ОбҐрунтування доцІльностІ ІнвестицІй 5.1. обґрунтування інвестиційних програм та проектів

Формування ринкової економіки в Україні неможливе без розвитку підприємництва, що являє собою багатосторонню економічну діяльність підприємств, фірм, окремих громадян та груп, спрямовану на отримання прибутку (доходу).

Підприємництво передусім проявляється в реалізації окремих інвестиційних проектів та програм упродовж визначеного проміжку часу.

Інвестиційний проект визначає мету, якої прагне фірма, стратегію підприємницької діяльності в поєднанні зі строками досягнення мети. Цей проект як реалістична оцінка фірми та її можливостей має бути керівництвом у діяльності, інструментом оцінки ефективності управління фірмою, підприємством.

Для підприємства найхарактернішими є плани та заходи реалізації окремих інвестиційних проектів та програм. Якщо реалізується кілька проектів, пов'язаних або залежних один від одного, то, плануючи їх взаємодію, підприємці мають справу з проектуванням як безперервним процесом — функцією управління підприємницькою діяльністю. Щодо великих та довгочасних проектів, невід'ємною умовою їх розробки є обґрунтування ідеї та надійності очікуваного результату. У світовій практиці плани реалізації інвестиційних проектів здобули назву бізнес-планів. Проте не можна інвестиційний проект ототожнювати з бізнес-планом. У нашій практиці інвестиційний проект є комплексним планом розвитку підприємства та слугує головним обґрунтуванням інвестицій, тоді як бізнес-план розробляється переважно з метою отримання максимального прибутку.

Мета укладання інвестиційного проекту полягає насамперед у тому, щоб дати керівництву підприємства (фірми) якнайповнішу картину становища підприємства та можливостей його розвитку. Окрім того, ретельне обґрунтування проекту дає майбутнім інвесторам впевненість у надійності своїх інвестицій та, що не менш важливо, викликає довіру до керівництва підприємства.

Відправним моментом опрацювання інвестиційних програм повинно бути вирішення проблеми забезпечення стійкої динаміки розвитку акціонерного товариства, збільшення реальної заробітної плати персоналу та дивідендних виплат.

Інвестиційна програма — комплекс інвестиційних проектів і фінансових інвестицій, які реалізуються з метою економічного й соціального розвитку акціонерного товариства.

Інвестиційний проект — об'єкт реального інвестування, намічений до реалізації у формі придбання, нового будівництва, розширення, реконструкцій тощо, на основі розгляду та оцінки бізнес-плану; це документ, який містить систему взаємопов'язаних у часі й просторі та узгоджених з ресурсами заходів і дій, спрямованих на розвиток економіки підприємства. Розробка інвестиційних проектів повинна стати законом для всіх форм і видів підприємництва. Інвестиційний проект — це форма планування та реалізації інвестицій, він є складовою інвестиційної діяльності.

У практиці індустріально розвинених країн уся багатоманітність проектів класифікується за різними типами та ознаками.

Залежно від масштабу та вартості проекти поділяються на великі, середні та дрібні. Великі проекти мають стратегічний характер, вони є принципово новими об'єктами вартістю понад 2 млн доларів. Середні проекти мають вартість від 300 тис. доларів до 2 млн доларів. До них можна віднести міжрегіональні, регіональні проекти, а також окремі проекти, які розроблюються на рівні корпорацій, компаній. Дрібні проекти звичайно мають вартість менше 300 тис. доларів.

За тривалістю реалізації проекти поділяються на короткострокові, середньострокові та довгострокові. Строк реалізації короткострокових проектів не перевищує 1 року, середньостро-кових — 1—2 років. Довгострокові проекти реалізуються протягом 3—5 років.

За видами проекти поділяються на:

Проекти із затвердженими фондами (затвердженим фінансуванням), що перебувають на тій або іншій стадії будівництва, але не закінчені;

Проекти з не схваленим фінансуванням, які у свою чергу поділяються на:

а) ті, що залежать від самих корпорацій (рішення про інвестування приймається керівництвом корпорації);

б) ті, що залежать від споживача (фінансування відкривається тільки в тому випадку, якщо корпорація на тендері виграє контракт на поставку продукції).

Залежно від класу проекту розрізняють — мегопроекти, муль-типроекти та монопроекти.

Мегапроекти — це цільові програми, що містять множину взаємопов'язаних проектів, об'єднаних загальною метою, виділеними ресурсами та обмежених часом їх виконання. Такі програми можуть бути міжнародними, національними, міжгалузевими, галузевими. Як правило, програми формуються, підтримуються та координуються на верхніх рівнях управління: державному, республіканському (Крим), обласному, муніципальному та ін.

Мультипроекти — це проекти, здійснювані в організаціях та підприємствах (фірмах). Вони пов'язані з визначеною концепцією та напрямком стратегічного розвитку організацій і підприємств (фірм) на перетворення їх у прибуткові, фінансово стійкі, ефективно функціонуючі фірми та компанії.

Монопроекти — це різні інвестиційні, інноваційні та інші проекти, що мають визначену мету та обмеження у фінансах, ресурсах, часі, якості та потребують створення єдиної проектної команди. Залежно від змісту виокремлюють технічні, організаційні, економічні, соціальні, змішані проекти.

Вище було розглянуто інвестиції, де головною метою інвестиційної діяльності компанії (фірми) є прибутковість від реалізації інвестиційного проекту або досягнення мінімального (трогового) значення рентабельності. Тому основна класифікація інвестиційних проектів поєднує поділ капітальних вкладень на класи за метою з принципом диференціювання норми прибутку в середині кожного класу (табл. 5.1).

Ця класифікація є складовою управління інвестиційним процесом корпорацій. Важливу роль в інвестиційній політиці відіграє і часовий розподіл прибутку, коли залежно від фінансового становища корпорації в різні періоди керівництво задає різні норми прибутку. З цією метою розробляють довгострокові плани капітальних вкладень для використання прибутку, нагромадженого у сприятливі періоди, в менш сприятливих умовах (для компенсації капітальних вкладень з низьким прибутком).

Норма прибутку від інвестицій різних класів проектів може коливатися залежно від можливості доступу корпорацій до вигідних об'єктів протягом різних періодів. Тому встановлюють межі коливання норми прибутку. Нижня межа — це той мінімальний рівень, нижче якого норма прибутку не повинна падати, незалежно від того, який очікуваний обсяг прибутку від проекту та які фінансові ресурси корпорації. Окрім мінімальної норми прибутку, звичайно встановлюється на досить тривалий період (5—10 років) також стандартна (нормальна) норма прибутку, прийнятна для корпорації.

КЛАСИФІКАЦІЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ ЗА НОРМОЮ ПРИБУТКУ

Мінімальна норма прибутку, вказана в таблиці 5.1, розраховується виходячи з рівня прибутковості цінних паперів, ставок по довгостроковому кредиту тощо, оскільки вкладення інвестицій у цінні папери, банківські операції є альтернативою інвестиційних проектів виробничого характеру.

Необхідно зазначити, що мінімальна норма прибутку зростає зі збільшенням ступеня інвестиційного ризику та може сягати дуже високого рівня для венчурних (ризикових) проектів (25 \% і більше).

Також проекти прийнято поділяти на тактичні та стратегічні.

Тактичні — проекти, пов'язані зі збільшенням обсягів виготовлення продукції, якістю, модернізацією обладнання.

Стратегічні — проекти, що передбачають зміну форми власності або кардинальну зміну характеру виробництва.

Типовими у світовій практиці прийнято вважати такі види проектів:

заміна застарілого обладнання як природний процес у рамках діючого бізнесу. Звичайно такі проекти не потребують докладного обґрунтування і тривалого прийняття рішень. Альтернативність можлива лише в тому випадку, коли існують декілька типів подібного обладнання й необхідно обґрунтувати переваги одного з них;

заміна обладнання з метою зниження виробничих витрат. Мета подібних проектів — заміна морально застарілого обладнання. Цей тип проектів передбачає аналіз вигідності кожного окремого проекту, оскільки досконаліше обладнання не завжди вигідне з фінансової точки зору;

збільшення випуску продукції та розширення ринку послуг. У даному випадку необхідно детально аналізувати реальність комерційного здійснення проекту з обґрунтуванням розширення ринкового простору, а також його фінансову ефективність;

розширення підприємства з метою випуску нових продуктів. У цих проектах усі стадії аналізу важливі, бо це є стратегічним рішенням і помилка при розробці проектів даного типу може призвести до суттєвих наслідків;

проекти, що мають екологічну спрямованість. Ці проекти за своїм змістом завжди пов'язані із забрудненням навколишнього середовища, тому саме екологічному аналізу приділяється головна увага.

У процесі аналізу проектів, що фінансуються міжнародними організаціями, необхідно враховувати їх економічні, технологічні, організаційні, соціальні, екологічні та фінансові аспекти.

Економічні аспекти. Аналіз економічних аспектів покликаний визначити, чи сприяє даний проект досягненню цілей розвитку національної економіки України, а також чи існують альтернативні шляхи досягнення тих самих економічних вигод з меншими витратами. Насамперед встановлюється, наскільки раціональним є використання в межах проекту наявних ресурсів країни, враховуючи при цьому завдання та обмеження національної економіки. Далі перевіряється можливість підвищення прибутковості проекту за рахунок змінення таких параметрів, як масштаб проекту, технологія, що використовується, графік виробництва, географічне розташування, складові елементи та методи реалізації. Однією з важливих вимог, що пред'являються майже всіма міжнародними фінансовими організаціями, є адекватне стимулювання різних учасників.

Конкретний метод аналізу проекту вибирається стосовно рівня розвитку галузі, що розглядається.

У сільському господарстві та промисловості, де продуктивність може бути виражена в цінах світового ринку, вимагається вичерпне кількісне визначення витрат та вигод.

У проектах комунальних споруд ціни встановлюються урядом, тому за основу оцінки економічної ефективності проекту часто приймається передбачуваний прибуток і в ході аналізу визначається реалістичність попиту, що прогнозується, тарифів, а також вартість проекту.

Технічні аспекти. Аналіз технічних аспектів містить ряд факторів, у тому числі: передбачуваний масштаб проекту; типи процесів, матеріалів та обладнання, що використовуються; міс-церозташування проекту; наявність планів, креслень та іншої проектної документації; стан виробничих фондів; наявність необхідної інфраструктури; методи реалізації, експлуатації та обслуговування проекту, що пропонується; порядок укладання контрактів та оформлення поставок товарів і послуг; реальність здійснення графіків реалізації проекту та поетапного одержання вигод.

Організаційні аспекти. У ході підготовки та аналізу проекту розглядається компетентність адміністративного персоналу, ефективність та відповідність організаційної структури підприємства вирішуваним у проекті завданням. При незадовільній оцінці персоналу або структури управління робляться рекомендації щодо коригування схеми управління проектом. Рекомендовані заходи можуть включати:

^ залучення до роботи організацій або осіб, спроможних надати допомогу в управлінні підприємством; ^ зміни в адміністративному складі; > реорганізацію;

^ створення нового самостійного відомства для управління проектом.

Соціальні аспекти. При вирішенні питання про виділення інвестицій міжнародні фінансові організації вимагають обов'язкового врахування соціальних факторів, традицій та цінностей як важливих факторів, які впливають на здійснення, практичну реалізацію та експлуатацію проектів, спрямованих на сприяння конкретним галузям та регіонам.

Екологічні аспекти. Екологічна оцінка переслідує мету: визначити можливий вплив проекту, реалізовується, на навколишнє середовище та врахувати екологічні аспекти в ході розробки проекту, визначити шляхи екологічної оптимізації проекту або обмеження та шляхи усунення негативних впливів.

Фінансові аспекти. Докладний аналіз фінансових ресурсів підприємства здійснюється шляхом вивчення підготовленого балансового звіту, звіту про прибутки і збитки та звіту про ліквідність.

Кінцевою метою фінансового аналізу, що проводиться міжнародними фінансовими інститутами, є оцінка рентабельності інвестиційного проекту (як правило, у термінах дисконтової норми прибутку на вкладений капітал), комерційного та фінансового ризику, пов'язаного з інвестуванням у проект, оцінка ймовірності реалізації проекту у встановлений строк. Тому при підготовці передінвести-ційної документації для подання в міжнародні фінансові інститути слід звернути увагу на фінансову ефективність проекту, щоб довести здатність підприємства виконати всі фінансові зобов'язання та отримати в достатньому обсязі фінансові ресурси для забезпечення прийнятного коефіцієнта окупності наявних активів, а також достатнього обсягу відрахувань у рахунок майбутніх капітальних потреб.

Інвестиційний проект є ефективним засобом донесення нової ідеї до осіб, здатних фінансувати проект. Одночасно — це основа для оцінки перспективи розвитку та для управління новим бізнесом. Ретельно розроблений інвестиційний проект повинен містити також відповіді на цілий ряд інших різноманітних питань:

чи піддається підприємницька ідея (проект) практичній реалізації;

яку організаційну підготовку слід провести для створення цього бізнесу;

яким чином залучити інвестиції;

що в даному бізнесі є привабливим для потенційних інвесторів;

чи має даний бізнес перевагу над конкурентами;

якими є ці переваги для підприємця, а якими — для інвесторів;

чи буде ефективним виробництво та реалізація продукції (послуг);

чи достатній ринок збуту для цієї продукції;

як буде організовано ресурсне забезпечення бізнесу;

чи відповідає кваліфікація працівників та керівників фірми завданням задуманого бізнесу.

Таким чином, інвестиційний проект допомагає ретельно оцінити ідею, внести її в документацію, усвідомити її, визначити її ефективність та «вузькі» місця і нарешті керувати процесом реалізації інвестиційного проекту.

В умовах ринкової економіки вирішальною умовою розвитку та стійкої життєдіяльності підприємства будь-якої галузі народного господарства є ефективність вкладення капіталу в той або інший інвестиційний проект. Прийняття підприємством рішення про інвестування проекту зумовлюється цілями, які воно ставить перед собою. Ієрархія інвестиційних цілей (у порядку зменшення) має такий вигляд:

Прибутковість інвестиційного заходу, визначена як норма прибутку на інвестиції. Капітальні вкладення здійснюються тільки в тому випадку, якщо прибуток від них сягає визначеного, заздалегідь заданого мінімуму.

Ріст підприємства (фірми) шляхом щорічного збільшення обороту реалізації продукції та частки контрольованого ринку.

Підтримання високої репутації підприємства (фірми) серед споживачів та збереження контрольованої частки ринку.

Зростання продуктивності праці.

Виробництво нової продукції.

Інвестиційні проекти розрізняються за стадіями здійснення таким чином:

Ідея — без конкретного існуючого підприємства і керівництва;

Нове підприємство (підприємство, що готове почати роботу так, як орієнтує група менеджменту і вивчений ринок збуту);

Функціонуюче підприємство з відпрацьованою ідеєю, яка ще не забезпечує прибуток;

Розширення функціонуючого прибуткового підприємства;

Реорганізація підприємства без заміни менеджерів;

Реорганізація підприємства з повною або частковою заміною менеджерів;

Інвестиції в підприємство з метою перетворення його зі збиткового на прибуткове.

Склад, структуру та зміст інвестиційного проекту можна представити у вигляді таблиці (табл. 5.2).

Життєвий цикл проекту — це час від першої затрати до останньої вигоди проекту. Він відображає розвиток проекту, роботи, які проводяться на різних стадіях його підготовки, реалізації та експлуатації.

Цикл проекту є певною схемою або алгоритмом, за допомогою якого відбувається встановлення певної послідовності дій при його розробці та впровадженні.

Продовження табл. 5.2

Закінчення табл. 5.2

вано

Програмою промислового розвитку ООН (UNIDO) запропоно-бачення проекту як циклу, що складається з трьох окремих фаз — передінвестиційної, інвестиційної та експлуатаційної (рис. 5.1).

Життєвий цикл проекту

Передінвестиційна фаза

Інвестиційна фаза

Експлуатаційна фаза

Пошук інноваційних концепцій

Переговори

Розширення інновація

Навчання

Попередня підготовка проекту

Маркетинг

Заміна, реабілітація

Будівництво

Ідентифікація проекту

Інженерно-технічне проектування

Експертиза проекту

Здача в експлуатацію

Рис. 5.1. Фази інвестиційного циклу проекту

Передінвестиційна фаза має такі стадії: визначення інвестиційних можливостей, аналіз альтернативних варіантів і попередній вибір проекту — попереднє техніко-економічне обґрунтування, висновок за проектом і рішення про інвестування.

Інвестиційна фаза: встановлення правової, фінансової та організаційної основ для здійснення проекту, придбання й передача технологій, детальне проектне опрацювання та укладання контрактів, придбання землі, будівельні роботи і встановлення обладнання, пе-редвиробничий маркетинг, набір і навчання персоналу, здача в експлуатацію та запуск.

Фаза експлуатації розглядається як у довгостроковому, так короткостроковому планах. У короткостроковому плані вивчається можливе виникнення проблем, пов'язаних із застосуванням обраної технології, функціонуванням обладнання або з кваліфікацією персоналу. У довгостроковому плані до розгляду береться обрана стратегія та сукупні витрати на виробництво й маркетинг, а також надходження від продажу.

Універсальним підходом до визначення робіт, які належать до різних фаз і стадій циклу проекту, є підхід Всесвітнього банку. Це ідентифікація, розробка, експертиза, переговори, реалізація та завершальна оцінка.

Ці стадії об'єднані в дві фази:

фаза проектування — перші три стадії;

фаза впровадження — останні три стадії.

Перша стадія проекту — ідентифікація — стосується вибору або генерування таких ґрунтовних ідей, які можуть забезпечити виконання важливих завдань розвитку. На цій стадії слід скласти перелік усіх можливих ідей, придатних для досягнення цілей економічного розвитку. Перша стадія циклу проекту виходить із чіткого формулювання цілей, порівняння альтернативних засобів його виконання та вибору найвигідніших варіантів.

На стадії розробки відбувається послідовне уточнення проекту за всіма його параметрами, а саме:

технічні характеристики;

врахування впливу на навколишнє середовище;

ефективність та можливість фінансового здійснення;

прийнятність із соціальних та культурних міркувань;

масштабність організаційних заходів.

Розробка проекту включає звуження кола ідей шляхом їх детальнішого вивчення. Можливе проведення кількох типів досліджень, у тому числі:

попереднє інженерне проектування;

аналіз можливості економічного та фінансового здійснення;

розгляд систем адміністративного управління;

оцінка альтернативних варіантів з погляду захисту навколишнього середовища;

оцінка впливу проекту на місцеве населення.

Чим більше відомо про різні підходи до управління проектом, тим більше можна забракувати невдалих варіантів і перейти до детального вивчення обраного проекту.

Експертиза забезпечує остаточну оцінку всіх аспектів проекту перед запитом чи рішенням про його фінансування.

На стадії експертизи увага зосереджується на оптимальному варіанті. Проводиться докладне вивчення:

фінансово-економічної ефективності;

факторів невизначеності й ризиків;

окремих змін у керівництві або політиці, які можуть вплинути на успіх здійснення проекту.

На стадії переговорів інвестор і замовник, який хоче одержати фінансування під проект, докладають зусиль, щоб дійти згоди щодо заходів, необхідних для здійснення проекту. Досягнуті домовленості оформлюються як документально підтверджені юридичні зобов'язання. Після проведення переговорів складається протокол намірів, меморандум або інші документи, що відображають досягнуті домовленості.

Під реалізацією проекту розуміють виконання необхідних робіт для досягнення його цілей. На стадії реалізації проводиться контроль і нагляд за всіма видами робіт. Порядок проведення контролю та інспекції повинен погоджуватися на стадії переговорів.

На стадії завершальної оцінки визначається ступінь досягнення цілей проекту, із набутого досвіду робляться висновки для його використання в подальших проектах. Під час цієї стадії необхідно порівнювати фактичні результати проекту із запланованими.

Ідея проекту може обумовлюватися:

незадоволеними потребами і пошуком можливих шляхів їх задоволення;

ініціативою приватних чи державних фірм, які прагнуть одержати переваги у використанні нових можливостей;

наявністю невикористаних або недовикористаних матеріальних чи людських ресурсів та можливістю їх застосування в продуктивніших галузях;

необхідністю зробити додаткові капітальні вкладення;

прагненням створити сприятливі умови для формування відповідної інфраструктури виробництва й управління;

пропозиціями іноземних громадян або фірм щодо інвестицій;

інвестиційними стратегіями, розробленими іншими країнами, а також можливостями, що виникають у зв'язку з міжнародними договорами;

— діяльністю організацій щодо надання двосторонньої допомоги і поточними проектами цих організацій у даній країні.

Щоб виявити кращий варіант проекту, треба розглянути широке коло його можливих варіантів. Дуже часто вибір певного способу чи варіанта проекту робиться передчасно. Корисно внести всі можливі варіанти до початкового переліку ідей, що обговорюються, а потім шляхом використання логічної схеми відбору відкинути гірші. Початковий список альтернативних підходів може звузитися до кількох або одного варіанта. У міру відкидання альтернативних варіантів деталі й розрахунок кожного аспекту уточнюються. Тим самим вдається уникнути надмірної детальної підготовчої роботи над варіантами, які, врешті-решт, відкидаються. Відмінність між стадіями ідентифікації та розробки частіше буває кількісною, ніж якісною. Відхилення варіантів проекту відбувається на основі вибору ідей, які згодом буде прийнято і піддано детальному аналізу на стадіях розробки та експертизи проекту.

Причинами відхилення варіантів проекту можуть бути:

недостатній попит на запропонований продукт проекту або відсутність переваг перед наявними продуктами;

надмірні витрати проекту порівняно з очікуваними вигодами;

відсутність політичної підтримки влади;

непридатна для здійснення цілей проекту технологія;

завеликий масштаб проекту, що не відповідає наявним організаційним та управлінським можливостям;

надмірний ризик;

зависокі витрати на експлуатацію проекту порівняно з наявними фінансовими ресурсами або альтернативними рішеннями.

Однією з економічних основ реформування економіки України є вдосконалення механізмів її фінансування. Держава за допомогою прямих і непрямих фінансових важелів повинна забезпечувати раціональну структуру інвестицій у промисловість, сільське господарство, науку тощо.

Для визначення доцільності залучених інвестицій користуються методами оцінки, порівняння та відбору проектів. Основними серед них є такі:

> метод середньої ставки доходу;

^ метод визначення періоду окупності;

^ метод чистої теперішньої вартості;

^ метод індексу прибутковості;

^ метод внутрішньої ставки доходу.

Визначення середньої ставки доходу (ССД) — це простий бухгалтерський засіб, який показує прибутковість проекту. Цей метод оцінки доцільності інвестицій найдавніший у бізнесі. Основна його ідея полягає в тому, щоб порівняти чисті доходи з початковою вартістю проекту шляхом додавання всіх майбутніх чистих доходів і ділення загальної суми на суму середніх інвестицій.

Метод ССД легкий для розуміння, але його не рекомендують для фінансового аналізу, тому що він має такі недоліки: зовсім не враховує вартості грошей, пов'язаної з часом; більше використовує балансові доходи, а не грошові потоки; цілком ігнорує амортизаційні відрахування як джерело грошового потоку; ССД не враховує зміни теперішньої вартості обладнання.

Урахування ліквідаційної вартості обладнання може зменшити початкові інвестиції або підвищити грошовий потік у майбутньому. Отже, теперішня ставка доходу буде занижена, якщо в підрахунках не зважати на ліквідаційну вартість.

Другий метод — розрахунок періоду окупності. Кількість років, за які відшкодовують початкові інвестиції, становить період окупності. Інвестиційний проект буде схвалено у разі, коли період окупності для компанії буде прийнятним.

Припустимо, що максимально прийнятний для компанії період окупності інвестиційного проекту — 3 роки, протягом наступних трьох років проект даватиме щорічний грошовий потік 29 000 доларів, а його початкові інвестиції становлять 75 000 доларів. Простий підрахунок свідчить, що за три роки проект дасть 87 000 доларів грошового потоку (3 роки х 29 000 = 87 000 доларів). Отже, проект треба схвалити, бо початкові інвестиції у проект окупляться менш як за 3 роки.

Під час порівняння двох проектів перевагу надають тому, який має коротший період окупності. Для визначення періоду окупності слід застосовувати грошовий потік (чистий дохід + амортизація), а не лише чистий дохід. Проте ухвалені проекти не повинні перевищувати встановлений період окупності, який слід визначити заздалегідь.

Наступним методом є визначення чистої теперішньої вартості проекту (ЧТВ). ЧТВ може бути вирахувана за формулою 1.

ЧТВ = ТВ - ПІ,(1)

де ТВ — теперішня вартість грошових потоків; ПІ — початкові інвестиції.

Якщо теперішня вартість грошових потоків вища за початкову вартість інвестицій, проект варто реалізувати. І навпаки, якщо теперішня вартість грошових потоків нижча за початкові інвестиції, проект слід відхилити, бо від реалізації такого проекту компанія втратить гроші. Отже, чиста теперішня вартість схваленого проекту дорівнює нулю або має позитивне значення, а значення чистої теперішньої вартості відхиленого проекту є негативним.

ЧТВ обов'язково враховує дисконтну ставку. Дисконтні ставки тяжіють до зростання, коли підвищуються проценти за позики і темпи інфляції. Зі зростанням процентів за позики зростають витрати на фінансування проектів, а тому грошові потоки від проектів мають бути дисконтовані за вищою ставкою, ніж тоді, коли проценти за позики падають. Таким чином, із двох проектів ризикованим є той, який має вищу дисконтну ставку.

Розглянемо на прикладі застосування ЧТВ для оцінки проектів.

Компанія А розглядає можливість інвестування в проект, що за три роки принесе грошові доходи відповідно 9000 доларів, 6500 та 4300 доларів. Дисконтна ставка становить 10 \%, а початкові інвестиції 12 000 доларів.

Значення фактору дисконтування в майбутньому періоді (РУІР) розраховуємо за формулою 2.

РУШ = 1/(Я + 1)",

(2)

де РУІГ — процентний фактор дисконтування, Я — ставка дисконту; п — кількість років або періодів.

Перемножимо щорічні грошові потоки на значення процентного фактору теперішньої вартості за 10 \% дисконту, як це показано в таблиці 5.3. За даними таблиці 5.3 теперішня вартість усього грошового потоку дорівнює 16 779 доларів (8181 + 5369 + 3229). Далі визначаємо чисту теперішню вартість проекту, яка дорівнює + 4779 доларів (16 779 - 12 000).

Висновок: інвестиційний проект рекомендується компанії до впровадження, бо значення його чистої теперішньої вартості позитивне. Як видно з таблиці, дисконтні ставки залежать від тривалості проекту. Отже, довгостроковий проект має ризикованіший характер, ніж короткостроковий. Тому за решти однакових показників довгострокові проекти слід дисконтувати за вищими ставками, ніж короткострокові.

Наступний метод — це визначення індексу прибутковості (ІП). Індекс прибутковості визначається за допомогою формули 3.

ІП = ТВ / ПІ,(3)

де ТВ — теперішня вартість грошових потоків; ПІ — початкові інвестиції.

Суть цього методу полягає в порівнянні теперішньої вартості майбутніх грошових потоків з вартістю початкових інвестицій. Проект, у якого значення ІП більше за одиницю, — приймають, менше за одиницю — відхиляють. Ця методика тісно пов'язана з методикою ЧТВ. Справді, якщо чиста теперішня вартість проекту позитивна, то ІП буде більший за одиницю, і навпаки. Отже, незалежно від того, який метод застосувати — ЧТВ чи ІП, висновок буде один. Але слід зауважити, що ні два методи по-різному оцінюють пріоритетність ухвалених альтернативних проектів.

Наступний метод — визначення внутрішньої ставки доходу (ВСД) є популярним засобом оцінки доцільності інвестицій. ВСД — це міра прибутковості, за якої теперішня вартість грошових потоків дорівнює вартості початкових інвестицій. ВСД — це дисконтна ставка, за якої ЧТВ дорівнює нулю. Значення ставки, за якої проект відхиляють, називають граничною ставкою. Виходячи з вартості фінансування та ризикованості проекту, вираховують розмір граничної ставки. І лише після визначення граничної ставки прогнозують майбутні грошові потоки та вираховують ВСД.

Розглянемо приклад вирахування ВСД із різними грошовими потоками. Компанія А розглядає можливість інвестицій, які дають протягом трьох років відповідно такі грошові потоки: 13 500, 17 000 та 20 500 доларів. Початкові інвестиції становлять 38 970 доларів. Чи можна затвердити цей проект, якщо розмір граничної ставки 11 \%.

Необхідно окремо дисконтувати кожен грошовий потік. Починаючи з 10 \%, визначимо теперішню вартість грошових потоків за три роки, дані представимо в таблиці (табл. 5.4).

Наведені розрахунки свідчать, що сума значень теперішньої вартості грошових потоків за три роки дорівнює 41 710 доларів, а це більше за початкові інвестиції — 38 970 доларів. Отже, ВСД — вища за граничну ставку, і проект потрапляє до списку рекомендованих.

Спробуємо підвищити ставку дисконту, щоб одержати значення теперішньої вартості грошових потоків, яке б дорівнювало початковим інвестиціям. Із формули 2 видно, що теперішня вартість падає, коли ставка дисконту зростає. Візьмемо ставку 12 \%. Результати розрахунків наведемо в таблиці 5.5. Результати свідчать, що за дисконтної ставки 12 \% теперішня вартість майбутніх грошових потоків майже дорівнює початковим інвестиціям у 38970 доларів. Це свідчить про те, що ВСД проекту дуже близька до 12 \%. Зважаючи на те, що гранична ставка для затвердження проекту 11 \%, а ВСД становить приблизно 12 \%, проект можна прийняти.

Проте на стадії попереднього техніко-економічного обґрунтування зазвичай не відомо, як буде фінансуватися проект, не відомі джерела фінансування, не визначена більшість суб'єктів інвестиційної діяльності. Техніко-економічне обґрунтування для того і складається, щоб залучити акціонерів і кредиторів до фінансування проекту. Саме з такою метою на стадії попереднього техніко-економічного обґрунтування проводиться оцінка фінансової здійсненності проекту та оцінка ймовірності його здійснення. Отже, головний інструментарій для оцінки проектів такий: фінансові показники здійсненності проекту; показники економічної ефективності; аналіз чутливості; аналіз беззбитковості; оцінка ймовірності; економічна оцінка проекту. Найхарактернішими показниками фінансової здійсненності проектів є коефіцієнт співвідношення довгострокових запозичених коштів і акціонерного капіталу, коефіцієнти покриття, абсолютної ліквідності, покриття довгострокових зобов'язань, співвідношення між дебіторською і кредиторською заборгованостями.

Коефіцієнт співвідношення довгострокових запозичених коштів (Кск) і акціонерного капіталу характеризує фінансовий ризик проекту як для запозиченого (залученого), так і для акціонерного (власного) капіталу. Розраховується цей коефіцієнт за формулою 4.

Кск = ЗК / АК,(4)

де ЗК — запозичений капітал; АК — акціонерний капітал.

Розрахований показник характеризує фінансовий леверидж (важіль). Оскільки, чим менший у цьому співвідношенні акціонерний капітал, тим вищий дохід на одну акцію. Зрозуміло, чим вища величина Кск, тим вигідніше для інвестора.

Коефіцієнт покриття (Кп) характеризує співвідношення поточних активів і короткострокових зобов'язань та розраховується за формулою 5.

Кп = ПА / К3,(5)

де ПА — поточні активи;

КЗ — короткострокові зобов'язання.

Кп — дуже неточний показник, оскільки в складі поточних активів може бути значна частка неліквідів (не придатних до використання сировини, матеріалів, напівфабрикатів, інструментів тощо). Водночас для більшості кредиторів прийнятним є коефіцієнт покриття більший за 1,0. Звичайно він коливається в межах 1,2—2,0.

Точнішим показником є коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кл), який розраховують шляхом ділення суми швидколіквідних активів (готівки, ліквідних цінних паперів) на короткострокові зобов'язання та визначають за формулою 6.

Кл = ПА / К3,(6)

де ПА — високоліквідні поточні активи; КЗ — короткострокові зобов'язання.

Імовірність реалізації проекту залежить від багатьох чинників, що впливають на майбутню політико-економічну обстановку. Вивчення досвіду чинних аналогів зарубіжних і вітчизняних проектів дає змогу виявити лише попередню тенденцію. Екстраполяція цієї тенденції на перспективу без урахування можливих дій конкурентів може дати тільки приблизні результати. Оцінка ж імовірних шляхів конкурентів у майбутньому майже неможлива через комерційні таємниці.

Для України наслідки реформування суспільства, які торкнулися інвестиційної сфери, поки що більш негативні, ніж позитивні. Скоротилися витрати держави на розвиток науки й техніки. Підбиваючи підсумок, слід зазначити, що світовий досвід проведення інвестиційної політики виробив низку інструментів підвищення ефективності інвестиційної політики, серед яких найвідомішими є:

^ законодавче забезпечення гарантії повноти збереження вкладів;

^ легалізація тіньового капіталу;

^ створення особливого режиму оподаткування засобів, спрямованих на фондовий ринок;

^ побудова відповідної ринкової інфраструктури, яка б забезпечила швидке переоформлення прав власності, захист прав акціонерів.

Склад техніко-економічного обґрунтування інвестицій

Технічні аспекти інвестиційного проекту на першій погляд видаються особистою справою підприємця й не обходять інвестора. Але насправді будь-який серйозний інвестор не може ігнорувати цей аспект інвестиційного проекту, оскільки він демонструє можливість технічного здійснення проекту з прийнятним рівнем витрат.

Технічний аналіз покликаний показати техніко-технологічну обґрунтованість проектних рішень. Розробка техніко-економічного обґрунтування (ТЕО) проекту здійснюється, як правило, проектними установами, потім узгоджується із замовником та іншими зацікавленими особами.

Неабияка різноманітність технологій, що застосовуються, видів сировини та обладнання значно ускладнюють типізацію технічного аналізу інвестиційних проектів, але звичайно техніко-економічне обґрунтування складається з таких розділів:

початкові дані — посилання на постанови, рішення та інші документи, що є підґрунтям для розробки техніко-економічного обґрунтування (ТЕО) проекту, дані про технічний стан підприємства, що підлягає реконструкції або розширенню, оцінка діяльності, тех-ніко-економічні показники його роботи за останні три роки;

місце розташування об'єкта:

—        обґрунтування вибору району, пункту, місця реалізації проекту;

основні будівельні рішення, організація будівництва;

основні параметри конструкторських рішень щодо будівель та споруд;

карта розташування підприємства із зазначенням на ній основних автошляхів, залізниць та водних шляхів, місцярозташування будівель і споруд енергетичного господарства, резервних площ для можливого розширення виробництва;

схеми земельних ділянок, питання власності на них, характеристика та обсяг стічних вод та шкідливих викидів, заходи з водокористування, охорони навколишнього середовища;

розташування ринків збуту та шляхи доступу до них;

вартість земельних ділянок та інвестиційні витрати;

одержання ліцензій або інших дозволів на земельні ділянки;

обсяги, особливості організації та строки будівельних робіт, потреба в будівельних матеріалах;

можливості використання потужностей підприємств будівельної індустрії, розташованих у районі будівництва;

розрахункова вартість будівництва;

масштаб проекту (обсяг виробництва), номенклатура продукції, спеціалізація та коопераційні зв'язки підприємства, основні технічні дані та економічні показники продукції порівняно з показниками аналогічних видів продукції передових вітчизняних та іноземних підприємств:

обґрунтування конкурентоспроможності продукції на світовому ринку, її вплив на розширення експорту, зменшення імпорту та поповнення валютного запасу;

визначення спеціалізації та кооперації підприємства;

забезпечення підприємства сировиною, матеріалами, напівфабрикатами, енергією, паливом, водою та трудовими ресурсами;

ринок збуту та його вплив на вибір обсягу виробництва;

екологічні, санітарні та інші обмеження на масштаби виробництва;

можливості розширення виробництва в майбутньому;

технологія:

основні технологічні рішення, склад підприємства, організація виробництва;

обґрунтування вибору технології виробництва та основного технологічного обладнання;

вимоги технології до інфраструктури;

екологічні аспекти технології;

можливості використання місцевих технологій та обладнання;

можливості використання технологічного обладнання із західних країн;

обладнання:

конкретний перелік обладнання із зазначенням його постачальників, обґрунтування вибору останніх;

можливості ремонту обладнання та забезпечення запасними частинами;

забезпечення належного режиму експлуатації обладнання, необхідного рівня кваліфікації робочої сили;

перелік та характеристика об'єктів інфраструктури:

— виробничі, адміністративні, складські, допоміжні, соціально-побутові будинки та споруди;

торговельна мережа;

наявний транспорт;

електропостачання;

водопостачання й каналізації;

соціальна інфраструктура;

у разі відсутності необхідних об'єктів інфраструктури потрібно передбачити, хто, у які строки, за рахунок яких коштів їх створюватиме;

на завершення наводяться дані про загальні вимоги до розробки, складання та затвердження ТЕО, перелік конструкторських і дослідних робіт, графік виконання проекту.

Усі експертні оцінки проводяться з урахуванням аналізу всіх альтернативних варіантів рішень на кожному етапі аналізу. Відбір варіантів відбувається на основі юридичних, фінансових, екологічних обмежень та соціальної доцільності.

Технічний аналіз дозволяє визначити величину інвестиційних витрат за проектом та поточні витрати на випуск продукції. Це надає можливість при зіставленні з прогнозним обсягом продажів зробити висновки щодо можливості реалізації проекту в даних умовах.