СтатистичнІ аспекти монІторингу стану повІтряного басейну

До найактуальніших проблем сьогодення, які стосуються кожної людини і від яких залежить майбутнє людства, слід віднести проблеми екології. Проблема раціонального ставлення людини до природи набула особливої актуальності на сучасному етапі розвитку людського суспільства. Вплив людини на довкілля стає дедалі помітнішим. Дослідження характеру цього впливу, врахування кількісних та якісних змін у природному середовищі, аналіз відповідних реакцій природи в усій її різноманітності — важливий напрям у розв’язанні проблеми занапащення природного середовища. Перед суспільством стоїть завдання не тільки зберегти на основі раціонального використання багатства природи нині, а й відвернути негативні наслідки втручання людини у майбутньому. Для цього необхідне всебічне вивчення та аналіз різно­манітних процесів, що відбуваються в природі.

Наприкінці 60-х років більшість країн усвідомила, що потрібна координація зусиль щодо збирання, зберігання й обробки даних про стан довкілля. 1972 р. у Стокгольмі під егідою ООН відбулася конференція, присвячена охороні навколишнього середо­вища, де вперше виникла необхідність домовитися про визначення поняття «моніторинг». Було ухвалено під моніторингом навколишнього середовища розуміти комплексну систему спостережень, оцінки та прогнозу змін стану довкілля під впливом антро­погенних факторів. Термін виник як доповнення до терміна «конт­роль стану навколишнього середовища». В наш час під моніторингом розуміють сукупність спостережень за відповідними ком­понентами біосфери, а також адекватний комплекс методів екологічного прогнозування.

Метою екологічного моніторингу є оптимізація відносин людини з природою, екологічна орієнтація господарської діяльності. Основні завдання моніторингу стану повітряного басейну: спостереження за станом атмосфери, оцінка і прогноз її стану, визначення ступеня антропогенного впливу на повітряний басейн, виявлення факторів та джерел впливу.

Забруднення повітря викидами в атмосферу промислових підприємств, транспорту, опалювальних систем на цей час є однією з найгостріших соціальних та екологічних проблем. Щорічно в атмосферу потрапляє велика кількість різноманітних речовин, кожна з яких небезпечна для живих організмів і негативно впливає на створені суспільством матеріальні та мистецькі цінності: будівлі, споруди, історичні пам’ятки, транспортні засоби, дорожні покриття тощо, наносячи великі економічні збитки народному господарству. Антропогенне забруднення атмосфери становить лише 0,5\% від загального забруднення природними явищами (пилові бурі, виверження вулканів, лісові пожежі тощо). Але саме цей тип забруднення завдає найбільшої шкоди більшості живих організмів, матеріальним і духовним цінностям, самій людині.

Для планування та керування охороною повітряного басейну необхідна відповідна інформація, яку надає статистика. Джерелами інформації для статистики охорони повітряного басейну є статистична форма звітності № 2-тп (повітря), екологічний паспорт підприємства, дані моніторингу та матеріали вибіркового спостереження.

На базі даних екологічної статистики повинні обґрунтовуватися розміщення по території країни виробничих та ін. об’єктів, обиратися технологічні варіанти виробництва, визначатися черговість проведення природоохоронних заходів.

Статистика стану забруднення й охорони повітряного басейну, як і взагалі екологічна статистика, виникла на початку 70-х років. Усі її показники розроблялися вперше, на відміну від показників розділів, присвячених іншим елементам навколишнього середовища, які розглядалися як економічні ресурси і в цій ролі обліковувалися статистикою. Повітря не належало до числа економічних ресурсів, очевидно, тому що залишалася ілюзія його невичерпності і можливості самовідновлення, а також це пов’язу­валося з вільним пересуванням повітряних мас, які не визнають державних кордонів.

На нашу думку, сучасну систему статистичних показників стану повітряного басейну доцільно представити трьома групами показників, які характеризують: 1) джерела забруднення атмосфери; 2) викиди шкідливих речовин в атмосферу; 3) заходи з охорони повітряного басейну.

У статистиці охорони повітряного басейну використовуються показники, що дозволяють досить детально охарактеризувати викиди. Насамперед обчислюється кількість усіх стаціонарних джерел викидів шкідливих речовин в атмосферу та загальний обсяг забруднювачів (т/рік), які відходять від організованих та неорганізованих джерел без очищення і після проходження пилогазоочисних установок у результаті неповного вловлювання та очищування на організованих джерелах забруднення. Основними джерелами викидів в атмосферу є промислові підприємства, теплоенергетика та автомобільний транспорт. Статистикою найдокладніше враховуються викиди шкідливих речовин промисловими підприємствами. При цьому визначається кількість підприємств, які мають викиди шкідливих речовин в атмосферу, та кількість шкідливих речовин, які відходять від усіх джерел виділення.

Для оцінки можливості вловлювання та знешкодження забруднювачів велику вагу має поділ викидів на організовані та неорганізовані. Організованими називають викиди, що відходять в атмосферу з труб, вентиляційних споруд тощо, до яких речовини, що їх виділяють технологічні агрегати, підводяться системою газовідведення. Неорганізовані викиди — це викиди, що виникають за рахунок негерметичності технологічного обладнання, газоходів, резервуарів, за рахунок наявності відкритих відвалів шлаків та інших твердих відходів виробництва і т. ін. Аналіз джерел забруднення атмосфери шкідливими речовинами показує, що основними джерелами забруднення атмосфери викидами неочищених речовин є пересувні засоби (27\%), організовані стаціонарні джерела (55\%), неорганізовані стаціонарні джерела (6\%) та очисні споруди (12\%). Очисні споруди в більшості випадків призначені для вловлювання лише певних шкідливих речовин, а не всіх, що містяться в газоповітряній суміші, яка потрапляє на очищення. Крім того, часто-густо ними вловлюється не вся маса навіть тих речовин, для знешкодження яких вони призначені.

Статистична звітність дозволяє отримати кілька показників, що досить докладно характеризують викиди. Передусім ураховується загальна кількість шкідливих речовин (т/рік), що відходять від усіх технологічних агрегатів. Цей показник дає можливість оцінки відходів, що виникають за нинішньої технології виробництва і які б потрапляли в повітряний басейн за відсутності атмосфероохоронної діяльності підприємств.

Загальна кількість речовин, що відходять, підрозділяється на кількість речовин, які надходять на очищення, та кількість речовин, що відходять без очищення, в тому числі від організованих джерел.

Із загальної кількості забруднювачів повітряного басейну, які надходять на очищення, визначається фактичний обсяг уловлених та знешкоджених шкідливих речовин з використанням пилогазоуловлюючих установок і споруд. При цьому не враховуються речовини, які згідно з технологічним проектом викорис­товуються в процесі виробництва як сировина чи напівфабрикати. Із загальної кількості вловлених та знешкоджених шкідливих речовин встановлюється обсяг речовин, які використовуються корисно, тобто утилізованих. У середньому частка утилізо­ваних речовин становить приблизно чверть від їхньої загальної маси. Решта (неутилізована) знешкоджених речовин надходить на звалища, у сховища тощо.

Основним показником, що характеризує викиди шкідливих речовин безпосередньо в атмосферу, є показник кількості шкідливих речовин, викинутих в атмосферу (т/рік), який дорівнює різниці між кількістю шкідливих речовин, які відходять від усіх джерел виділення, та кількістю вловлених та знешкоджених речовин.

Викиди забруднювачів речовин у повітряний басейн характеризуються за агрегатним станом (рідкі, тверді, газоподібні) та за важливими інгредієнтами (сірчистий ангідрид, окисли азоту, окиси вуглецю та леткі органічні сполуки). Так, протягом 1997 року в Україні від стаціонарних джерел у повітряний басейн потрапило приблизно 1300 тис. т окису вуглецю, 1290 тис. т сірчистого ангідриду, 370 тис. т окислу азоту.

На підставі даних про пробіг автомобілів та витрати ними пального органами Гідрометеослужби України розраховуються викиди забруднювачів автомобільним транспортом в атмосферу.

Сумарний викид в атмосферу комплексу шкідливих речовин може бути розрахований як сума викидів промислових підприємств та автотранспорту.

Окрім сумарного викиду шкідливих речовин в атмосферу, розраховується кількість відповідних забруднень у розрахунку на 1 людину та на 1 кв. км території в кілограмах, обсяг викинутих шкідливих речовин у середньому одним об’єктом у тоннах. Так, протягом 1997 року викиди шкідливих речовин у повітряний басейн стаціонарними джерелами в цілому по Україні склали 4520 тис. т; 89 кг у розрахунку на 1 людину; 7488 кг на 1 кв. км території; 301 т шкідливих речовин викинуто в середньому одним об’єктом.

На підставі абсолютних показників, що характеризують викиди в натуральному виразі, розраховуються аналітичні відносні показники, які характеризують частку організованих і неорганізованих викидів у загальному обсязі аеровикидів; визначаються структура забруднювачів за видами та джерелами обсягу речовин, які відходять і надходять на очисні споруди; динаміка шкідливих речовин, що уловлюються; частки вловлених і знешкоджених речовин; частки утилізованих речовин у загальному обсязі шкідливих речовин, які відходять від усіх джерел виділення. Всі ці показники характеризують не лише викиди окремих підприємств, областей, а також і стан атмосфероохоронної діяльності підприємств у галузевому та регіональному розрізах.

Охорона повітряного басейну від забруднення шкідливими речовинами найефективніша, коли вона спрямована на зменшення маси шкідливих речовин, що відходять в атмосферу, тобто якщо вона здійснюється безпосередньо винуватцями забруднення атмосфери. Управління охороною повітряного басейну передбачає проведення системи планових заходів як щодо зменшення загального обсягу викидів в атмосферу в тому чи тому регіоні, так і щодо зміни структури викидів за рахунок уловлення найнебезпечніших токсичних речовин. Статистикою обліковуються заходи з охорони атмосфери: введення в дію установок та споруд для уловлення та знешкодження шкідливих речовин з газів, які відходять, розробка та впровадження маловідходних технологій, реконструкція та підвищення ефективності наявних очисних споруд, використання менш токсичного пального автотранспортом.

Статистика охорони повітряного басейну має звітність промислових підприємств, яка містить дані про виконання заходів щодо зменшення викидів шкідливих речовин в атмосферу. На підставі звітності в галузевому та регіональному розрізах можна отримати такі статистичні показники:

кількість заходів, виконання яких заплановано в звітному році;

повний обсяг витрат на проведення заходів за кошторисною вартістю (тис. грн.);

фактичне освоєння коштів від початку виконання заходів (тис. грн.);

зменшення викидів в атмосферу після проведення заходів (т/рік) за планом, фактично.

Зіставлення показників другої та третьої груп дозволяє визначити ступінь освоєння коштів на заходи, які за планом повинні бути впроваджені у звітному році. Зіставлення фактичного показника зменшення викидів в атмосферу з плановим дозволяє оцінити виконання плану щодо отриманого атмосфероохоронного ефекту. Питомі витрати на зменшення викидів на величину 1 т/рік дає зіставлення показників другої та четвертої груп.

Є два види інформації, яка характеризує забруднення повітряного басейну: інформація про викиди в атмосферу та інформація про концентрацію шкідливих речовин у приземному шарі повітря внаслідок розсіювання викидів в атмосфері. Якщо перший вид інформації являє собою інформацію про вплив на атмосферу і пов’язаний з цілком певними джерелами викидів, то другий — це інформація про реакцію атмосфери на вплив множини джерел викидів в умовах дії певних природно-кліматичних та метеорологічних факторів. Враховуючи, що нормативи чистоти приземного шару атмосфери перевищуються в великих містах і промислових центрах, визначення пріоритетних напрямів атмосфероохоронних заходів у регіональному масштабі має починатися з ранжирування міст за ступенем гостроти в них проблеми забруднення атмосфери, з подальшим ранжируванням за цим принципом міністерств та відомств, яким підпорядковуються ці підприємства. На перший погляд, саме інформація другого виду повинна створити основу для ранжирування міст за гостротою проблеми забруднення при аналізі регіональної ситуації, оскільки, зіставляючи фактичну концентрацію з гранично допустимою, відразу можна скласти уяв­лення про ступінь перевищення нормативів забруднення щодо кожної домішки, що контролюється. Проте забруднення атмосфери міста визначається наявністю у ній цілого комплексу домішок, до того ж, склад цього комплексу в кожного міста свій, визначений його народногосподарською спеціалізацією. Тож для порівняння загального забруднення атмосфери необхідна оцінка кожного комплексу в цілому, яка дозволить привести різноманітні комплекси до порівнюваного вигляду, тобто потрібна побудова комплексного показника ступеня забруднення. Численні спроби побудови комплексного показника забруднення атмосфери на підставі зведення індивідуальних показників перевищення ГДК за окремими домішками не знайшли практичного застосування в ділянці планового управління атмосфероохоронною діяльністю.

В наш час для побудови комплексного показника забруднення атмосфери перспективнішим є використання інформації першого виду, тобто інформації про викиди кожного джерела, яка міститься у статистичній звітності підприємств. Комплексний показник при цьому підраховується як сумарна маса викидів в умовно-натуральних одиницях — тоннах умовної домішки. Такий показник дозволяє врахувати внесок кожного джерела в сумарний викид і включає всі шкідливі речовини, що відходять від кожного джерела. Приведені до порівнюваного стану з погляду їхньої небезпечності для людини і біоти за їхньою токсичністю. Все викладене вище створює основу регіонального аналізу забруднення й охорони повітряного басейну.

Література:

Проблемы мониторинга и охраны окружающей среды: материалы научной конференции // Труды І советско-канадского симпозиума СССР, Тбилиси, 11—17 апреля 1988, Госкомитет СССР по гидрометеорологии / Гл. ред. Ю. А. Израэль. — Л.: Гидрометеоиздат, 1989.

Проблеми сталого розвитку України: Збірник наукових доповідей / Наук. ред. В. В. Волошин — К.: НАН України, БМТ, 1998.

Трудова М. Г. Статистический анализ природоохранной деятельности в регионе. — М.: Финансы и статистика, 1991.

Хоружая Т. А. Методы оценки экологической опасности. — М.: Контур, 1998.

* Див.: Кузнецов В. Рынок и приватизация // Мировая экономика и между­народные отношения. — 1992. — № 7. — С. 9.

** Див.: Гош О. Теорія і практика приватизації постсоціалістичної державної власності // Економіка України.— 1993. — № 7. — С. 43.

* Див., наприклад: Рибалкін В., Мамичева Л. Акціонерна власність — внутрішня основа формування і функціонування соціального ринкового госпо­дарства // Економіка України. — 1998. — № 2.— С. 45.

* Черняк В. Моделі економіки: вибір України // Економіка України. — № 2. — 1995. — С. 33.

* Гелбрейт Д. К. Экономические теории и цели общества. — М.: Прогресс, 1973. — С. 173.

* Голос України. — 1999. — 10 березня. — № 43 (2045).