Підліткова агресивність як фактор, що сприяє розвитку делинквентної поведінки особистостіЗа останні десятиліття в соціологічних, психологічних, кримінологічних дослідженнях злочинності неповнолітніх проведена значна кількість робіт присвячених вивченню впливу агресивності на формування стійкої делинквентної поведінки. Неоднозначність поглядів учених щодо вирішальних факторів, які обумовлюють засвоєння і закріплення асоціальної поведінки неповнолітніх, коливається в діапазоні від визнання особистісних рис у якості головних детермінант делинквентної поведінки до більш пильної уваги до когнітивної сфери і факторів, пов'язаних із розвитком особистості. Таке розмаїття думок змушує вивчати значення агресії в структурі формування механізму делинквентної поведінки неповнолітніх. Незважаючи на велику кількість досліджень присвячених даній тематиці, однозначного погляду на природу агресивності, як схильності до насильства у дітей, не існує. Схильність до насильства може бути результатом цілого ряду різноманітних впливів. У їхньому числі дефіцит любові і ніжних почуттів з боку матері або батька, жорстоке і непослідовне виховання, спадковість і пагубні невротичні зміни, ступінь реалізації дитиною своїх особистих прагнень [2, с. 198]. Відповідно до більшості існуючих концепцій про розвиток особистості можна стверджувати, що формування схильності до делинквентної поведінки можна спостерігати ще в раннім дитинстві. Персонологи відзначають індивідуальні розходження в імпульсивності, розвитку соціальних навичок і емоціях, які виявляються у відносинах з іншими дітьми, що вже в ранні шкільні роки виділяли дітей, які стали згодом правопорушниками. Такі агресивні войовничі діти з раннього дитинства не користуються популярністю і виключаються з груп однолітків. Дослідники стверджують, що агресивність є фактично єдиною важливою причиною неприйняття дитини однолітками [1, с. 44]. Очевидно, чим частіше агресивна дитина демонструє готовність до насильницьких дій, тим більш стороняться його однолітки, що у свою чергу позначається на розвитку соціально – корисних навичок і засвоєнні адаптивних моделей поведінки. У цілому рівень розвитку соціальних і міжособистісних навичок у надмірно агресивних, неспокійних дітей виявляється нижче середнього. Ті агресивні діти, що у юнацькому і ранньому дорослому віці стають правопорушниками, погано поводяться в школі вже починаючи з першого класу, а більшість шкільних тестів виконують нижче середнього рівня. Виявляється істотна кореляція між низькими оцінками, бідним лексичним запасом і примітивними міркуваннями з делинквентністю в більш пізньому віці. Однак, саме по собі, неприйняття однолітками агресивних дітей не є вирішальним чинником, який прямо сприяє розвитку девиантної поведінки. На наш погляд відторгнення однолітками надмірно агресивних дітей приводить до того, що такі діти на кожній ланці свого розвитку упускають можливості засвоїти і опрацювати на практиці ті або інші соціально-корисні і соціально-адаптивні навички. У якомусь ступені це обумовлено тим, що по-перше, них уникають однолітки, а по-друге, такі діти одержують і засвоюють відповідні соціальні ярлики «важких дітей», «малолітніх хуліганів» тощо. Така дитина не повністю розуміє, як поводитися при зустрічі з тими, кого він ще не знає, недостатньо відчуває думки, потреби і інтереси інших людей. Цих дітей відрізняє те, що вони часто неправильно витлумачують дії однолітків, з якими їм приходиться мати справу, тобто агресивна дитина може бачити погрози і виклики там, де їх фактично нема і помилково приписувати іншим злісні умисли. Крім того, маючи прогалину ефективних міжособистісних навичок, такі діти вчаться задовольняти свої потреби шляхом більш агресивних прийомів, включаючи погрози і залякування. У подальшому, якщо які-небудь соціальні або навчальні навички не засвоєні з дитинства, то восповнити загублені можливості згодом дуже складно. Надалі такі діти знаходять подібних собі однолітків з асоціальними поглядами (тих, хто розділяє подібні цінності і цілі) і групуються в делинквентні компанії. У цьому випадку входження в асоціальну групу підлітків можна розглядати як елемент, що сприяє закріпленню протиправної поведінки підлітка, а не як основну детермінанту. Підсумовуючи сказанне можна відзначити, що надмірна агресія у підлітка повинна служити важливою ознакою, що дозволяє діагностувати схильність до делинквентної поведінки у майбутньому. При плануванні корекційної профілактичної програми у відношенні таких дітей необхідно враховувати основні соціально-психологічні сфери в яких відбувається розвиток особистості підлітка як: родина, школа, референтна група однолітків. У першу чергу аналізу піддаються взаємовідносини в родині агресивної дитини, особливості виховання, відношення братів (сестер) і ін. Разом з тим, необхідно проаналізувати оточення даного підлітка, ізолювати від асоціального і створити більш здорове життя. Література Бартол К. Психология криминального поведения. – СПб.: прайм-ЕВРОЗНАК, 2004. – 352 с. Берковиц Л. Агрессия: причины, последствия и контроль. – СПб.: прайм-ЕВРОЗНАК, 2001. – 512 с. |
| Оглавление| |