Методологічні аспекти дослідження кон’юнктури регіональних ринків робочої сили

Трансформація структури економіки передбачає необхідність раціонального використання робочої сили економічно активного населення країни. Але на практиці при вирішенні цього питання мають місце небажані соціально-економічні наслідки, породжені передовсім розбалансованістю попиту на робочу силу з її пропозицією та територіально-галузевими диспропорціями між інвестиціями та робочою силою. До небажаних наслідків належать явне та приховане безробіття, зниження рівня життя населення та низькі гарантії соціального захисту громадян, неповна зайнятість. У таких умовах особливої ваги набуває оцінка ринкової кон’юн­ктури та регулювання стану ринку праці з урахуванням кон’юн­ктурних досліджень, які мають на меті максимально кількісно і якісно забезпечити потребу державних і регіональних ринків праці в робочій силі та задовольнити попит трудоактивного населення на робочі місця. Кон’юнктурні дослідження дозволяють з більшою достовірністю виявити перспективний розвиток ринку робочої сили.

Вивчення економічної сутності кон’юнктури ринку робочої сили та визначення пріоритетних принципів і методів регулювання попиту й пропозиції на ринку праці має важливе значення для формування національної політики зайнятості. Це затвердить позиції соціально орієнтованої ринкової економіки на основі досягнень науково-технічного прогресу та сприятиме ефективному розвиткові виробництва країни та її регіонів.

Методологічною основою проблеми дослідження кон’юнкту­ри ринку робочої сили є положення економічної теорії щодо ринку робочої сили, регіональної політики зайнятості, ринкової кон’юнктури та фундаментальні наукові розробки з проблем зайнятості тощо.

У вітчизняній економічній літературі є різні погляди на суть зазначених положень. Оскільки шляхом ринкових перетворень держава рухається досить недовгий час, ці питання, за умови їх недостатнього вивчення, є ще й досі дискусійними. Проблеми ринку праці і зайнятості населення в Україні складні та суперечливі. Мають місце як загальні закономірності ринкових відносин країн світу, так і специфічні для нашої держави процеси та явища.

Так, на сьогодні існує кілька тлумачень поняття «ринок праці». Погляди науковців розділилися на дві провідні течії. Представники першої обмежують ринок праці лише сферою обігу вільної робочої сили, його дія закінчується моментом найму пра­цівника [1, с. 7]. В цьому розумінні ринок праці ототожнюється з безробіттям, тобто з нереалізованою, тимчасово вільною робочою силою. Проте такий підхід викликає заперечення. Обмеження дослідження ринку праці питаннями працевлаштування і безробіття не просто залишає поза увагою багато процесів — це, до того ж, належним чином не розкриває сутності виділеного питання [9, с. 9].

Інший підхід, який визначає ринок праці як форму реалізації всієї системи суспільних і виробничих відносин, що охоплює працевлаштування й умови використання робочої сили, тобто включає все працездатне населення незалежно від того, чи зайняте воно в даний момент, чи незайняте, є обґрунтованішим [1, с. 8]. Згідно з цією теорією, ринок праці — складна система відносин щодо обміну індивідуальної здатності до праці на фонд життєвих благ, необхідних для відтворення робочої сили та розміщення працівника в системі суспільного поділу праці за законами товарного виробництва та обігу [5, с. 12].

Поняття «ринкової кон’юнктури» розглядається в основах економічної теорії без урахування регіональних особливостей використання робочої сили. Кон’юнктура ринку трактується як певна економічна ситуація, що склалася на ринку протягом певного періоду часу в результаті взаємодії сукупності процесів, умов та факторів, які визначають структуру, динаміку та співвідношення попиту та пропозиції будь-якого товару.

Заслуговує уваги визначення ринкової кон’юнктури, згідно з яким під кон’юнктурою ринку розуміють «певний стан економіки з погляду процесу її відтворення в конкретно-історичних умовах та в усій сукупності факторів, що впливають на розвиток економіки (співвідношення попиту та пропозиції товарів, капіталів, динаміка цін, банківські проценти, курси цінних паперів, стан ринку наукової інформації тощо)» [3]. На нашу думку, таке визначення є найповнішим.

Проте зауважимо, що розв’язування проблеми оцінки кон’юн­ктури ринку робочої сили має ґрунтуватися на особливостях регіонів як складних економічних, організаційно взаємозв’заних, адміністративно окреслених утворень, що функціонують у ринкових умовах.

Є загальновизнаним, що в залежності від кількісних та якісних складових ринку робочої сили (попиту та пропозиції робочої сили), ринкова кон’юнктура може бути трудонадлишкова, трудодефіцитна та трудорівноважна.

Трудонадлишкова ситуація складається на ринку за умови перевищення пропозиції над попитом, при цьому ціна робочої сили знижується, скорочується зайнятість, з’являється безробіття, утворюючи надлишок робочої сили.

За трудодефіцитної ситуації попит значно перевищує пропозицію, що призводить до появи дефіциту робочої сили, відбувається зростання ціни та зайнятості робочої сили.

Трудорівноважна ситуація відображає збалансованість між попитом та пропозицією робочої сили, тож її досягнення є головною метою господарювання. Стан рівноваги можливий скоріше в теоретичному, аніж у практичному плані. Баланс попиту й пропозиції, тобто відповідність їх за обсягом і структурою, дуже важко досягається та відзначається нестабільністю в часі. Проте в процесі економічної діяльності можна максимально наблизитися до рівноважного стану кон’юнктури. Це досягається завдяки розробці та впровадженню рішень та заходів, що реалізуються для стабілізації ринкової економіки.

Перш ніж остаточно з’ясувати сутність ринкової кон’юнктури, слід визначити, що являє собою регіональний ринок робочої сили. На наш погляд, особливість регіонального ринку робочої сили полягає в тому, що він формується на основі зв’язків з використання робочої сили в рамках окремої території. На його рівні робиться первинна спроба збалансувати попит і пропозицію робочої сили. На території регіону концентруються робочі місця та працездатне населення, які розташовуються просторово за допомогою зв’язків з використання робочої сили в межах території з урахуванням особливостей регіонального розвитку. Отже, регіональний ринок робочої сили являє собою відносно замкнену функціонально-територіальну систему, що складається з центру та прилеглої до нього зони, з’єднаних між собою зв’язками з використання робочої сили регіону [10, с. 10].

На основі попередніх міркувань можна зробити висновок, що кон’юнктура регіональних ринків робочої сили формується на певній території під динамічною дією сукупності факторів і умов, що впливають на процеси використання робочої сили, і характеризується узгодженими в просторі й часі обсягами і структурою попиту на робочу силу з боку господарських суб’єктів різних форм власності та відповідної пропозиції трудоактивного населення в працездатному віці.

Зазначимо, що головною умовою становлення кон’юнктури будь-якого ринку взагалі та кон’юнктури регіонального ринку робочої сили зокрема є всебічний вплив на неї різноманітних природно-географічних, демографічних, соціальних, економічних та політичних чинників і умов. Вони не лише постійно змінюють ситуацію, а й під впливом внутрішніх або зовнішніх чинників самі перебувають у постійному динамічному русі. Сучасному етапові господарювання притаманні такі фактори (що формують попит та пропозицію на ринку робочої сили), як структурні зміни в економіці країни та викликаний ними перерозподіл робочої сили, зміна форм власності, посилення диспропорцій між соціальною сферою розвитку та демографічною, зміна мотиваційних основ трудової поведінки населення, яке працює.

Врахуймо, що ринок робочої сили є складовою частиною цілісної ринкової системи, що формує структуру суспільного виробництва. Тому на формування кон’юнктури ринку праці крім внутрішніх чинників, що характеризують певне співвідношення між попитом на робочу силу та її пропозицією, мають вплив кон’юнктури споріднених з ринком робочої сили ринків капіталу, землі, товарів, послуг тощо.

Проведення наукового аналізу стану ринку робочої сили вимагає впорядкування та класифікації впливу значної кількості факторів на кон’юнктуру ринку праці. Проте більшість наведених в економічній літературі класифікацій є не досить зручною для аналізу процесів, що відбуваються на ринку робочої сили. Так, традиційно фактори класифікують за ознаками подібності сфери дії, при цьому виділяють великі групи, що об’єднують низку однорідних чинників. До груп кон’юнктуроутворюючих факторів належать: демографічні, структурні, економічні, соціальні, психологічні, природно-географічні. Головним недоліком такої класифікації є те, що «багатоплановість впливу чинників з однієї і тієї самої групи не дозволяє ранжувати їх у залежності від важливості — адже два фактори можуть активно впливати на різні аспекти ринку праці» [9, с. 70].

В залежності від того, на яку зі сторін ринку праці впливають кон’юнктурні фактори, має місце також групування їх на:

ті, що формують пропозицію робочої сили на ринку праці;

ті, що впливають на формування попиту робочої сили.

Класифікація такого типу наведена в [6, с. 313]. Головним недоліком цієї класифікації є те, що згруповані таким чином фактори мають вплив не лише на якусь одну зі сторін ринку робочої сили. Перевага такого методу класифікації — в мінімізації кількості чинників впливу на кон’юнктуру ринку робочої сили. На нашу думку, така класифікація є найприйнятнішою для дослідження кон’юнктури ринку робочої сили.

З’ясуємо, що являють собою попит та пропозиція робочої сили на регіональному ринку робочої сили. Попит на робочу силу в регіоні — це сукупна платоспроможна потреба суб’єктів господарювання регіону в робочій силі (тобто потреба працедавців щодо трудових послуг працівників певних професій і кваліфікацій). Сукупний попит охоплює не лише вільні робочі місця чи вакансії, а й укомплектовані робочі місця, тобто всіх зайнятих трудовою діяльністю також.

Динаміка попиту на робочу силу в Україні визначається забезпеченістю економіки ресурсами (в тому числі й робочою силою), загальною економічною динамікою, структурними змінами, змінами форм власності, ситуацією в кредитній, фінансовій та інвестиційній сферах.

Пропозиція робочої сили в регіоні являє собою контингент трудоактивного населення регіону в працездатному віці та тих, які приїжджають на роботу з інших регіонів чи від’їжджають на роботу в інші регіони (тобто сальдо маятникової міграції) і пропонують свою здатність до праці в обмін на фонд життєвих благ.

Формування пропозиції робочої сили значною мірою базується на відтворенні робочої сили. На неї впливають демографічні аспекти (в тому числі міграційні) та якісні характеристики (рівень освіти, ефективність функціонування системи професійної підготовки тощо).

Для оцінки динамічного розвитку кон’юнктури регіональних ринків робочої сили використовують систему показників, що характеризують співвідношення пропозиції та попиту на ринку робочої сили. Проте зауважимо, що для ефективного аналізу необхідно враховувати регіональні відмінності.

Сучасна практика економічного господарювання використовує для оцінки кон’юнктури ринку робочої сили показники, що відображають обсяги та структуру попиту на робочу силу й характеризують пропозицію робочої сили. Попит на робочу силу в регіоні визначається обсягом і структурою суспільного виробництва регіону, структурою і наявністю робочих місць у регіоні (рівень вільних робочих місць або вакансій, рівень зайнятих робочих місць, навантаження на одне вільне робоче місце), рівнем ефективності праці, ціною робочої сили тощо.

Пропозиція робочої сили регіону визначається обсягом та структурою трудоактивного населення працездатного віку, скоригованим на сальдо маятникової міграції в регіоні, чисельністю та складом трудоактивного населення регіону за віком, статтю, рівнем освіти, професіями, кваліфікацією та іншими характеристиками тощо. З метою повного аналізу потреб регіону в робочій силі та потреб трудоактивної частини населення в робочих місцях потрібно мати інформацію як про ємність офіційного ринку робочої сили, так і про обсяги його нелегального сектора.

Система показників, що характеризує кон’юнктуру регіональних ринків робочої сили, потребує вдосконалення та ґрунтовних методичних розробок як на рівні окремого регіону, так й узгодження показників попиту та пропозиції робочої сили на мікро-, мезо- та макрорівні.

Ситуація, що складається тепер на регіональних ринках робочої сили за умов перевищення пропозиції над попитом, є трудонадлишковою. Рік у рік спостерігається скорочення числа тих, які працюють за наймом, та зростання обсягів прихованого й офіційно зареєстрованого безробіття.

Чисельність населення, зайнятого в усіх сферах економіки, скоротилася за період з 1991 по 1998 рр. майже на 5 млн осіб та становила в середньому за рік 20,4 млн чоловік.

Криза виробництва і пов’язане з нею вивільнення працівників загострюють проблему зростання прихованого безробіття. Так, за даними офіційної статистики, на 1.01.1998 р. 2,9 млн чоловік, або 21,9\% загальної чисельності зайнятих перебувало в примусових відпустках без збереження заробітної плати і 16,1\% — працювало в режимі неповного робочого дня (тижня).

До Державної служби зайнятості по допомогу в пошуках роботи звернулося 1,4 млн громадян, що на чверть (27,8\%) більше, ніж 1997 року. Чисельність зареєстрованих незайнятих громадян на 1 січня 1999 року в 1,5 раза перевищила минулорічний показник і сягнула 1039,3 тис. осіб. Значно зросли обсяги зареєстрованого безробіття (майже в 1,4 раза), яке становило на початок 1999 року 1002,9 тис. осіб. Підвищений рівень безробіття зафіксовано в Івано-Франківській (7,2\%), Чернігівській (6,5\%), Львівській (6,1\%), Волинській (6,0\%) та Житомирській (5,8\%) областях [2, с. 8].

Співвідношення попиту та пропозиції робочої сили свідчить про загострення ситуації на ринку праці. Триває стійка тенденція до зростання пропозиції робочої сили та скорочення попиту на неї. 1998 року на кожне вільне робоче місце претендували майже 22 особи. На регіональних ринках робочої сили найбільше навантаження на одне вакантне місце спостерігалося в Івано-Фран­ківській (191), Волинській (112), Львівській (77), Житомирській (66) та Закарпатській (66) областях [7, с. 4,6].

Кризовий стан економіки, дефіцит бюджету негативно впливають на процес створення нових робочих місць. Незважаючи на щорічне абсолютне їх збільшення (74,2 тис. — 1997 р., 118 тис. — 1998 р., 138 тис. — 1999 р.), вони, з урахуванням природного рівня безробіття, не забезпечують повної зайнятості [4, с. 17].

В умовах ринкової трансформації економіки України і надалі спостерігатиметься постійне зростання обсягів пропозиції робочої сили на регіональних ринках праці та прискорення процесів вивільнення робочої сили з галузей матеріального виробництва. Сучасне економічне становище вимагає нетрадиційних підходів до розв’язання проблеми збалансування попиту та пропозиції робочої сили як на регіональних ринках праці, так й на національному ринку праці з урахуванням особливостей перехідної економіки. Та внаслідок складної економічної ситуації і низької інвес­тиційної активності суб’єктів господарювання попит значно відставатиме від пропозиції робочої сили на ринку.

Література:

 Брич В. Я. Регулювання ринку праці: регіональні аспекти. — К., 1997. — 216 с.

 Економіка України у 1998 році //Урядовий кур’єр. — 1999. — № 29. — С. 8.

 Кривцов А. С., Бережной В. М. Современная рыночная терминология: Справ. пособие. — Харьков: Прапор, 1996. — 94 с.

 Кузнецова Р. Про створення робочих місць на територіях пріоритетного розвитку та для осіб, які потребують соціального захисту // Праця і зарплата. — 1999. — № 3 (163). — С. 17.

 Маслова И. Эффективная занятость и рынок рабочей силы // Вестник статистики. — 1990. — № 12. — С. 8—20.

 Мотивація праці та формування ринку робочої сили. — К.: Урожай, 1993. — 419 с.

 Праця в Україні у 1997 році: Статистичний збірник / Державний ко­мітет статистики України: № 13-2-6 /137 від 29.07.98. — К., 1998. — 350 с.

 Ринок праці України в 1997 році: Аналітично-статистичний збірник / Державний центр зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України. — К., 1998. — 110 с.

 Романенко О. М. Регулювання ринку праці (територіальний аспект). — К., 1996. — 195 с.

10. Шаленко М. В. Територіальна сегментація ринку праці України. — К.: НЦ ЗРТ, 1993. — 45 с.