М. м. баймуратов, аспірант маріупольського державного гуманітарного університету

МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ ЯК СУБ’ЄКТ КОМПЕТЕНЦІЇ ТА ЗАХИСТ ПРАВ ЛЮДИНИ: АКСІОЛОГІЧНІ ТА ТЕЛЕОЛОГІЧНІ ЗВ’ЯЗКИ

У процесі демократичного соціального відновлення держави і суспільства об’єктивується становлення і прояв тенденції до децентралізації державної влади. Ця тенденція знаходить своє вираження в зростанні ролі і значення територіальних громад, у рамках яких органи місцевого самоврядування (далі – ОМСВ) здійснюють управлінські функції. На локальному рівні такі процеси самоорганізації і управління, насамперед, складаються у формуванні компетенції та внутрішніх структур муніципального організму, призначених для вирішення задач, що стоять перед ним, в ординарних умовах – вирішення питань місцевого значення в інтересах  територіальних громад та її членів, а також зміни цих структур у перспективі, якщо вони змінюються або модифікуються умови вирішення питань, що входять до їх компетенції – вирішення питань місцевого значення в умовах екстраординарного функціонування державності – військовий стан, епідемії та епізоотії, інші види надзвичайного стану. Таким чином, діяльність ОМСВ щодо реалізації своєї компетенції напряму пов’язане з реалізацією та захистом прав людини у різних сферах соціального буття.

В цьому сенсі слід зазначити, що представники багатьох галузей правничої науки, особливо адміністративного права, виказують точку зору про неможливість існування компетенції у місцевого самоврядування (далі - МСВ) й навпаки, про можливість існування компетенції тільки у органів місцевого самоврядування. У контексті зазначеного об’єктивно зростає теоретичне та практичне значення загальної компетенції інституту місцевого самоврядування (далі - ІМСВ) та профільної компетенції його органів, а також науковий аналіз статутарних та функціональних процесів становлення феномену «компетенція МСВ» особливо у процесі реалізації та захисту прав людини. 

Систематичний аналіз безлічі трактувань, доктринальних та прагматичних думок і поглядів, що існують відносно МСВ, вказує на таку істотну ознаку як самоврядування, що виступає в якості складного соціального феномена, що базується на локальному управлінні соціальними процесами.

МСВ у цьому ракурсі досліджується багатьма суспільними науками, причому кожна з них має свій специфічний аспект дослідження. У правовій науці питання та проблематика МСВ актуальні насамперед для представників державознавства, які характеризують його по-різному залежно від цілей дослідження. Так, МСВ називають формою народовладдя, основою конституційного ладу, способом організації публічного керування на місцях, інститутом громадянського суспільства, елементом механізму національної безпеки та ін. Більш того, різниться саме конституційно-змістовне тлумачення ІМСВ. Так, наприклад, Є.В. Гриценко, називає біля чотирьох аспектів конституційної інтерпретації МСВ – як основи конституційного устрою, як форми народовладдя, як права громадян та населення і як гарантії реалізації цих прав. І все ж комплексний підхід до МСВ, як до явища соціальної дійсності демонструє тільки муніципальна наука, засновником якої є Л.А. Веліхов.

Проте, сам термін «самоврядування», як і більшість термінів у соціальних науках, не має цілком точного і єдиного наукового значення. Як справедливо відзначає Т.М. Говоренкова, у різних країнах і різних авторах він розуміється по-різному. Найбільш повне й широке тлумачення названого терміна виникає ще у XVII столітті в Англії (selfgoverment), звідки він був запозичений в 50-х рр. XIX ст. Німеччиною (selbstvervaltung) і в 60-х рр. XIX ст. Росією. У Франції відповідного терміна не існує зовсім, його замінено поняттями «децентралізація» або «муніципальна робота» (pouvoir municipal). Тому вважаємо методологічно та гносеологічно важливим розглядати МСВ з позицій саме децентралізації, процес якої є прикладом виділення з масиву державних повноважень кола відповідних прав, що передаються саме державою на локальний рівень управління соціуму. Уявляється вірним, що саме здійснення діючої політики децентралізації є основною умовою становлення ефективної системи МСВ і, природно, його компетенції. По суті, МСВ – є найефективніший організаційний спосіб і засіб, алгоритм децентралізації державної влади на місцевий рівень. Звідси децентралізація нарівні з іншими формами державного управління (централізація, деконцентрація, деволюція), дає можливість побачити гносеологічні корені компетенції МСВ та її роль у захисті прав людини та громадянина на локальному рівні функціонування соціуму.

Слід зазначити, що у сучасному державознавстві поки не розроблено єдиної загальновизнаної теоретичної концепції місцевого самоврядування. Це пояснюється як відносною новизною ІМСВ, так і постійним пошуком оптимальних шляхів розвитку Української держави, що проявляється у диверсифікації управлінських моделей МСВ – від зміцнення державою «управлінської вертикалі» у сполученні з демократичними принципами організації влади на місцях до визнання, легалізації, легітимації, декларування захисту, гарантування нею МСВ.

Однак відсутність цілісної теорії для правової науки неприпустимо, оскільки право, насамперед, виступає регулятором соціальної дійсності, а невизначеність правової матерії призводить до нестабільності й криз у розвитку відповідних соціальних інститутів, зруйнування правової системи, оскільки право є найважливішим регулятором соціальної дійсності, основних питань життя суспільства. Це підтверджується наявним положенням МСВ, що за всі 17 років свого існування в сучасній Україні практично не виходить зі стану «перманентного реформування». Відсутність ясності в розумінні сутності даного інституту, цілей муніципальної реформи як такої, й серед політичного керівництва країни, регіональних еліт, так й в науковому співтоваристві, призвело до наростання й поглиблення цілого ряду проблем.

Глибоко переконані, що багато теоретичних, методологічних, правових колізій, що пов'язані з визначенням сутності й природи МСВ, можна успішно вирішити, якщо розглядати МСВ як суб'єкт компетенції, тобто у якості інституту держави, що є відповідальним за здійснення певної частини її справ. Те, що МСВ є частиною держави, її інститутом, що представляє собою владну політичну організацію народу України та населення держави, не підлягає сумніву. В ч. 2 ст. 5 Конституції України закріплюється, що  носієм суверенітету і єдиним носієм влади в Україні є її народ, що здійснює свою владу безпосередньо, через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Таким чином, органи державної влади, і органи МСВ є структурами, через які реалізується єдина по суті публічна влада народу, але у її різних формах: через органи держави – публічна державна влада, а через ОМСВ – публічна самоврядна (муніципальна) влада (М.О. Баймуратов).

Стаття 7 Конституції України закріплює, що в Україні визнається й гарантується МСВ. Тобто дана стаття закріплює, що МСВ створюється усередині держави, що носить назву  Україна, звідсіля воно є вписаним в його структуру, виступає елементом системи держави. Тому для з'ясування сутності МСВ треба, насамперед, визначити його телеологічну мету. Систематичний аналіз ст. 140 Конституції України свідчить, що основним призначенням цього інституту - є забезпечення ефективного, демократичного керування безпосередньо на локальному рівні соціуму, тобто в місцях проживання людей, з метою максимального наближення до населення управлінської діяльність щодо вирішення питань місцевого значення, постановка стратегічного завдання зробити місцеві територіальні громади основним суб'єктом вирішення своїх проблем, які вони можуть вирішувати самостійно, або через сформовані ними органи – ОМСВ, з метою забезпечення системи нормальної та стабільної життєдіяльності населення, тобто задля реалізації прав і свбод людини та громадянина.

Таке аксіологічне тлумачення телеологічної домінанти ІМСВ надає змогу твердити, що для вирішення вказаного системного комплексу питань та завдань МСВ необхідна відповідна компетенція. Наведене твердження має під собою об’єктивну основу, бо саме місцевий рівень соціального управління, який наближений до населення та є до нього самим найближчим рівнем державного чи самоврядного керування, може вирішувати важливі питання існування місцевої спільноти та кожного окремого її члена. Саме він здатен забезпечувати захист тих інтересів мешканців відповідної території, які продукуються ними та засновані на спільному їхньому проживанні на такій території, на неминучій взаємодії жителів цієї території  Як підкреслював Президент України В.А. Ющенко, «Україна бачить своє майбутнє у посиленні місцевого самоврядування – важливого фактора забезпечення добробуту населення, зміцнення народовладдя, утвердження європейських та світових стандартів життя».