2.3. Інвестування в іноземних корпоративних моделяхПід час розгляду питань реструктуризації підприємств і форм іноземного інвестування неможливо обійтися без аналізу існуючих у провідних країнах систем корпоративного управління, взаємовідносин між акціонерами. Створення акціонерних товариств — традиційний шлях залучення капіталу корпораціями Великої Британії та США. Перевага акціонерного фінансування, розміри ринку цінних паперів і розвиток системи акціонерного (корпоративного) управління відповідним чином пов'язані між собою. У США сформовано великий ринок акцій, а також найрозвинутішу систему голосування за дорученням, спостерігається небувала активність інституціональних інвесторів. Останні відіграють важливу роль на ринку капіталу й у корпоративному управлінні у Великій Британії. Збільшення кількості інституціональних інвесторів призвело до зростання їхнього впливу й уведення до законодавства змін, які викликали активізацію учасників корпоративних відносин. У США акціонерні товариства реєструються й засновуються в якомусь відповідному штаті, і закони цього штату складають основу законодавчої бази щодо прав і обов'язків корпорації. На відміну від інших країн, у США існують жорсткі правила щодо розкриття інформації, діє чітко регульована система відносин між акціонерами. Це не дивно, враховуючи розміри та значення фондового ринку в економіці країни і на міжнародній арені. Метою розкриття інформації і надання адекватного та рівного доступу до інформації акціонерного товариства усім акціонерам та громадськості. Інформація про діяльність акціонерного товариства розкривається шляхом: періодичного подання річних звітів на загальних зборах акціонерів; періодичного подання квартальних звітів за півріччя, якщо це передбачено статутом; - реєстрації та публікації проекту емісії; надання інформації на позачергових зборах акціонерів, які скликаються на вимогу меншості акціонерів та органів управління. Розглянемо моделі корпоративного управління (рис. 2.2). МОДЕЛІ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ АНГЛО-АМЕРИКАНСЬКА ЯПОНСЬКА НІМЕЦЬКА (РЕЙНСЬКА)
КРУПНІШИЙ РИНОК АКЦІЙ КОРПОРАТИВНІ ЗВ'ЯЗКИ ІНВЕСТУВАННЯ ЧЕРЕЗ БАНК ЖОСТКІ ПРАВИЛА РОЗКРИТТЯ ІНФОРМАЦІЇ ІНВЕСТУВАННЯ ЧЕРЕЗ БАНК НЕЗНАЧНА КІЛЬКІСТЬ ДРІБНИХ АКЦІОНЕРІВ ЗНАЧНА ЧАСТКА ІНСТИТУЩЙНИХ ІНВЕСТОРІВ РОЗСІЮВАННЯ АКЦІЙ АФІЛІИОВАНИИ СКЛАД АКЦІОНЕРІВ СИСТЕМА ЛЮДСЬКИХ МОЖЛИВОСТЕЙ ВІДНОСНО СЛАБОРОЗВИНУТИЙ КОНСЕРВАТИЗМ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ОБМЕЖЕННЯ ПРАВ АКЦІОНЕРІВ ЗАЛУЧЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙ ЧЕРЕЗ АКЦІЇ СТИМУЛЮВАННЯ НА ОСНОВІ СТАЖУ ДВОРІВНЕВЕ ПРАВЛІННЯ ЗАХИСТ ПРАВ МЕНШОСТІ БЕЗГРОШОВІ ФОРМИ ЗАОХОЧЕННЯ РОЗВИНУТА СОЦІАЛЬНА СИСТЕМА
ЗНАЧНА ВІДМІННІСТЬ ЗАКОНОДАВСТВА У ШТАТАХ РОЛЬ ДЕРЖАВИ В КОРПОРАТИВНІЙ ВПЛИВ ДЕРЖАВИ І ПРОФСПІЛОК Рис. 2.2. Основні моделі корпоративного управління Японська модель характеризується значним відсотком афілі-йованих банків у складі акціонерів; банки і підприємства мають добрі відносини; законодавство, громадська думка і промислові структури підтримують кейрецу (групи компаній, об'єднаних спільним володінням і управлінням), процент неафілійованих акціонерів порівняно низький, що пов'язано з існуючими для них труднощами при голосуванні. В Японії при безумовній важливості акціонерного фінансування корпорацій характерний склад власників перешкоджає впливу акціонерів на дії корпорації. Проте для японської системи характерні принципово нові форми управління. Деякі аспекти корпоративного управління, переваги володіння акціями підміняються специфічними властивостями трудових і соціально-психологічних відносин в японських корпораціях. Психологія власника акції як господаря, власника малої частини підприємства, нетипова для японського робітника — рядового акціонера (інвестора). Його мотивація до якісної праці спрямована на усвідомлення себе в групі, членом сім'ї, одним із працівників корпорації. Вивчення японського досвіду управління є першочерговим завданням для розуміння цієї проблеми, тому що високі показники ефективності праці японських робітників переважно пов'язані зі створенням на фірмах постійних, творчих колективів. Орієнтація на групу, колектив здавна є традиційною цінністю в японському суспільстві. Автори концепцій «японського типу управління» розглядали корпорацію як логічне продовження ідеальної конфуціанської сім'ї, яка слідує п'яти принципам (шанування батьків, вірність, покірність, доброта, вірність своєму господарю), або вбачали в корпорації розвиток відносин сільської общини з елементами сільської праці: працювати довгий робочий день за невелику плату. Серед важливих засобів управління в японській корпоративній системі першочергове значення надається використанню «людських можливостей». У зв'язку з цим найбільшого поширення набули такі форми управління, як: система довічного найму; просування по службі на підставі стажу; збільшення заробітної плати на підставі стажу; система підготовки на робочому місці; внутрішньофірмові ринки робочої сили; тісний зв'язок матеріального становища працівника зі спільними результатами діяльності фірми. Останніми роками дедалі більше піддаються змінам такі форми управління, як система довічного найму та оплата залежно від стажу роботи, проте система оплати за стажем не втратила своєї головної ролі. Найважливішим важелем управління є безгрошові форми заохочення. Серед них необхідно виокремити такі: запрошення працювати зі старшим за чином і положенням, стажування, підвищення кваліфікації (такі заходи дають надію на вищий заробіток у майбутньому), регулярне проведення співбесід з робітниками про успіхи і труднощі компанії, боротьба з конкурентами, підвищення духу змагання, гіпертрофована поінформованість про корпорацію. До найважливіших засобів впливу на робітника-акціонера належить система «людських відносин». «Людські відносини» в Японії відбиваються в можливостях жити у фірмовому будинку, платити пільгову квартплату, користуватися медичним обслуговуванням, брати участь у спортивних змаганнях, екскурсіях. Сфера «людських відносин» включає й такі суто традиційні форми прояву зацікавленості до життя робітників та службовців, як візити керівників до своїх підлеглих, влаштування їхнього сімейного життя, подарунки та поздоровлення до свят. Державна економічна політика також відіграє важливу роль у корпоративному управлінні. Перед Другою світовою війною, у часи війни й післявоєнний період японський уряд проводив економічну політику, спрямовану на допомогу японським корпораціям. Ця політика передбачала офіційне та неофіційне представництво уряду в раді корпорації. Японські корпорації мають міцні фінансові зв'язки із системою афілійованих компаній. Ця система характеризується спільним позиковим капіталом, торгівлею товарами та послугами та неформальними діловими контактами. Основними в японській моделі четверо учасників: ключовий банк і афілійована компанія або кейрецу (найголовніші акціонери корпорації), менеджери та уряд. Німецька модель має три унікальні особливості, які відрізняють її від інших моделей — двопалатне правління, яке складається з виконавчої (чиновники корпорації) і спостережної (робітники, службовці компанії та акціонери) рад; узаконені обмеження прав акціонерів у частині голосування, тому що статут підприємства обмежує кількість голосів, яку акціонер має на загальних зборах, і що може не співпадати з кількістю акцій, якими він володіє. Більшість німецьких корпорацій надає перевагу банківському фінансуванню перед акціонерним, тому капіталізація фондового ринку невелика порівняно з міцністю німецької економіки. Відсоток індивідуальних акціонерів низький, що відображає загальний консерватизм інвестиційної політики країни. Структура корпоративного управління направлена в бік контактів між ключовими учасниками: банками і корпораціями. Система певною мірою суперечлива щодо дрібних акціонерів: з одного боку, вона дозволяє їм вносити пропозиції, але водночас дозволяє компаніям обмежувати права акціонерів під час голосування. Розглядаючи корпоративні системи за кордоном, важливо звернути увагу на практику створення систем управління акціонерними товариствами в країнах Східної Європи, Балтії і Росії. У кожній із країн Східної Європи і Балтії існують особливості емісії цінних паперів, які не властиві Україні. Проявляється тенденція до розширення прав трудового колективу підприємства. Так, у Чехії випускається особливий вид цінних паперів — акціонні сертифікати, які розповсюджуються і мають обіг тільки серед працівників підприємства. В Угорщині частина статутного фонду в розмірі до 10 \% безкоштовно розповсюджується серед працівників підприємства. У Литві привілейовані акції можуть скласти 1/3 статутного фонду (в Україні — 10 \%) і розповсюджуються серед працівників підприємства за низькими цінами. У Росії проводиться емісія непідробних акцій, які залишаються в розпорядженні ради акціонерів. Цікавий приклад Румунії, де проект емісії публікується в найпопулярніших (за тиражем) газетах регіону за місцем розташування головного офісу, тоді як в Україні публікуються в одній центральній газеті, незалежно від юридичної адреси підприємства, і в одній місцевій. Існують специфічні особливості й у формуванні органів управління акціонерним товариством. У Чехії спостережна рада формується тільки в компаніях, де працює більше ніж 50 робітників; у Литві — більше ніж 50 робітників і 200 акціонерів. У Румунії орган оперативного управління — комітет керівників, який може переобиратися з періодичністю один раз на тиждень. В Україні спостережна рада (ст. 46 Закону України «Про господарські товариства») може створюватися в акціонерному товаристві, якщо воно налічує понад 50 акціонерів. Для аналізу основ корпоративного управління важливим є визначення кворуму на загальних зборах акціонерів. Так, у Чехії кворум визначається більше ніж 30 \% голосів, у Литві, Румунії, Росії, Україні — більше ніж 50 \% голосів. КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ Чинники інвестиційної діяльності корпорацій. Переваги акціонерних товариств при здійсненні інвестування. Законодавча база інвестиційної діяльності в Україні.
Напрями взаємодії акціонерних товариств з державними органами при здійсненні інвестиційної діяльності. Функції структурних підрозділів акціонерних товариств (корпорацій). Особливості залучення інвестицій у англо-американській корпоративній моделі. Акція як інструмент корпоративного управління. Особливості залучення інвестицій у німецькій корпоративній моделі. Особливості залучення інвестицій у японській корпоративній моделі. Порівняльний аналіз інструментів залучення інвестицій у країнах Східної Європи, Балтії та Росії. Форми регулювання інвестиційної діяльності. Інвестиційний ринок та його структура. |
| Оглавление| |