7.4. спеціальні економічні зони й іноземні інвестиціїВільні економічні зони є організаційно оформленою і достатньо апробованою в світовій практиці передумовою активізації міжнародної інвестиційної діяльності, розвитку підприємництва, поглиблення інтеграційних економічних процесів. Сьогодні найбільшого поширення за кордоном має трактування ВЕЗ: — як територій, на яких, дякуючи введенню безмитного режиму, а також за допомогою інших економічних та організаційних регуляторів, стимулюється зовнішньоекономічна діяльність із залученням іноземних інвестицій; — як частини національної території, економічний потенціал якої зорієнтований на вирішення специфічного завдання або комплексу завдань. За визначенням ООН, ВЕЗ — це обмежені регіони, які характеризуються такими основними рисами: у них відсутнє мито (або воно фіксується на мінімальному рівні) на ввіз та вивіз устаткування, вихідних та проміжних матеріалів, а також готової продукції на експорт при максимальному спрощенні всіх процедур, обумовлених експортно-імпортними операціями; існує пільговий режим оподаткування і вільний обіг валюти; що конвертується держава надає загальні гарантії від конфіскації іноземної власності і надає зареєстрованим у зоні фірмам широке коло пільг та привілеїв. У VIII доповненні до Кіотської конвенції, прийнятої в 1973 році під зоною «порто-франко» визначалася частина території, на якій товари розглядаються як об'єкти, що перебувають поза межами національної митної системи і тому не підлягають обов'язковому митному контролю та оподаткуванню. Серед українських науковців аналізували підходи до визначення поняття «ВЕЗ» такі науковці, як В. В. Кущенко, Т. П. Данько, 3. М. Окрут, О. Р. Зельдіна та ін. Під ВЕЗ розуміють суверенну територію держави (держав), що є складовою частиною господарського комплексу країни (групи країн), де забезпечується виробництво та розподіл суспільного продукту для досягнення певної конкретної загальнонаціональної інтеграційної, регіональної або корпоративної мети з використанням правових, організаційних та спеціальних економічних механізмів регулювання суспільно-економічних відносин у зоні, які спроможні до дифузного розширення та поширення її кордонів. При цьому позитивна дифузна дія ВЕЗ проявляється в перетворенні території ВЕЗ та галузей, що на ній розвиваються, у вирівнюванні їх до світового рівня не тільки в технічному плані, а й в інших відношеннях, тим самим сприяючи інтернаціоналізації відтворювальних процесів в інших сферах господарства, економічних регіонах і навіть інших країнах. В Україні ж законодавство використовує два основних поняття для операціоналізації ВЕЗ: вільна (спеціальна) економічна зона; територія пріоритетного розвитку. Спеціальна (вільна) економічна зона (СЕЗ) є частиною території України, на якій встановлюються та діють спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування і дії законодавства України. Територія пріоритетного розвитку (ТПР) — це територія, на якій склалися несприятливі соціально-економічні та екологічні умови, незадовільний стан зайнятості населення і на якій запроваджується спеціальний режим інвестиційної діяльності для створення нових робочих місць. Спеціальний режим інвестиційної діяльності означає встановлення податкових і митних пільг для суб'єктів підприємницької діяльності, які у встановленому законодавством порядку зареєстровані на територіях пріоритетного розвитку, у межах їх господарської діяльності, пов'язаної з реалізацією на цих територіях інвестиційних проектів у пріоритетних видах економічної діяльності. Основною відмінністю СЕЗ від ТПР є те, що СЕЗ створюється з конкретною чіткою метою та на відносно невеликій, штучно обмеженій території, а ТПР створюється на територіях в адміністративних межах районів, міст або областей. Законодавчі основи створення ВЕЗ були закладені в 1992 році. Законом України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» (Загальний закон від 13.10.92 р. № 2673-ХІІ) та іншими нормативно-правовими актами, але дію їх було зупинено в березні 2005 року. Цілі створення ВЕЗ залежать від рівня соціально-економічного розвитку країни, що їх організує. У промислово розвинених країнах та країнах, що розвиваються, ВЕЗ часто створювалися для активізації зовнішньоекономічних зв'язків, реалізації регіональної політики, що спрямована на оживлення малого та середнього бізнесу в районах економічної депресії, на вирівнювання міжрегіональних відмінностей. При створенні ВЕЗ у країнах, що розвиваються, акцент робився на залучення іноземного капіталу, технологій, модернізацію промисловості, підвищення кваліфікації робочої сили. Створення ВЕЗ пов'язано зі стимулюванням промислового експорту та отриманням на цій основі валютних коштів; зростанням зайнятості; перетворенням зон в полігони для випробування нових методів господарювання, полюс зростання національного господарства. В Україні, згідно із Загальним законом, цілі створення ВЕЗ полягають у: залученні іноземних інвестицій та сприяння їм; активізації спільно з іноземними інвесторами підприємницької діяльності для нарощування експорту товарів та послуг, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції та послуг; залученні та впровадженні нових технологій, ринкових методів господарювання; розвитку інфраструктури ринку; покращенні використання природних і трудових ресурсів; прискоренні соціально-економічного розвитку України. Серед основних принципів формування й функціонування ВЕЗ слід виокремити такі: як невід'ємна частина території країни ВЕЗ залишається під повною юрисдикцією держави, діє згідно з її Конституцією та законодавством; встановлення особливого економічного режиму функціонування ВЕЗ не звільняє її від участі у формуванні фінансових і бюджетних ресурсів держави, регіону та місцевих органів влади; ВЕЗ має всіляко сприяти не лише інтересам свого регіону, але й держави в цілому; передбачені законодавством пільгові умови податкової, митної, фінансово-кредитної, інвестиційної та цінової політики в межах ВЕЗ мають здійснюватися за рахунок внутрішніх джерел доходів і нагромаджень від додаткового стимулювання розвитку товаровиробників і товарообігу, підвищення ефективності зовнішньоекономічної діяльності; ефективне функціонування ВЕЗ неможливе без високорозви-неної банківської системи, функціонування на її території змішаних та іноземних банків, які б стимулювали в зону залучення іноземних капіталів та інвесторів. У цілому створення ВЕЗ, зокрема в Україні, має здійснюватися при узгодженні загальнодержавних економічних програм і залежати від ефективної взаємодії органів державного управління, місцевих структур та підприємств, а також від розширення самостійності територій у питаннях управління їх соціально-економічним розвитком. Досягнення поставлених цілей шляхом створення і функціонування ВЕЗ можливе лише за умови, коли в країні є необхідна законодавча та нормативна база. ВЕЗ класифікується за низкою ознак. На території України, згідно із законодавству, могли створюватись ВЕЗ різних функціональних типів в залежно від господарської спрямованості та економі-ко-правових умов діяльності. Перш за все зони поділяються на режимні й територіальні, які у свою чергу можуть бути зонами експортної або імпортної орієнтації та комплексними зонами. Комплексні зони поділяються на: зовнішньоторговельні, комплексні виробничі, науково-технічні, туристично-рекреаційні, банківсько-страхові (офшорні), зони прикордонної торгівлі. С. Обметко додає до цього переліку точкові зони індустріального типу. Оскільки всі наведені типи зон було розглянуто вище, то зупинимося лише на двох. Зона прикордонної торгівлі — частина території держави на кордонах із сусідніми країнами, де дії спрощений порядок перетину кордону й торгівлі. Точкова зона індустріального типу — це режимна зона в територіальних межах окремих підприємств, організацій або їх сукупності, які одержують від держави преференційні права. До того ж, законом зазначається, що крім визначених, в Україні могли створюватися ВЕЗ інших типів, а також комплексні ВЕЗ, які поєднують у собі риси та елементи зон різних типів. Окрім зазначених вище класифікацій ВЕЗ, доцільно навести типологію саме українських ВЕЗ, яку запропонував І. Бобух. Усі ВЕЗ, які функціонували в Україні, за ознакою спрямованості він розділив на три групи: Виробничо-екологічні — ВЕЗ «Славутич», «Яворів», «Миколаїв», «Донецьк», ТПР «Сиваш», ТПР, що розташовані в Донецькій, Луганській, Закарпатській, Житомирській, Чернігівській, Волинській областях та м. Шостці; Іннованійно-виробничі — ВЕЗ «Закарпаття», «Інтерпорт Ковель», «Порто-франко», «Азов», «Порт Крим», «Рені», ТПР у м. Харкові та технопарки. Туристично-рекреанійні — ВЕЗ «Курортополіс Трускавець», ТПР «Крим». У свою чергу, Ю. Макогон пропонує загальнішу класифікацію українських ВЕЗ та умовно поділяє їх на такі три групи: ВЕЗ, які утворюються в місцях скорочення виробництва; ВЕЗ у транспортних вузлах; ВЕЗ, що утворюються з метою розвитку туристичного бізнесу. ВЕЗ у місцях скорочення виробництва створюються з метою утворення нових робочих місць за рахунок інвестиційних проектів. Друга група — це ВЕЗ у транспортних вузлах, де проводяться митні операції. їх створення спрямоване на розвиток прикордонної інфраструктури, міжнародних транспортних коридорів тощо. Поглиблення міжнародного поділу праці, інтеграція національних господарств сприяє економічному розвитку країн у системі світової економіки. І ВЕЗ, на думку багатьох науковців, є одним з потужних засобів вирішення цих завдань. Результати функціонування ВЕЗ і ТПР в Україні оцінюють за такими напрямками діяльності: інвестиційним, інноваційним, виробничим, зовнішньоекономічним, зайнятості та доходів населення, фінансово-бюджетним. Позитивні результати від функціонування ВЕЗ та ТРП в Україні в майбутньому можливі за умови врахування подій досвіду країн-сусідів України. Рекомендації щодо перспектив ВЕЗ та ТРП в Україні, покращення умов їх діяльності: ■ Продовжити процес удосконалення й розвитку нормативної бази спеціального режиму інвестиційної діяльності в Україні. Розвиток пільгового режиму має відбуватися не в напрямку збільшення пільг або повного їх скасування, а в напрямку їх диференціації від виду діяльності та суми інвестицій, а також встановлення най-прийнятніших для суб'єктів ВЕЗ термінів сплати податків. Доцільно було б забезпечити чітко інвестиційну спрямованість системи податкових пільг та їх цільове використання. Для вирішення проблеми залучення інвестицій на спеціальні території доцільно було б удосконалити нормативно-правову базу щодо державного стимулювання розвитку інфраструктури. Шляхи можуть бути такими: включення в пріоритетні види економічної діяльності діяльність з розвитку інфраструктури тих спеціальних зон, де це не передбачено; уведення на спеціальних територіях пільгового оподаткування при будуванні об'єктів інфраструктури; уведення уніфікованих спрощених правил надання інвесторам земельних ділянок, об'єктів інфраструктури, що розташовані на відповідній території, створення на місцевому рівні фондів розвитку інфраструктури тощо. Проблеми, пов'язані з фінансуванням та інфраструктурним забезпеченням ВЕЗ, частково можуть вирішуватися шляхом надання окремих незабудованих територій у довготермінову оренду іноземним фірмам на пільгових умовах, з правовим гарантуванням стабільності визначених договором умов у разі додержання напрямків підприємницької діяльності. Розвиток ВЕЗ можна фінансувати своєрідним механізмом: створити компанії за рахунок банківського кредиту, які б розбудовували на невеликій ділянці необхідну інфраструктуру, а потім здавали земельні ділянки та споруди в оренду інвесторам. 3 метою сприяння розвитку міжгосподарських зв'язків при затвердженні інвестиційних проектів як один з критеріїв доцільності можна враховувати і плановані господарські зв'язки підприємства, у яке здійснюватиметься інвестування, надаючи перевагу проектам, у реалізації яких будуть задіяні саме вітчизняні постачальники. 3 метою збільшення обсягів залучених інвестицій можна застосувати такий захід, як зниження вартості проектів, які реалізуються на спеціальних територіях. Проблему низької інноваційної складової інвестиційних проектів можна вирішити шляхом перетворення деяких зон у технопарки. 3 метою вирішення проблеми зайнятості та створення робочих місць для працевлаштування робітників, зокрема шахтарів, доцільно було б при укладанні з інвесторами договорів на реалізацію інвестиційних проектів передбачати обов'язкову норму щодо зобов'язань інвесторів про працевлаштування працівників, що вивільняються із закриттям гірничодобувних підприємств. Для підвищення професійного рівня провадження економічної політики щодо функціонування вільних економічних зон пропонується підготовка обмеженої кількості вітчизняних спеціалістів, консультантів, викладачів, які в майбутньому матимуть змогу вирішувати проблему депресивних регіонів на професійному рівні. |
| Оглавление| |