Представления о здоровом образе жизни и отношение к нему у юношей

Один из существенных элементов антиалкогольной и антинаркотической профилактики – это отношение к собственному здоровью. Понятие «здоровый образ жизни» одно из ключевых понятий в программах профилактики аддиктивного поведения. Главная цель профилактики приобщения к психоактивным веществам – выбор здорового образа жизни, отказ от любых вредных воздействий, мешающих сохранению и поддержанию здоровья [1, 2].

Разработка адекватных профилактических мероприятий и воспитание у населения навыков здорового образа жизни требуют знания отношений различных категорий населения к своему здоровью, представлений о здоровом образе жизни. Рост распространенности употребления психоактивных веществ, неэффективность существующих профилактических программ требует более пристального внимания представлениям о здоровом образе жизни и отношению к нему.

Основной задачей исследования явилось изучение представлений юношей о здоровом образе жизни, а также выявление внутриличностных факторов риска употребления алкоголя и наркотиков. Для решения поставленных задач был разработан опросник об отношении к здоровью и употреблению алкоголя и некоторых психологических особенностях. В исследовании принимали участие 68 юношей учащийся 10–11 классов школ г. Харькова

Было установлено, что юноши знают о психоактивных веществах, последствиях их потребления. Эта информация поступает к ним из телевизионных программ (91\%), и только 9\% получили сведения о вреде наркотиков и алкоголя от родителей. Причем, как правило, эта информация носит не разъяснительный, а запретительный характер с оттенками угроз, запретов. 31\% испытуемых уверены в беспроблемности первого употребления наркотика, 76\% – регулярного употребления алкоголя, 98\% – пива. Большинство не осознают проблемы алкоголизма и наркомании как социального явления. Зная, что наркомания – это зло, они не понимают, в чем именно выражается это зло. Интересно, что только 12\% юношей указали на прекращение отношений со своими друзьями в том случае, если бы узнали, что последний употребляет наркотики, и только 1 испытуемый прекратил бы отношения с другом алкоголиком. При этом все респонденты отрицают собственную возможность употребления наркотиков.

Испытуемые отмечают, что здоровый образ жизни – это не пить, не курить, заниматься спортом, не употреблять наркотики, правильное питание, соблюдение гигиены. 19\% считают, что для здоровья необходимо вести осмысленную жизнь. Полноценную духовную жизнь как компонент здоровья отмечают 9\% испытуемых. В системе представлений о здоровом образе жизни не выявлены психологическе детерминанты, способствующих поддержанию здоровья. 6\% испытуемых не видят необходимости придерживаться здорового образа жизни, а 10\% считают, что им рано об этом думать.

Исследование личностных проблем, формирующих готовность к зависимости, показывает, что 76\% опрошенных испытывают затруднения при общении. 66\% указывают на трудность отказа близким людям. Неумение отстаивать свое «Я» от посягательства других может стать пусковым моментом для развития зависимых форм поведения. Настораживает установка половины испытуемых на удовольствие как конечный результат, к которому должен стремиться человек, которая, как известно, является очень важным фактором, способствующим употреблению ПАВ.

Одним из важнейших личностных факторов употребления психоактивных веществ является самооценка. Нами было проведено сравнение самооценки алкоголизирующихся и неалкоголизирующихся юношей (две группы по 30 человек) по при помощи методики Дембо-Рубинштейн [3]. Оказалось что среди юношей с ранней алкоголизацией значительно чаще, чем среди их неалкоголизирующихся ровесников, встречаются лица с низкой самооценкой своего характера, низкой удовлетворенностью собой и значительно реже встречаются юноши с низкой самооценкой оптимизма и здоровья. Юноши с ранней алкоголизацией менее удовлетворены собой в целом и своим характером в частности. Эта неудовлетворенность может способствовать развитию атарактической мотивации к употреблению алкоголя. С другой стороны, среди алкоголизирующихся юношей меньше лиц с низкой самооценкой здоровья и оптимизма, т.е. они более оптимистичны, а потому антипропаганда алкоголя как средства подрывающее здоровье, может быть неэффективной.

На основании полученных данных мы можем сделать следующие выводы.

1. Представления юношей о здоровом образе жизни относятся в большей степени к физическому здоровью, и меньше – к душевному.

2. Информацию о наркотических веществах юноши получают в большей степени из средств массовой информации. Она имеет запугивающий характер и направлена на отдаленное будущее. Роль родителей в воспитании здоровой личности имеет недостаточное значение.

3. У большинства опрошенных выявлены психологические факторы риска развития зависимого поведения, такие как гедонистические установки, проблемы отказа и общения, неудовлетворенность собой.

4. Существует необходимость больше уделять внимания формированию не стереотипных представлений о вреде наркотиков, вырабатываюших страх и любопытство одновременно, а представлений о здоровом образе жизни как ценности, включающей в себя и особые свойства личности, и распространяющейся на все сферы жизнедеятельности.

Литература

Личко А. Е., Битенский В. С. Подростковая наркология. –Л., 1991.

Профилактика наркомании: организационные и методические аспекты/ Коллективная монография, составитель И.П.Рущенко. – Харьков: Финарт, 2002.

Горбачова Ольга Вікторівна, науковий співробітник НДЛ соціальної та психологічної роботи в ОВС ХНУВС

Ксенофобія: соціальна норма чи патологія?

Серед проблем тисячоліття можна назвати безліч явищ – екологічно небезпечних, суспільно негативних та таких, що загрожують існуванню всієї планети. Ми ж розглянемо тільки одне, яке за різних обставин може стосуватись кожного з нас – це явище ксенофобії.

Ксенофобія в тій чи іншій мірі існує в кожній країні. Вона корениться як у суспільній, так і в індивідуальній свідомості. Люди завжди схильні сприймати й оцінювати життєві явища крізь призму традицій і цінностей власної групи, що виступає як еталон у ланцюгу взаємодії: «Ми» (свої) – «Вони» (чужі). Не викликає сумніву факт, що на сьогодні світова спільнота крізь призму загальнолюдських цінностей та норм відносить ксенофобію до девіації. Але це соціальне явище притаманне всім суспільствам і є їх нормальною характеристикою, виходячи з того, що відхилення – необхідний елемент механізму змін і притаманне будь-якій системі апріорі. Постає питання: в яких випадках можна говорити про «захворювання» суспільства на ксенофобію? Саме питанню розмежування ксенофобії в системі координат «норма-патологія» присвячена дана доповідь.

У сучасному світі слово «ксенофобія» стало не лише широковживаним та модним, що відображає актуальність самої проблеми взаємодії членів соціуму в контексті глобалізації.

В Україні ця проблема набуває особливої важливості та гостроти з огляду на зростання за роки незалежності рівня ксенофобії (дані опитування КМІС: «Динаміка ксенофобії в Україні за 1994–2006 рр.»). У своїх щорічних доповідях констатують укоріненість проблем ксенофобії в Україні і ряд міжнародних організацій: Хьюман Райтс Вотч (Human Rights Watch), Міжнародна амністія, Міжнародна Гельсінська Федерація з прав людини [1]. Активізація діяльності радикальних угрупувань, поява та поширення расистської символіки та літератури, зростання актів вандалізму, кількості злочинів, скоєних під впливом ксенофобських установок, – все це резонує у громадській думці, привертає до себе увагу і викликає потужний емоційний відгук.

Явище ксенофобії в пострадянських країнах ще тільки стає предметом серйозних наукових досліджень, виходячи з того, що офіційною радянською ідеологією був «пролетарський інтернаціоналізм», не сумісний з ксенофобією апріорі. Даної тематики у своїх працях торкаються Н. В. Паніна, В. Паніото, Л. Д. Гудков, Ю. Левада, А.А. Кельберг, А. Верховский, Е. А. Паін, Л. М. Дробіжева [2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9].

Термін «ксенофобія» походить від грецьких слів оЭнпт (ксенос), що означає «чужинець», «незнайомець», та цьвпт (фобос), що означає «страх», і дослівно перекладається «страх перед чужим». Проаналізувавши довідкову літературу, можна звести зміст ксенофобії до наступного: це нав'язливий страх стосовно чужинців чи просто чогось незнайомого, незвичного та чужоземного; ненависть, нетерпимість та неприязнь до представників іншої нації, віросповідання, культури, іноземців чи представників інших регіонів, а також до чогось незнайомого, незвичного, чужого. В нашому випадку слово «фобія» зазнало складної трансформації у вживанні, втративши свою психопатологічну конкретність, і стосується більше не патологічних страхів, а різко негативного відношення до чого-небудь чи кого-небудь.

В цілому ксенофобія – це складний, багаторівневий феномен, в основі якого чимало факторів: фізіологічних, психологічних, соціальних, політичних, економічних, демографічних, культурно-історичних тощо. Це свідчить про необхідність комплексного аналізу для розуміння природи, основних передумов та механізмів даного явища, а отже і розробки перспективних заходів для подальшого оздоровлення суспільства.

Ми можемо стверджувати, що таке соціальне явище як ксенофобія є негативною девіацією, коли ж відбувається його інституалізація – воно набуває рис соціальної патології. Найважливішим фактором розповсюдження ксенофобії стає наявність девіантних груп, де ксенофобські установки входять до особистісного ядра її членів, визначають спрямованість та форми активності членів групи. Це відбувається коли боротьба з «чужаками» стає основним мотивом діяльності як ідейна та світоглядна форма. Діяльність таких угруповань, по-перше, полегшує скоєння девіантних вчинків; по-друге, забезпечує психологічну підтримку та заохочення за участь в таких діях; по-третє, зменшує ефективність внутрішніх та соціальних контрольних механізмів, які могли б пригальмувати проявлення девіантних схильностей [10]. При послабленні соціального контролю та відсутності факторів стримування та протидії ксенофобський світогляд починає поширюватись, як вірус, на все суспільство.

Крайня форма патології проявляється при легітимації ксенофобії не лише у суспільній свідомості, а й на державному рівні: у ідеології та нормативних документах. Але ксенофобія, що характерна для певного суспільства, вступає в протиріччя з законами природного розвитку світової спільноти. Адже «хворе» на ксенофобію суспільство спотворює об’єктивні закономірності: анормальним стає норма, тобто терпимість, нормальним же – відхилення від неї – ксенофобія.

Не можна говорити про викорінення чи ліквідацію даного явища, мова може йти лише про інституціалізацію механізмів стримування/контролю ксенофобії, які знизять рівень ксенофобії до соціально безпечного. Для кожної з країн він варіює, що обумовлено різним менталітетом народів, соціально-економічними, демографічними, культурно-історичними тощо розбіжностями.

У якості висновку хотілось би відмітити: ксенофобія провокує та посилює соціальну напругу, слугує потужним фактором росту деструктивної агресивності, насилля та злочинності. Тому протистояння ксенофобії для України як нації, що формується, важливе не тільки з точки зору порозуміння між її сегментами: етнічними, територіальними, класовими чи лінгвістичними. Воно має стати протиотрутою від духовної та інтелектуальної деградації суспільства.

Література

Міжнародні інструменти та доповіді с прав людини [Електроний ресурс] Режим доступу: https://helsinki.org.ua

Паніна Н.В. «Факторы национальной идентичности, толерантности, ксенофобии и антисемитизма в современной Украине» Социология: теория, методы, маркетинг № 4. С. 26-45. 2005.

Паніото В. «Динаміка ксенофобії в Україні» Соціологія: теорія, методи, маркетинг 2003 №3 С 74-92.

Гудков Л.Д. Негативная идентичность. Статьи 1997-2002, М.: Изд-во Новое литературное обозрение, 2004. – 816с.

Левада Ю. «Обобщенный чужой» Вестник общественного мнения: Данные. Анализ. Дискуссии. 2004 №3.

Кельберг А. А. «Ксенофобія як соціально-психологічний феномен» Вісник СПбГУ сер.6 вип.2 № 13 С49.

Верховский А. Политическая ксенофобия. Радикальне группы. Представления лидеров. Роль церкви. М.: Изд-во Панорама, 1999. – 192с.

Паин Е. А. Толерантность против ксенофобии. М.: Институт социологии РАН, 2005. – 108с.

Социология межэтнической толерантности/ Отв. ред. Дробижева Л.М. М.: ИС РАН, 2004.

Гилинський Я. І. «Соціологія девіантної поведінки як спеціальна соціологічна теорія» Социс №4 1991р. С.76