МежІ вивчення особи обвинуваченого при здІйсненнІ досудового розслІдування

Особі, що скоїла злочин, та відносно якої здійснюється кримінальне переслідування, приділяється особлива увага на всіх етапах кримінального судочинства. Гарантії забезпечення її прав та свобод закріплені на кожному рівні національного законодавства, починаючи з Конституції України. Безпосередньо забезпечення і дотримання цих гарантій стосується діяльністі особи, яка проводить досудове розслідування, та в силу поставлених перед нею завдань, займається збором інформації про особу, що підозрюється або обвинувачується в скоєнні злочину.

Питання меж дослідження інформації про особистість злочинця дискутувалося в роботах багатьох відомих науковців, що займалися вказаною темою, та справедливо було віднесено до першочергових завдань, які повинні вирішуватися при здійсненні кримінального судочинства. Свої погляди по вказаних питаннях висловлювали такі відомі вчені-процесуалісти, як М.Т. Ведерников, І.А. Матусевич, М.Г. Коршик, С.С. Степічев, П.Д. Біленчук та інші.

Необхідність деталізації вивчення особи обвинуваченого, виділення окремих напрямків такої діяльності, класифікації отриманої інформації, її закріплення, оцінки та використання, є приоритетним напрямком в роботі правоохоронних органів, що здійснюють кримінальне судочинство. Ще, М.Т. Ведерников писав: «Правильне вирішення питання про межі вивчення особи дає також підстави для науково обґрунтованої класифікації відомостей про особистість суб’єкту злочину,  що має важливе значення не тільки для теоретичної розробки цього питання, але і для роботи органів слідства, суду та виправно-трудових закладів. Класифікація відомостей про особу є базою для розробки та впровадження в практику роботи всіх органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю, узагальнюючого документу по вивченню особистості суб’єкту злочину» [2. с 90]. Метою теоретичних розробок була оптимізація положень закону, що регламентують питання збору та вивчення даних про особу обвинуваченого.

Діючий КПК України, який є результатом багаторічної практики та втіленням теоретичних розробок радянської та української процесуальної думки, закріплює в п.3 ст. 64 глави 5 «Докази» необхідність вивчення обставин, що впливають на ступінь тяжкості злочину, а також обставин, які характеризують особу обвинуваченого, пом’якшують та обтяжують покарання, включаючи їх до предмету доказування по кримінальній справі, та підкреслюючи таким чином їх значення. Проект КПК України 2003 року, принципових змін до вказаних положень не пропонував, справедливо, вважаючи їх позитивним результатом багаторічної роботи, що пройшов випробування часом.

В травні 2007 року побачив світ новий проект КПК, розроблений за участю та за підтримки американських та європейських фахівців. Він передбачає новий концептуальний підхід до інституту доказів та діяльності, що направлена на вивчення інформації про особу обвинуваченого, відкидаючи при цьому той підхід, що існує в науці та практиці кримінального процесу до теперішнього часу.

Вказаний проект взагалі не містить окремої глави присвяченої доказам. Відсутній перелік обставин, що підлягають доказуванню при здійсненні досудового розслідування, в тому числі і відносно даних, які стосуються особистості злочинця. Окремі статті містять згадування про анкетні дані, що стосуються особи обвинуваченого. Так п.2 ст. 247, вказаного Проекту, передбачає, що обвинувальний акт по кримінальній справі повинен містити анкетні дані обвинуваченого, не згадуючи при цьому про інші не менш важливі обставини, які необхідно врахувати при складанні цього заключного документу на стадії досудового розслідування. Існують певні посилання на обставини, що характеризують особу, відносно якої вирішується питання про обрання запобіжного заходу. Так ст. 167 Проекту говорить про деякі аспекти, що стосуються особи: її репутацію, вік та стан здоров’я, майновий стан, міцність соціальних зв’язків, судимість та інше. При цьому пропонується зовсім інший підхід до системи даних про особу та їх класифікації.

З огляду на викладене, виникає багато питань, зокрема, що стосуються діяльності, направленої на вивчення даних про особу обвинуваченого, визначення об’єму та меж такого вивчення, ролі слідчого, та забезпеченні достатнього та своєчасного збору такої інформації, що з невідворотністю буде відбиватися на якості рішень та термінах їх прийняття на всіх етапах кримінального судочинства. Необхідно ретельно розглянути та обговорити запропоновані в Проекті підходи, враховуючи існуючу практику та здобутки теорії кримінального процесу.

ЛІТЕРАТУРА: 1. Кримінально-процесуальний кодекс України.- Харків. „Одіссей”. 2007. 2. Ведерников Н.Т. Личность обвиняемого и подсудимого: понятие, предмет, методика изучения.- Томск. 1978.