Економіка праці - Навчальний посібник (Червінська Л. П.)

5.5. охорона та безпека праці

Охорона праці  — це система  правових,  соціально-економічних, організаційних, технічних,  санітарно-гігієнічних, лікувально- профілактичних засобів та заходів спрямованих на створення без- печних  та нешкідливих умов праці, забезпечення безпеки  виробни- чих процесів  з метою збереження  здоров’я та життя  працівників на виробництві.

Основними принципами державної політики  в галузі охорони праці є:

—  пріоритет  життя  і здоров’я працівників щодо результатів  ви- робничої діяльності підприємства;

—  повна відповідальність роботодавця за створення безпечних  і нешкідливих умов праці;

—  обов’язковий  соціальний  захист працівників, повне відшкоду- вання  збитку  потерпілим  від нещасних  випадків  на виробни- цтві та професійних захворювань;

—  використання економічних методів управління охороною праці;

 

—  встановлення єдиних  нормативів  з охорони  праці незалежно від форм власності і видів діяльності;

—  комплексне  розв’язання завдань  охорони  праці на основі на- ціональних  програм;

—  здійснення навчання  населення,  професійної підготовки і під- вищення кваліфікації кадрів з охорони праці;

—  узгодження  дій роботодавців  і представників трудових колек- тивів (профспілок);

—  міжнародне співробітництво з використанням світового досві- ду організації  роботи з поліпшення умов праці і підвищення безпеки праці.

Реалізація  цих  принципів  здійснюється  Національною  радою з  питань  безпечної  життєдіяльності при  Кабінеті  Міністрів  Укра- їни, Держнаглядохоронпраці, Національним НДІ  охорони праці, навчально-методичним центром Держнаглядохоронпраці. Розробле- ні та реалізуються національна,  галузеві, регіональні  та виробничі програми  покращання стану безпеки,  гігієни праці виробничого  се- редовища. В обласних, районних,  міських  органах виконавчої  влади функціонують служби охорони праці.

До переліку  законодавчих актів, що регулюють  питання  охоро- ни праці на підприємствах і в організаціях входять: Закон  України

«Про  охорону  праці»;  Кодекс  законів  про  працю  України,  Закон України  «Про колективні договори і угоди», Закон  України  «Про загальнообов’язкове державне  соціальне  страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричи- нили  втрату  працездатності», Закон  України  «Про  відпустки»,  Ко- декс України  про  адміністративні правопорушення, Кримінальний кодекс України; Закон  України  «Про забезпечення санітарного  та епідеміологічного благополуччя населення», Закон  України  «Про пенсійне забезпечення».

Поряд  з законодавчими актами діяльність  з охорони праці регу- люється  також  постановами  уряду  України,  нормативними актами спеціально уповноважених державних  органів нагляду, нормативни- ми та правовими актами міністерств або інших органів державного управління, нормативними актами, розробленими роботодавцями, правилами та стандартами  безпеки, будівельними нормами  й прави- лами, санітарними нормами  й правилами,  положеннями і типовими

 

інструкціями з охорони  праці, стандартами  підприємства з охорони праці.

Нормативно-правові акти з охорони праці — це правила, стан- дарти, норми, положення,  інструкції  та інші документи, яким надано чинність  правових  норм, обов’язкових  для виконання. Вони можуть бути міжгалузевими, дія яких поширюється на всі підприємства,  ор- ганізації і установи України, та галузевими, дія яких поширюється на всі підприємства галузі незалежно  від форм власності.

Закон України «Про охорону праці» є правовою основою, що регулює стосунки між роботодавцем  і працівником щодо охорони праці.  Цим  законом  визначаються основні  положення щодо  реалі- зації конституційного права громадян  на охорону їх життя, здоров’я в процесі трудової діяльності на належні, безпечні й здорові умови праці, за участю відповідних органів державної влади регулюються відносини  між роботодавцем  і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого  середовища  і встановлюється єдиний  порядок організації охорони праці в Україні. Дія закону поширюється на юри- дичних і фізичних  осіб, які відповідно  до чинних законів  та законо- давчих актів використовують найману працю, та на всіх працюючих.

Згідно із законодавством всі працівники мають право, зокрема:

—  при укладанні трудового договору вимагати від роботодавця проінформувати його під розписку  про умови праці та про на- явність  на його робочому  місці небезпечних  і шкідливих  ви- робничих факторів, можливі наслідки їх впливу на здоров’я та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства та колективного договору;

—  відмовитись від дорученої роботи, якщо створилась  виробни- ча ситуація, небезпечна для його життя чи здоров’я або для людей, які його оточують, для виробничого середовища чи довкілля;

—  розірвати  трудовий договір за власним  бажанням,  якщо робо- тодавець не виконує цей закон про охорону праці, не дотриму- ється умов колективного договору з цих питань;

—  якщо за станом здоров’я, відповідно до медичного висновку, працівник потребує надання  легшої роботи, роботодавець зобов’язаний  перевести  за згодою працівника на таку роботу на термін, зазначений у медичному  висновку, і в разі потреби

 

встановити  скорочений  робочий  день та організувати прове- дення навчання  працівника з набуття іншої професії відповід- но до законодавства;

—  на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворю- вання, які спричинили втрату працездатності;

—  протягом дії трудового договору роботодавець  повинен не піз- ніше як за два місяці інформувати працівника про зміни у ви- робничих умовах та в розмірі пільг і компенсацій,  включаючи й ті, що надаються йому додатково;

—  на роботах  зі шкідливими і небезпечними умовами  праці,  а також на роботах, пов’язаних із забрудненням або здійснюва- них у несприятливих температурних умовах працівникам ви- даються безкоштовно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне  взуття та інші засоби індивідуального захис- ту, а також миючі та знешкоджувальні засоби;

—  роботодавець  зобов’язаний  забезпечити за власний  рахунок придбання,  комплектування, видачу та утримання засобів ін- дивідуального захисту  відповідно  до нормативних актів  про охорону праці та колективного договору;

—  відшкодування   збитку,    заподіяного   працівникові   внаслі- док  ушкодження його  здоров’я  або  у разі  смерті  працівни- ка, яке здійснюється Фондом  соціального  страхування від нещасних випадків відповідно до Закону  України «Про загальнообов’язкове державне  соціальне  страхування від не- щасного випадку на виробництві та професійного захворю- вання, які спричинили втрату працездатності».

Для забезпечення постійного  нагляду  за станом здоров’я працю- ючих законом передбачається проведення  обов’язкових медичних оглядів  працівників певних  категорій.  Роботодавець  зобов’язаний за свої кошти забезпечити фінансування та організувати проведення попереднього і періодичних  медичних оглядів працівників, зайнятих на важких  роботах, роботах зі шкідливими чи небезпечними умова- ми праці або таких, де є потреба  у професійному доборі, щорічного обов’язкового медичного огляду осіб віком до 21 року.

Роботодавець зобов’язаний  створити  для працюючих у кожному структурному підрозділі  і на робочому місці умови праці відповідно

 

до вимог нормативних актів, а також забезпечити додержання прав працівників, гарантованих  цим законом.

За законом  працівники мають право на навчання  (проходження інструктажу), дотримання безпечних методів праці до і в процесі ви- конання  своїх виробничих обов’язків. Для цього усі працівники при прийнятті на роботу  та в процесі  трудової  діяльності  проходять  на підприємстві інструктажі з питань охорони праці, надання  першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків та вивчають правила поведінки при виникненні аварій.

Посадові  особи згідно з переліком,  затвердженим Держнаглядо- хоронпраці,  до початку  виконання своїх обов’язків  і періодично  раз на три роки проходять  у встановленому порядку  навчання,  а також перевірку  знань з охорони праці в органах галузевого  або регіональ- ного управління охороною праці з участю представників органу дер- жавного нагляду та профспілок. Допуск до робіт осіб, які не пройшли навчання  та перевірку  знань з охорони праці, забороняється. Питан- ня навчання регулюються  «Типовим положенням про навчання з пи- тань охорони праці», затвердженим наказом Держнаглядохоронпраці від 17.04.1999 р. № 27.

З метою  підвищення відповідальності за  створення безпечних умов праці закон передбачає державний  нагляд та громадський контроль за охороною праці.

Державний нагляд здійснюють:

— спеціально  уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці;

—  спеціально  уповноважений державний  орган з питань  радіа- ційної безпеки  (Державний комітет  України  з ядерної  та ра- діаційної безпеки);

—  спеціально  уповноважений державний  орган з питань пожеж- ної безпеки (органи  державного  пожежного нагляду управлін- ня пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ України);

—  спеціально  уповноважений державний  орган з питань гігієни праці  (органи  та заклади  санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров’я України).

Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням зако- нів про охорону праці здійснюється Генеральним  прокурором Украї- ни і підпорядкованими йому прокуратурами.

 

Посадові особи спеціально  уповноваженого державного  органу з нагляду за охороною праці мають право:

— безперешкодно  відвідувати   підконтрольні  підприємства (об’єкти)  виробництва фізичних  осіб, які відповідно  до зако- нодавства  використовують найману  працю,  та  здійснювати в присутності роботодавця або його представника перевірку дотримання законодавства з питань  віднесених  до їх компе- тенції;

—  отримувати  від роботодавця і посадових осіб письмові чи усні пояснення, висновки експертних обстежень, матеріали та ін- формацію з відповідних  питань, звіти про рівень і стан профі- лактичної  роботи , причини  порушень законодавства та вжиті заходи щодо їх усунення;

—  видавати  в установленому порядку  роботодавцям, керівним та іншим посадовим  особам юридичних  та фізичних  осіб, які відповідно  до закону використовують найману  працю, мініс- терствам  та іншим  центральним органам  виконавчої  влади, Раді міністрів Автономної республіки Крим, місцевим дер- жавним  адміністраціям та органам  місцевого  самоврядуван- ня обов’язкові для виконання приписи  (розпорядження) про усунення  порушень  і недоліків  у галузі  охорони  праці, охо- рони надр, безпечної експлуатації об’єктів підвищеної  небез- пеки;

—  забороняти, зупиняти,  припиняти, обмежувати  експлуатацію підприємств,  окремих виробництв, цехів, дільниць, робочих місць, будівель, приміщень, випуск та експлуатацію машин, механізмів, устаткування, транспортних та інших засобів пра- ці, виконання певних  робіт, застосування нових небезпечних речовин,  реалізацію  продукції,  а також  скасовувати або при- пиняти  дію виданих ними дозволів і ліцензій  до усунення  по- рушень, які створюють загрозу життю працюючих;

—  притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у порушенні законодавчих актів про охорону праці;

—  надсилати  роботодавцям подання  про  невідповідність окре- мих посадових осіб займаній  посаді, передавати матеріали  ор- ганам прокуратури для притягнення цих осіб до відповідаль- ності згідно з законом.

 

Громадський контроль за додержанням законодавства про охоро- ну праці здійснюють професійні  спілки, їх об’єднання в особі вибор- них органів і представників.

Професійні спілки  здійснюють  громадський  контроль  за додер-

жанням законодавства про охорону праці, створенням безпечних і не- шкідливих умов праці, належних виробничих та санітарно-побутових умов, забезпеченням працівників спецодягом,  спецвзуттям, іншими видами індивідуального захисту.

У разі загрози життю або здоров’ю працівників професійні спілки мають право вимагати  від роботодавця негайного  припинення робіт на робочих  місцях,  виробничих дільницях,  у цехах та інших струк- турних підрозділах  або на підприємствах чи виробництвах фізичних осіб, які відповідно  до законодавства використовують найману  пра- цю у цілому на період, необхідний  для усунення  загрози  життю або здоров’ю працівників.

У разі відсутності  професійної спілки на підприємстві громад- ський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснює уповноважена найманими працівниками особа.

Для виконання цих обов’язків роботодавець  за власний  рахунок організовує  навчання, забезпечує  необхідними  засобами і звільняє вказаних   осіб  з  роботи  на  передбачений   колективним  договором строк із збереженням за ними середнього заробітку.

Керівники підприємств з охорони  праці  повинні  базуватися на визнанні і забезпеченні пріоритету життя та здоров’я працюючих від- повідно до результатів  діяльності  установи,  повної відповідальності роботодавця за створення безпечних  і нешкідливих умов праці. При цьому треба керуються  такими основними  принципами:

1. Гарантування безпеки праці, покращення умов роботи.

2. Відповідальність за охорону праці несе роботодавець. Функціональні обов’язки  з охорони  праці,  права  і відповідаль-

ність кожного  керівника  повинні  бути чітко відображені  як у поса- дових інструкціях, так і в інструкціях з охорони праці, а також у по- ложеннях, наказах та ін.

3. Службу з охорони праці необхідно вважати основною службою підприємства,  підпорядкованою безпосередньо  роботодавцю (ке- рівнику  підприємства), за своїм посадовим  становищем  та умовами оплати  праці  керівник  служби  повинен  бути прирівняний до осно- вних виробничо-технічних служб підприємства.

 

Основними завданнями служби охорони праці є:

1. Створення та забезпечення надійного функціонування системи управління охороною праці на виробництві.

2. Оперативно-методичне керівництво роботою з охорони праці.

3. Складання з іншими структурними підрозділами та з проф- спілковим  комітетом комплексних заходів щодо досягнення  вста- новлених  нормативів  з охорони праці та виробничого  середовища,  а також розділу «Охорона праці» у колективному договорі.

4. Проведення для працівників вступного  інструктажу з питань охорони праці.

5. Консультування й надання  методичної  допомоги посадовим особам, керівникам підрозділів  та іншим працівникам з питань охо- рони праці, правильного застосування положень  законодавства про працю і про охорону праці.

6. Організація:

—  забезпечення працюючих нормативними актами з охорони пра- ці (законодавчими актами,  правилами,  стандартами,  положен- нями, нормами, інструкціями); проведення  паспортизації цехів, дільниць, робочих місць щодо відповідності  їх вимогам з охоро- ни праці; підготовки статистичних звітів підприємства; розробки перспективної програми роботи підприємства з охорони праці:

—  роботи методичного кабінету з охорони праці, пропаганди без- печних та нешкідливих умов праці, облаштування кабінету комп’ютерною технікою та програмним забезпеченням; прове- дення навчання  з питань охорони праці посадових  осіб у тер- міни, передбачені нормативними актами.

7. Контроль:

—  дотримання чинного законодавства та нормативних актів пра- цюючими;

—  виконання приписів  органів державного  нагляду, пропозицій профспілок або трудових колективів;

—  відповідності  машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, технологічних процесів нормативним актам з охорони праці;

—  проведення в установлені терміни інструктажів з охорони пра- ці працівників, які виконують  роботи з підвищеною  небезпе- кою, та керівних працівників;

 

—  забезпечення працівників засобами  індивідуального захисту, миючими  засобами,  додержання працюючими  норм і правил виробничої  санітарії, забезпечення санітарно-побутовими приміщеннями, наданням  працівникам передбачених  законо- давством пільг та компенсацій;

—  використання праці жінок, неповнолітніх та інвалідів згідно з діючим законодавством;

—  проходження передбачених  законодавством обов’язкових  ме- доглядів, обслідувань та щеплень;

—  виконання заходів,  наказів,  розпоряджень з питань  охорони праці.

Служба охорони праці бере участь у:

—  розслідуванні нещасних випадків;

—  формуванні фонду охорони праці;

— роботі комісії для введення в дію закінчених будівництвом, реконструкцією або технічним переозброєнням об’єктів со- ціального та виробничого  призначення, відремонтованого або модернізованого обладнання;

—  розробці інструкцій,  положень,  інших нормативних докумен- тів з охорони праці;

—  роботі постійно діючої комісії з питань атестації робочих місць;

—  впровадженні  у  виробництво  досягнень  науки  і  техніки,  у тому числі ергономіки, прогресивних технологій, сучасних засобів виробництва, індивідуальних і колективних засобів захисту;

—  розгляду  скарг, заяв  та листів  працюючих  з питань  охорони праці;

—  підготовці  проектів  наказів,  розпоряджень з питань  охорони праці;

—  розгляді  фактів  наявності  виробничих ситуацій,  небезпечних для життя  чи здоров’я працюючих, у випадках  відмови вико- нувати ту чи іншу роботу з цих причин.

Враховуючи  соціальну  функцію  підприємства щодо працюючих, законодавчих вимог, його економічних  стимулів, кінцевою метою підприємства поряд  з виробництвом повинне  бути безпечне  вироб- ництво,  яке  відповідає  вимозі  — «спочатку  безпека  виробництва, а потім виробництво».

 

До основних причин виробничого травматизму і профзахворюва- ності належать:

1) організаційні:

—  відсутність або неякісне проведення навчання з охорони праці;

—  порушення  вимог інструкцій, стандартів, норм, правил;

—  невиконання заходів щодо охорони праці;

—  порушення  технологічних регламентів роботи і виконання ре- монтів;

—  відсутність контролю та недостатній технічний нагляд;

2) технічні:

—  недосконалість технологічних процесів;

—  несправність  виробничого  устаткування та його конструктив- ні недоліки;

—  несправність  механізмів та інструменту;

—  недосконалість або відсутність  загороджень,  запобіжних  при- строїв, засобів блокування або сигналізації;

3) санітарно-гігієнічні:

—  підвищений вміст шкідливих  речовин у повітрі робочої зони;

—  недостатнє чи нераціональне освітлення;

—  підвищені рівні шуму, вібрацій, випромінювань;

—  незадовільні мікрокліматичні умови;

—  порушення  правил особистої гігієни;

—  психофізіологічні:

—  хворобливий стан, помилкові  дії внаслідок  перевтоми, викли- кані важкістю та напруженістю роботи;

—  монотонність  праці;

—  необережність через розсіяння уваги;

—  невідповідність психофізіологічних чи антропометричних да- них працівника використовуваній техніці чи виконуваній ро- боті.

Усунення  та попередження причин  виробничого  травматизму і професійної захворюваності здійснюється технічними  та організа- ційними заходами.

Технічні заходи передбачають заходи з техніки безпеки та вироб- ничої санітарії, які можуть усунути перелічені вище причини вироб- ничого травматизму та профзахворюваності або суттєво зменшити їх вплив.

 

Організаційні заходи, в свою чергу, повинні  усунути  перелічені вище організаційні причини  виробничого  травматизму та профзах- ворюваності, які є в наявності  на підприємстві.

Аналіз виробничого  травматизму та профзахворюваності дозво- ляє виявити причини і встановити  закономірності їх виникнення.

На основі аналізу  розробляються заходи та засоби щодо профі- лактики  виробничого  травматизму і профзахворюванності.

Аналіз  виробничого   травматизму і профзахворюванності здій- снюється  на основі таких методів, як: статистичний, топографічний, монографічний, економічний метод анкетування, метод експертних оцінок.

Статистичний метод дозволяє за первинними документами  (зві- тами, актами,  журналами реєстрацій) групувати  випадки  за виділе- ними ознаками  по підприємствах, по професіях,  цехах, робочих міс- цях, обладнаннях,  по стажу, віку, причинах травматизму і т. ін.

Рівень  травматизму характеризують: показником частоти  трав- матизму,  показником тяжкості  травматизму, показником непрацез- датності.

Ці показники дозволяють  вивчати  динаміку  травматизму, порів- нювати ці показники з іншими галузями, підприємствами, цехами.

Монографічний метод полягає в комплексному детальному  об- стеженні цеху, технологічного  процесу, основного та допоміжного об- ладнання,  трудових  прийомів,  засобів  індивідуального захисту,  умов виробничого  середовища,  метеорологічних умов в приміщенні,  освіт- лення, загазованості, запиленості, шуму, вібрацій, випромінювань, при- чин нещасних випадків, що сталися раніше на даному робочому місці.

Топографічний метод використається для встановлення наочнос- ті і виділення  місць з підвищеною  небезпекою  на планах місцевості чи підприємства,  цеху і т. ін., що дозволяє звернути  на ці місця осо- бливу увагу, виявити причини,  що викликали нещасні випадки,  по- точні та перспективні заходи  щодо запобігання нещасних  випадків для кожного об’єкта.

Для  нормального  функціонування необхідно  щоб тепло, що ви- діляється організмом  людини повністю відводилось  у навколишнє середовище. Порушення теплового балансу може призвести до пере- грівання  або переохолодження організму, зменшення  працездатнос- ті, втрати свідомості, смерті.

 

Величина  тепловиділення організмом  людини  залежить  від сту- пеня фізичного  напруження за певних кліматичних умов і становить від 85 (у стані спокою) до 500 Дж/с (важка робота).

Параметри мікроклімату суттєво впливають  на продуктивність праці  та  виробничий травматизм. Якщо  при  10°С  продуктивність праці становить  0,8 від продуктивності праці при температурі  18°С, то при температурі 33°С вона зменшується до 0,5.

Параметри мікроклімату на робочих  місцях  у виробничих при- міщенням повинні відповідати вимогам ДСН 3.3.6.042-99.

Основним нормативним документом, що визначає  параметри  мі- кроклімату  приміщень, є ГОСТ 12.1.005-88, який регламентує допус- тимі показники температури,  вологості  руху повітря  в робочій  зоні залежно  від теплової  характеристики виробничого  приміщення, ка- тегорії робіт за ступенем важкості та періоду року.

Комфортні метеорологічні умови не гарантують необхідну чисто- ту повітря виробничих приміщень.  Внаслідок  виробничої  діяльності у повітряне  середовище надходять різноманітні шкідливі речовини.

Шкідливими є речовини,  що при контакті  з організмом  людини за умови порушення  вимог безпеки можуть призвести до виробничої травми, професійного захворювання або розладів у стані здоров’я, які можна визначити сучасними методами як у процесі праці, так і у від- далені строки життя нинішнього і наступних  поколінь працівника.

Питання створення безпечних  та нешкідливих умов праці є невід’ємною складовою частиною виробничої  діяльності усіх посадо- вих осіб підприємства.

Керівник  підприємства несе відповідальність за стан умов праці, безпеку виробничих процесів, життя  та здоров’я працівників, дотри- мання вимог чинного законодавства про охорону праці.

По галузях  виробництва, цехах, підрозділах  питання  створення безпечних та нешкідливих умов праці покладається на керівників галузей, цехів, підрозділів, головних спеціалістів, які повинні забез- печити раціональне планування та організацію виробничих процесів, встановити  оптимальні  режими праці та відпочинку  працівників, за- безпечити дотримання прав працівників на охорону праці.

Питання охорони  праці на підприємствах і в організаціях регу- люються колективним договором, який укладається між адміністра- цією підприємства в особі керівника  товариства  та профспілковою

 

організацією  в особі голови  профспілкового комітету, що представ- ляє інтереси трудового колективу.  У договорі регулюються  питання організації  виробництва, нормування та оплати  праці, встановлення пільг, компенсацій,  надбавок,  грошових  допомог, соціальних  гаран- тій працівникам, встановлюється тривалість  робочого часу та відпо- чинку працівників, тривалість  відпусток, соціальне страхування пра- цівників,  зобов’язання  адміністрації  забезпечити на робочих  місцях безпечні  та нешкідливі  умови праці, дотримання вимог чинного  за- конодавства,  плануються заходи по поліпшенню  умов праці, підви- щення рівня безпеки виробничих процесів, на які передбачаються відповідні  кошти. Ці заходи включають  забезпечення працівників спецодягом  та спецвзуттям, проведення  медичних оглядів працівни- ків, придбання нормативних документів,  плакатів  з охорони  праці, обладнання  та ремонт  санітарно-побутових приміщень,  обладнання та реконструкція систем освітлення,  вентиляції,  кондиціонування приміщень, обладнання  кімнат відпочинку, встановлення захисних огороджень.

Важливим питанням  організації  охорони праці на підприємстві є проведення  навчання  з питань охорони праці. У Законі  України  “Про охорону праці» визначено, що усі працівники при прийнятті на робо- ту та під час роботи на підприємстві повинні  проходити  навчання  та перевірку знань з охорони праці. Осіб, які не пройшли навчання до ро- боти не допускають. Відповідальність за організацію та проведення на- вчання покладається на керівника підприємства. Види та порядок про- ведення навчання  з охорони праці встановлено Типовим  положенням про навчання  з питань охорони праці, що затверджене  наказом Держ- наглядохоронпраці 17.02.1999 р., на основі якого на кожному  підпри- ємстві розробляють Положення про навчання  з охорони праці, в яко- му визначають види та порядок проведення навчання на підприємстві.

На підприємстві проводять такі види навчання: навчання посадо- вих осіб та спеціалістів,  спеціальне  навчання  працівників, які вико- нують роботи підвищеної  небезпеки,  навчання  працівників у формі інструктажів з охорони праці та стажування працівників на робочому місці.

Для перевірки  знань з питань охорони праці у посадових  осіб та працівників, які виконують  роботи підвищеної  небезпеки  на підпри- ємстві  наказом  керівника  створюється постійно  діюча комісія,  яку

 

очолює заступник керівника  підприємства в обов’язки якого входять питання організації охорони праці на підприємстві. У склад комісії включають керівників основних виробничих та технічних служб під- приємства,  інженера  з охорони  праці, голову  профспілкового комі- тету та викладачів,  які проводили  навчання.  Перевірку знань у поса- дових осіб здійснюють обов’язковою участю представника державної інспекції  по нагляду  за охороною  праці.  Перевірка  здійснюється у формі іспиту, усним опитуванням, складанням протоколу. Усі члени комісії повинні обов’язково пройти навчання  і перевірку знань з охо- рони праці і мати відповідні посвідчення.

Посадові  особи та спеціалісти,  які організовують та управляють виробничими процесами  періодично  раз на три роки, а також перед виконанням посадових обов’язків, проходять  навчання  і перевірку знань нормативних актів з питань охорони праці.

Працівники підприємства,  які виконують  роботи підвищеної без- пеки повинні  пройти  перед початком  виконання роботи спеціальне навчання  правилам  безпеки  при  виконанні цих  робіт  та перевірку знань і періодично  раз на рік проходити перевірку  знань правил без- печного виконання робіт.

З працівниками підприємств та організацій  проводиться також навчання у формі інструктажів з охорони праці — вступного, первин- ного, повторного, позапланового, цільового.

Вступний інструктаж  проводять з усіма працівниками, яких при- ймають на роботу.

Інструктаж  проводить   фахівець   з  охорони   праці.   Проведен- ня  його реєструють  у Журналі реєстрації  вступного  інструктажу з обов’язковими підписами  особи, яку проінструктували, та особи, яка інструктувала.

Первинний інструктаж  проводять  з працівником, який вперше поступає  на нове робоче місце чи починає  виконувати нову роботу, або переведенням з іншого з іншого підрозділу.  Інструктаж прово- диться безпосереднім керівником  робіт. Працівника ознайомлюють з робочим місцем, машинами, обладнанням та ін.

Повторний інструктаж  проводять  керівники  робіт з усіма пра- цівниками періодично  раз у шість місяців,  а на роботах підвищеної небезпеки  — раз у три місяці, за програмою первинного  з метою по- новлення  знань працівників.

 

Позаплановий інструктаж  проводять  керівники  робіт при пору- шенні працівником вимог нормативних актів  з охорони  праці, тру- дової дисципліни;  при перерві  у виконанні роботи більше, як на 60 днів, а для робіт підвищеної  небезпеки  — 30 днів; при зміні машин, обладнання; на вимогу органів держнагляду.

Цільовий інструктаж  проводять  при виконанні працівниками разових робіт, що не пов’язані з трудовими  обов’язками,  та робіт, на які видається  дозвіл чи наряд-допуск.  Проводить  його безпосередній керівник робіт.

З працівниками, які вперше починають виконувати роботу на но- вому робочому місці проводять стажування на робочому місці, що пе- редбачає виконання роботи під наглядом досвідченого працівника не менше 2–15 робочих змін. По завершенні  стажування керівник  робіт перевіряє  знання  у працівника і дає дозвіл на самостійне  виконання роботи.

Важливим питанням  охорони праці є нормування робочого часу та відпочинку  працівників. Кодексом Законів України про працю ви- значено, що тривалість  робочого часу у працівників не може переви- щувати 40 годин на тиждень, а на роботах із важкими  та шкідливими умовами  праці  не більше  36 годин. Для  осіб віком  від 16 до 18 ро- ків — 36 годин на тиждень.  Робочий  тиждень  — п’ятиденний  з дво- ма вихідними  днями. Для відпочинку  та прийняття їжі працівникам надається  перерва після перших чотирьох  годин від початку  роботи тривалістю до двох годин. Тривалість перерви у робочий час не вклю- чається.  Робота  у вихідні дні та понад встановлену тривалість  робо- чого дня забороняється, але при виробничій  необхідності  за згодою працівника та профспілкової організації  дозволяється використову- вати понаднормові  роботи, які оплачуються в підвищеному  розмірі чи додаються дні до відпустки.

Для  відпочинку  працівникам надається  щорічна  основна  та до- даткова оплачувані  відпустки. Тривалість відпустки  згідно Закону України «Про відпустки» не може бути меншою 24 календарних днів, а для осіб до 18 років — 31 календарний день. Додаткова  відпустка надається  за роботу у шкідливих  умовах праці в середньому до 7 ка- лендарних  днів.

Для  виконання роботи  працівником безкоштовно  забезпечують спеціальним одягом, взуттям, миючими засобами.

 

З метою оцінки  стану здоров’я, визначення придатності  праців- ника до виконання певних видів робіт, запобігання розвитку  профе- сійних  захворювань,  підприємство організовує  медичні  огляди.  По- передній медогляд проводиться при прийнятті працівника на роботу з метою визначення придатності  його до виконання певного виду роботи. Періодичні медогляди проводять періодично на роботах із шкідливими та важкими  умовами  праці  щорічно.  Для  водіїв  медо- гляд проводиться щоденно перед рейсом. Для належного  санітарно- побутового забезпечення на підприємстві обладнують  санітарно- побутові приміщення поблизу робочих місць. Це роздягальні, душові, туалети, кімнати відпочинку.

Забезпечення пожежної безпеки є складовою частиною діяльнос- ті посадових осіб та працівників підприємства.

Пожежною  безпекою називається такий стан об’єкта, при якому з встановленою вірогідністю  виключається можливість  виникнення і розвитку  пожежі і вплив на людей небезпечних  факторів  пожежі, а також забезпечується захист матеріальних цінностей. Для додержан- ня пожежної безпеки підприємство повинно бути забезпечене такими первинними засобами  пожежогасіння як  вогнегасники ручні,  ящи- ки з піском  місткістю  1 м3, укомплектовані ручними  лопатами,  по- кривала войлочні, ломи, багри, сокири, пожежні щити, стенди тощо. Кількість  первинних  засобів пожежогасіння відповідає «Типовим правилам  пожежної  безпеки».  На підприємстві повинні  бути також установки автоматичного пожежогасіння, призначені для автоматич- ного виявлення і тушіння  пожежі на початковій  стадії з одночасною подачею сигналу пожежної тривоги. Ними захищають приміщення, в яких зберігаються  пальне, цінне обладнання, сировина.

Відповідальність за забезпечення пожежної  безпеки  несе голова правління, а у виробничих підрозділах — керівники  підрозділів.