5.2. поділ і кооперування праці

Важливими формами  вдосконалення організації праці є її сус- пільний  поділ  і кооперація,  які  в міру розвитку  продуктивних сил суспільства постійно розвиваються і вдосконалюються. Поглиблення і всебічний розвиток  поділу та кооперування праці варто розглядати з точки зору дієвості  окремих  законів  та закономірностей розвитку суспільних  відносин.

Важливими етапами суспільного  поділу праці в процесі історич- ного розвитку трудових відносин можна назвати: виділення пастуших племен і поділ сільськогосподарського виробництва на землеробство і тваринництво; відокремлення ремесла від сільського  господарства. Пізніше прогресивними формами  суспільного  поділу праці стали галузева, територіальна і міжнародна  спеціалізація виробництва, а також предметна, подетальна та технологічна  спеціалізація, які за су- часних умов набули досить широких масштабів свого розвитку.

Суспільний поділ праці та спеціалізація виробництва являються основою  формування і розвитку  товарних,  а отже, ринкових  відно- син.

Суспільний поділ праці визначають як процес розмежування різних  видів  діяльності  працівників, внаслідок  їх спеціалізації на

виконанні певного  кола  функцій,  за яких  окремі  працівники вико- нують різні роботи або трудові операції, які взаємодоповнюють одна одну.

У сфері матеріального виробництва розрізняють такі види поділу праці:

—  загальний поділ праці передбачає відокремлення видів діяль- ності у межах всього суспільства,  що проявляється в розмеж- ування  трудової діяльності  працівників між такими галузями країни, як промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, торгівля, житлово-комунальне господарство тощо;

—  частковий поділ праці розглядається як подальше  відокрем- лення  (розмежування) видів  виробничої  діяльності  людей  в межах кожної окремої галузі національної економіки  (напри- клад,  автомобіле-   та  верстатобудування  в  машинобудуван- ні, тваринництво і рослинництво в сільському  господарстві, водо-  та газопостачання в житлово-комунальному господар- стві і т.п.) У сфері  виробництва конкретних  видів  продукції також існує свій окремий  поділ праці (наприклад, в сільсько- му  господарстві  при  виробництві зернових,  овочів,  молока, м’яса та ін.);

—  одиничний поділ  праці  розглядається як  спеціалізація окре- мих працівників в середині  кожного  підприємства,  його ви- робничих підрозділів, цехів, ферм, ланок, бригад і т.п.

В міру розвитку  продуктивних сил суспільства  відбувається пе- рехід від загального  поділу праці до часткового,  а від часткового  до одиничного.

З точки зору економіки і організації праці окремого підприємства найбільш  детально варто розглядати такий вид поділу праці як оди- ничний. Останній, в свою чергу, має такі основні форми як:

—  функціональний поділ праці між різними категоріями праців- ників підприємства залежно від характеру  виконуваних ними функцій  і участі у виробничому процесі. Наприклад, залежно виконання основних виробничих функцій  виділяють  рядових працівників і службовців,  залежно від освоєних  професій  і спеціальностей в складі персоналу підприємства також розріз- няють слюсарів, механізаторів, водіїв тощо, а також основних і допоміжних працівників;

—  технологічний поділ праці передбачає диференціацію праців- ників і робіт за технологічними операціями  і процесами,  фа- зами, видами робіт та видами продукції. Він проявляється у виконанні окремими працівниками співпадаючих у часі різно- манітних робіт єдиного технологічного циклу, визначає розмі- щення працівників згідно з технологією виробництва і значно впливає  на рівень змістовності  праці;

—  кваліфікаційний поділ праці це поділ праці між групами пра- цівників   залежно   від  складності   виконуваних  ними  робіт. Адже працівники однієї  і тієї ж професії  можуть  мати  різні знання, вміння і досвід роботи, що, безумовно, відображається на їх кваліфікації –якості роботи і визначаю особливості  роз- поділу працівників за групами  кваліфікації — розрядами,  ка- тегоріями, класами тощо.

Однак існують межі економічної  та соціальної доцільності в про- цесі поділу праці, які часто не співпадають. З економічної точки зору поглиблювати поділ  праці  доцільно  доти, поки  це поглиблення за- безпечує підвищення ефективності використання робочої сили і об- ладнання  З соціальної  точки  зору межею  доцільності  поглиблення поділу праці є збереження  широкої кваліфікації працівників та зміс- товності їх роботи, попередження монотонності  та надмірної втоми.

З поділом праці нерозривно  пов’язане її кооперування. Кооперу- вання  це зворотна  сторона  поділу  праці, яка  трактується як форма об’єднання трудової діяльності  певної чисельності  людей, що беруть участь у виконанні одного і того ж або різних, але пов’язаних між со- бою виробничих процесів.

Означеним вище  видам  суспільного  поділу  праці  відповідають три види кооперації праці: у суспільстві в цілому, у галузі, на підпри- ємстві. В свою чергу, на рівні підприємства розглядають такі форми кооперації  праці як: міжцехова,  міждільнична і внутрішньодільнич- на. Міжцехова  кооперація  встановлює  взаємодію  між цехами різно- го функціонального та технологічного  профілю (ремонтний цех з транспортним). Відповідним  чином здійснюється кооперація  між окремими  дільницями всередині  цеху та окремими  групами  всере- дині відділів. Внутрішньодільнична кооперація  реалізується шляхом встановлення взаємозв’язку між  окремими  виконавцями або шля- хом організації  колективної праці працівників, зокрема, на основі їх

об’єднання у виробничі  бригади. У зв’язку з цим розрізняють індиві- дуальну та колективну (бригаду) фору організації праці. Бригади — це групи працівників,що разом здійснюють виробничий процес або його частину  і колективно відповідають  за результати своєї роботи. При цьому основними видами бригадної організації праці є спеціалізовані бригади, які складаються із працівників однієї професії  і виконують однорідні технологічні процеси. Також можуть бути комплексні  бри- гади, які складаються із працівників різних професій, що виконують комплекс взаємопов’язаних технологічно  однорідних робіт.

Вищою  формою  кооперації  в сільськогосподарському виробни- цтві є створення кооперативів,  які класифікують на два основні типи: виробничі  (здійснюють виробництво продукції,  її переробку  і реалі- зацію, виробляють товари  широкого  вжитку,  ремонтують  техніку  і т.п.) і споживчі (забезпечують торговельне, побутове і культурне  об- слуговування населення).

Економічні  переваги  кооперації  порівняно з індивідуальною ді- яльністю проявляються в якості: більш раціонального використання робочого  часу, а відповідно,  більш  суттєвого  підвищення ефектив- ності виробництва;  більш ефективного використання основних засо- бів виробництва, матеріальних і трудових ресурсів.