5.1. поняття, зміст і завдання організації праціЕфективність діяльності будь-якого підприємства чи органі- зації, особливо в ринкових умовах господарювання, значною мі- рою залежить від її організації праці, тобто від системи виробничих взаємозв’язків, працівників із засобами виробництва та між собою, що забезпечує певний порядок здійснення трудового процесу. В економічній літературі зустрічається багато досить різноманіт- них визначень організації праці. Автори, зокрема, обґрунтовують по- няття організації праці як: — системи взаємодії працівників один з одним та їх засобами ви- робництва в процесі трудової діяльності з метою досягнення певних намічених кінцевих результатів; — сукупності процесів чи дій, що призводять до утворення і вдо- сконалення зв’язків між окремими частинами цілого; — об’єднання людей, що разом реалізують певну програму або мету і діють на основі встановлених правил і процедур; — спосіб приведення трудової діяльності людей до системи, що забезпечує досягнення максимально можливого корисного ефекту з урахуванням конкретних умов цієї діяльності та рів- ня відповідальності тощо. При цьому розрізняють поняття «суспільна організація праці» (макроекономічна) та «організація праці на рівні підприємства» (мі- кроекономічна). Суспільна організація праці включає такі основні еле- менти: відтворення робочої сили, форми та методи залучення людей до праці, розподіл суспільного продукту та кооперація праці в масш- табах окремої держави (регіону, області). Основними завданнями організації праці на макроекономічному рівні є: регулювання еконо- мічних і соціальних витрат, забезпечення найефективнішого викорис- тання трудового потенціалу суспільства, оптимізація співвідношен- ня чисельності зайнятих в галузях матеріального і нематеріального
виробництва, перерозподіл працівників між галузями і раціональне розміщення ресурсів між регіонами країни і т.п. На рівні підприємства або на мікроекономічному рівні основними завданнями організації праці є: удосконалення розподілу і кооперації праці в колективі; удосконалення організації та обслуговування ро- бочих місць; дослідження і впровадження новітніх прийомів і методів праці; удосконалення підбору, професійної підготовки і підвищен- ня кваліфікації кадрів; удосконалення нормування і стимулювання праці; поліпшення умов праці та психологічного клімату в трудових колективах працівників; раціоналізація режиму праці та відпочинку; дотримання трудової дисципліни і т.п. Основні напрями розвитку і завдання організації праці можна конкретизувати таким чином: — розробка раціональних форм розподілу і кооперації праці (поліпшення техніко-технологічного, функціонального і ква- ліфікаційного розподілу праці; впровадження комплексного обслуговування основних засобів виробництва; суміщення професій та функцій; впровадження прогресивних форм і ви- дів бригадної організації праці, тобто удосконалення коопера- ції праці); — поліпшення організації та обслуговування робочих місць (ра- ціональне планування; організаційно технічне оснащення та розширення типізації у їх плануванні; впровадження прогнос- тичних підходів при забезпеченні обслуговування робочих місць з метою ефективного використання робочого часу осно- вних і допоміжних працівників); — вивчення і поширення передових прийомів та методів праці (раціоналізація окремих складових трудового процесу; впро- вадження інноваційних методів навчання, з метою освоєння нових ефективний прийомів і навичок тощо); — удосконалення системи підготовки та підвищення кваліфі- кації кадрів відповідно до потреб виробництва з метою забез- печення ефективної системи профорієнтації та професійного підбору кадрів; — розширення сфери науково обґрунтованого нормування праці (розробка впровадження та перегляд норм праці; удоскона- лення організації нормувальних робіт);
— поліпшення умов праці (впровадження обґрунтованих режи- мів праці і відпочинку, дотримання вимог охорони праці, роз- робка колективно-договірної системи з урахуванням процесу механізації важких і шкідливих робіт: усунення емоційно не- гативних чинників праці); — раціоналізація режиму праці та відпочинку на основі впрова- дження оптимальної змінності по підприємстві та його вироб- ничих підрозділах, окремих категоріях працюючих, розробка заходів по ефективному використанню позаробочого часу; — посилення роботи з виховання працівників з метою більш сумлінного ставлення до праці, формування виробничої куль- тури, заохочення працівників до інноваційної діяльності, під- вищення відповідальності за результати праці та виконання режиму робочого часу. |
|