5.1. поняття, зміст і завдання організації праці

Ефективність  діяльності   будь-якого   підприємства  чи  органі- зації,  особливо  в  ринкових   умовах  господарювання,  значною  мі- рою залежить  від її організації  праці, тобто від системи виробничих взаємозв’язків, працівників із засобами  виробництва та між собою, що забезпечує  певний порядок здійснення трудового процесу.

В економічній  літературі зустрічається багато досить різноманіт- них визначень  організації праці. Автори, зокрема, обґрунтовують по- няття організації праці як:

—  системи взаємодії працівників один з одним та їх засобами ви- робництва  в процесі трудової  діяльності  з метою досягнення певних намічених кінцевих результатів;

—  сукупності процесів чи дій, що призводять до утворення і вдо- сконалення зв’язків між окремими частинами  цілого;

—  об’єднання  людей, що разом  реалізують  певну  програму  або мету і діють на основі встановлених правил і процедур;

—  спосіб приведення трудової діяльності  людей до системи, що забезпечує  досягнення  максимально можливого  корисного ефекту з урахуванням конкретних  умов цієї діяльності  та рів- ня відповідальності тощо.

При цьому розрізняють поняття  «суспільна організація  праці» (макроекономічна) та «організація праці на рівні підприємства» (мі- кроекономічна). Суспільна організація праці включає такі основні еле- менти: відтворення робочої сили, форми  та методи залучення людей до праці, розподіл  суспільного  продукту  та кооперація  праці в масш- табах окремої держави (регіону, області). Основними завданнями організації  праці на макроекономічному рівні є: регулювання еконо- мічних і соціальних витрат, забезпечення найефективнішого викорис- тання  трудового  потенціалу  суспільства,  оптимізація співвідношен- ня чисельності  зайнятих в галузях  матеріального і нематеріального

виробництва, перерозподіл  працівників між галузями  і раціональне розміщення ресурсів між регіонами країни і т.п.

На рівні підприємства або на мікроекономічному рівні основними завданнями організації праці є: удосконалення розподілу і кооперації праці в колективі;  удосконалення організації  та обслуговування ро- бочих місць; дослідження і впровадження новітніх прийомів і методів праці;  удосконалення підбору,  професійної підготовки  і підвищен- ня кваліфікації кадрів; удосконалення нормування і стимулювання праці; поліпшення умов праці та психологічного клімату в трудових колективах  працівників; раціоналізація режиму праці та відпочинку; дотримання трудової дисципліни і т.п.

Основні напрями  розвитку  і завдання  організації праці можна конкретизувати таким чином:

— розробка раціональних форм розподілу  і кооперації праці (поліпшення техніко-технологічного, функціонального і ква- ліфікаційного розподілу  праці; впровадження комплексного обслуговування основних засобів виробництва;  суміщення професій  та функцій;  впровадження прогресивних форм і ви- дів бригадної організації праці, тобто удосконалення коопера- ції праці);

—  поліпшення організації та обслуговування робочих місць (ра- ціональне  планування; організаційно технічне  оснащення  та розширення типізації у їх плануванні; впровадження прогнос- тичних  підходів  при  забезпеченні   обслуговування  робочих місць з метою ефективного використання робочого часу осно- вних і допоміжних працівників);

—  вивчення  і поширення передових  прийомів  та методів  праці (раціоналізація окремих  складових  трудового  процесу; впро- вадження  інноваційних методів  навчання,  з метою освоєння нових ефективний прийомів і навичок тощо);

—  удосконалення системи  підготовки  та  підвищення кваліфі- кації кадрів відповідно  до потреб виробництва з метою забез- печення  ефективної системи профорієнтації та професійного підбору кадрів;

—  розширення сфери науково обґрунтованого нормування праці (розробка впровадження та перегляд  норм  праці;  удоскона- лення організації нормувальних робіт);

—  поліпшення умов праці (впровадження обґрунтованих режи- мів праці і відпочинку,  дотримання вимог охорони праці, роз- робка колективно-договірної системи з урахуванням процесу механізації  важких  і шкідливих  робіт: усунення  емоційно  не- гативних чинників  праці);

—  раціоналізація режиму праці та відпочинку  на основі впрова- дження оптимальної змінності по підприємстві та його вироб- ничих підрозділах, окремих категоріях працюючих, розробка заходів по ефективному використанню позаробочого часу;

— посилення роботи з виховання працівників з метою більш сумлінного ставлення  до праці, формування виробничої  куль- тури, заохочення  працівників до інноваційної діяльності,  під- вищення  відповідальності за результати праці  та виконання режиму робочого часу.