Девіантна поведінка - Матеріали круглого столу

Агресивна поведінка як форма прояву девіантної поведінки курсантів внз мвс україни

Однією з особистісних особливостей курсантів вищих навчальних закладів МВС України є те, що більшість з них має «активні» типи акцентуації, а отже, у конфліктах активна, виступає їх ініціатором. Цим пояснюється той факт, що більшість курсантів, адаптуючись до складних умов навчання у воєнізованому навчальному закладі, обирають агресивні види поведінки та спілкування. При цьому агресивність є засобом розв'язування особистісно значущих питань, коли курсант здобуває і захищає свій соціальний статус, престиж, свою гідність і незалежність. Це призводить до зменшення групової згуртованості, а отже, до уособлення більшості індивідів, до зниження їх емоційного комфорту. Крім того, курсант постійно відчуває вплив статуту і тиск статутних відносин, які здійснюються за принципом «начальник-підлеглий». Вони виникають і мають місце при взаємодії та спілкуванні з викладачами, курсовими офіцерами і навіть ровесниками.

Усе зазначене сприяє формуванню конфліктності особистості, виникненню внутрішніх і міжособистісних конфліктів, що, у свою чергу, веде до закріплення конфліктних, агресивних стереотипів поведінки, тобто до її небажаних проявів.

Не можна не погодитися з думкою Змановської О.В. про те, що вся історія людства є невід'ємною частиною життя особистості та суспільства. Більш того, агресія володіє потужною притяжною силою та властивістю заразливості – більшість людей на словах відкидає агресію, проте при цьому широко демонструє її в своєму повсякденному житті.

В перекладі з латинської «агресія» означає «напад». В теперішній час термін «агресія» застосовується надзвичайно широко. Даний феномен пов'язують з негативними емоціями (наприклад, гнівом) та з негативними мотивами (наприклад, прагненням нашкодити), а також з негативними установками (наприклад, расовими та етнічними упередженнями) та руйнівними діями [1, с. 82–83].

По суті агресія може бути як позитивною, що служить життєвим інтересам та виживанню, так і негативною, що зорієнтована на задоволення безпосередньо агресивного потягу.

Найбільшу небезпеку для суспільства викликає агресія, що направлена на інших людей. А. Бандура та Р. Уолтерс називають її асоціальною агресією та пов'язують з діями соціально-деструктивного характеру, в результаті яких може бути заподіяна шкода іншій особистості або майну [2, с. 8].

Найбільш звичними проявами агресії вважаються конфліктність, лихослів’я, тиск, примус, негативне оцінювання, погрози або застосування фізичної сили. Приховані форми агресії виявляються в униканні контактів, бездіяльності з метою нашкодити комусь, заподіянні шкоди собі та самогубстві.

Агресивний потяг може проявитися через різноманітні агресивні афекти, такі, як роздратування, заздрість, огида, злість, нетерплячість, шаленість, лють, скаженість та ненависть. Агресія може виконувати такі важливі для індивіда функції, як відстоювання автономії, усунення джерела погрози або страждання, знищення перешкод на шляху до задоволення потреб, вирішення внутрішнього конфлікту, підвищення самооцінки. При цьому агресія може частково або в повній мірі не усвідомлюватися її господарем [1, с. 83–84].

Одним з найбільш інтенсивних та складних агресивних афектів, безперечно, є ненависть. Найважливішою метою людини, яку захопила ненависть, є знищення об’єкта агресії. Також ненависть може проявлятися в запальному бажанні мати владу, підкорювати або принижувати [3, с. 37].

Появу агресивної поведінки зумовлює багато факторів, в тому числі вік, індивідуальні особливості, зовнішні фізичні та соціальні умови. Проте вирішальну роль у формуванні агресивної поведінки особистості, на думку більшості дослідників даного питання, грає її безпосереднє соціальне оточення.

У дорослих людей, до яких ми можемо віднести курсантів вищих навчальних закладів, прояви агресивної поведінки більш різноманітні, оскільки визначаються переважно їх індивідуальними особливостями. В якості індивідуально-особистісних характеристик, що потенціюють агресивну поведінку, зазвичай розглядають такі риси, як побоювання суспільного несхвалення, дратівливість, підозрілість, забобони (наприклад, національні), а також схильність відчувати почуття сорому замість провини. Важливу роль в підтриманні схильності до насилля може грати переконаність людини в тому, що вона є єдиновладним господарем своєї долі (а інколи і інших людей), а також її позитивне відношення до агресії як корисного або нормального явища [4].

Іншою особливістю, що впливає на агресивну поведінку особистості, є її здатність переносити фрустрацію. Як відомо, під фрустрацією розуміють стан, викликаний перешкодою на шляху задоволення потреби або досягнення мети. Деякі автори розглядають фрустрацію як одну з провідних причин агресивної поведінки. В цілому фрустрація – вельми розповсюджене явище, і люди істотно розрізняються у здатності справлятися з нею.

Якщо оцінювати вплив іншого – статевого (гендерного) фактора, то чоловіки (хлопці) демонструють більш високі рівні прямої та фізичної агресії, а жінки (дівчата) – непрямої та вербальної. В цілому чоловічій статі приписується більша схильність до фізичного насилля, в той час як жінки частіше та успішніше удаються до його психологічного варіанту [1, с. 89].

Одним з найбільш суперечливих питань можна вважати вплив засобів масової інформації на агресивну поведінку особистості. Прихильники негативного впливу ЗМІ виходять з того факту, що люди вчаться вести себе агресивно, передусім, спостерігаючи за чужою агресією [4, с. 115].

В той час як вплив засобів масової інформації на поведінку особистості залишається не зовсім зрозумілим, родина в теперішній час вважається основним соціальним джерелом формування агресивної поведінки [1, с. 90–91].

Очевидно, що в нормі агресія носить оборонний характер і служить виживанню. Вона також виступає джерелом активності індивіда, його творчого потенціалу та прагнення до досягнень. Особистість може і повинна вміти розпізнавати різноманітні прояви агресії, виражати агресію в соціально прийнятних формах, уникати будь-яких проявів насилля.

Література

Змановская Е. В. Девиантология: (Психология отклоняющегося поведения): Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. – М.: Издательский центр «Академия», 2003.

Бандура А., Уолтерс Р. Подростковая агрессия: Изучение влияния воспитания и семейных отношений. – М., 1999.

Кернберг О. Ф. Агрессия при расстройствах личности и перверсиях. – М., 1998.

Бэрон Р., Ричардсон Д. Агрессия: Учеб. пособие для студ. и аспирантов психол. фак., а также слушателей курсов психол. дисциплин на гуманитар. фак. вузов РФ. – СПб. : Питер, 1997.