Проекти КПК та проблеми сучасного стану кримінально-процесуального законодавства - Матеріали науково-практичного семінару

ЗагальнІ умови досудового провадження у кримІнальному процесІ украЇни:  поняття І система

 

Загальні положення досудового провадження - це встановлені кримінально-процесуальним законодавством і обумовлені принципами кримінального процесу єдині для дослідчого провадження, досудового розслідування і порушення державного обвинувачення правила, що виражають характерні особливості досудового провадження і визначають найбільш суттєві вимоги, що пред’являються до порядку провадження процесуальних дій і прийняття процесуальних рішень.

Систему загальних положень досудового провадження складають наступні правові положення.

1. Вчасний початок досудового провадження. Чинний кримінально-процесуальний закон регулює вчасний початок лише досудового слідства (ст. 113 КПК). Однак коли мова йде про таку цілісність як досудове провадження слід виокремлювати таке його основне положення як вчасний початок саме цього провадження. Сутність останнього полягає у тому, що органи, уповноважені здійснювати досудове провадження, відразу після виникнення відповідних підстав повинні негайно його розпочати. Підставами до початку провадження є наявність у одному із приводів, передбачених ч. 1 ст. 94 КПК, указання на факт злочину.

2. Розподіл предмету відання між органами і посадовими особами, які здійснюють досудове провадження. Предмет відання державних органів, які здійснюють досудове провадження у кримінальному процесі, - це визначена законом сфера кримінально-процесуальних відносин, на яку розповсюджуються їхні владні повноваження. Предмет відання органів дізнання, досудового слідства і прокурора встановлюється законом (п. 3 ч. 2 ст. 97, 112, 227 КПК), і охоплює собою належність заяв і повідомлень про злочини, підслідність, як належність кримінальних справ тим чи іншим органам досудового слідства, а також належність справ тому чи іншому прокуророві у частині здійснення нагляду за законністю у діяльності органів дізнання і досудового слідства та порушення державного обвинувачення у справі з обвинувальним висновком. У окремих випадках законодавчо визначений предмет відання органів, які здійснюють досудове провадження, може коригуватися всередині того чи іншого органу шляхом запровадження спеціалізації.

3. Писемність досудового провадження - це правило, згідно з яким усі дії і рішення слідчого, передбачені кримінально-процесуальним законом, повинні мати письмову форму.

Якщо у окремих судових стадіях кримінального процесу (наприклад, в стадії апеляційного провадження) протокол може вестися лише у разі необхідності, то у досудовому провадженні усі процесуальні дії, виконувані особою, яка провадить дізнання, слідчим чи прокурором, мають бути відображені у протоколі, а рішення - у постанові.

Зважаючи на швидкий розвиток технічних засобів фіксації інформації у порівнянні з 1960 роком, коли було ухвалено чинний донині Кримінально-процесуальний кодекс України (далі - КПК), у законі доцільним було б відобразити технічний прогрес. Мова йде про запис показань свідків, потерпілих, підозрюваних і обвинувачених на цифрові засоби фіксації вербальної інформації. Впровадження у законодавство цієї пропозиції забезпечувало б не лише швидкість допитів, а й адекватність відображення у матеріалах кримінальної справи інформації, повідомленої допитуваним.

4. Одноосібність провадження. Дане положення є притаманним не лише для стадії досудового розслідування, а й для інших структурних елементів досудового провадження: дослідчого провадження та стадії порушення державного обвинувачення.

Сутність даного положення полягає у тому, що заяву про злочин чи справу приймає до свого провадження одна посадова особа, яка й несе відповідальність за результати провадження.

Не є винятком із цього положення і випадки, передбачені ст. 119 КПК, тобто створення слідчої групи. Остання створюється не завжди, а лише у разі складності розслідування злочину (злочинів) і виконання у зв’язку з цим значного обсягу діяльності. Один із слідчих, включених до групи, призначається старшим. Саме він приймає найважливіші рішення у кримінальній справі (про притягнення як обвинуваченого, про обрання запобіжного заходу, про складання обвинувального висновку тощо).

Так само вирішується питання про здійснення дослідчого провадження групою посадовців. Наприклад, керівник органу дізнання вправі доручити перевірку заяви про злочин декільком співробітникам органу, але відповідати за якість і ефективність перевірки буде лише один із, - той що зазначений у резолюції керівника першим.

5. Строки досудового провадження. Якщо строки провадження у судових стадіях кримінального процесу з відомих причин не формалізовані, то у досудовому провадженні вони є чітко окресленими законодавцем. Останній встановлює нормативні межі усіх видів досудового провадження (у ч. 2 і ч. 4 ст. 97 КПК - дослідчого провадження; у ст. 108 КП - дізнання, у ст. 120 КПК - досудового слідства; у ст. 233 КПК - порушення державного обвинувачення). Строки, передбачені у цих кримінально-процесуальних нормах, є максимальними для видів провадження, для яких вони встановлені. Завершити провадження можна й раніше. Усе залежить від ситуації, яка складається, від складності справи та інших чинників. Саме тому законодавець, формулюючи положення щодо строків, використовує терміни «не пізніше» (ч. 2 ст. 97 КПК), «не більше» (ч. 4 ст. 97, ст. 108, ст. 233 КПК), «протягом», «до» (ст. 120 КПК). Передбачати ж у законі мінімальні строки провадження є недоцільним, бо врегулювати усі ситуації, що виникають під час провадження у кримінальних справах, практично неможливо. Інакше довелося б присвячувати кожній справі окрему статтю закону.

У той же час не можна не зважати на ту обставину, що строки, дисциплінуючи особу, яка здійснює провадження, змушуючи її не порушувати граничну межу провадження, не змушує її діяти швидше, не очікуючи завершення строку, визначеного законом. Так, наприклад, коли для розслідування злочину достатньо семи днів, а слідчий, маючи можливість закінчити слідство у цей строк, здійснює його протягом двох місяців, нормативний строк не порушується. Слідчий не допускає порушення закону, але ж він не виконує завдання кримінального процесу, сформульованого у ст. 2 КПК щодо швидкості розкриття злочину і встановлення винних. Отже діяльність слідчого, здійснювана у межах закону (строків), може бути неефективною у плані швидкого відновлення порушених злочином прав фізичних і юридичних осіб.

6. Поєднання гласності і таємниці (конфіденційності) досудового провадження. Таємницю (конфіденційність) і гласність у кримінальному процесі, як правило, розглядають стосовно стадій досудового розслідування і судового розгляду відповідно. Питання ж про гласність і таємницю у дослідчому провадженні, у стадії порушення державного обвинувачення, а також у досудовому провадженні у цілому не знайшли належного відображення у юридичній літературі.

Розглядуваного положення стосуються два основних моменти.

По-перше, гласність (таємницю) слід розглядати у двох аспектах: 1) як доступність суб’єктів досудового провадження до матеріалів провадження і відомостей про нього; 2) як доступність суб’єктів, які перебувають «поза кримінальним процесом» (не є його учасниками), до матеріалів провадження і відомостей про нього.

По-друге, оскільки у досудовому провадженні і окремих його складових частинах (стадіях) гласність і таємниця існують одночасно, то мова повинна йти про розумне поєднання цих двох характеристик провадження. У досудовому провадженні за ступенем таємності (відкритості) є три види відомостей (матеріалів): 1) таємні; 2) конфіденційні; 3) відкриті (гласні).

Формулювання у теорії кримінального процесу загальних положень досудового провадження може і не тягнути за собою пропозицій щодо врегулювання їх у законодавстві. Ці положення мають скоріше теоретичне значення у плані всебічного і повного дослідження досудового провадження як певної правової цілісності. А отримані у результаті такого дослідження наукові результати можуть бути покладені у основу побудови теоретичної моделі ефективного досудового провадження у цілому, а також у окремих стадіях кримінального процесу з метою оптимального розподілу вкладу кожного із структурних елементів у виконання завдань досудового провадження.

 

 

 

[1] Якуб, М.Л. Демократические основы советского уголовно-процессуального права. М. 1960. С. 158.

[2] Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса. М. 1968. Т. 1. С. 151.

1 Наприклад можливість порушення кримінальної справи суддею (ст.27 КПК України) суперечить положенню ст. 16-1 КПК, оскільки на останнього покладається виконання не властивої йому функції – переслідування (обвинувачення), а в подальшому і основної - вирішення справи по суті. Такий підхід на нашу думку, не дає змоги судді бути об’єктивним та неупередженим.

1 Кримінально-процесуальний кодекс України ст. 119

2 Крикунов А.Є. «Форми та ознаки слідчо-оперативної групи»

[3] ч.ч.3, 4 ст. 28 Кримінального кодексу України

1 Див. наприклад: Загальна декларація прав людини (1948 р.), Міжнародна конвенція про ліквідацію усіх форм расової дискримінації (1963 р.), Міжнародний пакт про права людини (1966 р.), Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод (1950 р.).