Економічна система глобалізму - Монографія (Білорус О. Г.)

3.3. глобалізація геоекономічних процесів і економічна безпека

Глобальні трансформації економіки означають не лише кількісно-структурні, а й глибокі якісні зміни її суті. Економіка трансформує свій внутрішній зміст, проявляючи себе не лише як система виробничих відносин і спосіб господарювання, а й як домінуюча система управління суспільством, «стаючи політикою і навіть ідеологією епохи, новою владною системою координат» (М. Шепелєв, (3)). Інтелектуалізація виробництва також змінює сутність економіки, бо змінюється сутність основних економічних категорій таких як вартість, додана вартість, власність, прибуток, рентабельність.

Економізація політики неухильно веде до подальшої політизації економіки. І, як сказав М. Горбачов, взаємопов’язаний «процес пішов». Його вже не зупинити. Згідно з глобальними прогнозами перша чверть ХХІ століття буде характеризуватись наростанням продовольчої і екологічної кризи, кризи перенаселення і глобального зубожіння за межами «золотого мільярда». Глобальна світова бідність — це найбільша загроза світопорядку. В цих умовах демографічний тиск Півдня на Північ досягне критичних рівнів. Навіть у нині квітучих країнах Заходу стрімко зростатиме безробіття (приклад Німеччини) і хоч відносне, але реальне зубожіння, в тому числі серед працюючих. Суспільства Заходу з суспільств всезагального добробуту і справедливості мають реальний шанс перетворитись у суспільства «20/80», де 20 \% населення матимуть добробут, а 80 \% матимуть серйозні соціальні проблеми[111].

Захід буде вести «агресивну оборону» від Півдня політичними і економічними методами не тільки захищаючи свій добробут, а й прагнучи забезпечити подальший економічний і соціальний прогрес своїх країн. В цих умовах вплив політики на економіку зросте настільки, що економіка стане найбільш грізною зброєю глобальної політики. Звідси геополітика все більш наповнюється геоекономічним змістом, а геоекономіка, в свою чергу, перетворюється в засіб геостратегічного оперування, тобто в стратегію. Деякі автори радикальних поглядів стверджують, що глобалізована економіка «перетворюється в постсучасну форму війни». Це війна без кінця і без переможців. Програє світовий розвиток.

Деякі автори (М. Шепелєв, (3) вважають, що грань між економікою і війною, як продовженням політики іншими засобами» в постсучасному світі зникає»[112] Слід нагадати таким авторам, що холодна війна США проти СРСР теж була «глобальною економіч­ною війною» в якій СРСР програв через свою міжнародну економічну неконкурентоспроможність. Одною з битв тієї війни було штучне з боку США зниження цін на нафту, газ, ліс, вугілля, тобто на сировину, на якій будувався експорт СРСР.

Сучасні глобальні стратегії в своїй реалізації включають великомасштабні операції проти національних економік (приклад СРСР) і національних валют, проти регіональних міждержавних економічних об’єднань (США проти ЄС). За висновками сучасних дослідників, найбільш масштабні геоекономічні стратегії глобального калібру залишаються прихованими або добре замаскованими. Сюди відносяться стратегії розвитку, стратегії безпеки розвитку провідних країн, стратегічні аспекти і механізми функціонування світової економіки, а особливо фінансово-правові аспекти. Ефективність прихованих геоекономічних стратегій була продемонстрована світу в 80—90-ті роки і в формі штучного сировинного буму і з демпінговим експортом сировини, що, фактично, означало силову адаптацію національних економік країн Півдня до «глобального, північцентричного організму». Така стратегія дала Заходу багатомільярдну економію капітальних затрат на розвиток ресурсозбереження. За нестримним прагненням Заходу глобалізувати світ і світове співтовариство приховується, чи може, приховуватися, згідно з висновком А. Панаріна (13, 174, 175), зростаюче інтелектуальне безсилля, що примушує шукати все нові об’єкти грубої жорсткої експлуатації замість того, щоб обновляти технологію виробництва.

Стратегічна концепція країн «золотого мільярда», відповідно до якої добробут і прогрес може бути гарантованим лише для 1 мільярда жителів Землі, це, фактично, глобальна стратегія дезінтеграції світу, нового «відгороджування» еліти від світу, створення бідного «світового гетто». Така цинічна «економічна раціональність» набирає постцивілізаційної, постлюдської спрямова­ності і повинна бути засуджена, оскільки вона перекреслює ідею глобальної людської сім’ї і право кожного народу на розвиток, підриваючи принцип єдності історичної долі людства.

Глобалізм як нова злоякісна система світопорядку і світовлаш­тування спричиняє системний кризовий цикл світового суспільства, руйнує стійкість ціннісних форм світоустрою, підриває державно-центричну структуру міжнародних відносин. Зростаюча віртуальна глобальна геоекономіка фінансових спекулятивних технологій деформує не лише традиційну індустріальну економіку, а й постіндустріальну. Руйнуються світові економічні захисні механізми, застосовується глобальний інформаційний моніторинг, тотальна транспарентність слабкіших економік. Світова економіка, що глобалізується, стає, за висновками не лише вітчизняних, але і зарубіжних дослідників[113], дедалі більше нестабільною, схильною як до циклічних криз, так і криз нециклічного характеру. Головні фігури глобальної економіки — ТНК є нездатними забезпечити стабільність розвитку, оскільки нестабільність, стро­катість світу дає їм можливість більшої свободи і більші доходи.

Кризи світової індустріальної системи, системи старого індустріалізму сприяють формуванню в інтересах Півночі глобальної екстериторіальної системи транснаціонального світу олігополістичного світу геоекономіки. Глобалізована економіка переростає в небачених масштабах хижацьку квазіекономіку, яка несе з собою деморалізацію економічних відносин, заміщення ідеології чесної праці ідеологією спекулятивного фінансового успіху. Тотальна аморалізація економіки (А. Неклеса) (19) веде до системної конфліктності економічного процесу, до його неминучої агонії. Економіка перетворюється в тіньову економіку і в кримінальну сферу, що сьогодні видно на практиці (139).

Ця глобально-конфліктна система нової фінансової цивілізації, побудована на фінансовій глобалізації, розриває світ і світове співтовариство на ворогуючі табори глобальних дебіторів і кредиторів. Вона стала суттю і найбільшим символом глобалізму і глобальних трансформацій кінця ХХ початку ХХІ століття, ввібравши в себе економічну інтеграцію, глобальну інформатизацію і транснаціональну комунікацію. Щоденний обсяг валютних торгів у сотні раз перевищує вартість реального обміну товарами і послугами. Цей загрозливий відрив фінансів від економіки є основою глобальної дезінтегрованої «економіки казино», якого чекає відомий ефект доміно — неминучий крах. Під тиском цієї системи проект і гуманітарна модель глобального цивільного суспільства витісняється новим продуктом-досягненням глобалізму — моделлю глобального планування і контролю за перерозподілом світових ресурсів.

Найважливіший механізм такого контролю — нова глобальна фінансова система. Дезінтеграція старої світової фінансової системи (Бреттон-Вудські угоди) і можливості інформаційної революції відкрили шлях формуванню спекулятивної фінансової економіки, яка перетворилася у віртуальну систему глобальних фінансів, повністю відірвану від реальної економіки. Товарно-матеріальне, а тим більше золоте забезпечення грошової маси тепер повністю відсутнє. «Електронні гроші» — це свого роду електронна зброя, застосування якої веде до формування нової глобальної субкультури — фінансової цивілізації, яка існує як злоякісна пухлина на тілі глобальної економіки.

Глобалізація фінансової сфери привела до того, що гроші стали головним глобальним товаром. Електронна спекуляція грішми на зміні їх курсу на новому глобальному фінансовому ринку стала високорентабельною діяльністю набагато вигіднішою, ніж виробництво. Наслідком цього є перетворення світових фінансів у систему глобальних квазіфінансів, що є основою віртуальної нео­економіки. Неоекономіка, що базується на паперових фінансових інструментах, дисбалансує світову систему. Як зазначає А. Нек­леса (19), наростає загроза розпаду світової банківської системи. Невпинне зростання обсягу світових транзакцій (сьогодні, пів- квадрильйона доларів на рік) створює ситуацію крайнього кредитного ризику в глобальному масштабі, яка неминуче веде до суспільної кризи. Система і мережа глобальних віртуальних фінан­сів формує відповідну фінансову нервову систему світу.

Злоякісний характер глобальної фінансової економіки полягає і в тому, що вона схильна надавати перевагу і примат «виробництву» паперових фінансових документів над виробництвом реальної продукції. Вже сьогодні колосальний ринок вторинних цінних паперів у кілька разів перевищує вартість світового валового продукту, підриваючи глобальну фінансову систему і світову економіку в цілому. Так, наприклад, повністю виходить з-під контролю такий механізм як пряма залежність між грошовою масою і динамікою ВВП відповідної країни. Регулюючи грошову масу уряди раніше мали можливість забезпечувати неінфляційне зростання економіки.

Глобалізація фінансових ринків руйнує цей важливий інструмент, а це веде до фінансових криз нециклічного характеру. Серед цілого ряду фінансових криз за останніх 20 років, починаючи з 1982 року найбільш загрозливою була глобальна фінансова криза 1997—1998 рр. Тепер мова вже йде про систему наступних послідовних криз, зростання їх масштабів і про глобалізацію фінансових криз. Тобто в майбутньому прийде всезагальна криза глобальної фінансової системи. Тому сучасна гло­бальна економіка є кризовою економікою і економікою зростаючих ризиків. Як кризи, так і ризикованість економіки перетворились у важливе джерело світового доходу глобалізаторів. Виникла економіка управління ризиками, індустрія страхування глобальних ризиків, система управління глобальними боргами, торгівля боргами і т. д.

Сучасну світову економіку характеризують ряд закономірностей і довгострокових тенденцій, що тісно, хоч і кореляційно пов’язані з глобалізацією. Серед них підвищення ролі зовнішнього фактора господарського розвитку; деіндустріалізація економіки і зростання сфери послуг; інтенсивна регіональна інтеграція і комплексування; реінтеграція малих виробничо-господарських структур з крупними структурами, в тому числі з ТНК і глобальними корпораціями, розвиток територіальних кластерних систем[114].

Остання закономірність і тенденція тісно пов’язана з розвитком малого підприємництва. В доповіді Європейської економічної комісії ООН щодо проекту «Як стати комерційним постачальником крупних компаній і транснаціональних підприємств» мова йде про необхідність глобалізації міріади малих і середніх підприємств[115]. Сьогодні в регіонах ЄЕК ООН більш як 90 \% всіх підприємств відносяться до категорії малих і середніх. Західні експерти вважають їх великим резервом глобалізації. На порядку дня створення мільйонів мікропідприємств.

У вищезгаданій доповіді ООН підкреслюється, що приско­рення процесу глобалізації і економічна лібералізація відкриває перед народним підприємництвом, особливо, перед мікро-, малими і середніми підприємствами нові ринки і можливості для технічного прогресу і ефективної інтеграції в ринкову економіку. В той же час для більшості підприємств глобалізація означає загострення конкуренції з зарубіжними компаніями зі всіма загрозами і небезпеками. Більшість малих і середніх підприємств знаходиться на грані банкрутства і ве­дуть боротьбу за виживання в процесі глобалізації. Що ж рекомендує ООН малим і середнім підприємствам? Рекомендація відома — інтегруватись у структури і мережі глобальних ТНК, ще більш посилив­ши їх потенціал і створивши для них «ланцюжки матеріально-технічного забезпечення». Це загрозливий шлях. Перевага кластерів тут безсумнівна.

Малі і середні підприємства перетворюються в ефективний ресурс ТНК в системі глобальних стратегій субпідряду. По­ставлена перед ЄЕК ООН в «Плані дій 1997 р.» задача «сприяти інтеграції всіх країн, в тому числі країн з перехідною економікою, в європейську і глобальну економіку» навряд чи може бути виконана якщо і ООН, і МВФ, і СБ будуть працювати винятково в інтересах ТНК. Не може не дивувати, що навіть ЄЕК ООН захищає інтереси ТНК, хоч вона є міжурядовою структурою системи ООН.

В умовах зростаючої економічної відкритості національних економік, ослаблення захисної функції націй-держав, розширення впливу транснаціональних компаній і міжнародних організацій можливості для малого національного виробничого бізнесу по його інтеграції в світовий ринок звужуються. Вже стало правилом, що малий бізнес першим заходить в кризу і останнім виходить з неї. Фінансовий як національний, так і глобальний капітал не зацікавлений у розвитку малого бізнесу. Його інтерес полягає в незв’язаному з виробництвом і з міріадами малих бізнесових структур «електронному» обертанні фінансових ресурсів зі «швидкістю світла».

Найголовніша риса глобалізації економіки — транснаціоналізація виробництва реалізується не через малі підприємства, а через великі компанії. Тому транснаціоналізація виробництва мало впливає на інтеграцію малих підприємств у глобальний ринок. Вважається, що малі підприємства повинні, як правило, спочатку інтегруватись в великі національні підприємства, оплодотворитись їх високими технологіями, підвищити свою конкурентну спроможність, а вже потім разом з ними інтегруватись у глобальні ринки. Тому й не дивно, що сьогодні в світі більш як 65 \% світової торгівлі падає на 53 тис. глобально організованих ТНК, які мають 419 тис. зарубіжних філіалів.

Підводячи деякі підсумки вищесказаному, слід підкреслити, що сучасна глобалізація означає глобалізацію всесвітнього капіталізму, з його капіталістичною природою, динамічністю, нестабільністю, нерівномірністю та конфліктністю розвитку. Нова суспільна система глобалізму будується саме на глобалізованому капіталізмі. Тому не лише у всесвітньому масштабі, а і всередині націй-держав ця система є імперіалістичною. Руйнуючи нації-держави, їх кордони та їх структури, глобалізм нав’язує країнам владу глобальних корпорацій. Ці корпорації перетворюються в «державу в державі» економічна сила яких набагато перевищує силу малих і середніх держав, яких є десятки десятків. Сила глобальних корпорацій зростає, бо вони інтегровані в глобальний ринок капіталів і ресурсів. Тому виникає гостра потреба інтеграції націй-держав і, особливо, їх регіонів у глобальний ринок. Однієї мегарегіоналізації, подібної до Європейського Союзу, недостатньо для протидії експансії глобальних корпорацій. Потрібна інтенсивна внутрішня регіоналізація країн і вихід окремих регіонів (відповідно інтегрованих) в систему мегарегіонів і в систему глобальної інтеграції. Приклад Силіконової долини (США) як регіону конкурентоспроможної спеціалізації підтверджує реальність такої стратегії. Учасники міжнародної конференції Інституту регіональних досліджень (Львів), що відбулася в травні 2002 року, підтвердили велике значення регіональних інтеграційних структур, таких як соціополіси та інші[116].

Нова регіоналізація, що розвивається в системі нового глобального розподілу праці, виступає важливою складовою і фактором розвитку інтегрованої світової економіки. Кожен з внутрішніх регіонів повинен мати монопольно високу конкурентоспро­можність на спеціалізовану продукцію чи напрям діяльності. Тоді його інтеграція в глобальний ринок стане неминучою. По суті, внутрішні регіони націй-держав повинні прагнути до того, щоби ставати свого роду міжнародними корпораціями, ефективно інтегрованими внутрішньо і готовими до участі в монопольній конкуренції на світових ринках. Глобалізована економіка створює могутні стимули для скорочення кількості учасників кожного конкретного ринку в системі глобального ринку. Сьогодні монопольна глобальна конкуренція перетворюється в олігопольну. Про імперську та імперіалістичну сутність таких олігополій говорить той факт, що вони виходять далеко за межі комерції і стають інтегрованими економіко-політичними структурами. Так, в 1998 році весь світовий авіабізнес було інтегровано у 4 велетенські олігополії-союзи.

Силова лібералізація економік провідних країн світу об’єктив­но сприяє їх глобальній інтеграції через механізми світової торгів­лі, інвестицій, передачі технологій. Через міжнародні організації впроваджуються однакові механізми макроекономічної політики, соціальної і гуманітарної політики. Відмічається зростання залежності між темпами економічного зростання країн і факторами соціально-політичного порядку, характеристиками політичної системи держав. Економічна демократія стала важливим фактором розвитку. З іншого боку, посилення інтеграційних процесів у світовій економіці вимагає створення механізмів управління і контролю над цими процесами, створення відповідних організаційних механізмів і систем глобального менеджменту, реформування таких структур як МВФ і СОТ.

Потрібен новий рівень і механізми інтеграції країн, якщо вони хочуть протидіяти ринковим потрясінням і злим намірам глобальних монополій. Велика кількість суверенних держав (більш як 200) ускладнює процес переговорів і контроль за процесами інтеграції. Надконцентрація повноважень по прийняттю рішень і стратегій в економічній сфері на глобальному рівні країн «великої сімки», лише посилює її замкнутість і дезінтеграцію від решти світу. «Велика сімка», що представляє лише 12 \% населення світу, не може бути де-факто вищим стратегічним органом у сфері управління глобальною світовою економікою, вищим ніж ООН, Рада безпеки, ОЕСР. В останні роки різні країни, в тому числі й Україна, вносили в ООН пропозиції щодо створення Ради Економічної Безпеки ООН замість ЕКОСОК. Ми підтримуємо цю ідею, бо вона назріла давно. Як колишній Директор Департаменту промисловості науки і техніки Економічної комісії ООН для Європи, вважаю доцільним внести пропозицію, щоби при реформуванні ООН була створена Рада Економічної безпеки Європи на базі ЄЕК ООН. Такі ради варто було б створити на базі всіх регіональних економічних комісій ООН. В такому разі система ООН отримала б нову силу впливу.

Сформована під егідою ООН, але незалежна Комісія по глобальному управлінню і співробітництву бачить мандат Економічної Ради Безпеки ООН таким чином: постійна об’єктивна оцінка загального стану світової економіки і взаємозв’язки між основними економічними зонами; забезпечення довгострокових стратегічних рамок політики з метою сприяння стабільному, збалансованому і сталому розвитку; забезпечення узгодженості страте­гічних цілей міжнародних організацій; продовження на основі консенсусу діалогу між державами з питань еволюції міжнародної (глобальної) економічної системи.

Лідери Заходу прагнуть до переходу до нової системи регулювання міжнародних (глобальних) економічних відносин на принципах конкурентних ринкових механізмів. Їм це вигідно. Але це підриває національні інтегровані системи державного регулювання і механізми соціального розвитку, викликає внутрішні кон­флікти і веде до нестабільності світової валютно-фінансової системи. Головною проблемою світової економіки залишається зростаючий розрив між розвинутими країнами з постіндустріальною економікою і великою групою країн перехідного періоду та країн, що розвиваються. В умовах глобалізації і в системі глобалізму десятки країн приречені назавжди на відставання в економічному і соціальному розвитку, що загрожує виникненням глобальних конфліктів.