організаційні заходи, в свою чергу, повинні усунути перелічені вище організаційні причини виробничого травматизму та профзах- ворюваності, які є в наявності на підприємстві. Аналіз виробничого травматизму та профзахворюваності дозво- ляє виявити причини і встановити закономірності їх виникнення. На основі аналізу розробляються заходи та засоби щодо профі- лактики виробничого травматизму і профзахворюванності. Аналіз виробничого травматизму і профзахворюванності здій- снюється на основі таких методів, як: статистичний, топографічний, монографічний, економічний метод анкетування, метод експертних оцінок. Статистичний метод дозволяє за первинними документами (зві- тами, актами, журналами реєстрацій) групувати випадки за виділе- ними ознаками по підприємствах, по професіях, цехах, робочих міс- цях, обладнаннях, по стажу, віку, причинах травматизму і т. ін. Рівень травматизму характеризують: показником частоти трав- матизму, показником тяжкості травматизму, показником непрацез- датності. Ці показники дозволяють вивчати динаміку травматизму, порів- нювати ці показники з іншими галузями, підприємствами, цехами. Монографічний метод полягає в комплексному детальному об- стеженні цеху, технологічного процесу, основного та допоміжного об- ладнання, трудових прийомів, засобів індивідуального захисту, умов виробничого середовища, метеорологічних умов в приміщенні, освіт- лення, загазованості, запиленості, шуму, вібрацій, випромінювань, при- чин нещасних випадків, що сталися раніше на даному робочому місці. Топографічний метод використається для встановлення наочнос- ті і виділення місць з підвищеною небезпекою на планах місцевості чи підприємства, цеху і т. ін., що дозволяє звернути на ці місця осо- бливу увагу, виявити причини, що викликали нещасні випадки, по- точні та перспективні заходи щодо запобігання нещасних випадків для кожного об’єкта. Для нормального функціонування необхідно щоб тепло, що ви- діляється організмом людини повністю відводилось у навколишнє середовище. Порушення теплового балансу може призвести до пере- грівання або переохолодження організму, зменшення працездатнос- ті, втрати свідомості, смерті.
Величина тепловиділення організмом людини залежить від сту- пеня фізичного напруження за певних кліматичних умов і становить від 85 (у стані спокою) до 500 Дж/с (важка робота). Параметри мікроклімату суттєво впливають на продуктивність праці та виробничий травматизм. Якщо при 10°С продуктивність праці становить 0,8 від продуктивності праці при температурі 18°С, то при температурі 33°С вона зменшується до 0,5. Параметри мікроклімату на робочих місцях у виробничих при- міщенням повинні відповідати вимогам ДСН 3.3.6.042-99. Основним нормативним документом, що визначає параметри мі- кроклімату приміщень, є ГОСТ 12.1.005-88, який регламентує допус- тимі показники температури, вологості руху повітря в робочій зоні залежно від теплової характеристики виробничого приміщення, ка- тегорії робіт за ступенем важкості та періоду року. Комфортні метеорологічні умови не гарантують необхідну чисто- ту повітря виробничих приміщень. Внаслідок виробничої діяльності у повітряне середовище надходять різноманітні шкідливі речовини. Шкідливими є речовини, що при контакті з організмом людини за умови порушення вимог безпеки можуть призвести до виробничої травми, професійного захворювання або розладів у стані здоров’я, які можна визначити сучасними методами як у процесі праці, так і у від- далені строки життя нинішнього і наступних поколінь працівника. Питання створення безпечних та нешкідливих умов праці є невід’ємною складовою частиною виробничої діяльності усіх посадо- вих осіб підприємства. Керівник підприємства несе відповідальність за стан умов праці, безпеку виробничих процесів, життя та здоров’я працівників, дотри- мання вимог чинного законодавства про охорону праці. По галузях виробництва, цехах, підрозділах питання створення безпечних та нешкідливих умов праці покладається на керівників галузей, цехів, підрозділів, головних спеціалістів, які повинні забез- печити раціональне планування та організацію виробничих процесів, встановити оптимальні режими праці та відпочинку працівників, за- безпечити дотримання прав працівників на охорону праці. Питання охорони праці на підприємствах і в організаціях регу- люються колективним договором, який укладається між адміністра- цією підприємства в особі керівника товариства та профспілковою
організацією в особі голови профспілкового комітету, що представ- ляє інтереси трудового колективу. У договорі регулюються питання організації виробництва, нормування та оплати праці, встановлення пільг, компенсацій, надбавок, грошових допомог, соціальних гаран- тій працівникам, встановлюється тривалість робочого часу та відпо- чинку працівників, тривалість відпусток, соціальне страхування пра- цівників, зобов’язання адміністрації забезпечити на робочих місцях безпечні та нешкідливі умови праці, дотримання вимог чинного за- конодавства, плануються заходи по поліпшенню умов праці, підви- щення рівня безпеки виробничих процесів, на які передбачаються відповідні кошти. Ці заходи включають забезпечення працівників спецодягом та спецвзуттям, проведення медичних оглядів працівни- ків, придбання нормативних документів, плакатів з охорони праці, обладнання та ремонт санітарно-побутових приміщень, обладнання та реконструкція систем освітлення, вентиляції, кондиціонування приміщень, обладнання кімнат відпочинку, встановлення захисних огороджень. Важливим питанням організації охорони праці на підприємстві є проведення навчання з питань охорони праці. У Законі України “Про охорону праці» визначено, що усі працівники при прийнятті на робо- ту та під час роботи на підприємстві повинні проходити навчання та перевірку знань з охорони праці. Осіб, які не пройшли навчання до ро- боти не допускають. Відповідальність за організацію та проведення на- вчання покладається на керівника підприємства. Види та порядок про- ведення навчання з охорони праці встановлено Типовим положенням про навчання з питань охорони праці, що затверджене наказом Держ- наглядохоронпраці 17.02.1999 р., на основі якого на кожному підпри- ємстві розробляють Положення про навчання з охорони праці, в яко- му визначають види та порядок проведення навчання на підприємстві. На підприємстві проводять такі види навчання: навчання посадо- вих осіб та спеціалістів, спеціальне навчання працівників, які вико- нують роботи підвищеної небезпеки, навчання працівників у формі інструктажів з охорони праці та стажування працівників на робочому місці. Для перевірки знань з питань охорони праці у посадових осіб та працівників, які виконують роботи підвищеної небезпеки на підпри- ємстві наказом керівника створюється постійно діюча комісія, яку
очолює заступник керівника підприємства в обов’язки якого входять питання організації охорони праці на підприємстві. У склад комісії включають керівників основних виробничих та технічних служб під- приємства, інженера з охорони праці, голову профспілкового комі- тету та викладачів, які проводили навчання. Перевірку знань у поса- дових осіб здійснюють обов’язковою участю представника державної інспекції по нагляду за охороною праці. Перевірка здійснюється у формі іспиту, усним опитуванням, складанням протоколу. Усі члени комісії повинні обов’язково пройти навчання і перевірку знань з охо- рони праці і мати відповідні посвідчення. Посадові особи та спеціалісти, які організовують та управляють виробничими процесами періодично раз на три роки, а також перед виконанням посадових обов’язків, проходять навчання і перевірку знань нормативних актів з питань охорони праці. Працівники підприємства, які виконують роботи підвищеної без- пеки повинні пройти перед початком виконання роботи спеціальне навчання правилам безпеки при виконанні цих робіт та перевірку знань і періодично раз на рік проходити перевірку знань правил без- печного виконання робіт. З працівниками підприємств та організацій проводиться також навчання у формі інструктажів з охорони праці — вступного, первин- ного, повторного, позапланового, цільового. Вступний інструктаж проводять з усіма працівниками, яких при- ймають на роботу. Інструктаж проводить фахівець з охорони праці. Проведен- ня його реєструють у Журналі реєстрації вступного інструктажу з обов’язковими підписами особи, яку проінструктували, та особи, яка інструктувала. Первинний інструктаж проводять з працівником, який вперше поступає на нове робоче місце чи починає виконувати нову роботу, або переведенням з іншого з іншого підрозділу. Інструктаж прово- диться безпосереднім керівником робіт. Працівника ознайомлюють з робочим місцем, машинами, обладнанням та ін. Повторний інструктаж проводять керівники робіт з усіма пра- цівниками періодично раз у шість місяців, а на роботах підвищеної небезпеки — раз у три місяці, за програмою первинного з метою по- новлення знань працівників.
Позаплановий інструктаж проводять керівники робіт при пору- шенні працівником вимог нормативних актів з охорони праці, тру- дової дисципліни; при перерві у виконанні роботи більше, як на 60 днів, а для робіт підвищеної небезпеки — 30 днів; при зміні машин, обладнання; на вимогу органів держнагляду. Цільовий інструктаж проводять при виконанні працівниками разових робіт, що не пов’язані з трудовими обов’язками, та робіт, на які видається дозвіл чи наряд-допуск. Проводить його безпосередній керівник робіт. З працівниками, які вперше починають виконувати роботу на но- вому робочому місці проводять стажування на робочому місці, що пе- редбачає виконання роботи під наглядом досвідченого працівника не менше 2–15 робочих змін. По завершенні стажування керівник робіт перевіряє знання у працівника і дає дозвіл на самостійне виконання роботи. Важливим питанням охорони праці є нормування робочого часу та відпочинку працівників. Кодексом Законів України про працю ви- значено, що тривалість робочого часу у працівників не може переви- щувати 40 годин на тиждень, а на роботах із важкими та шкідливими умовами праці не більше 36 годин. Для осіб віком від 16 до 18 ро- ків — 36 годин на тиждень. Робочий тиждень — п’ятиденний з дво- ма вихідними днями. Для відпочинку та прийняття їжі працівникам надається перерва після перших чотирьох годин від початку роботи тривалістю до двох годин. Тривалість перерви у робочий час не вклю- чається. Робота у вихідні дні та понад встановлену тривалість робо- чого дня забороняється, але при виробничій необхідності за згодою працівника та профспілкової організації дозволяється використову- вати понаднормові роботи, які оплачуються в підвищеному розмірі чи додаються дні до відпустки. Для відпочинку працівникам надається щорічна основна та до- даткова оплачувані відпустки. Тривалість відпустки згідно Закону України «Про відпустки» не може бути меншою 24 календарних днів, а для осіб до 18 років — 31 календарний день. Додаткова відпустка надається за роботу у шкідливих умовах праці в середньому до 7 ка- лендарних днів. Для виконання роботи працівником безкоштовно забезпечують спеціальним одягом, взуттям, миючими засобами.
З метою оцінки стану здоров’я, визначення придатності праців- ника до виконання певних видів робіт, запобігання розвитку профе- сійних захворювань, підприємство організовує медичні огляди. По- передній медогляд проводиться при прийнятті працівника на роботу з метою визначення придатності його до виконання певного виду роботи. Періодичні медогляди проводять періодично на роботах із шкідливими та важкими умовами праці щорічно. Для водіїв медо- гляд проводиться щоденно перед рейсом. Для належного санітарно- побутового забезпечення на підприємстві обладнують санітарно- побутові приміщення поблизу робочих місць. Це роздягальні, душові, туалети, кімнати відпочинку. Забезпечення пожежної безпеки є складовою частиною діяльнос- ті посадових осіб та працівників підприємства. Пожежною безпекою називається такий стан об’єкта, при якому з встановленою вірогідністю виключається можливість виникнення і розвитку пожежі і вплив на людей небезпечних факторів пожежі, а також забезпечується захист матеріальних цінностей. Для додержан- ня пожежної безпеки підприємство повинно бути забезпечене такими первинними засобами пожежогасіння як вогнегасники ручні, ящи- ки з піском місткістю 1 м3, укомплектовані ручними лопатами, по- кривала войлочні, ломи, багри, сокири, пожежні щити, стенди тощо. Кількість первинних засобів пожежогасіння відповідає «Типовим правилам пожежної безпеки». На підприємстві повинні бути також установки автоматичного пожежогасіння, призначені для автоматич- ного виявлення і тушіння пожежі на початковій стадії з одночасною подачею сигналу пожежної тривоги. Ними захищають приміщення, в яких зберігаються пальне, цінне обладнання, сировина. Відповідальність за забезпечення пожежної безпеки несе голова правління, а у виробничих підрозділах — керівники підрозділів.
|
| Оглавление| |