Б. в. бабін, канд. юрид. наук, доц. одеської національної морської академії

РОЛЬ МІЖНАРОДНИХ ПРОГРАМ У МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИХ МЕХАНІЗМАХ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ

Сьогодні однією з конструктивних та демократичних організаційних форм реалізації прав людини у правовій державі є розроблення спеціальних програм, що повинні поєднувати загальносоціальні і спеціальні заходи. Таку управлінську програму – можна визначити, як цілеспрямований, єдиний за задумом, обґрунтований, ресурсо-забезпечений, реальний, конкретний комплекс заходів у сфері реалізації прав людини, їх захисту та моніторингу, що приймається національними та міжнародними установами та фінансується як з публічних, так і з інших джерел. Зазначимо, що відповідна проблема має національний та міжнародний компоненти. Національна складова, виходячи з формально-правових позицій, має певну статусну та процесуальну визначеність та складається з спеціальних законів у сфері публічно-правового планування й програмування, державних, відомчих, регіональних та місцевих програм у сфері правозахисту.

Ситуація з міжнародною складовою є дещо іншою, оскільки є проблемним питанням співвідношення реалізації прав людини та об'єкта регулювання міжнародного права, водночас відповідні джерела мають цікаву специфіку. Можна виділити декілька міждержавних систем, нормативні акти та стандарти яких у сфері забезпечення прав людини є актуальним для нашої держави, це ОБСЄ, Рада Європи, Європейський Союз та СНД. Зауважимо, що усі ці міжнародні утворення ухвалюють програмні документи з правозахисним змістом. Слід визнати, що питання класифікації та визначення юридичної сили таких актів є дуже складним та не має однозначного вирішення в рамках класичної теорії джерел міжнародного права.

Зазначимо, що розуміння природи та специфіки актів, ухвалених міжнародними організаціями та їх структурними підрозділами розвивається в науці міжнародного права паралельно із зростанням значення та ускладненням структури та функцій міжнародних, зокрема, європейських структур, нівелюванням різниці у статусі між конфедеративними утвореннями та міжнародними об'єднаннями, визнанням статусу суб'єкта міжнародного права за неурядовими організаціями та фізичними особами. Отже, в сфері визначення статусу та ролі міжнародних програмних актів, які мають правоохоронний зміст, практика значно випереджає теорію. Втім, відповідні міжнародні джерела можна класифікувати на загальні (ухвалюються для усіх членів міждержавного об'єднання);  субрегіональні; конкретизовані та двосторонні.

В цьому контексті можна згадати, як приклад, Стратегію ОБСЄ по протидії загрозам безпеки та стабільності у ХХІ ст., ухвалену на ХІ зустрічі міністрів 1-2 грудня 2003 р., Програму виховання громадян в дусі демократії, яке базується на усвідомлення ними власних прав та обов’язків, ухвалену на 104-й сесії Комітету міністрів Ради Європи 6 травня 1999 р., План дій Європейського Союзу в галузі юстиції та внутрішніх справ вiд 12 грудня 2001 р. тощо. Крім того, для програмного узгодження правової роботи в рамках міждержавних утворень можуть ухвалюватися модельні закони та кодекси.

Особливе значення для правоохоронної діяльності в Україні має План дій "Україна – Європейський Союз", ухвалений 12 лютого 2005 р. Зауважимо, що цей комплексний міжнародний програмний акт містить в собі певний перелік правозахисних заходів. Зазначимо, що міжнародне право не містить спеціальних вимог до порядку розроблення, ухвалення та виконання подібних міжнародних програмних документів, отже, порядок узгодження та реалізації, фінансування та контрою за виконанням для кожного програмного акта встановлюється ad hoc. Навіть ступінь обов'язковості цих програмних документів для сторін, яки їх ухвалили часто залишається невизначеною.

Слід указати, що при підготовці й реалізації міждержавної правоохоронної програми можна виділити наступні етапи:

- відбір проблем для програмної розробки й ухвалення рішення про розробку проектів програм;

- ресурсне забезпечення програм із вказівкою розмірів і джерел фінансування, а також  напрямків витрати коштів;

- розробка проектів програм; експертиза й оцінка проектів програм;

- узгодження й затвердження проектів програм;

- управління реалізацією програм і контроль за ходом їхнього виконання.

Учасниками програм можуть бути уряди держав-учасників, уповноважені ними органи державного управління (виконавчої влади), юридичні й фізичні особи, що беруть участь у фінансуванні програм.

Досі єдиним міждержавним утворенням, у якому є визначеними вказані аспекти для програмних актів, є СНД. Так, міжнародним регіональним правовим актом у цій сфері є Порядок розробки, реалізації й фінансуванні міждержавних цільових програм СНД, ухвалений Радою глав урядів СНД 16 квітня 2004 р. у м. Чолпон-Ата (Казахстан). Цей Порядок визначає міждержавні цільові програми СНД як комплекс заходів, ув'язаних по ресурсах, виконавцям і строкам їхнього здійснення. Така програма може включати кілька підпрограм, спрямованих на рішення конкретних завдань у рамках програми. Розподіл програми на підпрограми здійснюється, виходячи з масштабності й складності розв'язуваних проблем, а також необхідності раціональної організації їхньої реалізації.

Таким чином, слід визнати, що сучасне становище з невизначеністю статусу міжнародних програм у сфері захисту прав людини, відсутністю усталеного порядку їх розроблення, узгодження, ухвалення, реалізації та імплементації може створити досить серйозні перешкоди у приведенні механізмів правозахисту в Україні до загальновизнаних європейських стандартів.