Національні та міжнародні механізми захисту прав людини - Матеріали міжнародної науково-практичної конференції

Ю. в. градова, здобувач харківського національного університету внутрішніх справ

МОНІТОРИНГ ЗАКОНОДАВСТВА ЯК ЗАСІБ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ЗАХИСТУ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА

Проблема забезпечення прав і свобод людини і громадянина знаходить своє місце в переліку найактуальніших проблем  сьогодення. Захист прав і свобод людини безпосередньо залежить від законодавчої бази держави, оскільки тільки в тій державі, де на конституційному рівні закріплені та гарантовані права і свободи людини, де законодавчо врегульовані правовідносини між громадянами та державою, можна говорити про реальність, дієвість механізму гарантій прав і свобод людини і громадянина. Ефективність нормативної правової бази проявляється в її дієвості, реалізації, розвитку і відновленні. Це гостро порушує питання про необхідність моніторингу законодавства та правозастосовчої практики.

Аналізуючи досвід зарубіжних країн, зокрема Російської Федерації, де моніторинг законодавства займає важливе місце (тому є підтвердженням щорічне, починаючи з 2003 р., проведення Всеросійської науково-практичної конференції «Моніторинг правового простору і правозастосовчої практики»), можемо спостерігати, що моніторинг законодавства дозволяє на основі об’єктивного аналізу соціально-економічного процесу не тільки оцінити результативність діючого законодавства, але й прогнозувати ефективність законопроектів, які розроблюються і приймаються. Моніторинг законодавства має стати з’єднуючою ланкою між державою і суспільством, адже на даному етапі державного будівництва між ними існує величезна прірва: існуючий стан захисту прав людини і громадянина не тільки не сприяє підвищенню авторитету Конституції серед населення, а підриває його довіру до держави і призводить до зростання правового  нігілізму, масового відчуження значної частини людей від влади та законодавства. А в такій атмосфері достатньо складно працювати і без того не особливо налагодженому механізму по захисту прав і свобод громадян.

Деякі аспекти моніторингу правового простору знайшли своє відображення в працях Ю.А.Тихомирова, С.С. Алексєєва, І.В. Жужгова, І. Н. Барцица, А.В. Малько, М.Н. Марченка та ін., проте  саме поняття "моніторинг" не має однозначного тлумачення. Це пов'язане з тим, що він вивчається й використовується в рамках різних сфер науково-практичної діяльності. У широкому значенні поняття "моніторинг" (від лат. мonitor – застережливий) можна визначити як спеціально організоване, систематичне спостереження за станом об'єктів, явищ, процесів з метою їхньої оцінки, контролю або прогнозу. На практиці ми звикли зіштовхуватися з цим поняттям у вузькому його значенні, під яким розуміється збір, упорядковування інформації, але в даному випадку автор пропонує використовувати цей термін в більш широкому його розумінні.

Під моніторингом законодавства слід розуміти систематичну комплексну діяльність органів влади, наукового співтовариства, інститутів громадського суспільства й громадських організацій по оцінці, аналізу, узагальненню й прогнозу стану законодавства й практики його застосування з метою підвищення якості законотворчості, удосконалювання системи реалізації законодавства в інтересах дотримання й захисту конституційних прав і свобод людини й громадянина.

В Україні на деякі державні органи покладено функції, пов’язані з моніторингом законодавства. Це прокуратура, Міністерство юстиції України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховна Рада України, її фракції, комітети і народні депутати. Таким чином в Україні фактично існує правовий моніторинг, інша справа чи ефективною є його дія.

Низька якість законотворчості визначається поспішністю й невпорядкованістю її процесу, крім того в ряді випадків відбувається лобіювання приватних, а не суспільних інтересів, у результаті чого ми спостерігаємо девальвацію поняття законності. На жаль в Україні існує така тенденція, що нерідко подані законопроекти спрямовані лише на часткову зміну окремих правовідносин, їхній аналіз дає змогу зробити висновок про відсутність чіткої концепції, стратегії та плану у цій сфері, хаотичність законопроектів, а дуже часто неузгодженість між собою.

А це дає підстави стверджувати, що на даний момент в Україні неефективно працюють державні органи, на які покладену функцію з моніторингу законодавства. Декларативність, пробільність, дефектність законодавства дискредитує роль права в свідомості значної частини суспільства, а це в свою чергу знижує рівень правової культури населення, породжує правовий нігілізм, що негативно позначається на ефективності забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

Щоб подолати негативні явища в суспільстві, викликані значними недоліками в законодавчій базі, автором пропонується використовувати моніторинг законодавства в широкому його розумінні як спосіб забезпечення ефективності захисту прав і свобод громадян шляхом збору й аналізу скарг громадян щодо порушення їхніх прав і законних інтересів, на основі цього виявляти й ліквідувати прогалини в законодавстві. Основним завданням моніторингу законодавства має стати підвищення якості і дієвості законодавства, наряду з цим можна виділити побічні завдання: підвищення якості та ефективності законодавства за рахунок використання інтелектуального потенціалу суспільства; зниження ступеня відчуження між владою та суспільством шляхом максимальної відкритості законодавчого процесу; підвищення рівня суспільної злагоди та зниження гостроти соціальних конфліктів; подолання правового нігілізму.

Переймаючи позитивний досвід РФ, в якості одного з рішень названої проблеми може слугувати створення Єдиного наукового центру з моніторингу, що має, комплексно використовуючи можливості Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури, Уповноваженого з прав людини, провідних юридичних вузів і науково-дослідних центрів, у прозорий, небюрократичний і некорумпований спосіб проводити аналіз соціально-економічного процесу в нашій державі й на основі цього оцінювати результативність дії законів та робити прогноз щодо ефективності розроблених проектів. Підвищення ефективності законотворчості та якості правозастосування є запорукою стабільності в країні, демократизації суспільства й гармонізації правової системи.