Стан та перспективи розвитку лІзингового бІзнесу в украЇнІ

Немає потреби доводити, що українська економіка вже протягом кількох років перебуває в стані глибокої кризи. Тому зараз дуже важливим є питання: «За яких умов можлива зміна економічної ситуації на краще?» Зрозуміло, що існує чимало факторів, які обумовлюють розвиток економіки будь-якої країни. Це передусім політична стабільність у країні, економічне законодавство, яке забезпечує сприятливі умови для розвитку вітчизняного виробництва та вживання відповідних заходів урядом, його виважена політика щодо стимулювання виробництва. Можна ще раз наголосити на тому, що тепер у нашій країні ці фактори частково чи цілком відсутні, але навіть за сприятливих умов суб’єкти господарювання не в змозі зробити реального кроку вперед, не маючи міцного підґрунтя, тобто коштів на оновлення основних фондів. Прикро, але фактом є те, що більшість підприємств не спроможні розв’язати цю болючу проблему.

Можна, звичайно, отримати банківський кредит, але для більшості підприємств це не вихід, оскільки, по-перше, підприємство, що працює в межах законодавства, не в змозі здійснювати виплати в розмірі близько 70\% річних. По-друге, дуже незначна кількість підприємств має в розпорядженні достатню кількість ліквідного майна, яке банк вимагає для забезпечення кредиту у вигляді застави. Ще менш реальною є можливість отримання без­відсоткового кредиту Державного інноваційного фонду, оскільки досить обмежені кошти, що є в його розпорядженні, не задовольнять усіх охочих їх отримати. Крім того, слід зазначити, що для отримання такого кредиту необхідно придбати разом з певним обладнанням ноу-хау або відповідний патент, що, зрозуміло, зав­дання не з легких.

За таких умов неможливо обійтися без лізингу як альтернативної, специфічної системи перспективного фінансування.

Для початку слід звернути увагу на те, в якому становищі сьогодні перебуває вітчизняний лізинговий бізнес та які він має перспективи на майбутнє.

За даними Всеукраїнської асоціації лізингу «УКРЛІЗИНГ», обсяг лізингових інвестицій протягом останніх трьох років зріс в Eкраїні майже на 30\% і становить 850 млн дол. США. Проте весь обсяг не перевищує 10—12\% від попиту на інвестиції за лізинговими схемами в промисловість України.

Хоча лізинг в Україні все ще перебуває на межі свого становлення, однак можна стверджувати — система лізингової індустрії вже започаткована і складається з таких реальних елементів:

Схема 1. Система лізингового бізнесу в Україні

Нині в 25 областях України діє понад 16 лізингових компаній. Слід зазначити, що до 1998 року в Україні таких компаній налічувалося близько 40. Тобто, незважаючи на досить високий потенціал лізингового бізнесу, тепер в Україні не спостерігається активної лізингової діяльності. Є кілька причин цього, зокрема:

недосконале лізингове законодавство;

брак кредитних ресурсів (до того ж вони є надто дорогими);

амортизаційна політика держави, яка встановлює нижню межу терміну лізингу в 4—6,5 років;

українські нормативні та законодавчі акти неоднозначно трактують питання технології лізингу та його різновидів, а також його оподаткування.

Більшість лізингових структур, що нині діють, — це дочірні банківські структури та компанії, створені промисловими організаціями для реалізації своєї продукції. Причому, дві лізингові компанії — ВАТ «Украгромашінвест» та ВАТ «Укртранслізинг» — були створені рішеннями уряду.

Також на ринку України представлені фонди, що мають право проведення лізингових операцій. За участю Асоціації «УКРЛІЗИНГ» на території України було організовано 8 регіональних лізингових фондів. З метою підтримки розвитку лізингового бізнесу в країні був створений Державний лізинговий фонд (ДЛФ). Фінансові ресурси ДЛФ формуються за рахунок бюджетних відрахувань. Передбачалося, що ДЛФ буде фінансувати вітчизняного виробника.

Ситуація на ринку лізингових послуг України характеризується значним перевищенням попиту над пропозицією і виразною тенденцією до розвитку переважно міжнародної форми лізингу. Причини цього:

тривалий період користування об’єктами лізингу, зокрема, активною частиною основних фондів (здебільшого від 3 до 10 років);

низька порівняно з вітчизняною вартість послуг (лізинговий платіж за валютним контрактом складає 16—20\% річних);

відсутність вимоги отримання гарантій уряду чи першокласних українських банків (на відміну від одержання закордонного кредиту).

Найпоширенішим нині є лізинг вантажних автомобілів, морських та повітряних суден, комп’ютерної техніки. Постачання автотехніки та обладнання на лізинговій основі пропонують «RENAULT», «DAF», «SCANIA», «IBM», «HP» та ін. Цілий ряд закордонних компаній висловили готовність розвивати співробітництво з вітчизняними лізинговими компаніями щодо поставки в Україну на лізинговій основі сільськогосподарської та тракторної техніки й обладнання — «John Dear», «Bizon», «NEUERO», «URSUS», «PROKOP»; будівельної техніки — «Caterpillar», «ZEPPELIN», «TATRA», «Condor»; автотехніки — «МАН», «Mercedes», «Mitsubishi», «Volvo», «Shčoda». Українські міжнародні перевізники за допомогою лізингу поновили свій автомобільний парк на суму понад 380 млн дол. США.

Зважаючи на те, що Україна є асоційованим членом СНД, то, розглядаючи питання міжнародного лізингу, не можна обминути ринок лізингових операцій країн СНД, який оцінюється експертами як надзвичайно місткий і здатний принести його учасникам значні доходи, а також відчутний соціальний ефект. Найближчим часом прогнозований обсяг внутрішніх та міжнародних лізингових операцій у Співдружності може сягнути понад 3,7 млрд дол. США на рік.

Нині в деяких країнах СНД лізинг став одним з найважливіших потенційних компонентів інвестиційного фінансування в умовах переходу до ринкової економіки. Проте не слід забувати, що торік обсяг лізингових операцій у Росії становив приблизно 120—140 млн дол. США, або близько 0,1\% всього обсягу інвестицій в основний капітал.

У березні 1998 року в Москві у Торговельно-промисловій палаті Російської Федерації відбулося засідання «круглого столу» — «СНДЛІЗИНГ—98». Його організаторами виступили Міждержавний економічний комітет Економічного Союзу СНД (МЕК) і Лізингова конфедерація СНД («СНДЛІЗИНГ»). Метою цього форуму було проаналізувати й визначити головні нормативно-правові, організаційно-методичні, фінансові та виробничо-галу­зеві умови, необхідні для успішного розвитку міждержавного лізингу як ефективного інструмента розширення та поглиблення виробничої інтеграції між господарюючими суб’єктами країн-учасниць СНД.

Дефіцит капітальних вкладень, що існує нині в СНД, нестача інших інвестицій для цього посилюють економічну доцільність використання міжнародного лізингу.

За інших рівних умов, міжнародний лізинг у СНД, зокрема, в Україні дозволить істотно знизити стартові інвестиційні вкладення, а також підвищити надійність взаємних розрахунків. Для успішного використання лізингу у відновленні та поглибленні ви­робничих інтеграційних зв’язків країн-учасниць СНД необхідно:

розробити в кожній з країн гармонізоване національне законодавство з лізингу, яке б надало право банкам брати повною мірою участь у здійсненні лізингових операцій;

створити за даним видом інвестиційної діяльності нормативно-правову базу для СНД, інтегруючою основою якої може стати «Конвенція про міждержавний лізинг» в СНД.

Ці документи є винятково важливими нормативно-правовими та організаційними інструментами розвитку даного виду інвестиційної діяльності. В їх основу мають бути покладені принципи праводозволеності, юридичної рівності та недискримінації, верховенства закону, захисту інтересів суб’єктів міжнародної лізингової діяльності, різноманіття видів міждержавного лізингу.

На думку експертів, для формування демократичних інститутів, здатних ефективно сприяти розвиткові лізингової діяльності, потрібно створити:

національні асоціації лізингових компаній країн-учасниць СНД та регіональних відділень цих асоціацій;

лізингові конфедерації СНД.

Міжнародний лізинг у СНД викликає особливий інтерес у ділових колах Білорусі, Росії та України. Спираючись на наявну правову базу міжнародного лізингу та маючи на увазі ту, що розробляється в цей час, національні лізингові асоціації Білорусі («Біллізинг»), Росії («Рослізинг») та України («Укрлізинг»), спільно з МЕК, провели активну роботу із створення Лізингової конфедерації СНД («СНДЛІЗИНГ») як відкритої некомерційної організації, що не має на увазі для своїх членів вилучення прибутку як основну мету діяльності та мобілізує основні з утворюваних у неї вільних коштів на найефективніше сприяння розвиткові міждержавного лізингу в Співдружності для:

всілякого сприяння розвиткові міждержавних лізингових послуг з боку країн-учасниць СНД для поглиблення їхніх фінансово-господарських зв’язків і зміцнення економічного потенціалу кожної з них;

координації діяльності організацій, що входять до складу Лізингової конфедерації СНД з розробки великих багатосуб’єк­тних проектів міждержавного лізингу різних видів;

сприяння створенню в кожній з країн СНД гармонізованого національного законодавства з міжнародного лізингу, а також розробки та обслуговування єдиної міждержавної нормативно-правової та організаційно-методичної бази з його різних видів;

підготовки та підвищення кваліфікації кадрів з міждержавного лізингу;

відповідного інформаційного забезпечення.

Здійснення згаданих скоординованих дій та заходів законодавчого, нормативно-правового та організаційного забезпечення міждержавного лізингу дозволить зробити його ефективним інвестиційним інструментом розвитку країн, посилення їх інтеграційних зв’язків, зміцнення та розвитку економічного потенціалу кожної окремо взятої країни.

Література:

Внукова Н. Н., Ольховиков О. В. Мир лизинга. — Харьков: Ось, 1995. — 100 с.

Кабатова Е. В. Лизинг: правовое регулирование, практика. — М.: Инфра-М, 1996. — 203 с.

Смирнов А. Л. Лизинговые операции. — М.: Консалтбанкир, 1995. — 134 с.

Грязнова А. Т. Лизинговые, факторинговые, форфейтинговые операции банков. — М.: ДеКА, 1995. — 104 с.

Миронюк А. Своя копійка з чужого майна // Галицькі Контракти. — 1999. — № 28. — С. 36.

Ю. В. Бурмістенко, аспірантка