Проекти КПК та проблеми сучасного стану кримінально-процесуального законодавства - Матеріали науково-практичного семінару

ПротирІччя – джерело розвитку кримІнального судочинства

 

Серед різноманіття сфер діяльності неможливо знайти таку, в якій би не існувало протиріч, та не були б потрібні певні зусилля для їх запобігання. Сфера кримінально-процесуальної діяльності – не виключення. На жаль, сучасна юридична наука приділяє недостатньо уваги вивченню протиріч кримінально-процесуального і суміжних з ним галузей права. Адже між теоретико-практичними потребами і можливостями сучасної кримінально-процесуальної теорії, між нуждами слідчої й судової практики і чинним кримінально-процесуальним законодавством існує велика невідповідність.

Дослідження протиріч в кримінальному судочинстві в даний час набуває особливого значення, оскільки воно безпосередньо пов’язане з усуненням прогалин в кримінально-процесуальному законодавстві, практикою вдосконалення кримінального судочинства, що є одним з найважливіших аспектів судово-правової реформи.

Однією з форм виразу протиріч в кримінальному судочинстві є питання – основна частина стратегії дослідження доказів, оскільки воно лежить у підставі представлення доказів. Питально-відповідна форма спілкування суб’єктів процесу направлена на створення фактичного матеріалу для суду.

Наступною формою є парадокс. Парадоксальна думка – значить несподівана, незвична, така, що різко розходиться із загальноприйнятою, традиційною думкою з даного питання. Кажучи про кримінальне судочинство, слід помітити, що воно парадоксально вже по своєму призначенню, оскільки здійснює одночасно кримінальне переслідування, покарання винного, а також захист особи від незаконного засудження. Це виглядає найпротиприродніше, а тому і парадоксально, оскільки функції обвинувачення і захисту зосереджені на стадії досудового розслідування в одних руках (прокурора, слідчого).

Формою виразу протиріччя в кримінальному судочинстві є також абсурд. С.І.Ожегов визначає абсурд як «безглуздість, нісенітницю». Абсурдним є обвинувачення свідомо невинної людини в тяжкому злочині або відкритий напад неозброєної особи на групу озброєних людей. Абсурдний також вирок суду до смертної кари, оскільки сенс вироку – в покаранні, яке сприяє подальшому розкаянню і можливому перевихованню людини.

Кримінальний процес під час свого історичного розвитку постійно випробовував (і випробовує) на собі вплив заперечення, внаслідок чого склалися три основні типу процесу: обвинувальний, розшуковий і змагальний. Їх поєднання утворює змішаний процес. Заперечення – рушійний початок всякого розвитку. Воно передбачає спадкоємність, зв’язок нового із старим, а тому також є формою виразу протиріччя в кримінальному процесі.

Найбільш гострою формою виразу протиріч в кримінальному судочинстві є конфлікт, що розглядається як зіткнення протилежно направлених інтересів суб’єктів взаємодії або позицій сторін. Найпереважніший і доцільний в кримінальному процесі конфліктно-дозвільний орган – це суд, що є ключовою ланкою в розрішенні та усуненні протиріч як процесуального, так і матеріального характеру.

Таким чином, протиріччя в кримінальному судочинстві мають багатообразні форми, які служать джерелом руху процесу. Протиріччя є стимулом для його вдосконалення. Їх можна згладити або подолати. Не слід прагнути до виключення протиріч, оскільки без них не буде ні суперечки, ні проблеми між сторонами, а отже, і кримінально-процесуальної діяльності, котрій потрібен поштовх у вигляді протиріччя між сторонами обвинувачення і захисту. Об’єктивні протиріччя між обвинуваченням і захистом викликані природними відмінностями їх інтересів, тому вирішення проблеми рівності сторін полягає в наданні їм прав відповідно до вимог, які не суперечать кримінально-процесуальним нормам і положенням Конституції України.

Діяльність органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду по обґрунтованому застосуванню кримінально-процесуальних норм забезпечує виконання правил поведінки учасників кримінального процесу. Тому кримінально-процесуальну діяльність слід характеризувати як складну форму державної діяльності, що виконується компетентними державними органами, які забезпечують дотримання учасниками процесу «правил поведінки» відповідно до вимог закону, сприяючи вирішенню протиріч в кримінальному судочинстві.

До подібного роду протиріч відносяться:

протиріччя між нормами кримінально-процесуального закону, що дозволяють по-різному трактувати і застосовувати ці норми;

протиріччя між кримінально-процесуальним законом і підзаконними нормативними актами;

протиріччя між Конституцією України і КПК;

протиріччя між нормами КПК і іншими галузевими законами.

Таким чином, призначення кримінального процесу за допомогою сил і засобів, встановлених законом, вирішувати протиріччя, що виявляються в кримінальному судочинстві, з метою захисту прав і законних інтересів осіб і організацій, потерпілих від злочинів, а також для здійснення кримінального переслідування і призначення винним справедливого покарання.