Ненормативні відносини і корупція в українських вузах та шляхи їх подолання

Відсутність реальних прав і свобод громадян, постійна криза влади, дисфункціональний стан соціальних інститутів сприяють подальшому розквіту ненормативних відносин та корупції у українському суспільстві. Корупційна практика продовжує існувати як повсякденна реальність на всіх суспільних рівнях.

Добре відомо, що проблема ненормативних відносин, хабарництва, протекціонізму і поборів стає все більш актуальною для системи вищої освіти України. Правопорушення у вищій школі, різноманітні види девіантної поведінки суб’єктів освітнього та виховного процесу погіршують моральний стан суспільства, деформують свідомість молодого покоління, спричиняють знецінення суспільних ідеалів, зниження якості освіти і науки.

Ненормативні відносини у вищих навчальних закладах поділяються на два типи. Перший тип – облаштування справ поза легальними нормами і правилами через неофіційні домовленості, на основі взаємних послуг чи за висловлену в різних формах вдячність (прохання колег-викладачів, керівництва, співробітників вузу, друзів, знайомих). Такі взаємовідносини існують в багатьох вузах і є, безперечно, відхиленням від соціальних норм, певною формою девіації, яка оцінюється громадською думкою несхвально. Другий тип ненормативних відносин виходить за рамки суто етичних порушень і тягне за собою кримінальну відповідальність. Він охоплює різні види хабарництва, поборів, підношення-підкупу, корупції. Соціологічні дослідження останніх років підтверджують поширеність таких відносин в українській вищий школі.

Корупція та хабарництво існують на різних рівнях функціонування системи вищої освіти: при вступі до вузу, на заочній та денній формі навчання, в керівних ланках органів управління на місцях і в центрі, на сесіях, серед рядових викладачів. Тільки хабарів в цій системі за даними спільного українсько-польського соціологічного дослідження, проведеного в червні 2007 року, щорічно роздається понад 300 мільйонів доларів (1, с. 23). Традиційно «беруть» за заліки та іспити. Причому офіційний рейтинг популярності вузу співпадає с неофіційним рейтингом рівня хабарництва: в самих престижних вузах платити треба більше. До найбільш корумпованих вузів сьогодні можна віднести медичні, юридичні, фармацевтичні, економічні навчальні заклади.

На думку сучасних студентів, існує різне відношення викладачів до хабарів. Найбільш високою повагою користуються викладачі, які ніколи та не при будь-яких умовах не беруть підношення-підкуп чи підношення-подяку. Далі в студентській ієрархії розташовані викладачі, які не відмовляються від хабара, але самі його не вимагають. І наприкінці – «наставники», які беруть у всіх без виключення і все підряд: кошти, подарунки (парфуми, косметику, цукерки), не відмовляючись від батьківських «презентів» з села сільськогосподарського походження.

Ще одна достатньо розповсюджена складова корупційного механізму підготовки сучасних фахівців – «виробництво» рефератів, курсових та дипломних робіт так званими інформаційно-аналітичними агентствами. Дивно, що ці організації існують легально, завдаючи величезної шкоди сучасній вищій школі. Велика кількість студентів користуються послугами таких комерційних фірм. Об’яви типа «Пишемо курсові та дипломні. Якісно. Швидко. Недорого» розклеєні на стовпах, вони є в Інтернеті, їх розповсюджують на вулицях, біля станцій метрополітену та міському транспорті. Наприклад, один з сайтів українського Інтернету пропонує дипломи бакалавра чи магістра любого вузу країни будь-якої спеціальності за 680-780 доларів в залежності від року випуску. Як відмічається на сайті, дипломи що купуються, нічим не відрізняються від справжніх.

Правопорушення, посадові зловживання і хабарництво у вищій школі – явища, які не лежать на поверхні, вони приховуються і замовчуються, тому боротися з ними доволі складно. З огляду на це важливо створити механізми їх профілактики, умови, що унеможливлюють корупцію.

На наш погляд, причини поширеності корупційних відносин у вищих навчальних закладах такі:

корупція та хабарництво є системними і дуже розповсюдженими явищами в освіті, історичні коріння яких сягають радянських часів;

відсутність адекватних механізмів соціального контролю у суспільстві: прояви корупції не відстежуються, їм не дається відповідна оцінка з боку прокуратури, громадськості, засобів масової інформації;

економічне приниження викладачів вищої школи. Невисокий рівень зарплатні не дає можливість реалізовувати першочергові викладацькі потреби: придбання нової літератури, витрати на відрядження, на наукові конференції, на видання книжок, на придбання комп’ютерної техніки, тощо, без чого сучасному викладачу важко належно виконувати свої професійні обов’язки і бути взірцем для студентів;

занепад суспільної моралі. Попередня система цінностей зруйнована, а нова ще не утвердилася на належному рівні. Відсутність розуміння того, що освіта – суспільна відповідальність та велика особиста цінність, її можна дістати тільки постійною напруженою працею;

невисокий рівень викладання дисциплін. Якщо предмет викладається цікаво, викладач захоплений своєю роботою, за таких умов корупція неможлива;

значне посилення тиску хабародавців, спокуса великих хабарів, які пропонують нові українці за вступ своєї дитини до вищого навчального закладу чи під час її навчання;

наявність слабкого у своїй підготовці контингенту студентів, які готові заплатити за оцінку, ніж вивчити матеріал і успішно скласти іспит;

викладацький загал і студентство не генерують атмосфери активного неприйняття і морального осуду цих ганебних явищ;

недостатнє фінансування вищих навчальних закладів, яке створює спокусу і підштовхує службовців до заохочення «спонсорства» з боку громадян.

Існування загрози корупції і ненормативних відносин в академічному середовищі усвідомлюють майже всі, але соціальні технології їх подолання поки що недостатньо спрацьовують. Справа в тому, що подолання корупції у вузах – дуже складне завдання, яке потребує часу і величезних зусиль всього суспільства та його окремих інститутів. Реальний успіх антикорупційної роботи можливий лише за системних позитивних зрушень в українському суспільстві, його демократизації та духовного відродження, економічного зростання. Крім того, в цьому процесі важко переоцінити суттєву роль політичної волі керівників держави різного ступеню. громадськості в боротьбі з корупцією як соціальним злом у всіх ланках суспільного організму.

Крім того, на наш погляд, можна назвати ще такі шляхи боротьби з корупцією у вищих навчальних закладах: 1) системне реформування сфери освіти, впровадження нових соціальних технологій управління вищим навчальним закладом; 2) забезпечення на законодавчому рівні більш прозорого вступу громадян до навчальних закладів, перехід до системи тестових випробувань (зовнішнього оцінювання); 3) правова освіта громадян; 4) впровадження інноваційних технологій в організацію учбово-виховного процесу; 5) спільна антикорупційна діяльність вузівських кафедр і громадських організацій, викладачів і студентів, яких об’єднує прагнення до нових учбових і моральних цінностей; 6) регулярні соціологічні опитування громадян щодо корупції; 7) громадський контроль за навчальними закладами з боку незалежних ЗМІ та неурядових організацій; 8) посилення міри покарання за корупційні діяння.

Розглянута проблема потребує подальшого наукового аналізу та нових соціологічних досліджень.

Література

Коберник К., Панова К. Незачет. – Корреспондент, 15 декабря 2007 г.