Корупційні дії як прояв девіантної поведінки

        Сьогодні в Україні корупція набула великих масштабів, стала чинником що реально загрожує національній безпеці і конституційному ладу нашої держави. Корупційні дії є порушенням існуючих у суспільстві норм, що негативно впливає на різні сфери суспільного життя: економіку, політику, управління, соціальну і правову сфери, громадську свідомість, міжнародні відносини.

До сих пір не існує чіткого розуміння даного явища та теорій, які могли б його пояснити. Тому, виникає потреба в вивчені корупційних дій з точки зору різноманітних теорій, які пояснюють девіантну поведінку, що і є темою роботи.

У вузькому значенні девіація означає незначну провину, ті дії, що не підпадають під статтю кримінального кодексу. Для більш значних форм порушень використовують такі терміни як делінквентність чи злочинність.

В широкому значені девіантна (лат. deviation – відхилення) поведінка це вчинки людини, що не відповідають офіційно прийнятим або фактично існуючим у конкретному суспільстві нормам; також під девіацією розуміється соціальне явище, виражене в масових формах людської діяльності, які не відповідають офіційно встановленим або фактично усталеним у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам) [1]. Російськими соціологами Добреньковим та Кравченком замість визначення девіантної поведінки в широкому значені використовується поняття «поведінка що відхиляється», яке охоплює девіантну, делінквентну і кримінальну поведінку[2]. В нашій роботі будемо використовувати поняття девіантної поведінки саме в широкому значені.   

До основних складових девіантної поведінки відносять: 1) соціально діючу людину; 2) норму, що врегульовує той чи інший вид діяльності; 3) соціальні групи, інститути, організації, які реагують на поведінку актора, виконують функції соціального контролю [3].

Корупція в нашій роботі розглядається як складне, багатоаспектне соціальне явище, яке негативно впливає на виконання функцій соціальним інститутом, і характерезується масовими корупційними діяннями, які виникають в процесі реалізації владних відносин уповноваженими на це особами, що використовують надану їм владу для задоволення особистих інтересів. Сутність даного явища полягає в підміні зв‘язків та відносин, що існують в тому чи іншому соціальному інституті, і як результат – зниження ефективності діяльності соціального інституту.

Таким чином, для корупції як прояву девіантної поведінки основними складовими відповідно будуть: 1) наявність суб‘єктів корупційних діянь (з однієї сторони особа яка наділена владними повноваженнями, з іншої – особа – клієнт); 2) наявність відповідних підрозділів ОВС та інших організацій, які виконують функцію соціального контролю; 3) наявність норм, які пору­шуються корупційними діями.

Сьогодні існує велика кількість теорій, які пояснюють девіантну поведінку: біологічні, психологічні та соціологічні. Для розгляду корупційних дій біологічні та психологічні теорії безсилі, тому що пояснюють девіантну поведінку людей з точки зору їх біологічних та психологічних якостей, які в даному випадку не є основними детермінантами таких дій. 

Однією з перших соціологічних теорій девіантної поведінки, була теорія самогубства, запропонована Е. Дюркгеймом. Причиною відхилень від норми він вважає наявність аномії в суспільстві, тобто ціннісно-нормативну кризу. Слід зауважити, що під нормою Е. Дюркгейм розглядає наявність будь-якого явища (соціального факту), яке проявляється в певних статистичних межах. Тому, зростання рівня корупції, яка існувала на всіх етапах розвитку суспільства, є наслідком ціннісно-нормативної кризи в суспільстві.

Розглядаючи теорію індивідуального пристосування людей до соціальних норм Р. Мертона, корупційні дії можна пояснити такою формою пристосування як інновація. Суть її полягає в тому, що людина для досягнення власних цілей здатна використовувати заборонені, не інституціональні засоби.

Альберт Т. Коен продовжуючи теорію Р. Мертона наголошує на тому, що в сучасному суспільстві масового споживання індивід не в змозі встояти перед спокусою отримати нову річ чи послугу не порушуючи соціальних норм. Корупційні дії, в такому випадку, є одним з прикладів нехтуванням норм заради задоволення нав‘язаних потреб [3].

Однією з причин корупції як девіантної поведінки можна розглядати «соціальну невлаштованість». Дану концепцію запропонував Я. І. Гілинський, який вважає що загальною причиною девіантної поведінки є невідповідність якостей особистості соціальним позиціям і ролям, які належать індивідові. Таким чином, корупційні дії виступають засобом для досягнення певної рівноваги між якостями особистості і відповідною соціальною позицією та роллю [1].

Девіантну поведінку також можна пояснити наявністю неадекватних норм чи відсутністю соціально адекватних норм, які регулюють певний вид діяльності, особливо економічної. Тому порушення таких норм може носити масовий характер і в більшій мірі виправдовуватися її учасниками. В даному випадку корупція виступатиме необхідним засобом для досягнення певної мети [4].

Таким чином, ми можемо зробити висновок, що корупційні дії є проявом девіантної поведінки, розуміючи останню в широкому значені слова. А розглянуті причини девіантної поведінки в певній мірі можна використовувати при поясненні корупційних дій в тій чи іншій сфері суспільного життя.

Література

Гилинский Я.М. Социология девиантного поведения как специальная социологическая теория // Социс. – 1991. – №4. – С. 74.

Социология: Том 3 Социальные институты и процессы. Добреньков В. И., Кравченко А. И. М, 2000г.

Рущенко І.П. Загальна соціологія: Підручник. Харків: Вид-во НУВС, 2004.

Шипунова Т. И. Проблема синтеза теорій девиантности // Социс. – 2004. – №12, с.103.