Сутності інформаційної взаємодії підрозділів карного розшуку

У теорії ОРД проблемам взаємодії приділяється значна увага. Проблематика, яку обрано за основу під час формулювання назви цієї статті, була предметом досліджень К.В. Антонова, О.М. Бандурки, В.О. Глушкова, Е.О. Дідоренка, О.Ф. Долженкова, Д.В. Гребельського, М.В. Салтевського, В.В. Каплунова, І.П. Козаченка, Я.Ю. Кондратьєва, О.А. Кириченка, В.А. Лукашкова, В.С. Овчинського, В.Л. Регульського, М.П. Стрельбицького та інших науковців. Разом з тим, ряд актуальних і практично значущих проблем потребують подальшої розробки.

На сьогоднішній, день не існує єдиного визначення поняття що характеризує в тій або іншій мірі сутність взаємодії. Ряд авторів під взаємодією розуміють “спільну” або “узгоджену” діяльність (дії) ряду служб і підрозділів органів внутрішніх справ, обумовлену загальними цілями, що стоять перед ними, а також єдністю місця і часу здійснення даної діяльності [1; 2; 3].

Підрозділи карного розшуку, вирішуючи поставлені перед ними, завдання здійснюють як між собою, так і з іншими службами і підрозділами органів внутрішніх справ постійну взаємодію [4, c.43]. Така взаємодія відбувається на управлінському, організаційно-тактичному і оперативно-тактичному рівнях. На управлінському рівні взаємодія здійснюється у вигляді сумісної оцінки тої оперативної обстановки, що склалась, планування сумісних заходів [1, c.53-54], більш раціональної розстановки сил і засобів органів внутрішніх справ і т.ін. Для організаційно-тактичного рівня така взаємодія простежується, при проведенні комплексних, розшукових заходів в масштабі окремих районів, міста тощо [5, c.622]. На оперативно-тактичному рівні взаємодія практикується при проведенні заходів щодо затримання злочинців, організації контрольно-пропускних, загороджувальних пунктів і т.ін.

Як свідчить практика, в основу успішного функціонування будь-якого з перелічених рівнів в більшій чи меншій мірі встановлено обмін інформацією про злочини, скоєні та ті, що готуються, осіб підозрюваних в цьому, розшукуваних, викрадені речі і предмети, способи здійснення небезпечних злочинів і т.ін. Іншими словами, здійснюється інформаційна взаємодія, що є постійно діючою системою інформування. Ця система ґрунтується на нормативному, але в більшості випадків, з урахуванням потреб в ній і отриманні аналогічної ініціативної інформації, на ініціативному відборі, аналізі та відправлені оперативними підрозділами інформації до інших підрозділів карного розшуку (оперативним службам органів внутрішніх справ). Отже, суть інформаційної взаємодії підрозділів карного розшуку визначається тим, що взаємодіючий апарат (ініціатор) за своєю ініціативою, керуючись єдності цілей боротьби зі злочинністю, аналізує, оцінює, а потім (залежно від ситуації, що склалася) приймає рішення про надання інформації зацікавленому підрозділу органів внутрішніх справ (споживачу). Приймаючи рішення про надання інформації, ініціатор керується наступними обставинами:

– знанням лінійних цілей різних підрозділів в боротьбі із злочинністю;

– обізнаністю оперативної обстановки не тільки на обслуговуваній території, але в цілому по місту, району, можливістю комплексної оцінка значущості одержаної інформації для інших підрозділів;

– наявністю певної орієнтуючої (допоміжної) інформації і т.ін.

Теоретичною передумовою ініціативного відбору і напряму інформації є вчення про її цінність.

На думку Р.С. Белкіна й А.І. Вінберга інформація цінна, якщо вона сприяє досягненню мети. Інформація може мати різну цінність, якщо її розглядати з погляду використання для різних цілей. Автор статті обґрунтовано робить висновок, що критерієм оцінки цінності інформації може служити приріст вірогідності досягнення мети. Автори вважають, що тільки та інформація цінна, яка містить щось нове про предмет [6, c.185]. Дане твердження, на думку автора, не зовсім точне і здається одностороннім, оскільки значення інформації, її зміст не визначають ще її цінності. Цінність в першу чергу пов'язана з поняттям мети і залежить від здатності забезпечити потрібний результат. Зокрема, оригінальне порівняння змісту книги, яку ніхто не читає, з “мертвою інформацією”. Тільки з'єднуючись із споживачем, повідомлення “виділяє” інформацію, саме по собі воно ніякої субстанції не містить... Одне і те ж повідомлення одному споживачу може надати багато інформації, а іншому мало [7, c.15]. Для одних споживачів отримана ними інформація не викликає зацікавленості у зв’язку зі специфікою вирішуваних завдань і поставлених цілей. Для інших, така інформація цілком усуває невизначеність відносно об'єкту їх пізнавальної діяльності. Щось може придбати цінність, якщо воно співвідноситься з уявленням про мету чогось. Зовні віднесення до чогось істина цінності не має. В своїх роботах С.С. Овчинський відзначає, що цінність інформації слід розглядати щодо її використання стосовно конкретних ситуацій, що виникають, наприклад, в процесі оперативно-розшукової діяльності апаратів кримінального розшуку, БЕЗ УВП, тощо [8, c.64].

Далі слід зазначити, що інформаційна взаємодія ефективна лише тоді, коли вона здійснюється за певними правилами.

У спеціальній література досить широко висловлюються міркування з приводу доцільності видання єдиного спеціального нормативного акту, що розглядає в повному об'ємі аспекти взаємодії між службами в підрозділами органів внутрішніх справ в боротьбі із злочинністю. Здається, що позиція прихильників детальної регламентації в одному документі всіх напрямів і аспектів взаємодії є не зовсім обґрунтованою, оскільки навряд нормативний документ з таким глобальним викладенням може бути зручний для оперативного користування. В цьому документі була би викладена діяльність всієї системи органів внутрішніх справ. Автор вважає, що доцільно було б визначити в одному документі найважливіші положення пов'язані з обміном інформацією стосовно діяльності конкретних служб. В зв'язку з цим вказані положення слід би було, викласти у вигляді Інструкції про порядок інформаційної взаємодії оперативних підрозділів. По своїй структурі цей нормативний акт, на нашу думку, повинен містити наступні питання:

а) загальні положення інформаційної взаємодії; порядок отримання, обробки і розповсюдження інформації, у тому числі і в ініціативному порядку; терміни її перевірки і отримання відповідей; стимули і відповідальність співробітників, що беруть участь в інформаційному обміні, тощо;

б) визначаючі порядок інформаційного обміну між оперативними підрозділами будь-якого рівня;

в) визначаючі порядок інформаційного обміну між підрозділами карного розшуку (КР) і БЕЗ у тому числі і відповідними підрозділами ОВС на транспорті;

г) визначаючі порядок інформаційного обміну між підрозділами КР і оперативними підрозділами УВП;

д) визначаючі порядок інформаційного обміну між підрозділами КР і іншими службами і підрозділами органів внутрішніх справ.

Розглядаючи проблеми нормативного вдосконалення, слід зазначити, що в діяльності органів внутрішніх справ мають місце факти, коли під надуманим приводом співробітники, у тому числі і підрозділів карного розшуку, не використовують за призначенням ініціативно отриману інформацію. Це негативно відображається на боротьбі зі злочинністю.

З огляду на вищевикладене автори вважають доцільним і своєчасним нормативно закріпити не лише порядок відбору “ініціативної” інформації і обміну нею, але і порядок, що передбачає обов'язкову, беззастережну перевірку такої інформації підрозділом або співробітником, що її отримав. При цьому, за фактом не використовування цінної інформації, одержаної з інших підрозділів співробітники, що не забезпечили її своєчасну реалізацію, повинні бути притягнені до дисциплінарної відповідальність.

Зрозуміло, на цьому не вичерпується коло питань, пов'язаних з поняттям сутності інформаційної взаємодії підрозділів карного розшуку. В даній статті нами була зроблена спроба лише позначити деякі з них. Разом з тим, вважаємо, що будь-які проблеми, пов'язані з обміном інформацією, вимагають в даний час пильнішої уваги як в теоретичному плані, так і в практичній діяльності органів внутрішніх справ.

Федосова О. В., викладач кафедри ОРД навчально-наукового інституту підготовки фахівців кримінальної міліції ХНУВС

Відомчий контроль за дотриманням прав і свобод громадян в оперативно-розшуковій діяльності ОВС

У вирішенні питань забезпечення прав і свобод громадян в оперативно-розшуковій діяльності органів внутрішніх справ важливе значення має відомчий контроль за її здійсненням. Це один із видів державного контролю, що організується і здійснюється в порядку, встановленому законодавством та нормативними актами МВС України. Колегія МВС України визначає своїм стратегічним завданням зміцнення дисципліни й законності у діяльності органів внутрішніх справ, попередження злочинних проявів та інших надзвичайних подій серед особового складу, які можуть викликати резонанс у суспільстві. Але ж відомості, що надходять до МВС, вивчення та аналіз стану справ на місцях свідчать про те, що не всі керівники органів та підрозділів внутрішніх справ з розумінням ставляться до вимог керівництва Міністерства і вживають адекватних заходів, спрямованих на попередження та викорінення фактів допущення надзвичайних подій, порушень законності й дисципліни за участю підлеглих працівників. У повсякденній діяльності особового складу продовжують мати місце такі ганебні явища, як перевищення владних повноважень, зрада службових інтересів, цинічне паплюження прав і законних інтересів громадян, ігнорування вимог статутів та наказів. Тому питання дисципліни, виховання та контролю за діяльністю особового складу є одним з найбільш важливих завдань, що стоять перед органами внутрішніх справ. Керівництво МВС України привертає увагу до цієї роботи керівників міськрайлінорганів, зобов’язує їх предметно, цілеспрямовано працювати з кожною справою, документом та з кожним, особливо молодим, працівником, спрямовуючи його свідомість на безумовне дотримання чинного законодавства та захист прав і свобод громадян.

Для забезпечення ефективності відомчого контролю необхідний чітко визначений законодавством механізм його дії, починаючи від вибору об'єкту перевірки і способів його забезпечення й закінчуючи узагальненнями результатів контролю та вжиттям необхідних заходів до порушників законності.

Відомчий контроль здійснюється на всіх стадіях підготовки й проведення оперативно-розшукових заходів і оперативно-розшукової діяльності у цілому, починаючи від з'ясування умов для проведення оперативно-розшукових заходів і закінчуючи використанням отриманих результатів, а також починаючи з вирішення завдань пошуку інформації і закінчуючи попередженням, припиненням і розкриттям злочинів, здійсненням розшуку осіб, що переховуються від органів дізнання, слідства й суду. Відомчий контроль здійснюється з метою:

– дотримання законності й обґрунтованості оперативно-розшукових заходів відповідно до вимог законів та відомчих нормативних актів з питань організації оперативно-розшукової діяльності;

– своєчасного виявлення та усунення недоліків під час здійснення оперативно-розшукових заходів та попередження можливих відхилень від вимог законів і відомчих нормативних актів;

– реагування на порушення законності під час проведення оперативно-розшукових заходів, відновлення порушених прав і свобод особи, відшкодування моральних і матеріальних збитків, притягнення винних до відповідальності.

Організація контролю передбачає не менше одного разу на півріччя розглядати стан ефективності оперативно-розшукової діяльності на колегіях та оперативних нарадах. Під час підбиття підсумків цієї роботи головна увага повинна приділятися: а) підвищенню рівня оперативної обізнаності про криміногенні процеси, що відбуваються, б) участі оперативних підрозділів у знешкодженні організованих груп та злочинних організацій, в) висвітленню реальної ролі осіб, які конфіденційно співробітничають з оперативними підрозділами у протидії злочинам проти життя, здоров'я, майна громадян та юридичних осіб, держави, г) забезпеченню відшкодування заподіяних злочинами збитків.

Залежно від вирішуваних завдань, а також від компетенції контролюючого суб'єкта, відомчий контроль може здійснюватися в наступних формах: а) безпосередня перевірка діяльності оперативних працівників; б) ознайомлення з діяльністю оперативного підрозділу шляхом виклику його керівника або окремих співробітників до керівництва вищестоящого оперативного підрозділу для звітів щодо проведеної роботи; в) з'ясування стану справ в оперативних підрозділах у процесі бесіди з їх працівниками; г) вивчення оперативної й іншої інформації щодо осіб і фактів, які становлять оперативний інтерес, а також результатів її перевірки; д) ознайомлення з матеріалами справ оперативного обліку; е) заслуховування керівників оперативних підрозділів ОВС та їх окремих працівників у ході оперативних нарад; ж) вивчення громадської думки про роботу оперативних підрозділів за листами, скаргами, виступами громадян і посадових осіб у засобах масової інформації; з) інспектування (інспекторські перевірки), самоконтроль та взаємоконтроль, що здійснюється переважно по оперативно-розшукових справах.

Суб'єктами повсякденного й поточного контролю за дотриманням законності під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, перш за все, є керівники оперативних підрозділів, які можуть мати заступників, відповідальних за організацію оперативно-розшукової діяльності. У містах і районах у начальників органів внутрішніх справ є заступники – начальники міліції кримінального блоку, які відповідають за роботу оперативних підрозділів. Посадові обов'язки цих осіб передбачають обов'язковий щоденний контроль за законністю в оперативно-розшуковій діяльності як у системі організації й виконання діяльності підлеглими підрозділами і співробітниками, так і при проведенні конкретних оперативно-розшукових заходів.

Виконання завдань оперативно-розшукової діяльності вимагає від оперативних працівників чіткого знання норм чинного законодавства, його неухильного дотримання на практиці, глибокого розуміння сутності оперативно-розшукової діяльності як форми захисту прав і свобод людини, забезпечення конституційних гарантій їх реалізації. Згідно з чинним законодавством керівники оперативних підрозділів зобов’язані забезпечувати права і свободи громадян шляхом особистої участі в організації та проведенні оперативно-розшукових заходів. Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону «Про оперативно-розшукову діяльність» оперативно-розшукові заходи, що торкаються конституційних прав громадян на таємницю листування, телефонних переговорів, поштових, телеграфних та інших повідомлень, переданих по мережах електричного й поштового зв'язку, недоторканність житла, можуть проводитися лише за мотивованою постановою одного з керівників оперативного підрозділу ОВС, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, та на підставі судового рішення. Ці оперативно-розшукові заходи проводяться за заведеними оперативно-розшуковими справами. Тому одним із важливих напрямків відомчого контролю за дотриманням прав і свобод громадян є перевірка й оцінка діяльності щодо провадження оперативно-розшукових справ.

Ми вважаємо, що посадові особи оперативних підрозділів не повинні обмежувати свою діяльність тільки контролюючими функціями. Крім контролю, їх безпосередній обов'язок полягає в наданні практичної допомоги в організації, проведенні й документальному оформленні результатів цієї діяльності. Це особливо важливо під час організації оперативно-розшукової діяльності в низовій ланці органів, що здійснюють цю роботу.

У відповідності із діючим законодавством контролюючі органи уповноважені як самостійно притягувати до відповідальності, так і ставити питання перед вищестоящим органом про притягнення порушників до дисциплінарної відповідальності, передавати матеріали до слідчих органів і в суд для притягнення їх до кримінальної відповідальності. Таким чином, у разі виявлення фактів порушення прав і свобод громадян контролюючі органи за законом уповноважені притягувати винних осіб до дисциплінарної або адміністративної відповідальності. У тих випадках, коли виявлені факти порушень, керівник органу внутрішніх справ чи оперативного підрозділу зобов'язаний провести службове розслідування і за його результатами вжити заходів реагування, про що в десятиденний термін доповісти керівникові вищого рівня.

Здійснення відомчого контролю, на відміну від прокурорського нагляду, дає можливість органам, наділеним правом здійснювати оперативно-розшукову діяльність, не тільки попередити або виключити ухвалення неправомірного рішення, відновити порушені права й законні інтереси особи, але й прийняти самостійне рішення з того чи іншого питання, і, в остаточному підсумку, взяти на себе виконання тих чи інших оперативно-розшукових та процесуальних функцій.

Підбиваючи підсумки розгляду цього питання, ми дійшли висновку що в органах внутрішніх справ відомчий контроль за оперативно-розшуковою діяльністю відіграє важливу роль у забезпеченні прав і свобод громадян і створює умови для: а) дотримання законності та обґрунтованості оперативно-розшукових заходів відповідно до вимог законів та відомчих нормативних актів із питань організації оперативно-розшукової діяльності; б) своєчасного виявлення та усунення недоліків під час здійснення оперативно-розшукових заходів та попередження можливих відхилень від вимог законів і відомчих нормативних актів; в) реагування на порушення законності під час проведення оперативно-розшукових заходів, відновлення порушених прав і свобод громадян, відшкодування моральних і матеріальних збитків, притягнення винних до відповідальності.