Девіантна поведінка - Матеріали круглого столу

Особливості професійної деформації працівників овс

На сьогоднішній час на теренах нашої держави виникло багато різнопланових проблем і постала чи мала кількість завдань різного плану. Це звичайно проблеми економічні і як наслідок соціальні проблеми. Стагнація процесу їх вирішення і конструктивного розв'язання призвела до тенденцій погіршення загального самопочуття «особистості» в суспільстві. У таких умовах виникає потреба до ефективного вирішення актуальних проблем, але з поправкою на обмеженість ресурсної бази наявної для вирішення поставлених завдань. У такому випадку необхідно використовувати ефективні методи і кваліфікованих фахівців які максимально повно і з мінімальними відхиляннями виконають поставлені завдання. Цей принцип виконання поставлених завдань і вирішення проблем можна розповсюдити на усі види людської діяльності у нашому суспільстві. Не є винятком і діяльність працівників органів внутрішніх справ. В умовах інтеграції нашої держави і суспільства у європейську спільноту правоохоронна діяльність і дотримання як норм вітчизняного так і міжнародного права є невід'ємною частиною цього процесу. Зважаючи на це постає завдання забезпечення ефективної діяльності працівників ОВС. У ході діяльності по забезпеченню ефективної роботи працівників ОВС виникають питання чи може працівник міліції чи іншої служби ОВС, який тривалий час знаходиться на службі, доцільно розподіляти надані йому повноваження для виконання покладених на нього завдань? На жаль ми можемо зіткнутися з проблемою, коли працівник не в змозі якісно або зовсім не може виконати покладені на нього завдання і причиною того стають не фінансові або політичні проблеми, а проблеми особистості працівника. Однією з таких проблем є професійна деформація. її роллю, у процесі виконання різного роду завдань і обов'язків, не можна нехтувати, тому, що це дійсно значущій і вагомий аргумент у професійній діяльності кожного фахівця. Одним з перших завдань служби психологічного забезпечення, фахівцями якої ми готуємося стати, повинно бути профілактика такого явища як професійна деформація співробітників ОВС.

Таким чином мета даної роботи є дослідження особливостей професійної деформації працівників ОВС з різним ризиком служби.

Об'єкт дослідження – психологічні особливості особистості працівників ОВС.

Предметом виступає особливості професійної деформації працівників ОВС з різним ступенем ризику служби.

В дослідженні прийняли участь працівники трьох підрозділів (ДАІ, ВКР, УБОЗ) Дослідження проводилось на базі УМВС України в Харківській області. Були використовувані наступні методики: опитувальник «Міні – мульт» (скорочений варіант мінесотського багатомірного особистісного опитувальника ММРІ), опитувальник «Визначення схильності до поведінки, що відхиляється (А. Н. Орел)», опитувальник «Визначення деструктивних установок в міжособистісних відносинах. (В. В. Бойко)

В результаті вивчення проблеми особливостей професійної деформації серед працівників ОВС з різним ступенем ризику служби були отримані наступні результати:

1. Працівники усіх опитаних підрозділів переживають стан «іпохондрії», що може говорити про негативний моральний стан працівників. Про небажання працювати з ентузіазмом та натхненням, реалізовувати свій потенціал, прагнути самовдосконалення і натикає на думку про виконання службових обов'язків «аби як» але враховуючі низькі результати за шкалою депресії можна вважати, що відхилень в поведінці не спостерігається.

2.     Чітко виражена тенденція схильності працівників УБОЗ до істеричного стану, це може бути наслідком специфічних завдань поставлених для виконання цьому підрозділу, а саме завдання по боротьбі з організованими угрупованнями злочинців. Факт винятковості виконуваних завдань, а саме боротьба з організованою злочинністю, створює ілюзію незамінності цього підрозділу і надмірну важливість їх існування у порівнянні з іншими підрозділами, тому лише у працівників УБОЗ розвинута схильність до прагнення уваги, бажання здаватися більш значущими.

3.     Відмінна тенденція до відкритої жорстокості існує у працівників ВКР і УБОЗ, це можна пояснити тим що при виконанні цими підрозділами своїх прямих службових обов'язків, вони часто стикаються з ситуаціями застосування фізичної сили та спеціальних засобів, що при багатократному повторенні не могло не залишити свій слід на особливостях особистості працівників цих підрозділів. Застосування фізичної сили (відкрита жорстокість),у розумінні працівників цих підрозділів, трансформувалися з крайніх заходів у найефективніші заходи впливу та виконання поставлених завдань.

5.     Така особливість поведінки як «бурчання» у результаті вивчення була виявлена у працівників ДАІ, зважаючи на результати можна зробити припущення, що така риса у поведінці працівників є наслідком неодноразового повторення ситуацій пов'язаних з поясненням громадянам, або іншим особам, що стали учасниками дорожньо-транспортної пригоди, чи порушили правила дорожнього руху, процесуальних норм регламентуючих дотримання правил дорожнього руху та про відповідальність за їх порушення. Таким чином «бурчання» є наслідком впливу багаторазового повтору стереотипних ситуацій.

Отримані данні які свідчать про те, що працівники УБОЗ (як підрозділ з високим ризиком служби) мають найвищій рівень професійної деформації серед представлених у дослідженні підрозділах. Менш виражена професійна деформація виявлена у працівників ДАІ (як підрозділ з середнім рівнем ризику служби). Та найменш виражена професійна деформація у працівників ВКР (як підрозділ з мінімальним ризиком служби).

Література

Андросюк В. П., Козмиренко Л. Н., Медведев В. С. Профессиональная психология в ОВД. – Киев, 1995. – 111с.

Романенко Оксана Володимирівна, викладач кафедри прикладної психології ХНУВС

Особливості професійної деформації практичних психологів ОВС

Наказ МВС України від 28.07.2004 № 842 затверджує «Положення про службу психологічного забезпечення оперативно-службової діяльності ОВС України», та передбачає що діяльність Центрів практичної психології МВС України, відповідно до завдань служби, здійснюється за 4 напрямками [1, п. 2.1 – 2.4]:

1) організація та проведення професійно-психологічного відбору й професійної орієнтації;

2) здійснення психопрофілактичної роботи та психологічне супроводження проходження служби;

3) організація та проведення соціально-психологічної роботи;

4) професійно-психологічна підготовка, психологічне супроводження оперативно-службової діяльності та впровадження новітніх психологічних технологій.

З метою покращення діяльності оперативних підрозділів працівники психологічної служби повинні здійснювати допоміжні заходи, перелік яких чітко визначений законодавством.

Однак, як показує практика, зараз ми можемо констатувати, що практична діяльність психолога в ОВС в основному зводиться до вирішення наступних завдань: надання допомоги особам у виборі професії (спеціальності) працівника ОВС шляхом професійної консультації; внесення пропозицій щодо раціонального розподілу працівників та випускників навчальних закладів на посади за спеціальністю, оптимізація соціально-психологічного клімату в колективах; проведення первинної психопрофілактики та психокорекції відхилень поведінки працівників; індивідуальна робота з працівниками, віднесеними до груп «ризику», консультування працівників із питань взаємодії з різними прошарками населення, представниками засобів масової інформації.

Практично без уваги залишаються проблеми надання психологічної допомоги працівникам, які перебували в екстремальних ситуаціях (застосування зброї та спеціальних засобів, отримання тілесних ушкоджень, бойових психічних травм тощо); участь у службових розслідуваннях надзвичайних подій (скоєння злочину, втрата зброї, суїцид та ін.); формування різних видів психологічної готовності (безпосередньої, загальної, спеціальної та ін.) до діяльності, аналіз кримінально-психологічних даних щодо правопорушників (злочинців); складання психологічних портретів; психологічне супроводження оперативно-розшукових та слідчих дій.

Узагальнивши, можемо сказати, що діяльність психолога в основному зводиться до виконання такої функції, як професійно-психологічний відбір на службу та навчання, лише в деякій мірі, супроводження проходження служби працівниками ОВС. Тобто відбувається звуження кола професійних обов’язків до мінімально необхідних.

У зв’язку з цим, а також базуючись на дослідженнях інших вчених, таких як Марусте Р. А., Медведєв В. С., Борисова С. Є., Зеер Є. Ф., вважаємо доцільним вести мову про наявність професійної деформації серед психологів органів внутрішніх справ.

Зокрема, Р. А. Марусте відзначає, що «Шкала виявлення професійної деформації широка. Ослаблення самодисципліни, самоконтролю та самокритики, прагнення обмежитися в роботі лише необхідним, відсутність бажання виправити становище, людина замикається в вузькому колі своїх проблем… Спостерігається притуплення таких людських якостей, як доброта, делікатність, передбачливість, гуманність, справедливість, відчуття своєї провини та ін».[2].

На нашу думку, таке «застоювання» в межах одного виду діяльності, за умови невпинно зростаючого обсягу психологічних знань, виникнення нових галузей психологічної науки та практики, появи нових умінь та навичок практичної роботи психолога, ставить під загрозу існування практикуючого психолога як професіонала, адекватно реагуючого на потреби та вплив часу, що є недопустимим.

Працівники служби психологічного супроводження ОВС відзначають з часом зниження інтересу до роботи, ставлення до своїх професійних обов’язків як до виконання необхідного мінімуму вимог на добу, відсутність ініціативи. Хоча більшість з опитаних вважають свою роботу цікавою та необхідною, проте не виявляють бажання щось змінювати.

Таке ставлення до виконання службових обов’язків виникає не лише з вини самих психологів. Причинами такого ставлення до професії психологи ОВС називають: ускладнення та перешкоди в роботі психолога з особовим складом, що викликані небажанням співпраці з психологом з боку самих працівників (брак часу, невіра в «реальну» допомогу працівників психологічної служби) та керівництва; велике навантаження (400 – 460 осіб особового складу на одного психолога), а також віддаленість та зосередженість психологів в Центрах, а не на місцях, що перешкоджає тісній співпраці психолога зі співробітниками; відсутність стимулу до саморозвитку і як наслідок – відсутність бажання та прагнення до самовдосконалення.

Тому мізерною залишається частка психологів, які пройшли спеціалізовану підготовку та спроможні використовувати сучасні технології психологічного забезпечення в роботі з персоналом.

Продовжує мати місце недостатня увага керівництва на місцях до потреб служби, коли психологи, які обслуговують органи та підрозділи внутрішніх справ, попри їхні звернення, не забезпечуються транспортом, коштами на відрядження тощо. Недостатнє матеріально-технічне фінансування призводить до недооснащення служби психологічного забезпечення електронно-обчис­лювальною технікою, аудіо- та відеотехнікою, навчальними і методичними посібниками, психологічними тестами, діагностичним та психокорекційним обладнанням, обчислювальною технікою (налічується в середньому 1 технічний засіб на 3-х працівників), необхідними для повноцінної праці. Відсутні відповідні та необхідні кімнати психологічного розвантаження.

Безініціативність з боку деяких керівників служби на місцях призводить до низької активності та відсутності досвіду у багатьох працівників щодо вирішення масштабних, відповідальних завдань, які ставляться перед службою керівництвом МВС України.

На жаль, серед вимог не передбачені такі, які б стосувалися вивчення особистісних упереджень та індивідуально особистісних рис особистості психолога-професіонала, які б мали вплив на краще виконання ним своїх професійних обов’язків.

А як зазначає Р. А. Марусте: «...завжди знайдуться люди, які безвідповідально ставляться до своєї професії, зловживають службовим становищем, переоцінюють важливість своєї роботи та себе» [2, c. 56].

Керівництво має залучати психологів до роботи з кандидатами на посаду в складі даного спеціального підрозділу; для постійної психологічної підтримки індивідуальної та колективної бойової готовності; для зняття стресових й афективно-шокових станів, що із великою ймовірністю виникають при виконанні ризиконебезпечних завдань та при проведенні різних тренувань.

Відзначимо, що, на жаль, не завжди процес такого реформування служби проходив з урахуванням потреб представників різних служб міліції, що не сприяє вирішенню проблеми більш тісної взаємодії практичних працівників ОВС і психологів.

Для підвищення ефективності діяльності Центрів практичної психології при УМВС України в областях необхідно: забезпечити їм більш тісний контакт із працівниками райвідділів, для чого слід організувати повсякденні робочі місця психологів у райвідділах; будувати повсякденну діяльність психолога тільки з урахуванням специфіки конкретного підрозділу, з яким відбувається взаємодія; для практичних психологів, що вирішують проблеми психопрофілактики, необхідно обладнати спеціалізовані кабінети.

Література

Про подальший розвиток служби психологичного забезпечення оперативно – службової діяльності органів внутрішніх справ України // Наказ МВС України № 842 від 28.07.2004.

Марусте Р Учебный материал для курса «Общая и правовая психология». – Тарту, Изд-во Тарт. ун-та, 1990, с. 100.