Психологічна корекція батьківської поведінки осіб, які звільняються з місць позбавлення волі, в процесі ре соціалізації

Одним з нагальних питань сучасної пенітенціарної системи України є її гуманізація, формування кардинально нових моделей ресоціалізації осіб, які відбувають покарання, підготовки їх до життя у «вільному» суспільстві, що постійно змінюється та оновлюється.

Дослідження показують, що у людей, які перебувають у місцях позбавлення волі протягом довгого часу, поступово спотворюються поведінкові сценарії, особистісні якості, руйнуються батьківські почуття, цінності, установки, відбувається втрата навичок адаптивної сімейної взаємодії [1]. Велика кількість осіб, які звільняються з виправних колоній втрачають соціально корисні зв'язки із своїми сім’ями, що спричиняє соціальну ізоляцію та підштовхує вчорашніх в’язнів до здійснення нових злочинів. Але наслідком цього є й збільшення числа дисфункціональних сімей, які характеризуються сімейним насильством, асоціальними, девіантними формами поведінки їх членів, у тому числі і дітей, маргінальним суспільним статусом, відсутністю умов для особистісного розвитку.

Слід зазначити, що хоча серед чинників успішного становлення і функціонування ресоціалізації засуджених науковцями і виділяються «нормальні» стосунки у сім'ї, методологічному і методичному забезпеченню їх повноцінному встановленню сьогодні не приділяється достатньої уваги [1, 2].

Ми переконані, що фактор сімейних стосунків засуджених є одним з вирішальних у їх виправленні, поверненні до нормального життя в суспільстві. Відомо, що основну роль в соціалізації людини, результатом якої є присвоєння соціальних норм і цінностей в процесі взаємодії із іншими людьми, виконує саме сім’я. А оскільки, ресоціалізація – це процес повторної соціалізації, встановлення зруйнованих або втрачених особистісних структур, роль сім’ї в ньому важко переоцінити.

Нами був проведений тренінг з психокорекції батьківської поведінки у осіб, які звільняються з місць позбавлення волі. Він проходив в Білоцерківській виправній колонії №35 і складався із трьох етапів. Учасниками були чоловіки, які мають неповнолітніх дітей, і неодноразово відбували покарання в місцях позбавлення волі. Було створено дві групи по 12 осіб, в кожній з яких тренінг тривав 90 годин (один етап – 30 годин без врахування часу на діагностику). В 2007 році таку ж тренінгову програму ми застосували в Темнівській виправній колонії №100 в Харківській області, яка тривала 75 годин (три етапи по 25 годин) і в Безеренській ВК Київської області №95. В ній також брали участь чоловіки, які мають неповнолітніх дітей, і неодноразово відбували покарання.

Для досягнення поставленої мети ми виділили такі задачі:

1. Корекція, формування та розвиток тих психологічних структур особистості, які є підґрунтям адекватних сімейних стосунків: ідентичність, від якої залежать самооцінка, цінності, установки, мотиви, рольова поведінка особистості, а також, зрілість, яка полягає у відповідальності, здатності людини здійснювати вибір і приймати рішення на основі точного сприймання самої себе, оточуючих і конкретної ситуації.

2. Корекція когнітивного і емоційного аспектів взаємопов’язаних компонентів батьківської ролі засуджених: сімейних цінностей, установок, очікувань, ставлення і почуттів, позицій і стилів.

3. Спрямоване у майбутнє визначення власних життєвих цілей засуджених, формування навичок відвертої комунікації, навчання способам виявлення ознак зрілої і дисфункціональної сім’ї, усвідомлення кризових етапів у розвитку сімейної системи.

4. Активізація сімейних зв’язків засуджених, поглиблення їх емоційної відвертості ще під час перебування в місцях позбавлення волі (через листування, телефонні розмови, побачення).

Тренінгова програма складалась з трьох взаємопов'язаних блоків:

перший блок – орієнтувальний, на якому відбувались оцінка актуального стану учасників, встановлення довірливого контакту (альянсу) і підвищення рівня мотивації до змін, формулювання проблем, які потребують вирішення;

другий блок – реконструктивно-формуючий, який, в свою чергу, складався з трьох частин відповідно до таких тем:

– «Гнів, агресивність»: подолання гніву, агресивності, усвідомлення механізмів провини і прощення, розвиток навичок з саморегуляції психічних станів;

– «Сімейні стосунки»: аналіз сімейної історії, сімейних криз, цінностей, ролей, усвідомлення значення власної поведінки і батьківських почуттів, розвиток здатності до рефлексивної поведінки, самоконтролю, батьківської відповідальності, конструктивного подолання конфліктних ситуацій;

«Життєво смислові орієнтації»: аналіз минулого, теперішнього і майбутнього життя випробуваних, виявлення і розвиток життєвих цінностей, пошук власного призначення, підвищення самооцінки.

третій блок – рефлексивно-узагальнюючий, на якому підводились підсумки, узагальнювався досвід, отриманий у тренінгу, закріплювались отримані знання і уміння, намічались подальші перспективи самовдосконалення учасників.

Процедура оцінки ефективності тренінгу складалась із поточної оцінки, яка здійснювалась безпосередньо в ході тренінгу; оцінки по завершенню тренінгу з метою об’єктивного погляду на весь процес і подальшого його удосконалення; оцінки переносу отриманого під час тренінгу досвіду в особисте життя учасників. Цей тип оцінки, а також моніторинг особливостей сімейних стосунків учасників після звільнення, знаходиться зараз в розробці і планується нами здійснюватись в майбутньому.

В цілому аналіз результатів тренінгу показав, що в тому чи іншому ступені були реалізовані практично всі поставленні задачі, дав можливість свідчити про його ефективність та потенційні можливості в психокорекції батьківської поведінки у осіб, які звільняються з місць позбавлення волі.

Література

Шиханцов Г.Г. Юридическая психология: Учебник / Отв. ред. В. А. Томсинов. – М.: Зерцало, 1998. – 352 с.

Личность преступника / Под ред. В. Н. Кудрявцева. – М.: Юридическая литература, 1975. – С. 145–154.

Тюріна Валентина Іванівна, доктор педагогічних наук, професор кафедри загальної психології та педагогіки ХНУВС

Фактори та умови формування девіантної поведінки курсантів вищого навчального закладу МВС України

Умови перебування курсантів у навчальних закладах системи органів внутрішніх справ характеризуються такими специфічними особливостями: жорстка регламентація життєдіяльності курсанта (більш формалізовані і жорсткі вимоги до поведінки у побуті, проведення дозвілля, зв’язків і знайомств), звуження кола соціальних контактів, високий рівень зовнішнього контролю, що у свою чергу знижує соціально-психологічну адаптацію осіб, які навчаються у вищезазначених навчальних закладах. Особливості службової та навчальної діяльності курсантів у багатьох випадках потребують дуже значних щоденних витрат часу, фізичної напруги, посилених навантажень та перевантажень, скорочення свого вільного часу, віддачі усіх фізичних сил та можливостей.

Період навчання у вищому навчальному закладі МВС України співпадає з періодом професійного становлення курсантів, а отже, й з періодом їх первинної професійної адаптації.

Професійна адаптація курсанта вищого навчального закладу системи органів внутрішніх справ – це процес пристосування особи, яка тільки-но поступила до вищого навчального закладу системи ОВС, до вимог професії, умов навчання, до завдань і змісту спеціальності, специфічних особливостей служби, а також до курсантського колективу.

Професійна адаптація має складну структуру, в якій можна виділити такі аспекти: адаптація індивіда до фізичних умов фахового середовища (психофізіологічний аспект професійної адаптації); адаптація до професійних завдань, професійної інформації, до способів професійної діяльності (професійний аспект); адаптація до соціальних компонентів професійного середовища (соціально-психологічний аспект).

Адаптація курсанта до професійної діяльності підрозділяється на ряд етапів: первинна адаптація, період стабілізації, можлива дезадаптація, повторна адаптація. Для курсантів Національного університету внутрішніх справ вельми актуальним є питання первинної адаптації, особливо для дівчат-курсанток, для яких процес адаптації ускладнюється наявністю проблеми адаптації у чоловічому колективі.

Курсантів-першокурсників можна умовно поділити на такі категорії: 1) курсанти, які легко опановують спеціальність, швидко входять у колектив навчальної групи або підрозділу (ті, хто служив у системі ОВС, члени сімей працівників ОВС). Вони й до вступу до вузу знали основні вимоги та елементи професії; 2) курсанти, які легко опановують професію, але їм потрібна соціальна адаптація; 3) курсанти, які потребують адаптації і до професії, і до колективу. Ця категорія курсантів найскладніша, з позицій адаптації.

Періоди адаптації – це вельми складні і відповідальні періоди у житті молодої людини, оскільки у цей час змінюються і навіть ламаються стереотипи сприймання молодою людиною всього оточуючого середовища, руйнуються і змінюються навички спілкування, діяльності, знання про оточуюче, що накопичувалися за період шкільного життя та у батьківській сім’ї. Починаючи своє навчання в Національному університеті внутрішніх справ відразу після закінчення школи, юнаки та дівчата повинні за короткий термін побудувати зовсім нову стратегію і тактику поведінки, змінити свій розпорядок дня, засвоїти норми та етику службових стосунків. Найбільші труднощі виникають внаслідок жорсткої регламентації життєдіяльності (78\% опитуваних), високого рівня зовнішнього контролю (79\%), суворої дисципліни (72\%), наявності жорсткої системи стосунків «начальник – підлеглий» (63\%). Під час первинної адаптації у курсантів виникає низка питань, що стосуються взаємостосунків з однокурсниками. Процес адаптації для багатьох курсантів триває від 7 до 19 місяців, при цьому курсантам, особливо дівчатам, доводиться певною мірою зазнавати стресових ситуацій, нервових зривів, долати нервову напруженість і загальну втому, вирішувати конфлікти та конфліктні ситуації. Додаткові складнощі мають взаємовідносини дівчат-курсантів з юнаками-курсантами. Тому не всі дівчата, не завжди і не відразу можуть знайти своє місце у колективі.

Результатом зазначеного є зростання всіх видів агресивності та її зовнішніх проявів у поведінці курсантів, формування агресивних поведінкових стереотипів, особливо у дівчат. Агресивність курсантів, особливо дівчат, зростає; вона існує на підсвідомому рівні, визначає внутрішній стан людини і сприяє виникненню й розвитку конфліктних ситуацій, проявляється у спілкуванні, поведінці, діях. Зростає кількість курсантів, зокрема, дівчат, у яких деякі види агресивності досягли максимального значення. Деформація особистості дівчат-курсантів проявляється через їх маскулінізацію та зростання у них агресивних видів поведінки, яка часто є інструментальною агресією, коли завдавання шкоди є засобом розв’язування особистісно значущих питань, коли людина отримує суттєву користь від такої поведінки (у вигляді статусу, престижу, грошей тощо). Агресивна поведінка набуває значення особистісної поведінкової тактики і стратегії, що здійснюються для досягнення будь-якої мети, або як емоційний фон у стосунках з іншими людьми. У період з першого по третій курс навчання у курсантів, зокрема, у дівчат, спостерігається зростання всіх видів агресії, а отже, й конфліктності. Ці результати наведені у таблиці 1.

Таблиця 1

Як бачимо, адаптація курсантів до умов навчання у воєнізованому навчальному закладі відбувається значною мірою шляхом зростання їх агресивності, що, у свою чергу, веде до зростання конфліктності. Це створює сприятливі умови для формування відхилень у поведінці курсантів, тобто для формування девіантної поведінки. Девіантна поведінка, тобто поведінка, що відхиляється від норми, – це стійка поведінка, що відхиляється від найбільш важливих соціальних норм та завдає реальної шкоди суспільству або самій особистості, а також супроводжується соціальною дезадаптацією або низькою адаптацією цієї особистості. Саме про це й свідчать наведені результати.

Література

Змановская Е. В. Девиантология (Психология отклоняющегося поведения): – М.: Издательский центр «Академия», 2003. – 288 с.

Капська А.Й., Безпалько О. В., Вайнола Р.Х. Актуальні проблеми соціально-педагогічної роботи / Під ред. А. Й. Капської. – К.; ДЦССМ, 2002. – 164 с.

Овчарова Р.В. Справочная книга социального педагога. – М.:ТЦ «Сфера», 2001. – 480 с.