А. ю. кожевников, здобувач харківського національного університету внутрішніх справ  

КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ГАРАНТУВАННЯ ІМУНІТЕТУ СУДДІВ

Проголошення ст. 1 Конституції України нашої країни демократичною, правовою та соціальною державою вимагає якнайскорішого правового оформлення  визначених Основним Законом параметрів такої держави. Перш за все мається на увазі подальше законодавче врегулювання механізму забезпечення прав і свобод людини та громадянина, статусу органів державної влади, їх посадових осіб і т. ін., які б відповідали стандартам передових розвинутих демократичних країн.

Безумовно, що в цьому переліку важливе місце відводиться реформуванню судової гілки влади та удосконаленню статусу суддів. По-перше, це пов’язано з тим, що неупереджений, справедливий суд – це найважливіша умова демократії та формування правової держави; по-друге, відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом і кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб; по-третє, ефективне здійснення правосуддя можливе лише за наявності відповідної законодавчої бази, яка в тому числі гарантує і імунітет суддів, що забезпечує незалежність суду та захист прав самих суддів.

Таким чином недоторканність суддів виступає  важливою гарантією здійснення правосуддя в нашій країні і вона стосується всіх суддів незалежно від того, яку вони займають посаду чи ланку судової влади і поширюється на всі сфери діяльності суддів незалежно від категорії справ. Це дуже важливо, оскільки особливість судової влади полягає у тому, що, на відміну від інших гілок влади, вона здебільшого надається судді особисто і це вимагає особливих гарантій його діяльності особливо щодо прийняття ним рішень без втручання сторонніх осіб.

В Україні суддівський імунітет закріплений ст. 126 Основного Закону, яка проголошує: «Незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється. Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом…». Такий же порядок затримання чи арешту судді передбачений і відповідними законами України.

В цілому така форма конституційного гарантування недоторканності судді відповідає світовій практиці. Наприклад, ст. 122 Конституції Російської Федерації зазначає: «Судді недоторканні. Суддя не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності інакше як у порядку, визначеному федеральним законодавством». Аналогічна норма міститься в Конституції Азербайджанської Республіки.  Це означає, що судді не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані, піддані обшуку, особистому огляду і до них в судовому порядку не можуть бути застосовані заходи покарання. В Азербайджані суддя, затриманий в якості підозрюваного у вчиненні кримінального злочину чи адміністративного правопорушення відповідно до законодавства негайно звільняється як тільки буде встановлена його особа і про це письмово повідомляється Генеральний прокурор країни. В подальшому при наявності в діях судді ознак злочину він може бути звільнений зі своєї посади і після цього зі згоди дисциплінарної колегії Верховного Суду і на основі рішення Генерального прокурора республіки, суддя може бути притягнутий до кримінальної відповідальності і заарештований. У випадку винесення такому судді виправдовувального вироку чи відсутності складу злочину у його діях або ж недоведеності його вини такій особі відновлюються повноваження судді.

Дещо інший порядок діє в Грузії, де також Основний Закон більш детально регулює імунітет суддів. Зокрема, ст. 87 Конституції Грузії закріплює: «Суддя недоторканний. Не допустиме притягнення його до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт, обшук робочого місця, машини, житла без згоди Голови Верховного Суду Грузії. Виняток становить затримання на місці скоєння злочину, про що терміново повідомляється Голова Верховного Суду Грузії. Якщо Голова не дає своєї згоди, затриманий чи заарештований суддя повинен бути негайно звільнений». В Казахстані Конституцією закріплюється, що суддя не може бути заарештований підданий приводу, заходам адміністративного стягнення, що накладаються в судовому порядку без згоди Президента Республіки Казахстан, що ґрунтується на висновку Вищої Судової Ради Республіки, а  Голова та судді  Верховного Суду – без згоди Сенату, крім випадків затримання на місці скоєння злочину чи вчинення тяжких злочинів (ч. 2 ст. 79). В Таджикистані відповідно до Конституції суддя не може бути заарештований і притягнутий до кримінальної відповідальності без згоди органу, який його обрав чи призначив, також він не може бути затриманий, за винятком випадку затримання його на місці скоєння злочину (ст. 91). За законодавством Республіки Вірменії кримінальна справа щодо судді може бути порушена тільки Генеральним прокурором країни. Суддя не може бути заарештований, підданий в судовому порядку адміністративній чи кримінальній відповідальності без згоди на те Президента Республіки, даної ним на основі подання Ради правосуддя. У випадку арешту, приводу судді, обшуку його самого або його квартири відповідний орган негайно повідомляє про це Президента, Міністра юстиції і голову Ради правосуддя.

На наш погляд, виходячи з досвіду цих та інших країн слід в Конституції України теж дещо уточнити, деталізувати імунітет суддів, наприклад, зазначивши, що судді не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності, піддані заходам адміністративного стягнення, що накладаються в судовому порядку, без згоди органу, який призначив чи обрав суддю на посаду. Варто напевно також чітко визначити хто має право порушити справу проти судді та вести досудове слідство і т. ін.

О. В. Козир, ад’юнкт Харківського національного університету внутрішніх справ

ПОНЯТТЯ ЖИТЛА ЯК СКЛАДОВА ПРАВА НА НЕДОТОРКАННІСТЬ ЖИТЛА

Необхідно зазначити, що умовою ефективного існування права на недоторканність житла є чітке визначення поняття житло. Питання пов’язані з різним тлумаченням терміну «житло» на законодавчому рівні, достатньо часто піднімаються в наукові літературі.

Так, у тлумачних словниках житло визначається як жилий будинок, квартира інше приміщення, призначені й придатні для постійного проживання фізичних осіб, або як приміщення, пристосоване для життя людей, дім, оселя.

В радянський період під житлом розумілось приміщення, призначене для постійного чи тимчасового проживання чи перебування людей (постанова Пленуму Верховного Суду СРСР №11 від 5 вересня 1986 р. «Про судову практику в справах про злочини проти особистої власності»). Поняття житла охоплювало такі об’єкти: індивідуальний будинок, квартира, кімната в готелі, гуртожитку, санаторії, будинку відпочинку, садовий будиночок, туристична палатка тощо.

На теперішній час в правозастосовчій практиці (Постанова Пленуму Верховного Суду від 25 грудня 1992 р. «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності») склалось позиція, відповідно до якої житлом визнається приміщення, яке призначене для постійного чи тимчасового проживання людей (приватний будинок, квартира, кімната в готелі, дача, садовий будинок тощо), а також ті його складові частини, які використовуються для відпочинку, зберігання майна або задоволення інших потреб людини (балкони, веранди, комори тощо). Не можуть визнаватися житлом приміщення, не призначені і не пристосовані для постійного чи тимчасового проживання (відокремлені від жилих будівель погреби, гаражі, інші будівлі господарського призначення).

Законодавче визначення досліджуваного поняття встановлено у ст. 379 ЦК України: “житло – це жилий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них”. Поняття житла можна знайти і в науково-практичних коментарях до Цивільного кодексу України. В Науково-практичному коментарі до Цивільного кодексу України під редакцією В.М. Коссака пояснюється, що під житлом, виходячи зі змісту чинного законодавства України, слід розуміти квартиру або інше ізольоване житлове приміщення, одноквартирний будинок, чи його частину. Інший колектив авторів, під керівництвом Є.О. Харитонова, висловлює точку зору, що житло є поняттям, яке включає в себе житловий будинок, квартиру, садибу, котедж, дачу, які розраховані на тривалий час служби та призначені для проживання.

Є.О. Мічурін в своїх дослідженнях дотримується позиції, що житло –це квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, кімнати в квартирах чи однокімнатних будинках, а також інші приміщення, призначені для постійного або тимчасового проживання людей, що завершені будівництвом та віднесені у встановленому порядку до житлового фонду. Одночасно науковець виділяє ознаки житла: 1) житло є приміщенням; 2) воно призначене для поживання людей; 3) завершеність споруди; 4) віднесення до житлового фонду

Думки авторів збігаються щодо таких ознак житла: житло є приміщенням; приміщення повинне бути призначене і пристосоване для проживання в ньому людей. Під приміщенням розуміється певна споруда, частина простору, відмежована від навколишнього світу стінами, підлогою, стелею. Призначення приміщенні для проживання людей визначається під час планування будівництва споруди. Його пристосованість – відповідністю санітарним та технічним вимогам, визначеним для житла в даній місцевості

Однак слід висловити деякі зауваження до наведених Є.О. Мічуріним ознак житла. Так, автор до них відносить завершеність споруди. Виділення такої ознаки як завершеність споруди не є доцільним, оскільки таку споруду неможна віднести навіть до приміщення у зв’язку з незавершеністю будівництва. Подібна ознака може бути застосована до загальнішого поняття приміщення, але це не робить її ознакою, яка здатна відокремити житло серед інших приміщень.

Також, на нашу думку, є хибним виділення такої ознаки як віднесення до житлового фонду. Адже, згідно ст. 4 ЖК України, до жилого фонду відноситься будь-яка будівля яка призначена для проживання. Тобто, якщо будівля відповідає другій ознаці - призначена для проживання в ній людей, то вона автоматично включається до житлового фонду.

Крім зазначених вище ознак при формулюванні поняття житла необхідно враховувати існування приміщень, які не являючись за своєю суттю житловими визначають придатність приміщення для проживання і є нерозривно пов’язаними з ним (балкони, веранди тощо). Така необхідність зумовлена двома факторами. По-перше, подібне приміщення виконуючи певні функції по забезпеченню потреб проживаючих в житлі людей тим самим забезпечують його пристосованість для їх проживання. По-друге, таке приміщення зводиться як правило разом з житлом, або безпосередньо після нього і основним його призначенням є забезпечення певних функцій житла, так би мовити його доповнення.

Отже, підсумовуючи висловлене вище можна стверджувати, що житло – це приміщення, призначене та придатне для проживання в ньому людей та нерозривно пов’язані з ним приміщення, що визначають його придатність для проживання людей.

Сформульоване визначення дає змогу окреслити межі реалізації права на недоторканність житла.