ДеякІ аспекти оподаткування прибутку корпорацІй за кордоном

У сучасній економіці України, зорієнтованій на розвиток ринкових відносин, широкого розповсюдження як форма підприємницької діяльності набули акціонерні товариства. Одним з важливих питань в Україні є оподаткування прибутку, яке досить не­досконале і, до того ж, постійно змінюється. У зв’язку з цим, було б доречним використати досвід оподаткування прибутку корпорацій за кордоном, особливо в провідних країнах з розвинутою ринковою економікою, де цей досвід є найбагатшим, а його застосування — найефективнішим.

Порівняно з іншими податками, податок на прибуток має не таку тривалу історію — він з’явився лише в ХХ столітті. Ще наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. основними податками у світі були податок на власність та податки на споживання (непрямі податки). Наприклад, у США ці податки в загальній сумі податкових доходів 1902 року становили відповідно 42\% і 30\% [3, 379]. Податок на прибуток (корпоративний податок) у Сполучених Штатах з’явився 1909 року.

На початках свого запровадження податок на прибуток не відігравав важливої ролі ні в економіці держави, ні в державних фінансах й у сформованому вигляді постав лише під час другої світової війни. При цьому теоретично-наукові спроби його інтер­претації не збігалися в часі з практикою. Податок на прибуток виявився ще одним джерелом для поповнення коштів держави. Його виникнення було спричинене дефіцитом фінансових коштів державного бюджету, особливо в процесі ведення військових дій, і першочергово він мав суто фіскальне значення. Так, у США під час війни в 1951—1953 роках у Кореї прибуток оподатковувався за ставкою 82\% (загальна ставка податку на прибуток і надприбуток) і становив третину доходів бюджету в загальній сумі податкових надходжень [1, с. 207]. Така податкова політика держави не виправдала себе: надмірний податковий тягар для задо­волення фіскальних інтересів украй негативно позначився на фінансовому становищі суб’єктів підприємництва та стимулюючій функції самого прибутку. Це змусило керівництво держави вжити відповідних заходів і зменшити норми прибуткового оподаткування, внаслідок чого частка податку на прибуток у структурі податкових доходів США під час війни у В’єтнамі становила вже тільки 15—17\%. Варто зауважити, що в післявоєнні періоди уряд США повертав частину вилучених у вигляді податків великих сум грошових коштів. На сьогодні частка податку на прибуток є досить незначною в податкових доходах федерального бюджету Сполучених Штатів. Вона становить лише 7—8\% [2, с. 99].

В останні десятиліття податок на прибуток перебуває в центрі уваги західних економістів, що пояснюється двома основними причинами. Перша пов’язана з нормою прибутку, яка до введення податку на прибуток була найбільшим стимулом до нагромадження капіталу, а також його міжгалузевого переливу. Проте, з введенням у ХХ ст. податку на прибуток у ролі одного з важливих джерел доходів державного бюджету відбулися вагомі зрушення щодо стимулів підприємницької діяльності. Оподаткування прибутку почало впливати на інвестиційну діяльність під­приємств і загалом на інвестиційні процеси в економіці держави не менше (якщо не більше), ніж та ж таки норма прибутку.

Друга причина стосується високих норм оподаткування прибутку. Враховуючи значення оподаткування прибутку при визначенні не лише інвестиційної, а й усієї фінансово-виробничої діяльності підприємств, воно суттєво обмежило досить жорсткі потреби фіскального характеру. Податок на прибуток буде більшим за рахунок його розміру, а не від застосування до нього високих податкових ставок. До того ж, коли прибуток оподатковується надмірним податком, обов’язково занепадає підприємницька діяльність.

Тому, враховуючи наведені обставини, прихильники сучасних теоретичних та практичних принципів оподаткування прибутку намагаються віднайти оптимальне співвідношення для двох цілеспрямованих функцій, вкрай протилежних за своїм призначенням — фіскальної та стимулюючої, що має забезпечуватися регулятивною функцією податку в економіці країни. Приватно-під­приємницькі та державні інтереси у вказаній сфері відносин між ними, тим не менше, пов’язані між собою і взаємозалежні. Суперечності між бажаннями кожного із зазначених суб’єктів цих взаємовідносин тривають уже десятки років. Дискусії про оподаткування прибутку корпорацій пожвавішали особливо на початку 1970-х рр. і ведуться посьогодні.

До кінця 1960-х рр. у світовій практиці оподаткування прибутку корпорацій застосовувалися високі податкові ставки, однак вони поєднувалися з багатьма різноманітними пільгами, скерованими на стимулювання основних напрямків виробничої діяльності. Це насамперед стосується затрат на здійснення інвестицій в інновації і затрат на науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки (НДДКР), які почали інтенсивно здій­снюватися в цей період.

У 1970-х рр. зародилися нові наукові підходи щодо податку на прибуток, і з часом теоретичні розробки були втілені на практиці. Особливий внесок у дослідження питання оподаткування прибутку належить американському науковцю А. Лафферу, який створив власну концепцію, відому як «крива Лаффера». Головним її пос­тулатом є те, що високі ставки податку на прибуток наповнюють доходи державного бюджету лише до певної межі, після чого наступає фінансове «виснаження» підприємств, що призводить до руху в протилежному напрямку, а також тягне за собою цілий ряд інших негативів. Ґрунтуючись на своїх переконаннях, А. Лаффер виступав за низькі ставки оподаткування прибутку, а максимальну ставку прибуткового податку визначав на рівні 20—25\%.

Наукові досягнення А. Лаффера були використанні в багатьох сучасних провідних країнах з ринковою економікою і відобразили переваги й ефективність його теорії та методики у важливій галузі взаємовідносин держави та підприємств — оподаткуванні прибутку. Так, у США максимальна ставка податку на прибуток корпорацій в 1982 р. була знижена з 46\% до 34\%. Внаслідок запровадження нової податкової політики в США та інших ринково розвинутих країнах простежується подолання певних недоліків в економіці держави (наприклад, інфляції) та економічне зростання в наступні періоди.

Разом з тим, здійснення податкових реформ і обрання передовими державами в 1980-х рр. замість колишньої податкової політики (поєднання високих ставок оподаткування прибутку з великою сферою надання пільг щодо податку) нової, передбачало зменшення податкових ставок з одночасним скороченням податкових пільг. Це означало обмеження впливу держави за рахунок податків на розвиток тих чи тих секторів економіки. У свою чергу, зменшення пільг щодо податку на прибуток було викликане необхідністю компенсувати (хоча б частково) втрати податкових доходів державного бюджету, які були зумовлені низькими ставками прибуткового оподаткування.

В країнах з розвинутою ринковою економікою єдиним (або основним) податком на прибуток у масштабах держави є «корпоративний податок» (інша назва — «податок на доходи корпорацій»), який стягується з прибутку, що підлягає оподаткуванню. Важливим питанням у цьому плані виступає оподаткування тієї частини прибутку, яка належить акціонерам корпорації — у вигляді дивідендів. Раніше корпоративний податок стягувався однаково як з розподіленої на дивіденди частини прибутку, так і з нерозподіленої, а потім розподілені дивіденди між акціонерами повністю оподатковувались окремим податком на доходи від приросту капіталу. Така практика була прийнята не в усіх державах, внаслідок чого вони розбилися на дві основні групи.

Такі країни, як Бельгія, Люксембург, США та деякі інші надали перевагу класичній системі, додавши до неї звільнення (повне або часткове) від корпоративного податку на доходи, одержані фірмою від участі у власності інших компаній. Передусім це стосується дивідендів. Так, Конґрес США ухвалив, що 80\% одержаних корпорацією дивідендів при підрахунку загальної суми прибутку, що підлягає оподаткуванню, можуть бути виключені з неї [4, с. 340].

Італія, Франція, Англія, Німеччина та деякі інші країни складають іншу групу держав, що запровадили так звану «імпутаційну систему», основним призначенням якої є уникнення (повне або часткове) подвійного оподаткування прибутків. Згідно з цієї теорією, корпорація сплачує податок на весь прибуток окрім тієї його частини, яка відноситься до розподіленої у вигляді дивідендів акціонерам. Перевага полягає в тому, що ця частина прибутку в май­бутньому зараховується при оподаткуванні доходів акціонерів — тобто дивідендів.

У країнах з розвинутою ринковою економікою існують (пос­тійно чи тимчасово) інші податки на прибуток корпорацій — спеціальні податки. За видами їх можна розділити на кілька груп.

Додатковий податок, яким обкладаються високі прибутки. Цей податок може бути введеним на певний період часу чи з певною метою. Наприклад, у США для зменшення дефіциту державного бюджету поряд з корпоративним податком окремо оподатковуються надприбутки (ставка цього податку дорівнює 5 \%). Така практика застосовується також у Туреччині та Німеччині.

Податок на доходи від приросту капіталу. Цей вид податку застосовується в Англії. В деяких інших країнах він входить до корпоративного податку і стягується одночасно з ним.

Окрему категорію спеціальних прибуткових податків складають податки, що стягуються з прибутків у певних галузях економіки. Це стосується добувної галузі (особливо з видобутку нафти і природного газу). Такі податки є в Канаді, Англії, Норвегії.

Загалом, спеціальні податки є лише додатковим джерелом податкових доходів державного бюджету.

Поряд з податком на прибутки корпорацій на рівні державного бюджету, в провідних країнах світу він також стягується і на рівні місцевих бюджетів. У кожній країні цей податок має іншу назву і кількість видів. Наприклад, у Німеччині на місцевому бюджетному рівні використовується один такий податок — промисловий. У Японії їх нараховується більше — три: податок на підприємницький дохід, муніципальний податок і префектурний податок.

Оподатковуючи прибутки корпорацій, про що вже йшлося, для стимулювання та розвитку їхньої підприємницької діяльності провідні держави світу надають їм різноманітні пільги. Особливо це стосується тих країн, де застосовується подвійне оподаткування прибутку. Основними фінансовими пільгами для сприяння функціонуванню корпорацій нині виступають податкові пільги, а саме:

Прискорена амортизація. Про цю пільгу варто сказати лише те, що її існує декілька її видів, вона застосовується корпораціями і використовується в усіх країнах з розвинутою ринковою економікою.

Зменшення податку на прибуток. Найпоширенішою його формою є податковий інвестиційний кредит. Ця фінансова пільга надається корпораціям шляхом вирахування з податку на прибуток тієї частини витрат грошових коштів, яка скеровується на здійснення нових інвестицій. Податковий інвестиційний кредит, однак, має місце не в усіх провідних країнах. Скажімо, в таких державах, як Норвегія та Німеччина, він відсутній взагалі; в США, наприклад, існував до 1986 р., тоді ж і був відмінений. У Великобританії податковий інвестиційний кредит використовується за ставкою 10\%. У Франції він застосовується з метою заохочення до створення нових корпорацій, при цьому їхні прибутки не оподатковуються впродовж певного визначеного періоду. Податковий інвестиційний кредит використовується також і в Італії.

Окремими різновидами податкового інвестиційного кредиту, які мають також широке поширення, є: скидки на виснаження надр, що помітно зменшують оподаткування прибутку в деяких галузях добувної промисловості; податковий інвестиційний кредит, що зменшує корпоративний податок на ту його частину, що спрямовується для науково-дослідних та дослідно-конструктор­ських робіт, та ін.

Зменшення корпоративного податку на певну частину інвестиційних витрат використовується в кожній державі відповідно до її цілей та потреб економіки. Так, в Італії в 1994—1995 рр. податковий інвестиційний кредит застосовувався з метою стимулювання загальнонаціональних інвестицій. При цьому, оподатковуваний прибуток корпорацій скорочувався на 50\% інвестицій­них витрат. У Бельгії прибуток, що підлягає оподаткуванню, змен­шується на суму інвестиційних затрат, яка становить 13,5\% для малих та середніх корпорацій, а також на 100\% інвестиційних витрат для всіх компаній у разі спрямування повного обсягу гро­шових коштів для здійснення нововведень. А в Голландії, починаючи з 1990 р., з податку на прибуток корпорацій вираховується 20—25\% інвестиційних затрат для невеликих обсягів здійснення інвестицій, які поступово понижуються з одночасним збільшенням обсягів інвестування.

Узагальнюючи та аналізуючи теоретичні обґрунтування і практичні підходи щодо оподаткування прибутку корпорацій у країнах з розвинутою ринковою економікою, доходиш двох головних висновків.

По-перше, тенденція до зменшення податкових ставок на при­буток корпорацій (починаючи з 1970-х рр.), байдуже, в більших чи менших розмірах, але простежується в усіх економічно розвинутих державах світу. Відбувається поступове скорочення питомої ваги податку на прибуток у податкових надходженнях бюджетів (центральних та локальних) та у ВВП.

По-друге, має місце надання широкого кола різноманітних податкових пільг для полегшення діяльності, її стимулювання та розвитку корпорацій, а також з метою заохочення до створення і функціонування підприємств корпоративної форми. При цьому, що жорсткіші умови оподаткування прибутків корпорацій, то більша кількість фінансових пільг їм надається і — навпаки. В сучасній економіці провідних країн світу з розвинутими ринковими відносинами здійснюється стимулювання процесу накопичення капіталу і, відповідно — інтенсифікація його застосування.

Література:

Самуэльсон П. Экономика / Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1964. — 843 с.

Суторміна В. М., Федосов В. м., Андрущенко В. Л. Держава — податки — бізнес: (Із світового досвіду фіскального регулювання економіки): Монографія. — К.: Либідь, 1992. — 328 с.

Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р. Экономика / Пер. с англ.; Общ. ред. Г.Г. Сапова. — М.: Дело, 1993. — 829 с.

Шарп У., Александер Г., Бэйли Дж. Инвестиции / Пер. с англ. — М.: ИНФРА-М, 1999. — ХІІ, 1028 с.

В. Шевчук,

(Львівська комерційна академія)