Передмова

Шановні учасники конференції «Психолого-педагогічна складова підготовки працівників ОВС»!

Сучасні умови життя і діяльності пред'являють все більш високі вимоги до працівників правоохоронних органів, що робить особливо значущим набуття співробітниками ОВС високого професійного рівня. Практичні можливості сучасної педагогіки та психології дозволяють покращити реальність правоохоронної практики за рахунок цілеспрямованих заходів забезпечення вдосконалення роботи персоналу різних підрозділів системи ОВС.

Безумовно, часть у науково-практичній конференції дозволить вченим у галузі психології, педагогіки, практичним працівникам правоохоронних органів обмінятися досвідом та розширити арсенал знань щодо психолого-педагогічної складової підготовки персоналу ОВС. Не визиває сумніву, що проведення науково-методичних конференцій є однією з найбільш ефективних форм підвищення кваліфікації молодих науковців.

В ході проведення науково-практичної конференції відповідно до  пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004–2009 років планується розглянути наступні питання:

вдосконалення психолого-педагогічного забезпечення навчального процесу підготовки працівників ОВС;

психологічний супровід  діяльності працівників ОВС;

підготовка працівників ОВС до роботи з неповнолітніми злочинцями.

Голова оргкомітету конференції

начальник ННІ психології, менеджменту,

соціальних та інформаційних технологій

кандидат історичних наук, доцент

полковник міліції                                                        В. Б. Калиновський

Психолого-педагогічна складова підготовки працівників ОВС

Тюріна В.О. професор кафедри загальної психології та педагогіки ННІ ПМІТ ХНУВС, доктор педагогічних наук, професор

ФОРМУВАННЯ КОНФЛІКТОЛОГІЧНОЇ І КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ ВИКЛАДАЧА ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ МВС УКРАЇНИ

Постановка проблеми. Для характеристики професіоналізму фахівця сьогодні все частіше використовується поняття професійної компетентності.

Професійна діяльність викладача відноситься до категорії професій «людина – людина», а отже, потребує уміння ефективно спілкуватися з іншими людьми. Тому у викладача має бути сформована компетентність у спілкуванні (тобто комунікативна компетентність як складова його загальної професійної компетентності), яка передбачає наявність розвинутої адекватної орієнтації людини у самій собі – власному психологічному потенціалі, потенціалі партнера, у ситуації та завданнях спілкування. Компетентність у спілкуванні визначається гнучкістю в адекватній зміні психологічних позицій, що є показником вмілого, зрілого спілкування.

Специфіка професійної діяльності викладача полягає в тому, що вона дуже часто відбувається в умовно агресивному соціальному середовищі, за умов конфліктної ситуації, педагогічного конфлікту. Тому формування конфліктологічної компетентності як професійної якості, яка є складовою комунікативної, а отже, й професійної компетентності викладача, є дуже важливим у його професійній підготовці та професійній самопідготовці.

Аналіз досліджень і публікацій. Аналіз наукової літератури свідчить, що педагоги і психологи, які досліджують проблему професійної компетентності, визначають її як складне, інтегроване особистісне утворення, яке має багато складових. Зокрема, професійна компетентність педагога складається з досвіду, теоретичних знань, практичних умінь, особистісних якостей, що забезпечує готовність викладача до ефективного виконання педагогічної діяльності. Професійна компетентність включає аналітичні, комунікативні, прогностичні та інші розумові процеси, вимагає значного інтелектуального розвитку, дозволяє найбільш ефективно здійснювати освітню діяльність і забезпечує процес розвитку та саморозвитку особистості. Професійна компетентність – це особистісне утворення, яке забезпечує якісне виконання професійної діяльності. Тому особливості професійної компетентності фахівця та її складників визначаються особливостями його професійної діяльності.

Різні аспекти проблеми компетентності вивчали вітчизняні та зарубіжні психологи і педагоги: М.П. Васильєва, Д.І. Дзвінчук, В.А. Козаков, Т.М. Лебединець, В.І. Лозова, А.К. Маркова, Л.П. Пуховська, С.О. Сисоєва А.В. Хуторськой, Я.В. Цехмістер та інші. Деякі питання комунікативної компетентності розглядали Ю.М. Жуков, Ю.М. Ємельянов, А.П. Панфілова, Л.А. Петровська, П.В. Растянников, В.А. Семиченко, В.О. Тюріна, Т.Д. Щербан та ін.

Невирішеною частиною загальної проблеми формування професійної компетентності викладача залишається питання про особливості та шляхи формування конфліктологічної компетентності викладача як вагомої складової його професійної компетентності.

Мета нашої статті полягає в тому, щоб показати доцільність використання психологічних ігор як способу формування та удосконалення конфліктологічної та комунікативної компетентностей викладача як складових його загальної професійної компетентності.

Основний матеріал. Професійна діяльність викладача, його ділове спілкування зазвичай відбуваються за умов педагогічної чи пізнавальної конфліктної ситуації, тобто ситуації розбіжності, протиріччя поглядів, інтересів, точок зору, позицій, цілей сторін-учасників. Тому ефективність професійного ділового спілкування викладача визначається рівнем сформованості його комунікативної та конфліктологічної компетентності.

За визначенням, компетентність – це обізнаність, знання, авторитет людини у якійсь галузі. Отже, конфліктологічна компетентність – це, перш за все, певна система знань, умінь і навичок у галузі конфліктології, а також у галузі спілкування, які забезпечують ефективне спілкування, уміння розуміти й бути зрозумілим для партнера по спілкуванню за умов конфліктної ситуації; це опанування позиції партнерства, співробітництва на фоні володіння й іншими стратегіями поведінки у конфліктній ситуації.

Конфліктологічна компетентність, як і комунікативна компетентність, формується, набувається та проявляється у соціальному контексті, в процесі соціальної взаємодії.

Це заснована на знаннях та чуттєвому досвіді здатність орієнтуватися у ситуаціях спілкування, які містять протиріччя. Тому комунікативна компетентність, крім усвідомлення власних потреб і ціннісних орієнтацій, власних перцептивних умінь і своїх можливостей у розумінні норм і цінностей інших соціальних груп, крім сформованості готовності сприймати нове у зовнішньому середовищі, потребує також розуміння своїх почуттів і психічних станів і уміння управляти ними. Остання вимога набуває особливого значення за умов конфліктної ситуації, в рамках якої відбувається спілкування. Уміння управляти власними емоціями і поведінковими реакціями, що супроводжують ці емоції, є вельми важливим умінням. Про нього часто говорять, але його, як правило, не навчають, забуваючи про те, що знання про спілкування та про необхідність володіти власними емоціями і їх проявами, про способи та прийоми ефективного спілкування не забезпечують автоматично уміння ефективно спілкуватися і раціонально поводитися. Засоби автокорекції, ефективні навички взаємодії з людьми та управління власними емоціями, поведінкою та думками не виникають самі по собі, цього треба навчатися.

Труднощі, що зустрічаються у роботі викладача за умов педагогічних і міжособистісних конфліктів, що мають місце у навчальних закладах, зокрема у вищих навчальних закладах МВС України, пов’язані зі своєрідністю соціального контексту, зі специфікою особистісної культури, ідеологічних форм, специфікою соціальної ситуації.

Психічні перевантаження, що їх переживає кожен викладач щоденно під час своєї роботи, руйнують його особистість, виснажують психоенергетику. Однією з форм активної допомоги викладачеві виступають психокорекційні методи, що сприяють розвитку у нього внутрішніх засобів автокорекції, саморозвитку і самовдосконалення. Існують розробки психологічних ігор, ігрових епізодів та вправ, які викладач може виконувати самостійно.

Ігрові ситуації мають бути підібрані у відповідності з конкретними ситуаціями, з якими викладач стикається у своїй роботі та сімейному житті – у спілкуванні з «трудними» юнаками і підлітками, під час відновлення сил після напруженого заняття, при розв’язанні педагогічних і сімейних конфліктів.

У педагогічній діяльності доцільно використовувати різні ігри та вправи, зокрема, такі:

ігри-релаксації – допомагають зняти психічну напругу і сприяють розвитку внутрішніх засобів саморегуляції та пригніченню негативних емоцій, гніву, дратівливості, підвищеній тривожності та агресії;

адаптаційні ігри – спрямовані на полегшення та прискорення професійної адаптації молодих викладачів й досвідчених педагогів, які мають велику перерву у роботі;

ігри-настрої (ігри-формули), що розроблені на основі метода вербального самонавіювання (за Г.Ситіним) і спрямовані на відпрацювання впевненості у собі, любові до тих, хто навчається, прихильності до педагогічної роботи, підвищення працездатності;

ігри-звільнення сприяють формуванню внутрішніх засобів бачення себе зі сторони, об’єктивного, відстороненого аналізу ситуації і свого місця у ній;

 ігри, що допомагають викладачу спілкуватися зі студентами (курсантами), батьками «трудних» юнаків, колегами по роботі, адміністрацією. Жінкам-викладачам корисно опанувати методи оптимізації сімейного спілкування з власним чоловіком і дітьми;

ігри, що сприяють зміцненню стану внутрішньої рівноваги, стабільності та нейтральності у конфлікті;

вправи для профілактики педагогічних конфліктів. Детально описано технологію улагоджування конфліктів за методикою Д.Дана (США);

ігри, що допомагають викладачу уникнути педагогічного маніпулювання та організувати реальне спілкування з студентами (курсантами);

ігри, що націлені на розвиток педагогічної інтуїції викладача, його тонкості та проникливості;

вправи, що допомагають викладачу «читати» символічні засоби спілкування. (Д. Ниринберг, Г. Калеро, США), а також правильно розуміти партнера по спілкуванню з перших хвилин бесіди.

Особливе місце посідають так звані позиційні ігри (ігри-комунікації). Це зумовлюється тим, що процес педагогічного спілкування має певну структуру. Провідна її складова – це позиційна взаємодія. Вона характеризується тим, що спілкуючись з учнями та їх батьками, колегами по роботі, керівництвом школи, членами сім’ї, а також у залежності від ситуації, викладач займає певні комунікаційні позиції: позицію «над» (тип А), позицію «нарівні» (тип Б), позицію «під» (тип В).

Взаємодія типу А (тобто «над» партнером по комунікації) характеризується тим, що активним, домінуючим суб’єктом спілкування виступає викладач. Він проявляє ініціативу, управляє, контролює і планує ситуацію, здійснює свої цілі. Партнер по комунікації залежить від викладача як ведучого суб’єкта спілкування. Такий тип комунікації є характерним для взаємодії «викладач-студент (курсант)». Взаємодія типу Б («нарівні» з партнером по комунікації) здійснюється у спілкуванні рівних партнерів, при якій обоє проявляють ініціативу і активність, намагаються враховувати мету та інтереси один одного, вступають у відносини взаємозалежності. Частіше за все цей тип взаємодії реалізується у спілкуванні «викладач – викладач», «викладач – чоловік (жінка)». Взаємодія третього типу В, у якій викладач займає підлегле положення відносно до партнера по спілкуванню, є характерним для його комунікативних контактів з керівництвом навчального закладу та працівників органів управління освітою.

Для успішної педагогічної діяльності викладач повинен уміти займати і змінювати комунікативні позиції у залежності від того, з ким і коли він вступає у комунікативний контакт. Але у реальному житті позиції зміщаються, а правила спілкування порушуються. Тому уявляється доцільним детально проаналізувати основні ситуації, у які потрапляє викладач, а також психотехнічну сторону реалізації здійснення комунікативних позицій, при цьому основну увагу приділити спеціальним ігровим вправам, що спрямовані на вироблення внутрішніх засобів, які допоможуть викладачеві правильно зорієнтуватися у реальних ситуаціях та вибрати ефективну комунікативну позицію.

Цілі психологічних ігор – виключно психотерапевтичні: ігри сприяють гармонізації внутрішнього світу педагога, послаблюють його психічну напруженість, розвивають внутрішні психічні сили, розширюють професійну самосвідомість. Ігрові вправи допомагають викладачу орієнтуватися у власних психічних станах, адекватно їх оцінювати, управляти собою, зберігаючи своє психічне здоров’я, і, як наслідок цього, досягати успіху у професійній діяльності, витрачаючи порівняно небагато нервово-психічної енергії.

Висновок. Отже, одним з шляхів підвищення професійної компетентності викладача, зокрема формування та удосконалення її важливих складових – конфліктологічної та комунікативної компетентностей, є опанування прийомами психологічної самодопомоги та методами раціональної комунікації. Це досягається через виконання викладачем спеціальних вправ та розігрування психологічних ігрових ситуацій, які відповідають реальним педагогічним ситуаціям, у яких викладач опиняється щодня.