Центральний банк і грошово-кредитна політика - Навчальний посібник ( Косова Т. Д.)

Лекція 2 Інструменти грошово-кредитноЇ полІтики нбу

План

Процентна політика НБУ

Порядок визначення та формування обов'язкових резервів для банків України

Операції з депозитним сертифікатом НБУ

Операції з державними цінними паперами (ДЦП)

10.2.1. Процентна політика НБУ

Національний банк на підставі аналізу чинників, що впливають на коливання вартості грошей, розглядає та вивчає тенденції розвитку економічних процесів у державі та визначає систему своїх тактичних і проміжних цілей у грошово-кредитній політиці для збалансування попиту і пропозиції на гроші.

Національний банк з метою ефективного управління грошово-кредитним ринком, обсягами грошової маси в обігу, виконання функції кредитора останньої інстанції встановлює за своїми операціями такі процентні ставки (рис. 10.3):

облікова ставка — один з монетарних інструментів, за допомогою якого Національний банк установлює для суб'єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів на відповідний період, і є основною процентною ставкою, яка залежить від процесів, що відбуваються в макроекономі-чній, бюджетній сферах та на грошово-кредитному ринку;

ставка за кредитами овернайт — процентна ставка, за якою Національний банк надає банкам кредити строком на один робочий день; може бути диференційованою залежно від забезпечення кредиту;

ставка рефінансування — процентна ставка, за якою Національний банк надає банкам на визначений строк кредити рефінансування; визначається на кількісних і процентних тендерах НБУ. На процентному тендері заявки банків задовольняються відповідно до зниження запропонованої в них процентної ставки, починаючи із найвищої, і далі поступово до закінчення запропонованого Національним банком обсягу кредитів або задоволення всіх заявок банків. На процентному тендері ціна відсіку (ставка рефінансування) серед запропонованих банками процентних ставок не може бути нижчою, ніж облікова ставка;

ставка за депозитами овернайт — процентна ставка, за якою Національний банк залучає тимчасово вільні кошти банків строком на один робочий день;

ставка залучення тимчасово вільних коштів банків — процентна ставка, за якою Національний банк залучає тимчасово вільні кошти банків відповідно до визначених строків понад один робочий день; установлюється диференційовано відповідно до визначених строків мобілізації коштів;

індикативні розміри процентних ставок — орієнтовні рекомендовані НБУ з урахуванням ситуації на грошово-кредитному ринку.

Національний банк щоденно оголошує процентні ставки за своїми операціями.

Національний банк визначає розмір облікової ставки, дотримуючись таких основних принципів:

облікова ставка використовується Національним банком одночасно як засіб реалізації грошово-кредитної політики та орієнтир ціни на гроші;

облікова ставка є одним із чинників, що характеризують основні напрями змін грошово-кредитного регулювання;

облікова ставка має підтримуватися на позитивному реальному рівні щодо рівня інфляції;

облікова ставка є найнижчою серед процентних ставок, за якими Національний банк може підтримати ліквідність банків.

Визначення рівня та характеру змін облікової ставки Національного банку залежить від тенденцій загального економічного розвитку, макроекономічних та бюджетних процесів, стану грошово-кредитного ринку.

До уваги беруться тенденції розвитку та змін таких показників:

прогнозний і фактичний рівні інфляції, зміни індексу цін виробників промислової продукції;

середній рівень інфляції та середня облікова ставка за попередні 12 місяців;

темпи приросту грошової маси в обігу;

структура прогнозних і фактично випущених в обіг Національним банком платіжних засобів у відповідному періоді;

динаміка процентних ставок на міжбанківському ринку кредитних ресурсів, а також за кредитами та депозитами банків.

При визначенні облікової ставки Національний банк враховує й інші фактори, які можуть вплинути на вартість коштів у національній валюті, — інфляційні або девальваційні очікування, процентні ставки рефінансування, які використовуються центральними банками країн, що мають тісні торговельно-економічні зв'язки з Україною, тощо.

Розмір облікової ставки розглядається Комітетом з монетарних питань Національного банку, затверджується рішенням Правління Національного банку та діє до її зміни.

Національний банк здійснює оприлюднення облікової ставки, затвердженої постановою Правління Національного банку, через засоби масової інформації.

Для всіх банків установлюється єдиний норматив обов'язкових резервів (табл. 10.3). Для спеціалізованих банків можуть установлюватися окремі нормативи обов'язкового резервування.

Національний банк може встановлювати для різних видів зобов'язань диференційовані нормативи обов'язкового резервування залежно від:

строку залучення коштів (короткострокові зобов'язання банку, довгострокові зобов'язання банку);

виду зобов'язань у розрізі валют (національна, іноземна, у тому числі в банківських металах);

суб'єктів (юридичні, фізичні особи).

Формування та зберігання банками коштів обов'язкових резервів здійснюється в грошовій одиниці України на кореспондентському рахунку банку в Національному банку або на окремому рахунку в Національному банку.

10.2.2. Порядок визначення та формування обов'язкових резервів для банків України

Залежно від стану грошово-кредитного ринку і прогнозу його подальшого розвитку Правління Національного банку України приймає окремі рішення щодо:

звітного періоду резервування;

нормативів обов'язкового резервування;

складу зобов'язань банку (об'єкт резервування), щодо яких установлюються нормативи обов'язкового резервування;

обсягу обов'язкових резервів, який має щоденно на початок операційного дня зберігатися на кореспондентському рахунку банку в Національному банку;

• порядку формування та зберігання коштів обов'язкового резервування на окремому рахунку в Національному банку.

Обсяг обоє 'язкоеих резервів, який має щоденно на початок операційного дня зберігатися на кореспондентському рахунку банку в Національному банку, установлюється для звітного періоду резервування в процентному відношенні (від 20 до 100 процентів) до суми обов'язкових резервів за попередній звітний період резервування.

Про будь-які зміни в порядку визначення і формування банками обов'язкових резервів Національний банк повідомляє банкам не пізніше ніж за 10 днів до набрання ними чинності.

Порядок визначення та формування обоє 'язкоеих резервів

До залучених банками коштів належать кошти, які обліковуються на поточних, вкладних (депозитних) рахунках юридичних та фізичних осіб, а також залучені кошти, що належать юридичним і фізичним особам та відображені в балансі банку на інших рахунках бухгалтерського обліку.

Сума зобов'язань банку, що береться для розрахунку обов'язкових резервів, і залишки коштів на кореспондентському рахунку банку в Національному банку за вихідні й святкові дні визначаються на рівні залишків коштів на кінець того робочого дня банку, що передував вихідним чи святковим дням.

Сума залишків коштів, що береться для розрахунку обов'язкових резервів за відповідний звітний період резервування, визначається за формулою середньоарифметичної величини

г    _ Ь1 + Ь2 + Ь3 + ... + Ьп

п

де — середньоарифметичні залишки коштів, що використовуються для розрахунку обов'язкових резервів за звітний період резервування;

Ьі, 2, з, ... — сума залишків коштів за визначеним об'єктом резервування за станом на кожне число (дату) звітного періоду;

Ьп — сума залишків коштів за визначеним об'єктом резервування на початок останнього календарного дня звітного періоду;

п — кількість календарних днів у звітному періоді резервування.

Аналіз дотримання банком нормативів резервування проводиться за формою табл. 10.4.

4. Сума недорезервованих банком коштів за звітний період резервування визначається як від'ємна різниця між середньоарифметичною сумою обов'язкових резервів та розрахованою середньоарифметичною сумою залишків коштів на кореспондентському рахунку банку в Національному банку у відповідному звітному періоді резервування.

5. Розрахунок середньоарифметичної суми обов'язкових резервів здійснюється на підставі довідки про залучені кошти та їх залишки на кореспондентському рахунку і довідки про залучені кошти і стан перерахування коштів обов'язкових резервів на окремий рахунок у Національному банку України.

10.2.3. Операції з депозитним сертифікатом НБУ

Національний банк здійснює операції з власними борговими зобов'язаннями шляхом емісії депозитних сертифікатів за такими строками:

один день (овернайт); до 14 днів; до 365 днів.

Депозитний сертифікат Національного банку — це один з монетарних інструментів, що є борговим цінним папером Національного банку в без-документарній формі (з іменною ідентифікацією власників на підставі реєстру власників системи кількісного обліку СЕРТИФ), який свідчить про розміщення в Національному банку коштів банків та їх право на отримання внесеної суми і процентів після закінчення встановленого строку.

Депозитний сертифікат овернайт — борговий цінний папір Національного банку, який свідчить про розміщення банком коштів через постійно діючу лінію проведення тендерів з розміщення депозитних сертифікатів строком на один день.

Депозитні сертифікати овернайт розміщуються через постійно діючу лінію проведення тендерів з розміщення депозитних сертифікатів щоденно.

Депозитні сертифікати строком до 14 днів або до 365 днів розміщуються шляхом проведення кількісного або процентного тендера щочетверга.

Національний банк для всіх банків установлює однакові умови залучення коштів і проводить операції з банками — юридичними особами, які:

забезпечують своєчасне і в повному обсязі формування обов'язкових резервів;

забезпечують своєчасне перерахування коштів за результатами попередньо проведених тендерів з розміщення депозитних сертифікатів.

Для окремих випусків депозитних сертифікатів можуть установлюватися додаткові обмеження щодо потенційних власників.

Національний банк за допомогою засобів електронної пошти оголошує про проведення кількісного або процентного тендера з визначенням або загального обсягу залучення коштів від банків, або процентної плати за них, або без визначення таких параметрів.

Розміщення та розрахунки за депозитними сертифікатами здійснюються лише в безготівковій формі в національній валюті України.

Для участі в тендерах з розміщення депозитних сертифікатів банки укладають з Національним банком генеральний договір.

У генеральному договорі про участь у тендерах з розміщення депозитних сертифікатів має бути передбачена умова щодо дострокового погашення депозитних сертифікатів як за ініціативою Національного банку, так і банку.

Депозитні сертифікати мають право обігу на відкритому ринку лише серед банків, а також можуть використовуватися як застава на міжбанківському кредитному ринку та як забезпечення кредитів рефінансування Національного банку.

Національний банк здійснює емісію депозитних сертифікатів у формі записів на рахунках у системі кількісного обліку СЕРТИФ з використанням технологій, програмно-технологічних засобів та системи захисту інформації Національного банку.

Територіальні управління укладають з банками генеральні договори про участь у тендерах з розміщення депозитних сертифікатів (далі — генеральний договір) на поточний календарний рік, про що протягом двох робочих днів повідомляють відповідний структурний підрозділ і Центральну розрахункову палату Національного банку.

Відповідний структурний підрозділ повідомляє Операційному управлінню перелік банків, які уклали генеральний договір.

Операційне управління повідомляє банкам, які уклали генеральний договір, номер транзитного рахунку для перерахування коштів.

Банк протягом двох робочих днів після укладення генерального договору повідомляє Операційне управління про рахунок, на який зараховуються кошти від погашення депозитних сертифікатів і процентні доходи.

Умови розміщення, максимальна або мінімальна сума заявки від банку, номінальна вартість депозитного сертифіката, строк, на який розміщується депозитний сертифікат, визначаються залежно від ситуації, що склалася на грошово-кредитному ринку в період оголошення про проведення тендера, та з урахуванням перспектив її розвитку і доводяться до відома банків.

Процентний дохід за депозитним сертифікатом розраховується, виходячи з номінальної вартості депозитного сертифіката, процентної ставки, бази нарахування та строку розміщення депозитного сертифіката, зазначених у повідомленні Національного банку.

Під час визначення строку, на який розміщується депозитний сертифікат, ураховується таке:

у разі виконання умов розміщення депозитного сертифіката, передбачених у повідомленні, першим днем нарахування процентів уважаєгься наступний день після розміщення депозитного сертифіката, останнім — дата, яка передує даті погашення депозитного сертифіката;

за умови дострокового погашення депозитного сертифіката першим днем нарахування процентів уважається наступний день після розміщення депозитного сертифіката, останнім — дата, яка передує даті дострокового погашення депозитного сертифіката.

У разі залучення коштів строком на один робочий день (депозити овернайт) розрахунковим періодом для нарахування процентів є період фактичного залучення коштів.

Банки мають перерахувати кошти в день проведення тендера до часу, що зазначений у повідомленні Національного банку.

За умови укладення договору про купівлю депозитних сертифікатів на міжбанківському ринку банк-покупець повідомляє Операційному управлінню номер рахунку, на який зараховуються кошти від погашення сертифікатів.

Національний банк з метою проведення тендера з розміщення депозитних сертифікатів залежно від його виду надсилає банкам повідомлення щоденно для депозитних сертифікатів строком на один день (овернайт) та щосереди — строком до 14 або до 365 днів.

За умови, що середа оголошується неробочим днем, повідомлення про проведення тендера надається банкам у вівторок того тижня, що передує дню проведення тендера.

Для участі в тендері з розміщення депозитних сертифікатів банк після його оголошення подає відповідному структурному підрозділу за допомогою засобів програмно-технологічного забезпечення «Депозитний сертифікат» заявку.

Банки, які бажають придбати депозитні сертифікати, подають Національному банку заявку на участь у тендері до зазначеного в повідомленні часу в день проведення тендера.

Прийняття заявок від банків на участь у тендері, їх розгляд і надсилання банкам повідомлень про результати тендера здійснюються в день проведення тендера.

У разі проведення тендера з оголошенням загального обсягу коштів, що залучаються Національним банком, без визначення ціни їх залучення банки самостійно пропонують суму та процентну ставку, за якою вони погоджуються вкласти кошти в депозитний сертифікат. Процентна ставка зазначається з точністю до одного десяткового знака після коми.

На підставі заявок, що надійшли від банків, а також ураховуючи оперативний моніторинг процентних ставок на міжбанківському ринку, Національний банк самостійно визначає прийнятну для залучення коштів процентну ставку і здійснює розміщення депозитних сертифікатів у межах оголошеного обсягу на цей тендер, починаючи з найменшої процентної ставки.

Якщо оголошений обсяг залучення коштів менший, ніж сума коштів, зазначених у заявках банків з однаковою процентною ставкою, то розміщення депозитних сертифікатів здійснюється пропорційно між цими банками.

За умови проведення кількісного тендера депозитні сертифікати розміщуються Національним банком серед банків відповідно до черговості поданих заявок до закінчення суми, що пропонується для залучення, виходячи з цілей регулювання грошово-кредитного ринку.

Якщо запропонованих банками на кількісний тендер коштів більше, ніж Національний банк планував залучити, то депозитні сертифікати за оголошеною процентною платою розподіляються пропорційно між усіма учасниками.

Результати тендера повідомляються Операційному і територіальним управлінням та банкам — учасникам тендера.

Банк у день отримання повідомлення про задоволення заявки на придбання депозитних сертифікатів перераховує відповідну суму коштів на транзитний рахунок в Операційному управлінні.

Право власності банку на депозитний сертифікат виникає з часу зарахування оплаченої кількості депозитних сертифікатів на рахунки власників у системі кількісного обліку СЕРТИФ.

Підтвердженням права власності на депозитний сертифікат є виписка з рахунку банку в системі кількісного обліку СЕРТИФ, яку Національний банк надає власнику депозитного сертифіката.

Операційне управління на підставі повідомлення про результати тендера з розміщення депозитних сертифікатів подає до системи обліку операцій з цінними паперами системи автоматизації банківських операцій реквізити угод з розміщення депозитних сертифікатів.

Облік проведення банками операцій з депозитними сертифікатами на міжбанківському ринку проводиться в системі кількісного обліку СЕРТИФ.

Бухгалтерський облік розміщених депозитних сертифікатів здійснюється відповідно до нормативно-правових актів Національного банку з питань бухгалтерського обліку.

Операційне управління здійснює нарахування суми процентних витрат за депозитними сертифікатами відповідно до умов їх емісії не рідше одного разу на місяць.

Погашення депозитних сертифікатів здійснюється Національним банком у безготівковій формі шляхом перерахування на кореспондентський рахунок банку номінальної вартості депозитного сертифіката і процентного доходу за ним на дату погашення відповідно до строків та умов, передбачених для розміщення депозитних сертифікатів.

На початку дня погашення депозитних сертифікатів у системі кількісного обліку СЕРТИФ формується і передається Операційному управлінню реєстр власників депозитних сертифікатів, який містить такі реквізити:

код банку-власника;

номер рахунку банку в системі кількісного обліку СЕРТИФ;

коди випуску депозитних сертифікатів;

кількість депозитних сертифікатів;

•           номінальну вартість депозитних сертифікатів та процентів за ними. Якщо дата погашення депозитних сертифікатів припадає на неробочий день, то операції здійснюються наступного робочого дня.

У день погашення депозитних сертифікатів відповідно до реєстру їх власників у системі кількісного обліку СЕРТИФ перереєстрація прав власності, блокування та розблокування депозитних сертифікатів не проводяться.

У разі суттєвої зміни ситуації на грошово-кредитному ринку посадова особа, яка згідно з наказом Національного банку про розподіл функціональних обов'язків здійснює загальне керівництво та контролює діяльність підрозділів, що пов'язана з регулюванням грошово-кредитного ринку, може приймати рішення про дострокове погашення депозитних сертифікатів. Національний банк інформує про це банки — власників депозитних сертифікатів.

За умови дострокового погашення депозитного сертифіката за ініціативою банку останній має не менше ніж за два робочих дні письмово повідомити про це Національний банк.

У разі дострокового погашення депозитного сертифіката за ініціативою банку Національний банк сплачує банку процентний дохід, виходячи з розрахунку 20 процентів від розміру процентної ставки за депозитним сертифікатом Національного банку.

Операційне управління здійснює сплату суми процентного доходу власникам депозитних сертифікатів одночасно з погашенням депозитних сертифікатів на підставі реєстру власників депозитних сертифікатів.

10.2.4. Операції з державними цінними паперами (ДЦП)

Облігації внутрішніх державних позик (ОВДП) України — державні цінні папери, що розміщуються виключно на внутрішньому фондовому ринку і підтверджують зобов'язання України щодо відшкодування пред'явникам цих облігацій їх номінальної вартості з виплатою доходу відповідно до умов розміщення облігацій.

Операції з купівлі (продажу) державних облігацій України можуть здійснюватися Національним банком шляхом участі в торгах, які проводяться організаторами торгівлі цінними паперами, що офіційно зареєстровані відповідно до законодавства України (далі — організатори торгівлі), згідно з установленими ними правилами.

Упродовж 2008 року було проведено 212 аукціонів із розміщення ОВДП, з яких відбулося лише 50. За їх результатами до Державного бюджету України залучено 9,8 млрд. грн., що в 2,7 раза більше, ніж у 2007 році. При проведенні 162 аукціонів Міністерством фінансів України було прийняте рішення не реалізовувати державні облігації через невідповідність цінових пропозицій потенційних покупців реальній вартості грошових коштів або через повну відсутність заявок на придбання ОВДП. На відміну від попереднього року у 2008 році розміщення ОВДП здійснювалось упродовж усього року.

Крім того, на виконання статті 2 Закону України від 31.10.2008 року № 639-УІ «Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» для збільшення формування статутного капіталу банків, Міністерством фінансів України протягом листопа-да-грудня 2008 року було випущено ОВДП на загальну суму 13,8 млрд. грн., що становило 58,5 \% від загального обсягу ОВДП, розміщених у 2008 році.

Упродовж 2008 року Міністерство фінансів України розміщувало переважно середньострокові державні облігації, середній термін обігу яких становив 1047 днів та порівняно з 2007 роком збільшився на 181 день. Лише наприкінці грудня Міністерством фінансів України було розміщено короткострокові та довгострокові ОВДП. середній термін обігу яких становив 44 та 2653 дні відповідно.

Протягом звітного періоду ОВДП користувалися попитом переважно у вітчизняних інвесторів. Незважаючи на високу ступінь надійності ОВДП порівняно з іншими фінансовими інструментами, у 2008 році тривала тенденція до зменшення зацікавленості нерезидентів у придбанні державних цінних паперів, яка спостерігалась і у 2006-2007 роках. Так, обсяг ОВДП у власності нерезидентів за 2008 рік зменшився на 1,6 млрд. грн. та на 01.01.2009 р. дорівнював 467,3 млн. грн., що становило 1,6 \% від загальної суми ОВДП, які знаходяться в обігу (у 2007 році — зменшився на 0,6 млрд. грн.). Разом зі збільшенням середнього терміну обігу внутрішніх державних облігацій їх середньозважена дохідність також збільшилася (2008 рік — 11,86 \% порівняно з 6,71 \% у 2007 році).

У 2008 році Міністерство фінансів України погасило державних облігацій та сплатило дохід їх власникам на загальну суму 4,4 млрд. грн., у тому числі погашення основного боргу — 3,4 млрд. грн., сплата доходу — 1,0 млрд. грн., виконавши всі свої зобов'язання за різними видами державних облігацій.

Унаслідок перевищення обсягів розміщення ОВДП над обсягами їх погашення заборгованість уряду України за державними облігаціями (за номіналом) у 2008 році збільшилася на 20,0 млрд. грн. і на кінець року становила 29,2 млрд. грн.

Положення про депозитарну діяльність Національного банку України затверджено Постановою Правління Національного банку України від 19.03.2003 р. № 114.

Національний банк України може здійснювати такі види депозитарної діяльності: зберігання і обслуговування обігу ДТТГТ на рахунках у цінних паперах та операцій емітента щодо випущених ним ДТТГТ; кліринг і розрахунки за угодами щодо ДЦП

Національний банк України як учасник Національної депозитарної системи виконує функції депозитарію та зберігача ДЦП.

Національний банк укладає в порядку, установленому законодавством України, договори з:

уповноваженим державним органом, що виконує обов'язки емітента за ДЦП (далі — емітент);

особами, які згідно з вимогами законодавства України одержали дозволи та/або ліцензії на здійснення депозитарної діяльності зберігача цінних паперів;

організаторами торгівлі цінними паперами;

іншими особами, що визначені законодавством України.

Національний банк обслуговує операції емітента щодо випущених ним ДЦП на підставі договору про обслуговування емісії ДЦП.

Національний банк відкриває емітенту такі рахунки в цінних паперах: емісійний рахунок;

рахунок для викуплених емітентом ДЦП, що погашаються та анулюються;

рахунок для викуплених емітентом ДЦП.

Національний банк України, виконуючи функції депозитарію ДЦП, здійснює:

зберігання глобальних сертифікатів, якими оформляються випуски ДЦП;

контроль за відповідністю обсягу випуску ДЦП їх кількості в обігу;

ведення рахунків у цінних паперах емітента за операціями розміщення, викупу, дроблення, консолідації, конвертації, погашення, анулювання та іншими операціями щодо випущених ним ДЦП відповідно до законодавства України;

подання на запит емітента довідок з його рахунку в цінних паперах;

обслуговування грошових розрахунків між Державним казначейством України (далі — Державне казначейство) і зберігачами — клієнтами Національного банку за результатами розміщення ДЦП, виплатами доходу за ДЦП та/або їх погашення шляхом проведення взаємозаліку грошових зобов'язань Державного казначейства та зберігачів — клієнтів Національного банку, якщо строки їх виконання збігаються.

Національний банк здійснює відкриття рахунків у цінних паперах зберігачам ДЦП на підставі депозитарних договорів з ними.

Відповідно до цих договорів Національний банк:

надає послуги щодо відкриття та ведення рахунків у цінних паперах зберігачів, зберігання ДЦП, обслуговування операцій на рахунках у цінних паперах (уключаючи кліринг та розрахунки за угодами щодо ДЦП) та обслуговування операцій емітента щодо випущених ним ДЦП;

обслуговує грошові розрахунки між зберігачами — клієнтами Національного банку і Державним казначейством за результатами розміщення ДЦП, виплатами доходу за ДЦП та/або їх погашення шляхом проведення взаємозаліку грошових зобов'язань зберігачів — клієнтів Національного банку та Державного казначейства, якщо строки їх виконання збігаються;

здійснює контроль за відповідністю кількості ДЦП, що належать зберігачам та/або їх депонентам — банкам/нерезидентам, та кількістю, що визначається зберігачами в розпорядженнях на переказ ДЦП;

надає на запити зберігачів довідки з їх рахунків у цінних паперах;

блокує рахунки в цінних паперах зберігачів у порядку, що визначений законодавством України.

Національний банк на договірних засадах обслуговує укладання угод щодо ДЦП на торгах, які проводяться організатором торгівлі, та їх виконання в порядку, що визначений правилами організатора торгівлі, зареєстрованими в Державній комісії, з урахуванням вимог цього Положення, виконуючи операції щодо:

ведення рахунків у цінних паперах клієнтів-постачальників щодо обліку ДЦП, заблокованих для участі в торгах, які проводяться організатором торгівлі, та щодо обліку ДЦП, заблокованих для здійснення розрахунків за результатами торгів, які проводяться організатором торгівлі;

обслуговування розрахунків за угодами щодо ДЦП, укладеними на торгах, які проводяться організатором торгівлі, з урахуванням принципу «поставка проти оплати».

Національний банк України, виконуючи функції зберігача ДЦП, здійснює:

зберігання та обслуговування обігу ДЦП і операцій емітента щодо випущених ним ДЦП на рахунках у цінних паперах щодо ДЦП, що належать йому і які він зберігає згідно з договором про відкриття рахунку в цінних паперах;

відкриття та ведення рахунків у цінних паперах депонентів;

контроль за відповідністю кількості ДЦП, що належать депонентам, кількості, що визначається ними в розпорядженнях на переказ ДЦП;

подання депонентам виписок з їх рахунків у цінних паперах;

блокування рахунків у цінних паперах депонентів у порядку, що визначений законодавством України.

Національний банк України як депозитарій має право:

здійснювати контроль за дотриманням депозитарного балансу між обсягом емісії ДЦП та їх кількістю, що обліковується на рахунках клієнтів, а також розподілом ДЦП на цих рахунках за кодами належності цінних паперів відповідним групам власників, що визначені законодавством України з питань депозитарної діяльності;

обслуговувати укладання та виконання угод щодо ДЦП;

не обслуговувати операції з ДЦП у разі порушення встановлених вимог щодо подання, заповнення та захисту електронних документів;

на безоплатній основі одержувати у випадках, передбачених законодавством України, інформацію від зберігачів про стан рахунків у цінних паперах у розрізі їх депонентів;

подавати в письмовій формі розпорядження зберігачам про усунення недоліків у депозитарному обліку ДЦП якщо це передбачено умовами депозитарного договору;

застосовувати відповідно до депозитарного договору штрафні санкції до зберігачів у разі порушення ними вимог законодавства України щодо депозитарної діяльності з ДЦП, невиконання вимог служби захисту інформації, розпоряджень Національного банку України та не-надання належної інформації;

здійснювати блокування рахунків у цінних паперах зберігачів у випадках, що передбачені законодавством України.

Національний банк може надавати розпорядження на переказ/ одержання ДЦП за письмовими дорученнями клієнтів, які самостійно не можуть здійснити їх надання з об'єктивних обставин (збою програмно-технологічного забезпечення, припинення дії депозитарного договору, тощо), за умов:

якщо операції за цими розпорядженнями (переведення ДЦП унаслідок реорганізації або ліквідації зберігача, анулювання угоди, якщо вона визнана недійсною організатором торгівлі, тощо) відповідають вимогам законодавства України;

надходження письмових звернень клієнтів Національного банку, організаторів торгівлі;

прийняття відповідного рішення керівництвом Національного банку України.

Інформація та відомості, що зберігаються в Національному банку, не підлягають розголошенню, крім випадків, передбачених законодавством України. Розголошенням визнається факт передавання інформації особі чи групі осіб, які не мають до неї доступу згідно з їх службовими обов'язками. Винні в розголошенні конфіденційної інформації несуть відповідальність відповідно до законодавства України.

Довідки з рахунків у цінних паперах Національний банк видає: клієнтам; іншим особам за письмовим дорученням клієнтів; уповноваженим державними органам у випадках, передбачених законами України. Здійснюючи діяльність депозитарію ДЦП, Національний банк України отримує плату відповідно до депозитарних договорів.

Література [2, 23-26, 29-32, 31, 33, 34, 36, 60, 83, 89, 92, 93, 111, 123]

Як класифікуються інструменти грошово-кредитної політики?

Які особливості застосування у світовій практиці мінімальних резервних вимог?

Як на характер операцій на відкритому ринку впливає тип фінансової системи?

Що відноситься до інструментів адміністративного характеру?

Які процентні ставки по своїм операціям встановлює НБУ?

Який порядок визначення та формування обов'язкових резервів для банків України?

Які фактори визначають рівень облікової ставки НБУ?

Як рівень облікової ставки впливає на стан банківської системи?

У чому полягають дилерські функції НБУ?

Як ви розумієте операції КБРО?

Як обов'язкові мінімальні резерви впливають на грошові мультиплікатори?

Контрольні запитання

12. Якою на вашу думку повинна бути інтенсивність використання обов'язкового резервування як інструмента грошово-кредитної політики?

Збільшення норми обов'язкового резервування призводить до:

а)         збільшення грошової маси в обігу;

б)         зменшення грошової маси в обігу;

в)         розширення безготівкового обігу;

г)         збільшення обсягу кредитних ресурсів у банківській сфері.

Облікова ставка НБУ розраховується як: а) базова ставка; б) індикативна ставка;

в)         ставка рефінансування;

г)         процентна ставка за залученими коштами.

Якщо центральний банк підвищує облікову ставку, як зміняться темпи зростання грошової маси:

знизяться; Б) збільшаться;

залишаться незмінними.

Як потрібно змінити норму обов'язкових резервів, якщо потрібно збільшити масу грошей в обігу:

підвищити; Б) знизити;

залишити незмінною, але підвищити облікову ставку.

Що не відносить до інструментів монетарної політики:

операції на відкритому ринку;      Б) облікова ставка;

податки;         Г) офіційний валютний курс.

На яких суб'єктів грошового ринку розповсюджуються вимоги обов'язкового резервування:

на центральні банки; Б) на комерційні банки;

на центральні та комерційні банки.

Норма обов'язкового резервування залежить від:

а)         обсягу готівкових коштів в обороті банківської установи;

б)         обсягу залучених і запозичених коштів;

в)         фіксованого рівня встановленого НБУ;

г)         виду валюти, суб'єкта вкладення, терміну вкладеннями

д)         обсягу залучених коштів банківською установою.

Тести  для самоконтролю

Ставка рефінансування встановлюється НБУ залежно від:

а)         обсягу грошової маси в обігу;

б)         обсягу кредитних ресурсів у банківській системі;

в)         золотовалютних резервів;

г)         економічних процесів у державі;

д)         квоти у МВФ.

Права власності на облігації в депозитарії обліковується на:

а)         кореспондентських рахунках;

б)         рахунках «ДЕПО»;

в)         рахунках «РЕПО»;

г)         поточних рахунках.

tema 11. валютна політика. валютне регулювання і контроль

План

Сутність і значення валютної політики

Валютне регулювання і валютний контроль НБУ

Валютне курсоутворення

Статистика платіжного балансу, його прогнозування та аналіз

Офіційні валютні резерви і методи управління ними

Центральний банк у більшості країн є провідником державної валютної політики, хоча, наприклад, в Італії валютну політику розробляє і реалізує поряд із центральним банком спеціально створене відомство — Італійське валютне бюро.

Валютна політика являє собою комплекс заходів, спрямованих на стимулювання зовнішньоекономічних позицій держави, насамперед зрівноважування платіжного балансу й усталеність курсу національної валюти.

У найбільше загальному виді валютна політика складається з таких елементів:

регулювання валютного курсу (механізм його встановлення, підтримки рівня);

управління офіційними валютними резервами;

валютне регулювання і валютний контроль;

міжнародне валютне співробітництво й участь у міжнародних валютно-фінансових організаціях.

Інструментами проведення центральними банками валютної політики є валютні інтервенції й у тому або іншому ступеню практично всі інструменти грошово-кредитної політики (дисконтна політика, операції на відкритому ринку, установлення резервних вимог до банків і ін.). Таким чином, валютна політика найтіснішим чином пов'язана з грошово-кредитною політикою. Обидві вони є практично нероздільними частинами економічної політики держави, мають тісно пов'язані цілі і проводяться звичайно тією самою установою — центральним банком. У багатьох розвинутих країнах не робиться розходжень між валютною і грошово-кредитною політикою і для їхнього позначення використовується той самий термін «монетарна політика».

11.1. Сутність і значення валютної політики

На різноманітних етапах економічного розвитку напрямки валютної політики визначаються економічною і політичною ситуацією в країні, станом її платіжного балансу і грошового обігу, а також зовнішніми зобов'язаннями, що випливають з участі цієї країни в міжнародних кредитно-фінансових організаціях.

11.2. Валютне регулювання і валютний контроль НБУ

Валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань.

Порядок ввезення, переказування і пересилання з-за кордону, а також вивезення, переказування і пересилання за кордон резидентами і нерезидентами валюти України визначається Національним банком України. Суми у валюті України, що були вивезені, переказані, переслані на законних підставах за кордон, можуть бути вільно ввезені, переслані, переказані назад в Україну.

Національний банк України у сфері валютного регулювання:

здійснює валютну політику виходячи з принципів загальної економічної політики України;

складає разом з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України;

контролює дотримання затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України;

визначає у разі необхідності ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам;

видає у межах, передбачених цим Декретом, обов'язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України;

нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики;

видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування;

установлює способи визначення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених у іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях;

установлює за погодженням з Міністерством статистики України єдині форми обліку, звітності та документації про валютні операції, порядок контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням;

забезпечує публікацію банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків.

Національний банк України зобов'язаний проводити політику, спрямовану на підтримання валюти України, і з цією метою може виступати суб'єктом міжбанківського валютного ринку України.

Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Уповноважені банки та інші фінансові установи, національний оператор поштового зв'язку, що одержали генеральну ліцензію Національного банку України на здійснення операцій, пов'язаних з торгівлею іноземною валютою, мають право відкривати на території України пункти обміну іноземних валют, у тому числі на підставі агентських угод з іншими юридичними особами — резидентами. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, необхідних для одержання ліцензій, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним банком України.

Відмова у видачі Національним банком України ліцензії може бути оскаржена в суді або арбітражному суді.

Торгівля іноземною валютою на території України резидентами і нерезидентами — юридичними особами здійснюється через уповноважені банки та інші фінансові установи, що одержали ліцензію на торгівлю іноземною валютою Національного банку України, виключно на міжбанківському валютному ринку України. Структура міжбанківського валютного ринку, а також порядок та умови торгівлі іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку визначаються Національним банком України.

Національний банк України може встановлювати граничні розміри маржі за операціями на міжбанківському валютному ринку України уповноважених банків та інших фінансових установ, що одержали ліцензію Національного банку України, за винятком операцій, пов'язаних із строковими (ф'ючерсними) угодами.

Національний банк України може встановлювати граничні розміри маржі за операціями купівлі і продажу іноземної валюти готівкою національного оператора поштового зв'язку.

Валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов'язковому декларуванню у Національному банку України. Порядок і терміни декларування встановлюються Національним банком України.

Національний банк України є головним органом валютного контролю, що: здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України; забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю.

Упродовж січня-вересня 2008 року вдосконалення норм валютного регулювання було спрямовано на оптимізацію функціонування міжбанків-ського валютного ринку України, взаємовідносин банків та їх клієнтів при здійсненні операцій з купівлі та продажу валютних цінностей, що дозволило Національному банку України запровадити у режимі реального часу моніторинг попиту та пропозиції іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України, забезпечити прискорення зарахувань за міжнародними трансакціями на рахунки одержувачів, спростити для фізичних осіб процедуру здійснення переказів валютних коштів за межі України та адаптувати до норм законодавства ЄС вимоги щодо переміщення валютних цінностей через кордон України.

Для нейтралізації негативних наслідків світової фінансової кризи Національним банком України, починаючи з жовтня 2008 року, було прийнято низку постанов Правління Національного банку України: від 28.07.2008 № 2і6 «Про затвердження Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів і змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України»; від 11.10.2008 № 319 «Про додаткові заходи щодо діяльності банків»; від 23102003 № 336 «Про внесення зміни до Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою»; від 04.12.2008 № 413 «Про окремі питання діяльності банків», спрямовані на упередження безпідставного відпливу іноземної валюти за кордон, а також зниження негативних ринкових очікувань.

Починаючи з 04.11.2008 р. встановлено обов'язковий п'ятиденний строк розміщення на окремому аналітичному рахунку балансового рахунку банку коштів клієнтів, призначених для проведення купівлі іноземної валюти з метою повернення за межі України іноземних інвестиції (доходів від них), що сприяло посиленню з боку банків контролю за такими операціями.

Водночас відповідно до постанови Правління Національного банку України: від 18.12.2008 № 435 «Про функціонування безготівкового міжбанківського валютного ринку України» встановлено новий порядок функціонування міжбанківського валютного ринку України, яким введено заборону на здійснення банками спекулятивних операцій з іноземною валютою між собою, що сприяло обмеженню попиту на іноземну валюту.

З метою підвищення прозорості валютних інтервенцій Національного банку України з грудня 2008 року започатковано проведення валютних аукціонів.

У рамках взятих Україною зобов'язань перед Європейським Союзом (ЄС) щодо спрощення процедури інвестування коштів резидентів

України в країни ЄС вдосконалено порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на здійснення інвестицій за кордон, зокрема в частині зменшення кількості документів, необхідних для отримання відповідної ліцензії, та скасування окремих вимог щодо їх оформлення.

На удосконалення системи регулювання експорту-імпорту позичкового капіталу та поліпшення моніторингу короткострокових зовнішніх запозичень уповноважених банків було спрямовано зміни, внесені до порядку отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і реєстрації договорів, які набули чинності з 01.01.2008 р. та згідно з якими, зокрема, було запроваджено реєстрацію договорів про одержання короткострокових кредитів уповноваженими банками від нерезидентів.

Щодо вжиття заходів упереджувального характеру, то в 2008 році в умовах розгортання світової фінансової кризи Національний банк України використовував широкий спектр відповідних інструментів та механізмів валютного регулювання експорту-імпорту капіталу.

Для обмеження короткострокових зовнішніх запозичень, які мали підвищену нестійкість і здатні внаслідок цього провокувати суттєві валютні дисбаланси було тимчасово (з 01.08.2008 р. по 13.10.2008 р.) запроваджено 20-відсоткове резервування банками коштів за короткостроковими зовнішніми кредитами, депозитами зі строком, що не перевищувало 183 дні.

Враховуючи подорожчання запозичень на зовнішніх ринках капіталу, що ускладнило підтримання банками їх обсягів на прийнятних умовах, з 27.10.2008 р. обмеження щодо граничної вартості зовнішніх запозичень резидентів у іноземних валютах 1 групи Класифікатора іноземних валют та банківських металів застосовувалися лише для короткострокових кредитів, позик — не вище 11 \% річних.

Курс національної грошової одиниці щодо обраної базової валюти може встановлюватися:

шляхом фіксації визначеного рівня курсу;

за результатами операцій на внутрішньому валютному ринку;

за кошиком валют.

Розглянемо особливості кожного з методів залежно від реалізації того чи іншого курсового режиму.

1. Фіксацію визначеного рівня курсу можна здійснити за двома курсовими режимами: фіксованого курсу та валютної ради. За режиму фіксованого курсу обраний рівень курсу щодо базової валюти є обо-

11.3. Валютне курсоутворення в'язковим за всіма операціями із даною валютою. При цьому, як правило, встановлюють граничні відхилення курсів купівлі та продажу від оголошеного фіксованого рівня. Особливістю фіксації курсу за цього режиму є її адміністративний характер. Унаслідок фіксований курс, не пов'язаний зі змінами кон'юнктури валютного ринку, здебільшого суттєво відрізняється від його ринкового значення, яке може бути визначене тільки через співвідношення попиту і пропозиції на валютному ринку. На відміну від розглянутого вище першого методу курсоут-ворення, коли курсові співвідношення національної грошової одиниці фіксуються щодо всіх іноземних валют, другим методом передбачається фіксація курсу лише щодо однієї базової валюти, а визначення курсу стосовно інших валют — через крос-курси.

За режиму валютної ради фіксоване значення курсу щодо базової валюти підтримується не адміністративними, а економічними методами — шляхом активних дій центрального банку, спрямованих на збалансування попиту і пропозиції на валютному ринку за операціями з курсоутворюючою валютою. Мало того, умовами курсового режиму валютної ради передбачено, що як за неможливості продажу комерційними банками національної валюти на внутрішньому ринку за оголошеним курсом, так і за неможливості придбання базової валюти на ринку центральний банк зобов'язаний повністю задовольнити потреби банків за курсом валютної ради. Реалізація режиму валютної ради пов'язана із серйозними вимогами до центрального банку і державної економічної політики, особливо щодо розміру золотовалютних резервів та відсутності дефіциту державного бюджету.

2. Визначення курсу національної грошової одиниці щодо базової валюти за результатами операцій на внутрішньому ринку із цими валютами. Найважливіші особливості даного методу курсоутворення розглянемо на прикладі таких валютних режимів: прив'язки та повзучої прив'язки, горизонтального та похилого (повзучого) коридору, регульованого та вільного плаваючого курсу. За цих курсових режимів (на відміну від режиму фіксованого курсу та валютної ради) комерційні банки можуть встановлювати різні значення обмінних курсів за своїми операціями залежно від ситуації, яка складається на ринку чи у їхніх стосунках із клієнтами. Однак, за винятком режиму вільного та регульованого плаваючого курсу, застосування всіх інших перелічених режимів передбачає запровадження обмежень рівня коливань встановлюваного банками курсу щодо базової валюти шляхом визначення певних меж цих коливань — вужчих чи ширших. Отже, спільними рисами курсоутворення за результатами операцій на внутрішньому валютному ринку за вказаними режимами є те, що значення курсу не може виходити за межі, задекларовані діючим валютним режимом. Із технічної точки зору курс можна встановлювати методом фіксингу ринкового курсу на певний момент, шляхом розрахунку середнього чи середньозваженого значення курсу за всіма або частиною ринкових операцій чи іншими подібними методами.

Основною спільною рисою зазначених методів є те, що за всіма методами курс встановлюється за результатами операцій на внутрішньому валютному ринку, відображаючи реальне ринкове співвідношення попиту і пропозиції. Різниця ж між цими методами полягає у різній інтенсивності і порядку коригування центральним банком співвідношення між попитом і пропозицією (за винятком режиму вільного плавання).

Центральний банк підтримує курс у визначених межах, як правило, економічними методами. У разі тимчасових коливань попиту і пропозиції при наближенні ринкового курсу до нижньої чи верхньої встановленої межі здійснюються інтервенції національної чи іноземної валюти, внаслідок чого курс стабілізується. Та коли коливання попиту і пропозиції відображають певні довготермінові тенденції, витрачання резервів на підтримку курсу буде малоефективним. У такому разі встановлені допустимі межі коливань курсу необхідно змінити або замінити курсовий режим.

За доволі схожих режимів прив 'язки та повзучої прив 'язки допустимі межі курсових коливань визначаються шляхом встановлення максимального процентного відхилення від певного фіксованого значення цього курсу з можливими послідовними змінами у бік звуження чи розширення. Повзуча прив'язка передбачає встановлення певної траєкторії девальвації чи ревальвації відносно курсу національної грошової одиниці щодо базової валюти. Траєкторія девальвації чи ревальвації у цьому варіанті стає так званим центральним паритетом, відносно якого й визначається можливе процентне відхилення.

За режимів горизонтального та похилого (повзучого) коридору, також доволі схожих, межі коливань курсу визначаються шляхом встановлення його допустимих максимального та мінімального абсолютних значень. Залежно від граничних допустимих меж, визначених як константи чи з певною девальвацією або ревальвацією, коридор визначається як горизонтальний чи як похилий (повзучий). Крім того, при запровадженні коридору може бути визначено як обидві допустимі межі коливань — верхню і нижню (у цьому разі коридор є двостороннім), так і лише одне з обмежень — верхнє чи нижнє (тоді коридор — односторонній).

Режимом регульованого плавання не передбачається прямого встановлення певних меж коливань курсу. Але допускається втручання центрального банку в процес ринкового балансування попиту і пропозиції (яке за певних умов буває досить інтенсивним) шляхом здійснення інтервенцій з метою спрямування динаміки курсу національної грошової одиниці щодо базової валюти у напрямі, визначеному завданнями монетарної політики. Орієнтири майбутніх значень курсу чи його динаміки центральний банк може оприлюднювати залежно від ситуації.

Режимом вільного плавання не передбачається жодного втручання центрального банку у процес балансування ринкового попиту і пропозиції, а курс національної грошової одиниці щодо базової валюти встановлюється за фіксингом. При цьому курси шодо інших валют визначаються з використанням крос-курсів. Такий порядок встановлення курсів за цього варіанта режиму вільного плавання застосовується до неконвертованих чи частково конвертованих валют, які вільно і в належних обсягах не котируються на міжнародних ринках.

3. Визначення курсу національної грошової одиниці щодо базової валюти за кошиком валют. При реалізації цього методу насамперед необхідно вибрати кошик валют, за яким визначатиметься курс національної грошової одиниці щодо базової валюти. До такого кошика, як правило, включається визначена базова (основна курсоутворююча) валюта, а також валюти з найбільшою питомою вагою у зовнішній торгівлі та на-йширше представлені в інших зовнішньоекономічних операціях (хоча можливі й додаткові критерії). Відповідно до наведених критеріїв визначається питома вага кожної валюти у кошику та коефіцієнти перерахунку від ринкових курсів валют, які входять до кошика, щодо базової валюти до її курсу щодо національної грошової одиниці. З використанням перелічених показників курс національної грошової одиниці щодо базової валюти за визначеним кошиком розраховується як сума добутків (або часток від ділення — залежно від конкретного алгоритму) сформованих на міжнародних ринках курсів між базовою валютою і валютами, які входять до кошика, та коефіцієнтами перерахунку.

Таким чином, конкретне значення курсу, встановленого за кошиком валют, визначається курсами базової валюти щодо інших валют, включених до кошика, які формуються на міжнародних ринках, а не співвідношенням попиту і пропозиції на внутрішньому валютному ринку. За цих умов практично цілковито виключається вплив центрального банку на динаміку курсу національної грошової одиниці щодо базової валюти, що може суттєво ускладнити досягнення цілей монетарної політики держави.

Використання кошика валют є чи не єдино можливим методом встановлення курсу для міжнародних розрахункових одиниць, таких як СПЗ, ЕКЮ тощо. Але цей метод можна певною мірою застосовувати майже для всіх інших валютних режимів, згаданих при розгляді методу 2 (за винятком плаваючого курсу), зокрема для прив'язки та повзучої прив'язки, горизонтального та похилого (повзучого) коридору, а також, можливо, деяких інших.

У 2008 році динаміка валютного курсу гривні до іноземних валют характеризувалася більшою гнучкістю. При цьому спостерігалися суттєві зміни у рівнях не лише міжбанківського та готівкового, але й офіційного курсу гривні.

Протягом січня-серпня 2008 року спостерігався сталий ревальва-ційний тиск на гривню як на міжбанківському. так і на готівковому валютному ринку.

За цей період курс гривні до долара США на валютному ринку зміцнився:

середньозважений за безготівковими операціями від 503,29 до 464,21 грн. дол. США;

за готівковими операціями:

з купівлі долара США — від 504,65 до 462,46 грн./100 дол. США;

•           з продажу долара США — від 507,59 до 466,59 грн./100 дол. США. Стійке зміцнення гривні як на міжбанківському, так і на готівковому

ринках, а також необхідність зниження інфляційного тиску, спричиненого нарощуванням соціальних видатків, призвели до зміцнення з 22.05.2008 р. офіційного курсу гривні до долара США на 3,96 \% (до 4,85 грн./дол. США).

Починаючи з вересня 2008 року ситуація на валютному ринку змінилася. На тлі поглиблення світової економічної кризи відбулося значне скорочення експортних доходів разом із ускладненням доступу до зовнішніх запозичень, що спричинило дефіцит іноземної валюти на внутрішньому ринку. Це негативно вплинуло на курсову динаміку гривні до основних іноземних валют.

У основних напрямах грошово-кредитної політики України на 2009 р. вказано, що для зміцнення стійкості економіки та грошово-кредитного ринку до впливу зовнішніх шоків і посилення монетарних важелів впливу на динаміку внутрішніх цін застосовуватиметься режим керованого плавання обмінного курсу із посиленням гнучкості обмінного курсу гривні. Водночас не допускатимуться істотні коливання обмінного курсу через проведення інтервенцій на міжбанківському валютному ринку, на прозорих засадах відбуватиметься згладжування шоків і сезонних коливань. Разом з тим офіційний курс гривні встановлюватиметься на рівні ринкового значення, що склалося у попередній день.

Ураховуючи високий ступінь відкритості економіки України та значний рівень валового зовнішнього боргу. Національний банк підтримуватиме валютні резерви на рівні, достатньому для забезпечення стійкості гривні та створення умов для своєчасного виконання суб'єктами господарювання своїх зовнішніх боргових зобов'язань.

11.4. Статистика платіжного балансу, його прогнозування та аналіз

Узагальнена оцінка економічного стану країни, ефективності її сві-то-господарських зв'язків здійснюється на підставі платіжного балансу. Функціонально платіжний баланс відіграє роль макроекономічної моделі, яка систематично відображає економічні операції, здійснені між на7ціональною економікою та економіками інших країн світу. Така модель складається з метою розробки та запровадження обґрунтованої курсової та зовнішньоекономічної політики країни, аналізу і прогнозу стану товарного та фінансового ринків, двосторонніх та багатосторонніх зіставлень, наукових досліджень тощо. На підставі фактичних даних про стан платіжного балансу міжнародними фінансовими установами, зокрема Міжнародним валютним фондом, приймаються рішення про надання конкретним країнам фінансової допомоги для стабілізації платіжного балансу та подолання його дефіциту. Розробка і складання платіжного балансу є обов'язковою умовою для всіх країн — членів Міжнародного валютного фонду і базується на єдиній методології відповідно до стандартної класифікації компонентів і структури зведеної інформації.

За формою складання платіжний баланс визначається як статистичний звіт, у якому в систематизованому вигляді наведені сумарні дані про зовнішньоекономічні операції резидентів даної країни з резидентами інших країн (нерезидентами) за певний період. Основні компоненти платіжного балансу групуються за двома рахунками: рахунком поточних операцій і рахунком операцій з капіталом і фінансових операцій.

Платіжний баланс базується на принципах бухгалтерського обліку: кожна економічна операція має подвійний запис — за кредитом однієї статті та дебетом іншої. Це правило свідчить про те, що більшість економічних операцій за суттю є обміном економічними цінностями. У разі безоплатного надання економічних цінностей (товарів, послуг або фінансових активів) для висвітлення цієї операції подвійним записом запроваджується особлива стаття «Трансферти».

Різниця між сумою за усіма кредитовими записами та сумою за усіма дебетовими записами, що відображає часові та вартісні розбіжності, називається «чисті помилки та упущення». Ця різниця наводиться у відповідній балансуючій статті.

Складання платіжного балансу базується на системі обліку операцій з нерезидентами під егідою НБУ, яка доповнена даними статистичних обстежень під егідою Державного комітету статистики України. Система збору інформації, що базується на банківських операціях, була започаткована в січні 1993 року. За цією системою надають інформацію дві категорії респондентів: (1) банки, які декларують здійснені протягом кожного місяця операції з нерезидентами, що проведені за дорученням клієнтів та від власного імені (форма № 1-ПБ), а також (2) підприємства та організації, які відкрили рахунки в іноземних банках (форма № 2-ГТБ).

В Україні організовано замкнуту систему збору інформації. Мається на увазі, що, крім дебетових та кредитових оборотів за коррахунками з розбивкою за операціями, уповноважені банки надають інформацію щодо залишків на коррахунках на початок та кінець звітного періоду. Форми надаються в оригінальній валюті за кожним кореспондентським рахунком («Ностро» та «Лоро»). Операції надаються в закодованому вигляді відповідно до стандартної класифікації Керівництва щодо складання платіжного балансу МВФ (п'яте видання). Національний банк конвертує ці дані в долари СІНА за середньомісячним курсом.

Держкомстатом запроваджені форми щоквартальної звітності щодо зовнішньої торгівлі послугами та прямих іноземних інвестицій в Україну та з України. Для складання платіжного балансу Національний банк України також використовує дані офіційної торговельної статистики Держкомстату України, яка базується на даних митної статистики.

Координація дій усіх установ та концентрація інформації, необхідної для складання платіжного балансу, здійснюється Національним банком України. Функцією Національного банку, крім безпосереднього складання платіжного балансу, є також розробка методологічної та методичної бази для його складання, аналізу і прогнозування.

Рахунок поточних операцій включає всі операції з реальними цінностями, які відбуваються між резидентами та нерезидентами, а також операції, пов'язані з безоплатним наданням або одержанням цінностей, які призначені для поточного використання. У структурі поточного рахунку виділяються чотири основні компоненти: товари, послуги, доходи та поточні трансферти.

Товари. Головним джерелом даних із зовнішньої торгівлі товарами є інформація Держкомстату, яка базується на даних вантажних митних декларацій та звітах підприємств про товари, які не проходять митне декларування (риба, виловлена в нейтральних водах і продана за кордоном, товари, придбані в портах перевізниками тощо). Для цілей складання платіжного балансу ці дані коригуються за ступенем охоплення (неформальна торгівля) та класифікацію (перерахунок імпорту з цін CIF на ціни FOB, ремонт товарів).

Найвагомішою складовою цих дорахунків (1,2 \% від обсягів експорту та 3,2 \% від обсягів імпорту товарів, розрахованих Держкомстатом) є неформальна торгівля. Вона складається з неорганізованого роздрібного зовнішньоторговельного товарообороту, не врахованого офіційною статистикою. Обсяги неформальної торгівлі розраховуються на підставі серії експертних оцінок.

Держмитслужба України надає Національному банку інформацію про кількість легкового автотранспорту, ввезеного фізичними особами на територію України для постійного користування, та суму податків, сплачених при їх митному оформленні, у тому числі акцизного збору та податку на додану вартість. Розрахунки загальної вартості транспортних засобів, ввезених фізичними особами, базуються на припущенні, що податок на додану вартість становить 20 відсотків. На основі даних Держмитслужби України про суми стягнення ввізного мита, податку на додану вартість та акцизу, що сплачені громадянами при ввезенні предметів (товарів), оцінюється вартість товарів, ввезених на територію України фізичними особами.

Крім того, Держкомстат щорічно проводить вибіркове обстеження вартості товарів, які продаються на речових ринках країни. Національний банк використовує дані обстеження Держкомстату для оцінки обсягів імпортної продукції в неорганізованому товарообігу на внутрішньому ринку для включення її в торговельний баланс.

Для визначення обсягів експорту товарів, що не враховуються офіційною статистикою, використовуються дані та експертні оцінки країн — основних торговельних партнерів. Згідно з методологією складання платіжного балансу вартість як експорту, так і імпорту товарів обліковується за цінами FOB, тобто у вартість товарів включаються витрати на їх транспортування до митного кордону країни-експортера, а також вартість навантажувальних робіт, які здійснюються на митному кордоні країни-експортера. Згідно ж із методологією складання торговельного балансу, що використовується Держкомстатом, імпорт обліковується за цінами CIF. Тому для формування статті «Імпорт товарів» платіжного балансу загальна сума імпорту зменшується на суму, що дорівнює вартості перевезення територією України та страхування вантажів. З 2003 року коригування вартості імпорту до цін ФОБ здійснюється з використанням даних вибіркового обстеження Держкомстату України щодо вартості страхування і фрахту в імпорті товарів та оцінки вартості транспортування туркменського газу.

Наступна за значенням група дорахунків пов'язана з ремонтом товарів. Згідно з методологією складання платіжного балансу вартість ремонту товарів враховується у статті «Товари» поточного рахунку, тоді як у зовнішньоторговельному балансі ремонт товарів враховується Держкомстатом як послуги.

Експорт та імпорт товарів відображено в момент переходу права власності від нерезидентів до резидентів (або навпаки) за ринковими цінами. У більшості випадків це означає, що для оцінки операцій використовуються контрактні ціни або фактичні ціни на час здійснення операцій.

Послуги. Стаття «Послуги» складається з трьох основних компонентів: транспорт, подорожі та інші послуги. Статтю «Послуги» Національний банк України формує в основному за власною базою даних, оскільки дані банківської звітності протягом тривалого часу є докладнішими порівняно з даними Держкомстату України щодо зовнішньої торгівлі послугами (це твердження особливо справедливе щодо імпорту послуг).

Транспортні послуги включають перевезення пасажирів і вантажів, а також інші послуги, що виконуються морським, повітряним та іншими видами транспорту. Джерелом даних є дані банківської звітності (ITRS) і дані квартальної статистичної звітності Держкомстату про експорт-імпорт послуг. Для оцінки вартості послуг фрахту використовуються дані щодо коригування вартості імпорту послуг до цін ФОБ.

Стаття «Подорожі» охоплює товари та послуги, що були придбані приїжджими, якщо тривалість їхнього перебування в країні не перевищує одного року. джерелами інформації для складання статті «Подорожі» були дані щоквартальної статистичної звітності Держкомстату України, що надаються туристичними фірмами і готелями, та банківської звітності про купівлю/продаж іноземної валюти та дорожніх чеків.

До 2004 року джерелами інформації для складання статті «Подорожі» були дані щоквартальної статистичної звітності Держкомстату, що надаються туристичними фірмами і готелями, та банківської звітності щодо розрахунків за дорожніми чеками, картками міжнародних платіжних систем, витрат на відрядження, купівлі-продажу готівкової іноземної валюти фізичними особами тощо. Починаючи з 2004 року обсяги експорту/імпорту за цією статтею були перераховані згідно з новою методикою, яка базується на квартальних даних про кількість іноземців, які в'їхали в Україну та громадян України, що виїхали за кордон (у розрізі країн світу та мети поїздки), середніх витрат одного подорожуючого та середньої тривалості поїздки. Джерелом інформації щодо кількості осіб, які виїжджають або в'їжджають є дані статистичних спостережень Адміністрації державної прикордонної служби України, щодо середніх витрат та тривалості — законодавчі акти KM України про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон, дані державних статистичних спостережень Держкомстату України, дані Державної служби туризму та курортів Міністерства культури та туризму України, дані ЗМІ та мережі Internet.

Інші послуги охоплюють послуги зв'язку, будівельні, страхові, фінансові, комп'ютерні та інформаційні послуги, роялті та ліцензійні послуги, послуги реклами та маркетингу, наукові та конструкторські розробки, інші ділові послуги, а також урядові послуги, що не включені до інших категорій.

Доходи. Стаття «Доходи» складається з оплати праці та доходів від інвестицій.

Оплата праці включає заробітну плату й інші доходи, отримані резидентами країни за роботу, виконану за межами її економічної території (мешканці прикордонних районів, сезонні робітники, персонал міжнародних організацій тощо).

Доходи від інвестицій охоплюють надходження та сплату доходів від прямих, портфельних та інших інвестицій, а також надходження від резервних активів. Для їх відображення використовується метод нарахувань.

Поточні трансферти. Трансферти характеризують таку передачу матеріальних та фінансових цінностей резидентам від нерезидентів і навпаки, яка не передбачає компенсації у вигляді певного вартісного еквівалента. Поточні трансферти збільшують рівень доходу та споживання товарів і послуг країни-реципієнта і зменшують дохід та потенційні можливості країни-донора. Цю статтю складають за даними банківської звітності в частині приватних переказів, благодійної допомоги в грошовій формі, грошових внесків органів державного управління, а також за інформацією Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції про одержану технічну допомогу і Держмитслужби — про обсяги гуманітарної допомоги у формі товарно-матеріальних цінностей.

Рахунок операцій з капіталом. Рахунок операцій з капіталом охоплює всі операції, що включають одержання або оплату капітальних трансфертів (трансферти на інвестиційні цілі, прощення боргу, перекази мігрантів тощо), а також придбання або реалізацію нефінансових активів та прав власності, таких як, наприклад, торгові марки, патенти, авторські права, права на видобуток корисних копалин та інші. Обсяги операцій, що відображаються за цим рахунком в Україні, як і в більшості країн світу, є незначними. Інформаційним джерелом для розрахунку статті є дані банківських звітних форм, що використовуються для складання платіжного балансу.

Фінансовий рахунок. У фінансовому рахунку відображаються всі операції, в результаті яких відбувається перехід прав власності на зовнішні фінансові активи та вимоги країни, або, іншими словами, виникнення та погашення фінансових зобов'язань між резидентами та нерезидентами.

Фінансовий рахунок поділяється на дві класифікаційні групи, що охоплюють операції з фінансовими активами (активи) та операції з фінансовими зобов'язаннями (пасиви). Обидві групи у свою чергу поділяються на три функціональні категорії: прямі, портфельні та інші інвестиції. До складу активів відноситься також така категорія, як резервні активи.

Прямі інвестиції поділяються на акціонерний капітал, реінвестова-ні доходи та інший капітал (кредити підприємствам прямого інвестування).

До портфельних інвестицій відносять цінні папери, що дають право на участь у капіталі, та боргові цінні папери, до складу яких входять облігації та інші довгострокові боргові цінні папери, інструменти грошового ринку та похідні фінансові інструменти.

До категорії інші інвестиції входять торгові та банківські кредити, позики, включаючи кредити та позики МВФ та міжнародних фінансових організацій, угоди про фінансовий лізинг, готівкова валюта та депозити, а також інші короткострокові активи/пасиви.

Зазначені категорії інвестицій класифікуються: за видами фінансових інструментів, терміном погашення та за секторами економіки.

Резервні активи — найважливіша складова частина фінансового рахунку — включають зовнішні активи країни, що знаходяться під контролем органів грошово-кредитного регулювання та в будь-який час можуть бути використані для прямого фінансування дефіциту платіжного балансу або для здійснення інтервенцій на валютному ринку з метою підтримки курсу національної валюти. До резервних активів відносять такі статті: монетарне золото, спеціальні права запозичення, резервна позиція в МВФ, активи в іноземній валюті, що складаються з готівкових коштів, депозитів, цінних паперів та інших вимог.

За всіма статтями фінансового рахунку збільшення фінансових активів країни та зменшення зобов'язань відображаються як від'ємні значення, а зменшення активів та збільшення зобов'язань — як додатні.

Вартісна оцінка операцій фінансового рахунку здійснюється за ринковими цінами.

До фінансового рахунку не включаються зміни, прямо не пов'язані зі здійсненням операцій. До них відносяться: зміни в оцінках активів/пасивів або перегляд їх класифікації; зміни, які виникли в результаті перегляду територіальних або інших принципів класифікації існуючих активів (наприклад, перехід портфельних інвестицій в категорію прямих інвестицій або навпаки, переоформлення короткострокових кредитів у довгострокові); зміни, які відбуваються внаслідок коливання цін та валютних курсів, а також інші зміни.

Прямі інвестиції. Прямі інвестиції — це категорія міжнародної діяльності, яка відображає прагнення інституційної одиниці — резидента однієї країни справляти стійкий вплив на діяльність підприємства, що є резидентом іншої країни. Вкладення коштів, майна, цінних паперів тощо класифікуються як прямі інвестиції, якщо вони забезпечують 10 або більше відсотків участі у статутному капіталі підприємства і (або) істотну участь в управлінні його діяльністю. Відповідно розрізняють основні види здійснення прямих інвестицій: у вигляді внесків іноземної валюти, з урахуванням надходжень від приватизації; будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов'язаних з ним майнових прав; акцій, облігацій та інших цінних паперів, грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов'язань і будь-яких прав інтелектуальної власності.

Джерелом інформації для обліку прямих інвестицій є щоквартальні обстеження Держкомстату України за формами № 10-ЗЕЗ, № 13-ЗЕЗ, а також банківська звітність про рух коштів на кореспондентських рахунках та форма № 4-ПБ «Звіт про міждержавний рух капіталів у формі прямих інвестицій та фінансового лізингу».

Починаючи з 2003 року інформація про кредити підприємствам прямого інвестування виділена окремим рядком та перенесена з категорії «Інші інвестиції» у категорію «Прямі інвестиції».

Портфельні інвестиції. До складу цієї категорії включаються такі основні види інструментів: 1) акції та інші форми участі в капіталі, 2) облігації та інші боргові цінні папери, 3) інструменти грошового ринку та 4) похідні фінансові інструменти. Для кожного виду фінансового інструменту здійснюється розподіл операцій за внутрішніми секторами економіки. Для розрахунку статті «Портфельні інвестиції» використовується інформація Міністерства фінансів України щодо комерційних боргів, дані форм банківської звітності: місячної — про рух коштів на кореспондентських рахунках, та квартальної — про міждержавний рух капіталів у формі портфельних інвестицій (форма № 3-ПБ).

Інформація Міністерства фінансів України щодо зобов'язань за борговими цінними паперами коригується на обсяги купівлі їх резидентами України на зовнішніх ринках. Дані про обсяги операцій за цінними паперами, що дають право на участь у капіталі, враховуються за ринковими цінами.

Інші інвестиції. Інші інвестиції включають усі операції фінансового рахунку, що не відносяться до прямих або портфельних інвестицій, а також резервних активів. Інші інвестиції класифікуються за типами інструментів: торгові кредити, позики, валюта і депозити, інші активи й інші пасиви, а в подальшому, як і портфельні інвестиції, за основними секторами економіки. Здійснюється також їх розподіл за терміном погашення

Моніторинг інших інвестицій здійснюється з використанням інформації Міністерства фінансів України про всі компоненти державного зовнішнього боргу; звітності банків про залучення та обслуговування негарантованих кредитів, отриманих від нерезидентів; даних системи ІТІІБ; даних обстежень Держкомстату України щодо дебіторської та кредиторської заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності.

Статті «Дебіторська заборгованість» та «Кредиторська заборгованість» відображають зміну поточної та простроченої заборгованості за експортно-імпортними операціями суб'єктів господарювання, яка обраховується на основі даних Держкомстату про кредиторську та дебіторську заборгованість. Стаття «Інший короткостроковий капітал, активи» включає чисті зміни обсягів готівкової іноземної валюти поза банківською системою та деякі інші зміни, пов'язані з розрахунками, що не знайшли відображення в інших статтях платіжного балансу; стаття «Інший короткостроковий капітал, пасиви» — чисті зміни обсягів простроченої заборгованості перед нерезидентами за залученими кредитами.

Починаючи з І кварталу 2004 року в платіжний баланс була введена додаткова стаття, в якій відображена оцінка обсягів недоотриманої виручки за експорт товарів та послуг та надлишкової або завищеної оплати за імпорт товарів та послуг (в тому числі за імпорт, що не надійшов до України). Удосконалення методики визначення впливу цінового фактору на зміну обсягів зобов'язань України перед нерезидентами за статтею «Портфельні інвестиції, вітчизняні цінні папери» дозволило відокремити обсяги фіктивних операцій з акціями українських підприємств, які здійснювалися з метою вивезення капіталу протягом 2004-2005 років. В результаті компонент, пов'язаний з відтоком капіталу, був перенесений зі статті «Портфельні інвестиції, вітчизняні цінні папери, цінні папери, що дають право на участь у капіталі» до цієї статті.

Резервні активи. Включають ліквідні валютні активи Національного банку України в банках-нерезидентах, у золотих запасах Національного банку України, активах у МВФ у вигляді резервної позиції та спеціальних прав запозичень, що коригуються на величину курсової різниці. До складу резервних активів не включені вимоги Національного банку України у вільно конвертованій валюті до банків-рези-дентів та депозити у банківських металах (крім золота).

Платіжний баланс складається щоквартально, на 75-й день після звітного періоду. Перегляд даних за попередні періоди здійснюється один раз на рік при підготовці платіжного балансу за IV квартал та звітний рік.

Валютні резерви являють собою офіційні запаси іноземної валюти, що знаходяться на рахунках у центральному банку, а також у банках за кордоном, або вкладені в іноземні цінні папери.

Офіційні валютні резерви призначаються для здійснення міжнародних розрахунків, а також для проведення валютних інтервенцій із метою регулювання курсу національної грошової одиниці. Вони служать забезпеченням стабільності національної валюти.

Офіційні валютні резерви складаються з золота, іноземних валют, СДР, нетто — позиції в МВФ. Більшість європейських країн, що входять у Європейський фонд валютного співробітництва, включає в офіційні валютні резерви авуари що знаходяться в ньому.

Офіційні валютні резерви деяких країн складаються з іноземних валют і інших компонентів, що не включають золото.

У поняття «офіційні валютні резерви» включаються як власні активи в іноземній валюті, так і позикові засоби. У залежності від джерела утворення виділяють валові валютні резерви і чисті резерви. Ва-

11.5. Офіційні валютні резерви і методи управління ними

лові валютні резерви складаються з власних і позикових валютних засобів, чисті валютні резерви подані власними засобами.

Офіційні валютні резерви перебувають у віданні державних відомств — міністерства фінансів (або казначейства) і центрального банку. При цьому їхнім власником у будь-якому випадку залишається держава. У деяких країнах частина офіційних резервів знаходиться в центрального банку, а частина — у міністерства фінансів (казначейства). Якщо ж валютні резерви передані в розпорядженні міністерства фінансів (казначейства), то на центральний банк покладаються лише технічні функції по веденню відповідного рахунку. Рішення щодо форм і методів використання валютних резервів у його компетенцію не входять.

Як свідчить міжнародний досвід, концентрація офіційних валютних резервів у центральному банку і наділення його повноваженнями по управлінню ними сприяють більш ефективному використанню валютних запасів. У зв'язку з цим країни — члени ЄВС у ході уніфікації їх національної валютної і грошово-кредитної політики поступово переходять до такої практики.

При наділенні центрального банку функцією повного або часткового розподільника офіційних валютних резервів він самостійно вибирає форми і методи управління валютним запасом. При цьому центральний банк несе матеріальну відповідальність у межах своїх повноважень. Уряд, із своєї сторони, визначає загальні напрямки резервної політики, наприклад припустимий рівень ліквідності і надійності валютних резервів, межі їхнього використання для регулювання курсу національної валюти.

Рівень офіційних валютних резервів залежить від таких чинників:

стан зовнішньої торгівлі. У результаті сприятливої кон'юнктури на світових ринках, що обумовлює зростання доходів від експорту і падіння цін на імпорт, а отже, і зниження імпортних витрат, спостерігається ріст обсягу офіційних валютних резервів країни. І навпаки, падіння цін на експорт поряд із подорожчанням імпорту і появою негативного сальдо торгового балансу неминуче спричиняє за собою скорочення валютних резервів;

врівноваженість платіжного балансу. Погіршення платіжного балансу призводить до падіння курсу національної валюти, збільшенню потреб країни у валютних резервах, використовуваних для регулювання курсу національної грошової одиниці;

режим валютного контролю. У умовах ліберального режиму валютного контролю центральний банк зобов'язаний обмінювати національну валюту на іноземну без обмежень. Це спричиняє за собою зменшення обсягу валютних резервів;

інвестиційний клімат. При сприятливому інвестиційному кліматі спостерігається приток в країну іноземного капіталу, у результаті чого зростають масштаби покупок національної валюти за іноземну. Це призводить до збільшення валютних резервів;

характер інтервенційної політики. З метою стимулювання експорту і стримування росту курсу національної валюти центральний банк здійснює масові валютні інтервенції, що викликає скорочення обсягу офіційних валютних резервів;

режим валютного курсу (плаваючий, фіксований). Плаваючий валютний курс знижує потребу країни у валютних запасах, оскільки вільні коливання курсу автоматично усувають дисбаланси платежів і перешкоджають прямуванню спекулятивних потоків капіталу. Фіксований валютний курс може стати причиною підвищення потреб країни у валютних резервах, оскільки його підтримка на заданому рівні можливо лише при витраті іноземної валюти на проведення валютних інтервенцій.

З метою підтримки валютних резервів на прийнятному для тієї або іншої країни рівні центральні банки здійснюють цілий комплекс заходів, іменованих управлінням валютними резервами.

За станом на 01.01.2009 р. міжнародні резерви України дорівнювали 31,5 млрд. дол. США і зменшилися за рік на 0,9 млрд. дол. США, або на 2,8 \%. У серпні 2008 року обсяги міжнародних резервів були найбільшими за останні 7 років і становили 38,0 млрд. дол. США.

Основним джерелом зростання міжнародних резервів були інтервенції Національного банку України, в результаті яких упродовж 2008 року на міжбанківському валютному ринку було придбано 7,0 млрд. дол. США у доларовому еквіваленті. Разом з тим в IV кварталі звітного року, за умов погіршення ситуації на міжбанківському валютному ринку України, Національним банком України було продано іноземної валюти загальним обсягом 10,3 млрд. грн. у доларовому еквіваленті (95 \% від загальної суми проданої іноземної валюти за звітний рік), що призвело до зменшення міжнародних резервів у цілому.

Одним із джерел поповнення міжнародних резервів було надходження у листопаді коштів від Міжнародного валютного фонду у сумі, еквівалентній 3 млрд. СПЗ, або 4,6 млрд. дол. США.

Додатковим фактором зростання міжнародних резервів був дохід, отриманий від управління міжнародними резервами, який в 2008 році становив 1,9 млн. дол. США. Основною метою управління міжнародними резервами було забезпечення оптимального співвідношення рівнів захищеності, ліквідності та дохідності, яке забезпечувало виконання функцій Національного банку України, визначених чинним законодавством України.

У звітному році управління міжнародними резервами здійснювалось відповідно до «Інвестиційної декларації золотовалютного резерву Національного банку України на 2008 рік» для одержання додаткового доходу.

У 2008 році міжнародні резерви зберігались на рахунках банків-кореспондентів. а також у фінансових інструментах з довгостроковим кредитним рейтингом не нижчим, ніж рівень «А». Контроль за кредитним ризиком забезпечувався шляхом встановлення кредитних лімітів банкам-контрагентам. Оптимальний рівень валютного та процентного ризиків забезпечувався шляхом диверсифікації міжнародних резервів. Більшу частину коштів міжнародних резервів було вкладено 8 державні цінні папери промислово розвинутих країн, а також зберігались у банках СІНА. Швейцарії та Великобританії.

Всі зобов'язання банків-контрагентів перед Національним банком України за депозитами та операціями з цінними паперами було виконано вчасно та в повному обсязі. Ліквідність міжнародних резервів визначалась рівнем ліквідності вільно конвертованих валют, фінансових інструментів або фінансового ринку.

У процесі управління міжнародними резервами Національним банком України використовувались таю основні фінансові інструменти, як короткострокові депозити та цінні папери.

З метою нарощення високоліквідних активів у 2008 році було збільшено (з 47 до 52 \%) частку цінних паперів у структурі міжнародних резервів.

Переважна частка монетарного золота Національного банку України зберігалася в сховищі Державної скарбниці, решту було розміщено у довгострокові депозити. Загальна середня дохідність операцій з управління міжнародними резервами за 2008 рік становила 5.4 \%. У звітному році зростання міжнародних резервів супроводжувалось своєчасним погашенням та обслуговуванням зовнішнього державного боргу.

Література [2, 3, 7, 11, 13, 23-26, 29-32, 43, 44, 73, 84, 107]

Контрольні запитання

З яких елементів складається валютна політика центрального банку?

Які фактори впливають на динаміку валютних курсів?

Які існують режими валютних курсів?

Які існують методи регулювання валютних курсів?

Що уявляють собою офіційні валютні резерви?

Які фактори впливають на рівень офіційних валютних резервів?

Що розуміють під управлінням валютними резервами?

1. На сучасному етапі розвитку світової економіки конвертованість валют визначається:

а)         обсягом національного золотого запасу;

б)         обсягом національного валютного запасу;

Тестові завдання

в)         умовами обміну національної валюти на золото;

г)         умовами спеціальних міждержавних угод;

д)         конкурентоспроможністю національних товарів на світовому ринку.

Золотовалютний резерв держави складається з:

а)         монетарного золота, банківських металів, національної грошової одиниці;

б)         монетарного золота, валютних резервів, квоти у МВФ;

в)         національної грошової одиниці та монетарного золота;

г)         долара США, ЄВРО, монетарного золота;

д)         валютних резервів Міністерства фінансів України і НБУ.

Установлення валютного курсу в системі НБУ здійснюється за формою:

а)         фіксованого валютного курсу;

б)         плаваючого валютного курсу;

в)         плаваючого регульованого валютного курсу;

г)         валютного коридору;

д)         валютного бюро.

Платіжний баланс держави складається з метою:

а)         суворої звітності перед Міжнародним валютним фондом і Урядом дер- жави;

б)         оцінки платоспроможності держави;

в)         підрахунку сальдо торговельного балансу;

г)         визначення грошових потоків у національній валюті;

д)         визначення структури валютного кошика держави.

Якщо виникає дефіцит платіжного балансу:

а)         сума поточного рахунку та рахунку руху капіталу від'ємна;

б)         сума поточного рахунку та рахунку руху капіталу позитивна;

в)         суми поточного рахунку та рахунку руху капіталу збігаються;

г)         суми поточного рахунку та рахунку руху капіталу дорівнюють одиниці.

Співвідношення між двома валютами, що виникає відносно третьої валюти, називається:

а)         валютний паритет;

б)         крос-курс;

в)         валютний курс;

г)         фіксінг.

Валюта — це:

а)         гроші іноземних держав і їхні золотовалютні резерви;

б)         грошові знаки іноземних держав та інші кредитні та платіжні докумен- ти, які визначаються в іноземних грошових одиницях і використовуються в міжнародних розрахунках;

в)         офіційні запаси іноземних грошей у центральному банку та фінансових організаціях країн.

Українська національна грошова одиниця — гривня належить до:

а)         вільноконвертованої валюти;

б)         частково конвертованої валюти;

в)         неконвертованої валюти.

Головною метою валютної політики НБУ є

а)         стабілізація курсу національної грошової одиниці;

б)         збалансованість платіжного балансу;

в)         стабілізація курсу національної валюти та платіжного балансу країни;

г)         підтримка на оптимальному рівні золотовалютних резервів держави.

До методів валютного регулювання не належить:

а)         девальвація та ревальвація валюти;

б)         валютні інтервенції;

в)         дисконтна політика;

г)         диверсифікація.

Девальвація — це:

а)         офіційне зниження курсу національної валюти щодо іноземних валют;

б)         офіційне підвищення курсу національної валюти щодо іноземних валют;

в)         заходи центрального банку, спрямовані на вирівнювання курсів інозем- ної та національної валюти;

г)         продаж частки валютних резервів.

Для чого центральний банк купує валюту на валютному ринку:

щоб знизити курс іноземної валюти;

Б) щоб підвищити курс національної валюти;

щоб підвищити курс іноземної валюти.

Нормативно - правові акти

Про банки і банківську діяльність: Закон України від 07.12.2000 р. № 2121-III // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. -2002. — Вин. 7. — С. 4—48.

Про Національний банк України: Закон України від 20.05.1999 № 679-XIV // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. — 2002. — Вил. 5. — С. 42-64.

Про запобігання та протидію легалізації («відмиванню») доходів, отриманих злочинним шляхом: Закон України від 28.11.2002 p. № 249-IV // Відомості Верховної Ради (ВВР). — 2003. — № 1. — ст. 2.

Про платіжні системи та переказ коштів в Україні: Закон України від 5.04.2001 p. № 2346-III // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, № 29, ст.137

Інструкція про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті: затверджено Постановою Правління НБУ від 16.08.2006 № 320.

Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затверджена постановою Правління НБУ від 28 серпня 2001 р. № 368.

Положення про валютний контроль: затверджено Постановою Правління НБУ від 08.02.2000 № 49.

Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затверджене постановою Правління НБУ від 28 серпня 2001 р. № 369.

Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затверджене постановою Правління НБУ від 14 травня 2003 р. № 189.

Положення про планування та порядок проведення інспекційних перевірок, затверджене постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 р. № 276.

Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затверджене постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 р. № 275.

Положення про порядок видачі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій небанківським установам, затверджене постановою Правління НБУ від 16 серпня 2001 р. № 344.

Положення про порядок визначення рейтингових оцінок за рейтинго-вою системою CAMELS, затверджене постановою Правління НБУ від 8 травня 2002 р. № 171.

14. Положення про порядок подання банками до Національного банку України аудиторських звітів за результатами щорічної перевірки фінансової звітності: затверджено Постановою Правління НБУ від 09.09.2003 № 389.