3.4. канадський досвід побудови інформаційної магістралі

Інформаційна політика Канади сформована відповідно до основних засад, викладених у 1994 р. у доповіді міністерства промисловості «Побудова більш інноваційної економіки» («Building а more innovative Economy»). В ній визначено, як держава повинна використовувати інформаційні технології, щоб досягти економічного і соціального розвитку. На підтримку розвитку ідей, закладених в доповіді, було розроблено дві програми: Канадська мережа для розвитку досліджень, промисловості та освіти (мета — впровадження високошвидкісних мереж) і програма SchoolNet, одна з провідних освітніх мереж у світі.

До розробленого плану дій, залучалися понад 30 державних органів (Building the Information Society: Moving Canada into the 21st Century. Ministry of Supply and Services, Canada, 1996). У плані передбачається здійснення переходу до інформаційного суспільства та економіки знань за допомогою Канадської інформаційної магістралі. Для досягнення цієї мети наголошується на необхідності скоординованих дій держави, приватного сектору і суспільних установ. Сформовано чотири напрями дій:

побудувати Канадську інформаційну магістраль через створення умов для конкуренції і таке регулювання, яке б відповідало суспільним інтересам, сприяло інноваціям, інвестиціям, розвитку нових послуг;

збільшити канадський внесок, розвинути національний діалог, створити нові робочі місця, дати новий імпульс економічному розвитку;

реалізувати економічні та соціальні переваги для всіх канад­ців, що дасть їм змогу особисто брати участь у формуванні інформаційного суспільства;

зробити державу більш доступною і відповідальною.

У Канаді створено одну з найсучасніших телекомунікаційних і радіомовних систем. Вона є результатом скоординованих дій, спрямованих на подолання відстаней і географічних умов, які роз’єднують канадців.

Дії з боку держави розпочалися в 1994 р., коли було створено Консультативну Раду по Інформаційній магістралі для підготовки пропозицій уряду. Діяльність Ради спрямована на досягнення таких цілей:

створення робочих місць за допомогою інновацій та інвестицій;

посилення суверенітету Канади і культурної ідентичності;

забезпечення універсального доступу до інформації та за прийнятними цінами.

Робота Ради базується на п’яти принципах:

взаємодія і взаємозв’язок мереж;

співпраця суспільного і приватного секторів, держави і приватного бізнесу;

захист таємниці приватного життя і безпека мереж;

конкуренція у виробництві обладнання, продуктів і послуг;

навчання протягом усього життя.

В остаточній доповіді Ради (вересень 1995 р.) «Об’єднання, Співтовариство, Зміст: Виклик інформаційної магістралі» (Connec­tion, Community, Content: The Challenge of the Information Highway. Final Report of the Information Highway Advisory Council), містилися понад 300 конкретних пропозицій щодо дій уряду.

Задача уряду, на думку авторів доповіді, полягає у формуванні конкурентного оточення, в якому б канадські фірми створювали національне багатство. Федеральний уряд повинен забезпечити таку політику, щоб Інформаційна магістраль створювала робочі місця, сприяла економічному зростанню в кожному секторі економіки. Там, де ринкові сили не спроможні надати рівний доступ або створити для нього передумови, повинен втрутитись уряд. Запропоновано національну стратегію з надання доступу до основних послуг через законодавчу регламентацію доступу до інформації для всіх канадців.

Оскільки в новій інформаційній економіці успіх визначатиметься ринком, а не державою, остання повинна бути взірцем, моделлю. Основна її роль має полягати в установленні правил дій для всіх суб’єктів господарювання і окремих осіб. Самі державні органи також мають пройти етап реінжинірингу.

Канадський уряд приділяє особливу увагу культурі та оцифровуванню культурної спадщини. Мається на увазі підтримка власного виробництва масової інформації. Прагнення зберегти свою культурну самобутність, підтримуючи власні ЗМІ, дало змогу Канаді за декілька років перетворитися на великого експортера кіно- і відеопродукції, відстояти свої позиції на американському ринку.

Стратегію доступу до інформації та послуг пропонується будувати на основі чотирьох принципів:

універсальний, доступний і рівний доступ;

орієнтація на споживача і різноманітність інформації;

компетентність та участь громадян;

відкриті та інтерактивні мережі.

Рада рекомендує, щоб уряд, проводячи лібералізацію правил регулювання телекомунікацій, прагнув усунути застарілі і не потрібні бар’єри на шляху конкуренції, впровадив захист проти антиконкурентної практики. Саме держава повинна стати лідером у впровадженні й використанні електронної інформації та комунікаційних систем, що уможливить для всіх канадців зв’язок і взаємодію з урядовими департаментами та відомствами за допомогою електронних засобів.

Роль держави полягає у знаходженні балансу між конкуренцією і регулюванням, свободою користуватися шифруванням для захисту особистого життя і персональних комунікацій та необхідністю захищати суспільні інтереси від терористів, свободою слова й виразів і захистом моральності та інтересів неповнолітніх. Такий баланс повинна встановлювати і переглядати сама держава, оскільки ринкові сили цього зробити не можуть. Це стосується й освіти, телемедицини, ідеї універсального доступу до мережевих послуг та інформації, доступи до урядової інформації.

Заслуговують на увагу такі рекомендації державі:

Федеральний уряд повинен визнати нагальну необхідність зайнятися нормами регулювання та усунути бар’єри на шляху конкуренції.

Магістральні мережі і нова інфраструктура мають створюватися приватним сектором, а ризик і винагороди мають лягти на акціонерів.

Магістраль повинна «просуватися» по країні відповідно до вимог ринку.

Розвиток інформаційної магістралі має бути «технологічно нейтральним». Мається на увазі, що держава не повинна підтримувати якусь одну з технологій.

Роль держави треба розглядати в контексті ролі приватного сектору, який вкладає інвестиції і несе фінансовий ризик. Її політика має бути спрямована на створення робочих місць і національного багатства, стимулювання конкуренції, досліджень і розробок. Її мета — участь в розробленні стандартів, забезпечення взаємодії, стимулювання конкуренції, прискорення створення нових технологій і захист споживачів.