4.6. протистояння тотальному економічному тиску глобальних корпорацій — найбільший виклик ххІ століття

За висловом професора З. Бзежинського, «Тероризм викликає ще більший тероризм» і за такою логікою він стає глобальним. А глобальний тероризм підриває основи цивілізованого розвитку і загрожує війною цивілізацій.[200]

Всесвітня дискусія навколо проблем тероризму, організована США тотальна війна проти тероризму багатьом дослідникам, політикам і державним діячам закриває очі на те, що тероризм давно набув глобального характеру, а, значить, він став складовою частиною глобалізації і системи глобалізму. Тому, очевидно, що держави і міжнародні організації повинні зосередитись саме на вирішенні проблем не тероризму взагалі, а глобального тероризму. Наш міжнародний досвід і практична участь в діяльності ООН, ЄЕК ООН, ЮНІДО, ЮНЕСКО, ОБСЄ, особливо в останнє десятиріччя показує, що розуміння глобального характеру тероризму ще не існує і воно дуже важко пробиває собі дорогу. З іншого боку, за ширмою тероризму багато політиків і державних керівників не хочуть бачити найжахливішу форму сучасного тероризму: фінансово-економічний і соціальний тероризм глобальних корпорацій. Часом складається враження, що світова дискусія тероризму є надпропорційною спеціально для того, щоб обминути, прикрити нею дискусію з проблем тероризму глобальних корпорацій. Багато хто з політиків Заходу накладають табу на проблеми тероризму корпорацій вважаючи, що така дискусія має ідеологічний характер. З їх точки зору існують лише погані терористи, як правило ісламського походження, а корпорації тут ні до чого. Цим ігнорується природа, суть і характер глобального тероризму. Він однозначно зводиться лише до специфічної форми бандитизму.

Ми переконані, що треба шукати глибокі політичні, економічні і соціальні корені глобального тероризму. Без цього даремно очікувати успішного вирішення надзвичайно складних проблем безпеки глобального розвитку. Недаремно в п. 3 Резолюції Парламентської Асамблеї ОБСЄ 2002 року «Предотвращение терроризма: вызовы в области экономического измерения ОБСЕ» підкреслюється, що «Терроризм... связан с политическими, экономическими и социальными проблемами и последствия глобализации могут способствовать широкому росту недовольства, которое может вести к терроризму».[201]

Як бачимо, в цій обережній компромісній формулі є терористи, є широке незадоволення мас глобалізацією, але немає ні корпорацій, ні відповідних урядів. А саме вони є носіями глобалізації і глобалізму. Саме вони несуть відповідальність і за хвилі глобального тероризму. Дуже часто вони породжують, фінансують, контролюють. В п. 5 вищезгаданої Резолюції ПА ОБСЄ лише згадується, що ключове значення в боротьбі з міжнародним тероризмом має питання про його фінансові ресурси. Але ж фінансові ресурси Бен Ладена — це ресурси його глобальної корпорації, яка успішно функціонує в економічній системі глобалізму.

З іншого боку, справедливо відзначається, що бідність і несправедливість є соціальною базою тероризму. Знову ж таки, саме глобальні корпорації є найбільшими генераторами бідності, безробіття, зубожіння (абсолютного і відносного) навіть у багатих країнах Європи, таких як Німеччина, Австрія та інші.

Слід, очевидно, не тільки зіставляти загрози від різних видів глобального тероризму, а й забезпечувати комплексний підхід до вирішення його проблем. Неконтрольований розвиток глобальних корпорацій, їх фінансова експансія і посилення веде до агресії корпорацій, які носять характер тероризму, шантажу і тиску на багато країн і не тільки слабких і бідних. Корпоративний глобалізм перетворюється в чи не найбільшу загрозу міжнародній безпеці. Безпека глобального розвитку в умовах повного панування глобальних корпорацій, посилення процесів глобалізації і формування небаченої за своїм цинізмом системи глобалізму не може не викликати тривогу людства. Розширення і посилення Європейського Союзу не вирішує жодну з названих проблем. Інтегрована Європа нездатна протистояти системі глобалізму, бо вона є її частиною. Така ж ситуація і стосовно Світової організації торгівлі, і НАТО, і ОБСЄ.

Загальновідомо, що глобалізація в розумінні інтеграції і кооперування є абсолютно природними, об’єктивними процесами, так би мовити, законом природи. В цих умовах головною загрозою для безпеки світового розвитку і головною проблемою нової ери ХХІ століття є не глобалізація сама по собі, а її нинішній штучний, неприродний характер, що породжує систему глобалізму як новий світовий суспільний устрій і систему абсолютної політичної і економічної влади глобальних корпорацій. В цій системі корпорації стають все сильнішими, агресивнішими, а дер­жави все слабкішими. Корпорації перебирають на себе економічну, а значить і політичну владу. На цій основі вони руйнують існуючі в країнах національні системи соціального компромісу і соціального партнерства і формують свої глобальні системи — системи цинічної несправедливості і експлуатації країн і народів.

Набираючи силу і владу, посилюючись в результаті їх глобальної синергії з державами-глобалізаторами, корпорації дедалі більше ігнорують інші нації-держави, вони ігнорують національні інтереси навіть «своїх» країн, країн свого походження і базування, включаючи багаті європейські країни, що їх породили. Світові банківські корпорації влаштовують валютні і фінансові кризи, кризи заборгованості. Все більше глобальних корпорацій вивозять за кордон капітал і навіть відмовляються платити податки своїм країнам, чим підривають державні бюджети і економічну безпеку багатьох країн. Хіба це не методи економічного тиску? Хіба штучні методи економічного тиску? Хіба штучні обвали національних валют не є корпоративним тероризмом?

Ця нова фаза світового розвитку, відповідно до існуючих думок, наприклад концепція Дж. Сороса, збігається з процесом, який останній називає «кризою глобального капіталізму».[202] Багато хто з капітанів великого бізнесу вбачають можливість виходу з цієї кризи лише через перехід всієї економічної влади до рук глобальних корпорацій. З нашого погляду, сьогодні вже не досить говорити про кризу глобального капіталізму, чи навіть про глобальний капіталізм як нову більш високу стадію класичного імперіалізму. Стає зрозумілим, що новий світовий порядок — система глобалізму, є новим типом, новим станом імперіалізму. Це є імперіалізм глобальних корпорацій, який, з нашої точки зору, становить головну загрозу для економічного і соціального розвитку, усталеного розвитку Європи і для європейської цивілізації.

Відповідно до цієї нової системи, системою глобалізму центр розвитку пересувається з нині малоконкурентного індустріального сектора, в висококонкурентний сектор науки, технології, інформації та інтелектуального менеджменту, базованих на інтелектуальній власності. Розуміючи це, глобальні корпорації в своїх довгострокових стратегіях передбачають цинічне заміщення і витіснення традиційної і навіть посиленої експлуатації робочої сили, яка на Заході дуже дорого коштує, експлуатацією інтелектуальних ресурсів світу, яка є набагато рентабельнішою.

Цим корпорації для себе забезпечують мільярдні надприбутки, породжуючи безробіття і бідність, а також зубожіння працюючих. І все це робиться «в законному порядку». Уряди безпомічно спостерігають поведінку глобальних корпорацій, які відмов­ляються від післявоєнної західноєвропейської системи соціальної відповідальності, підриваючи систему соціального суспільства добробуту для всіх. Глобальні корпорації свідомо і послідовно підривають соціальне партнерство і соціальний компроміс. Перетворившись у глобально-корпоратизований, так званий соціально реформований протягом ХХ століття капіталізм знову став максимально агресивним. Навіть «сильні» уряди США, Німеччини, Франції почуваються безнадійними зіткнувшись з такими новими проблемами. А що вже говорити про уряди малих, слабких і бідних держав?

Ця ситуація стала тепер спільною долею країн як старої, так і нової демократії. Загрози соціалізму чи комунізму більше не існує. А чи справиться світова демократія з корпоративним імперіалізмом — це є найважливішим питанням порядку денного ХХІ століття. І на нього світове співтовариство повинно дати відповідь.

Виходячи з перспектив глобального розвитку на ХІ (Берлін) річній сесії ПА ОБСЄ від імені постійної делегації Верховної Ради України нами були внесені пропозиції стосовно ряду програм­них проектів до «Програми дій» ОБСЄ. Серед них проекти і теми, які стосуються безпеки глобального розвитку. « Безпека розвитку шляхом кооперації і інтеграції після розширення Європейського Союзу», «Безпека розвитку: глобальна конкурентоспро­можність економік європейських країн після розширення Європейського Союзу», «Безпека розвитку: контроль і регуляція діяльності глобальних корпорацій в новому Європейському регіоні», «Безпека розвитку: економічна безпека і усталений розвиток в умовах глобалізації». На глобальній конференції з проблем усталеного розвитку в Йоганнесбурзі в 2002 році ці проблеми знайшли активне обговорення і підтримку. Але до їх реального вирішення ще дуже далеко. Разом з тим відкладати ці проблеми — це значить поглиблювати світову кризу, гальмувати глобальний розвиток.

Ряд авторів (А. Камінський, В. Сікора) (69, 110) розглядаючи питання про взаємозв’язок суверенної державності і глобалізації не вважають глобалізацію фатально безальтернативною. «Відношення держави до …глобального процесу має визначатись не програмними концептами… реалізаторів і речників глобалізації, а національними інтересами держави. Глобалізація — це не панацея для розв’язання всіх економічних питань для всіх, це не обов’язковий імператив, що його всі мусять прийняти, якщо, мовляв, не хочуть залишатися поза межами глобального економічного прогресу».[203] Автор нагадує, що якщо для деяких менших і середніх держав глобалізація може й була порятунком при кризових ситуаціях, сприяла позитивному економічному розвитку, як це мало місце, наприклад в Ізраїлі чи Ірландії, то у випадку Малайзії, якраз навпаки — протиставлення глобалізації, всупереч всім пропозиціям та рекомендаціям Міжнародного валютного фонду та Світового банку врятувало цю країну від загальної азійської економічної кризи. У той же час Індонезія, яка пішла по лінії глобалізації, перебуває в стані глибокої економічної кризи. Цей висновок має системно стратегічне значення для всіх країн, які не відносяться до групи глобалізаторів, особливо для країн перехідної економіки, таких як Україна. Майбутня національна стратегія розвитку України повинна бути глобально орієнто­ваною і враховувати всі загрози, силу і наслідки дії системи глобалізму.