Шляхи розвитку оперативно-розшукової діяльності в сучасних умовах - Збірник (Клочко А.М.)

Структурна побудова карного розшуку як суб’єкту оперативно-розшукової діяльності у 1919-1937 роках

16 квітня 1919 року Рада народних Комісарів України прийняла декрет «Про організацію карного розшуку», а 11 травня 1919 року Народний Комісаріат Юстиції на виконання вказаного декрету затвердив Положення про органи карного розшуку і суровокарної міліції. Цим нормативним актом визначались завдання, структура, штати, компетенція карного розшуку та судово-карної міліції і порядок їх організації на території республіки. В штати карного розшуку вводились посади інспекторів розшуку і їх помічників, реєстраторів, вожатих собак-шукачів, агентів розшуку. В центральному апараті відкривались курси з підготовки агентів розшуку, перед якими ставилось завдання: «щоб особи, які прослухали курс, повністю були підготовлені до майбутньої їх діяльності».

У наказі №51 по міліції Харківської губернії від 22 серпня 1921 р. йшлося, що в зв'язку з відсутністю в роботі карного розшуку системи, з відсутністю зв'язку місцевих органів із губернським центром, губернська нарада пропонувала вжити для усунення недоліків такі заходи:

1. Губернське відділення карного розшуку як орган, що керує всією роботою карного розшуку на території губернії, повинен був залишитися зі штатом, призначеним для керування. З метою найбільш продуктивної і правильної роботи міські райони, що знаходились при відділенні, переводилися у відповідні райони міської міліції.

2. Переведені в райони загальної міліції районно-карні розшуки перейменовувалися в кримінально-пошукові столи.

3. Кримінально-пошукові столи виконували операції за заявами, що надходили від потерпілих, за даними своєї агентури і за завданнями губрозшуку. Книжка ордерів видавалася винятково губрозшуком, підписувалася начрайміліції і завстолом, засвідчувалась печаткою начрайміліції.

Згідно з положенням від 25 березня 1921 р. «Про карний розшук на залізниці і водних шляхах» були організовані лінійні відділи карного розшуку, які користувалися підтримкою залізничної і річкової міліції. Однак, в середині 1922 р. в зв’язку з утворенням Державного Політичного Управління необхідність в існуванні цих відділів відпала і вони були ліквідовані разом із залізничною і річковою міліцією.

12 вересня 1921 р. РНК УСРР затвердив Положення про карний розшук. Основними задачами всієї пошукової міліції були попередження злочинів, що готувалися, розкриття скоєних злочинів, припинення спроб уникнення суду і слідства винними у вчиненні злочинів. Наказом НКВС УСРР №183 від 19 липня 1922 р. карний розшук був виділений із міліції. Відділи карного розшуку губернських управлінь міліції і повітові відділення карного розшуку при повітових управліннях міліції цим наказом були перейменовані: перші – у губернські управління карного розшуку (вони існували у межах установлених штатів), другі – у повітові відділення губернського управління карного розшуку і підпорядковані безпосередньо відділам управління губернських виконавчих комітетів на правах їх підвідділів. Всіма видами постачання працівники карного розшуку забезпечувалися в межах норм, що передбачались. В інтересах успішної боротьби з карною злочинністю НКВС поставив за обов'язок міліції і карному розшуку підтримувати тісний взаємозв'язок у роботі.

У наказі № 58 Управління Харківської губернської міліції від 16 вересня 1921 р. зазначалося, що з метою досягнення більшої ефективності в боротьбі зі злочинністю працівники харківського губрозшуку відповідно до заново затверджених штатів губрозшуку переводилися в районні та повітові загальні міліції для спільної контактної роботи на місцях під керівництвом завідуючого кримінально-пошуковим столом і під безпосереднім наглядом начальника оперативної частини губрозшуку. Будь-які призначення, звільнення, переміщення співробітників карного розшуку до завідуючого кримінально-пошуковим столом здійснювались тільки з відома начальника губернського розшуку.

Скоро стало очевидним, що виділення карного розшуку з міліції негативно позначилося на діяльності і розшуку, і міліції тому, що замість одного органу, що стояв на сторожі громадського порядку і вів боротьбу зі злочинністю, з'явилося два – міліція і карний розшук. Поділ задач і функцій між ними був штучним, порушувався необхідний контакт у їх роботі. Саме життя – необхідність у єдиноначальності і координації дій у боротьбі зі злочинністю, серйозні труднощі в матеріальному забезпеченні працівників карного розшуку – показало, що об'єднання карного розшуку і міліції неминуче. Тому в серпні 1923 р. вони були об'єднані в Головне управління міліції і карного розшуку НКВС УСРР.

Наказом по міліції і карному розшуку УСРР від 23 жовтня 1923 р. оголошувалися нові штати і план реорганізації, що полягав у злитті органів міліції і карного розшуку. До реорганізації пропонувалося приступити негайно, закінчивши її до 15 листопада 1923 р., доповідаючи щодня про хід роботи в Головне управління міліції і розшуку республіки. При управліннях міліції губерній були утворені відділи розшуку на чолі з інспекторами. Деяка автономія карного розшуку зберіглася лише в Харкові, Києві, Одесі і Катеринославі. У цих містах залишилися окремі, що існували паралельно, губернські управління карного розшуку, але і вони підпорядковувалися Управлінню міліції і карного розшуку НКВС УСРР.

Уніфікація міліції і розшуку (побудова їхніх штатів по єдиному принципу і зближення цих структур) продовжувалася й у 1926 р. Постановою ВУЦВК і РНК УРСР відділ міліції і розшуку НКВС УСРР був реорганізований у Головне управління міліції і розшуку республіки. З цього часу і до осені 1930 р. структура апарату стабілізувалася.

Виняток склала лише проведена навесні 1928 р. реорганізація апаратів міського розшуку в Харкові, Києві, Одесі і Дніпропетровську. У цих чотирьох найбільших містах УСРР для кращого керівництва міліцією і карним розшуком існували окремі міські управління міліції і розшуку.

Постановою ЦВК і РНК СРСР від 30 грудня 1930 p. НКВС союзних республік ліквідовувалися, а їхнє місце посідали управління міліції та карного розшуку, що утворювалися при раднаркомах республік. У постанові зазначалося, що причиною цього заходу була необхідність введення жорстокої дисципліни та надання більшої самостійності в управлінні органами по боротьбі зі злочинністю та охорони громадської безпеки і революційного порядку у зв'язку із загостренням класової боротьби в суспільстві.

25 травня 1931 p. РНК СРСР затвердив Положення про робітничо-селянську міліцію. Згідно з цим документом, органи міліції були повинні здійснювати нагляд за дотриманням законів і постанов органів влади, проводити боротьбу зі злочинністю, розслідувати кримінальні справи, охороняти державне і громадське майно, а також забезпечувати особисту безпеку громадян. Міліції дозволялось проводити оперативно-розшукову діяльність.

23 квітня 1932 р. РНК УРСР затвердив Статут, згідно з яким організовувалась діяльність Головного управління робітничо-селянської міліції та її обласних управлінь.

На шляху централізації органів внутрішніх справ важливим став 1934 рік, коли 10 липня постановою ЦВК СРСР було утворено загальносоюзний НКВС, до складу якого замість ліквідованого ОДНУ ввійшло новостворене Головне управління державної безпеки (ГУДБ). В УРСР було створено НКВС, який до речі не був самостійним, оскільки функціонував на підставі Положення про загальносоюзний НКВС, на який покладалися обов'язки оперативно-розшукової діяльності по забезпеченню революційного правопорядку і державної безпеки, охорони соціалістичної власності.

В березні 1937 р. в Головному управлінні міліції СРСР і УРСР був утворений відділ по боротьбі з розкраданням соціалістичної власності з правом оперативно-розшукової діяльності.

Таким чином, у 20-30-х роках ХХ сторіччя після тривалого та складного процесу структурних перетворень відбулося остаточне організаційно-правове оформлення карного розшуку як одного з особливих підрозділів органів внутрішніх справ, що взяли на себе пряму відповідальність за забезпечення, на належному рівні, проведення оперативно-розшукової діяльності.